Під час локдауну більшість українських компаній перевели своїх співробітників на дистанційну форму роботи. Частина з них залишилася працювати у такому форматі навіть після закінчення обмежень.
Про те, як це впливає на ефективність роботи та стан самих співробітників, ми поговорили з трьома людьми, які довгий час працювали або досі працюють віддалено.
До карантину ми агенцією працювали в офісі. Але коли почався локдаун, вирішили залишитися вдома. Це рішення далося важко, оскільки керівництво хотіло, щоб команда була в офісі. Працівники — навпаки.
Оскільки на той час у штаті було лише 6 людей, навіть після жорстких обмежень ми вирішили не повертатися в офіс. Влітку тільки виходили працювати на зустрічі з клієнтами й час від часу влаштовували очні зустрічі для себе. Це було потрібно для обговорень, креативних штормінгів (генерації ідей — ред.). та подібних задач. В офісі постійно працювали тільки UX-дизайнери, оскільки їм важко обладнати робоче місце вдома.
Спочатку працювати «дистанційно» було складно, тому що нас контролювали. Онлайн-зустрічі зранку, зустрічі ввечері, звітність про виконану роботу. Керівництво стверджувало, що у нас впала ефективність. Не знаю, чи це так. Водночас я дуже раділа «дистанційці», тому що не треба витрачати час на дорогу. Я на довгий час переїхала до батьків у Рівненську область. Могла посеред обіду сходити в ліс, зробити щось поза роботою. Мені це дуже подобалося.
Є люди, яким треба команда та спілкування. Є креатори, яким потрібно обговорювати ідеї одне з одним. Мені завжди було комфортніше працювати самій. Є завдання, я його роблю й потім слухаю коментарі. Такий формат — про мене.
«Дистанційка» мене влаштовувала через свободу. Якщо мені було потрібно десь вийти протягом дня, я допрацьовувала ввечері. В офісах мене бісило те, що тобі завжди потрібно відпрошуватися та пояснювати причину. А за віддаленого формату ти можеш піти й зробити свої справи.
У дистанційному форматі агенція пропрацювала рік. Я вже звільнилася, але знаю, що зараз там збільшився штат, й усі працівники повернулися в офіс. Я ж працюю на фрілансі й не хочу повертатися до повного робочого дня. Мені не подобається сценарій «кожен день — однаковий». Мені комфортніше сьогодні попрацювати до ночі, але завтра мати вільний день.
До карантину ми працювали в офісі. Керівництво дозволяло залишатися вдома, якщо з’являлися причини — на кшталт зачекати сантехніка або через погане самопочуття. Але щоб масово люди працювали з дому — ні, такого не було.
Локдаун усе змінив. Спочатку йшлося про тимчасову віддалену роботу, але з плином часу стало зрозуміло, що швидко до офісу ми не повернемося. Потреба в ньому відпала. Раніше компанія орендувала чотири поверхи приміщення, але це стало збитковим. Тому зійшлися на тому, що на період карантину ми від офісу відмовляємося.
До карантину ми планували розширятися, тому ще на двох поверхах старого приміщення робили ремонт. Тепер це наш офіс. Він працює за принципом коворкінгу: ти бронюєш собі місце, якщо хочеш попрацювати не з дому. Для цього є спеціальний графік, аби не було «накладок».
Приміщення розраховано тільки на 30 людей, тому візит треба бронювати завчасно. Хоча, зізнаюся, скільки ми не збиралися командою для обговорень, у коворкінгу завжди були місця. Мало хто хоче змінювати «дистанційку» на офісну роботу. Я знаю тільки одного колегу, який регулярно їздить до офісу. Він не може працювати дистанційно.
Я думав, що я буду тою людиною, яка повернеться в офіс. Але за відчуттями мені стало краще працювати вдома. Їхати у заторах чи робити пересадки — це тільки згаяти час. Я краще висплюся за цю годину й нормально підготуюся до роботи.
Знаю, що деяким людям «дистанційка» незручна через відсутність адекватної комунікації. Мені її вдосталь навіть на «удальонці». Кожного ранку командою маємо обговорення. Єдине, чого не вистачає — можливості вийти на каву й обговорити теми, не пов’язані з роботою.
Час від часу ми зустрічаємося з колегами наживо, щоб було офлайн-спілкування. Під час локдауну пробували формат «онлайн-піца». Це був максимально дивний досвід — жувати в камеру. Тому намагаємося зустрічатися четвергами чи п’ятницями, щоб підтримувати контакт.
Спочатку «дистанційка» далася важко. Постійно відволікався на інші задачі — то прання поставити, то забрати посилку в кур’єра. У команди продуктивність впала практично до нуля, тому що співробітники постійно відволікалися на щось інше. Зараз я чітко дотримуюся графіку й не роблю вдома нічого, окрім роботи. Навіть дружині сказав: якщо тобі треба щось зробити в робочі години, роби це сама або чекай мене. До 19:00 я працюю.
На сьогодні ефективність роботи в офісі та вдома для мене однакова. Не бачу сенсу орендувати величезні приміщення та зганяти туди людей. Якщо треба зустріч, можна зняти коворкінг. Для нашої компанії «дистанційка» сприяла тому, що ми почали набирати співробітників з регіонів або навіть інших країн. Усі працюють ефективно.
Якби зараз нам сказали повертатися в офіс, я б, напевно, повернувся. Трохи дістало постійно дивитися на чорний квадрат замість реальних облич людей. Але не на повний тиждень. Графік «3 на 2» мене б повністю влаштував.
Моя компанія до пандемії працювала в офісному режимі. Я влаштовувалася на роботу під час «червоної зони», тому одразу потрапила на «дистанційку». Під час локдауну ніхто не їздив до офісу. Після нього керівництво влаштувало голосування, чи хочемо ми повертатися в офіс. Більшість сказали, що ні, тому що звикли до віддаленої роботи. Одна я проголосувала за те, аби працювати очно.
Близько двох разів на тиждень до офісу виходила бухгалтерія. Компанія має Інтернет-відділ, яким теж потрібно працювати разом. Мій відділ маркетингу взагалі не зустрічався наживо, навіть для обговорень. Зранку ми мали «міти» (англ. зустрічі) в Zoom, проговорювали плани й розходилися працювати.
До речі, через те, що багато працівників перебували вдома, компанія урізала офіс-менеджерів. Але загалом хто хотів, той міг виходити на роботу.
Я розумію, чому мій відділ захотів залишитися вдома. Усі мої колеги — люди 40+. Тільки мені 25. Це люди з дітьми, яким зручно перебувати вдома, готувати їжу та робити домашні справи. Тим паче діти весь час вчилися дистанційно, тому працівникам було краще бути з ними поруч.
Зі мною ситуація інакша. Я не люблю працювати з дому. У тебе знищується графік. Є задачі, які потрібно виконувати терміново, а є ті, які можна відтермінувати. Часто так виходило, що через це роботу доводилося виконувати о 10 вечора. Наче й вільний графік, можеш в магазин сходити, хатні справи поробити. Але у будь-який момент тобі можуть подзвонити й попросити виконати термінову задачу. А ти, наприклад, прибираєш. Не вдається якісно зробити ні перше, ні друге. Все перетворюється на кашу, яка триває з понеділка по п’ятницю.
В офісі я працювала набагато дисциплінованіше та швидше. Тобі немає куди відволіктися, хіба що вийти на чай. Вдома таких факторів безліч.
Ще мене не влаштовує відсутність соціуму. Зовсім не прикольно довго сидіти самому. Я усвідомлюю, що таке ставлення залежить від людини та її характеру. Мені особисто важко без спілкування. Люди наче присутні дистанційно, але ти їх не відчуваєш. Нема з ким ні якусь тему обговорити, ні думками обмінятися. Ти просто сидиш у ноуті, з дня у день.
Все життя траплялася така карма, що я працювала віддалено. Такий формат встиг мені набриднути. Зараз я змінила роботу й маю вийти в офіс. Це був один з головних критеріїв пошуку нового місця. Чесно, я видихнула.
