На початку березня ми традиційно вшановуємо пам'ять видатного українця Тараса Шевченка. Його багатогранна особистість поєднала в собі з десяток професій: поет, прозаїк, перекладач, публіцист, драматург, філософ, майстер офорта та графіки, живописець, історик тощо. Вірші, написані ним понад століття тому, і досі актуальні. Вони надихають, навчають, часом обпікають, утім точно нікого ніколи не залишають байдужим.
Напередодні Шевченківських днів “Наш Київ” поспілкувався з тезками видатного українця про курйозні й не дуже випадки, які траплялися з ними через їхнє прізвище та ім’я.
Тарас Сергійович Шевченко з Київщини
Тарас Шевченко з Бучі народився у родині коваля та лікаря-ветеринара. Він став четвертою дитиною в сім’ї. Чоловік має дві вищі освіти – журналістську та психологічну. Нині працює за останньою. До того ж бучанець Тарас Шевченко – чемпіон світу з бойових мистецтв. Своїм ім’ям чоловік завдячує батькові.
“Мама хотіла назвати мене Юрієм або Дмитром, тато – Тарасом. Коли мама зі мною ще перебувала у пологовому, батько взяв у лікаря довідку та сам пішов оформлювати свідоцтво про народження. Він розумів, що інакше мама не дозволить йому назвати мене Тарасом. Після того, як нас виписали з пологового, мама подала на розлучення. Та бабусі по татовій лінії все ж вдалося вмовити її не гарячкувати. Тож, жили вони потім довго та щасливо.
Перші якісь жарти у мій бік з приводу імені та прізвища почалися в школі, коли ми стали знайомитися з творчістю Кобзаря. Утім вони мене не дратували. Мені було приємно, що в школі всі знали моє ім’я. До 10 класу мене навіть називали Кобзариком.
Я переніс складну операцію. Мені виписали путівку від поліклініки до санаторію в Євпаторію. Утім поки я проходив медогляд та збирав відповідні документи, мій педіатр продала моє направлення на відпочинок іншій людині. Це мене дуже обурило. З дитинства я був борцем за справедливість, ніколи не боявся говорити людям правду в очі.
У той день, коли дізнався, що мою путівку продали, я не пішов в школу, сів на електричку та поїхав в Київ. Батькам про свій намір нічого не сказав. Приїхав у столицю, відшукав Міністерство охорони здоров’я, зайшов на прохідну. Охоронець мене запитав: “Хлопче, чого тобі?” Я йому відповів, що мене звати Тарас Шевченко і що я приїхав поскаржитися. Охоронець на це сказав, щоб я йшов до школи, інакше він зателефонує батькам. І тут я зрозумів, що не маю при собі ніяких документів. Розплакався і повернувся додому.
На наступний день я знову поїхав до Києва, утім на цей раз вже взяв з собою свідоцтво про народження, чорнобильське посвідчення, медкарту, де було зазначено, що я потребую путівки. Усе це я показав охоронцю, він покликав якогось спеціаліста, той ще когось і так далі. Врешті у ситуації розібралися. Винні були покарані, а я отримав путівку до санаторію, щоправда, вже не в Євпаторію, а в Трускавець. Думаю, не останню роль тут зіграло те, що мене звати саме Тарас Шевченко.
Надалі моє ім’я та прізвище неодноразово допомагало мені в університеті. Першу освіту я здобував в Інституті журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Ще коли я приніс документи на вступ, до мене поставилися з великою повагою. Вчився я дуже гарно. Навіть отримав червоний диплом.
На той час у вищі навчалося два Тараса Шевченка – я та нинішній заступник міністра культури та інформаційної політики. Він здобував освіту на юридичному факультеті. Нас дуже любив тодішній ректор університету пан Скопенко. Він завжди нас радо відправляв на стажування за програмами обміну за кордон. Так, я побував в Чехії, Польщі, Нідерландах, Німеччині, Франції та в Південній Кореї. У Франції, до речі, ми проживали на дачі Горбачова.
Та одного разу моє ім’я та прізвище в університеті все ж таки зіграло злий жарт. Це було на першому курсі. Ми отримали завдання написати реферат. Обсяг – 25 сторінок. Тоді такі роботи ми писали від руки, адже комп’ютери тільки починали входити в наше життя. Я підготував реферат, здав його. І ось настав день, коли викладач оголошує оцінки, а потім говорить, що Шевченко не здав. Я йому заперечив, сказав, що написав реферат, назвав тему. І тут він пригадав, що, дійсно, така робота була, але він її викинув. Річ в тому, що реферат був підписаний: студента Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка Тараса Шевченка. І ось цей повтор викладач сприйняв як чиюсь помилку, подумав, що хтось не написав своє ім’я, натомість двічі зазначив назву університету. Тож, довелося знову йти в бібліотеку та писати реферат та 25 сторінок від руки, аби отримати залік та надалі стипендію.
Те, що мене звати Тарас Шевченко, допомагало мені і після університету. Зокрема, напевно, не останню роль зіграли моє прізвище та ім’я у тому, що я отримав американську візу. У них же яка практика? Заходить 10 людей, двоє отримує візу, а восьмеро – ні. А ще цікаво те, що на сторінці посольства США в Україні зразок заяви на отримання візи саме з іменем, прізвищем Тарас Шевченко. І ось я приходжу до посольства, мені ставлять певні питання, а потім говорять: “Це добре, що Вас звати Тарас Шевченко”, – і дають папірець, у якому йдеться, що за два тижні я отримаю візу, документи зможу забрати у відділенні Нової Пошти.
З негативного досвіду – те, що мене ледве не розстріляли росіяни через моє ім’я та прізвище, коли Буча була під окупацією. Це було 8 березня. Вони виламали двері в моїй квартирі й вивели на розстріл. Я вийшов з собакою, не хотів її лишати. У росіян були якісь списки, у них я значився як громадський активіст. Вони нас поставили до стінки. І тут один з них говорить: “Давай, оцього з прикольною собакою відпустимо?” Я пішов, окупанти стріляли мені у спину в повітря над головою і голосно сміялися. Усіх інших вбили”.
Тарас Шевченко з Києва
Тарас Шевченко з Києва вже 20 років працює в столичному ресторанному комплексі “Avalon”. Нині обіймає позицію шеф-кухаря. На його рахунку не одна перемога на Міжнародних кулінарних конкурсах. Чоловік зізнається, були випадки, коли ім’я та прізвище Тарас Шевченко йому допомагали у житті, утім не в професіональній сфері.
“Зараз маю зустрічі здебільшого по робочих питаннях. Представляюсь на них, зазвичай, – Тарас Шевченко, кухар. Звісно, що без реакції це не лишається.
Років 10 тому я вступав в Національний транспортний університет. Вирішив отримувати другу вищу освіту. Тоді успішно скласти іспит з української мови й літератури мені допомогло саме моє ім’я та прізвище. Член екзаменаційної комісії проходила по рядах. Переді мною лежав чистий аркуш. Вона помітила, що мене звати Тарас Шевченко, і їй стало дуже соромно, що людина з таким ім’ям та прізвищем нічого ще не написала. Тож, жінка вирішила продиктувати мені всі відповіді. Вона у цьому вищі викладала літературу. Іспит був складений, я успішно завершив навчання. Утім невідомо, чи взагалі вступив би, якби не такий щасливий випадок.
З певним упередженням до мого ім’я та прізвища я зіштовхнувся на кулінарній виставці, яка проходила в наших сусідів, з якими ми зараз воюємо. Це був 2015 рік. Відверто кажучи, я не хотів взагалі туди їхати через ситуацію, яка тоді розгорталася на Донбасі, утім участь в цьому заході була запланована заздалегідь, усе було вже оплачено, і я просто не міг відмовитися. На цій виставці люди брали мою візитівку, наче це якесь гаряче каміння. Часом вони її жбурляли на підлогу і навіть рвали.
Певних паралелей з життям чи рисами характеру видатного українського творця я ніколи не проводив. А от його портрет нині використовую як фото профілю у деяких додатках. Так повелося після того, як я минулого року відвідав одну з київських радіостанцій. У студії там висіло два плакати з зображенням Тараса Шевченка. Один з них мені дуже сподобався. Власне його нині часом і використовую.
А ще від початку повномасштабної війни я став писати вірші. Раніше ніколи цього не робив. А зараз можу серед ночі прокинутися і почати писати.
Де велич Закарпатських гір,
Степи Донецьких берегів,
Полтавський ліс, Одеський порт,
Тут скрізь живе міцний народ.
Тарас Шевченко, 12.08.2022 рік.
Щодо творчості видатного українського письменника Тараса Шевченка, то мені важко назвати якийсь улюблений твір. Багато речей, про які він писав, мені відгукуються. Сьогодні його слова актуальні, як ніколи”.
Тарас Григорович Шевченко з Черкащини
Тарасу Григоровичу Шевченку зі Сміли – 60 років. Чоловік має декілька вищих освіт. Остання з них – психологічна. Усе життя він цікавиться питанням відновлення імунітету та нервової системи.
“Мене звати Тарас, я син – Григорія, роду – Шевченків. Ось так я, зазвичай, представляюсь. Звичайно, що після того, як я озвучую своє прізвище, ім’я, по батькові, перша реакція – це усмішка, часом здивування. Утім на Черкащині повних тезок українського поета немало, оскільки він сам родом звідси.
Перед батьками не стояло питання вибору імені для мене. Які ще можуть бути варіанти, коли прізвище – Шевченко, а по батьків – Григорович? Степан чи Іван? Якось не дуже пасували ці імена. Тож, назвали вже Тарасом для повного збігу.
Моє ПІБ – це як мінімум економія на візитівках, адже Тарас Григорович Шевченко запам’ятовується легко та швидко. Інший плюс – це той позитив, який виникає у людей при знайомстві зі мною через прізвище, ім’я, по батькові, які я маю. Звичайно, надалі він відіграє певну роль.
Колись я натрапив на значення різних імен. Тараса там характеризували як людину, яка любить свободу, яка по своїй суті – бунтар, при цьому це також дуже творчі та багатогранні особистості. Таким був письменник, поет, художник Тарас Шевченко. Певно, і я маю якусь подібність до цього опису.
Щодо творчості видатного українського письменника Тараса Шевченка, то зі шкільних років пам’ятаю “Садок вишневий коло хати”, “Заповіт”. Поема “Катерина” зараз як ніколи актуальна. Шевченко ще понад 150 років тому попереджав усіх нас щодо тієї ситуації, яка склалася нині.
Червоною лінією у творах Шевченка проходить ідея того, що українці завжди були і є вільними людьми, що ми завжди будували свій простір, як вважали за потрібне, і продовжимо так робити. Це мені близько”.
