Існує думка, що українське суспільство здавна було патріархальним. Однак з розвитком феміністичних настроїв у суспільстві та популяризацією рівності все частіше лунає думка про збільшення випадків мізандрії, або ненависті до чоловіків.
Тож чи справді таке явище як мізандрія існує в нашому суспільстві та що з цим робити, розбиралися з клінічним психологом, а також почули думку хлопця, який пережив мізандрію на собі.
Історія про ненависть від викладачки
Назар — студент кафедри педагогіки та методики навчання іноземних мов одного з київських вишів. Оскільки Назар досі навчається в університеті, задля цілісності його студентського квитка та наявності стипендії він попросив не публікувати його фото.
З мізандрією Назар знайомий не з Вікіпедії, а з власного досвіду.
“Перший рік мого студентства був просто чудовим. Знаєте, заведено вважати, що педагогіка – це суто жіноча професія, тому на першому курсі навчання я кайфував від красивих дівчат навколо та маленької конкуренції хлопців. Але вже з другого курсу почалися історії про приниження мене як чоловіка. Це були дурні жарти про те, що краще б я пішов викладати фізкультуру, аніж навчати іноземної мови. Та й загалом викладання англійської — це більше жіноча професія. Жарти звучали систематично з вуст однієї викладачки. Я б не звернув на це увагу, однак вона далі продовжувала жартувати та пов’язувала усі мої подальші успіхи та невдачі у вивченні предмета з тим, що я чоловік.
Не зрозумійте мене неправильно. Я люблю жарти, але до чого постійне приплітання стереотипних думок? Я чудово розмовляю іноземною мовою, до війни часто їздив в Європу та вільно розмовляв з іноземцями. Я так само як і всі проходив практику у школі, зараз підробляю репетитором та вважаю себе непоганим викладачем. Тому історії про спорт мене трохи ображають. До того ж я не люблю футбол!
2 курс навчання минув, а кліше батьків, які сумніваються в моїй професійності, переслідують мене досі. Я б ніколи не подумав, що викладач іноземної мови чоловік – це рідкість, а для декого і дикість. Моєю улюбленою історією є ситуація, коли під час підробітку на курсах іноземної мови, матір однієї учениці попросила перевести свою доньку в іншу групу, тому що “дитина ще зовсім юна, а в чоловіків немає материнського інстинкту.” Я досі пробую зв’язати цей ланцюг логічних та “нестереотипних” думок, однак поки мені не вдається.
З початком повномасштабного вторгнення я все частіше відчуваю себе заручником стереотипних кліше. Що педагогіка не чоловіча справа, що я взагалі мав би піти воювати, а не дітей вчити англійської. Чи ображає це мене – звісно, однак я стараюся не реагувати на такі закиди в мою сторону з двох причин.
По-перше, я ще навчаюсь, тому не можу піти воювати. А по-друге, наше суспільство не звикло розглядати чоловіка як жертву (за цю думку мене, певно, засудять).
Я не проти фемінізму, але ловлю себе на думці, що наше суспільство ще не навчилося жити переконанням про рівність. Нам ближчі ідеї або патріархату, або матріархату.
Історія Назара – не єдиний випадок мізандрії у сучасному суспільстві. Як зазначає клінічний психолог Олександр Олексенко, існують різні причини виникнення цього феномену:
- патріархальний уклад,
- гендерні стереотипи та соціальні переконання,
- історичні та культуральні фактори, які можуть посилюватися психологічними факторами – негативним особистим досвідом з чоловіками у минулому, індивідуальними особливостями людини тощо.
Психолог додає, що мізандрія, як і мізогінія – це соціальні проблеми, які базуються на багатьох аспектах. У деяких країнах є більш вираженою систематична дискримінація жінок, обмеженість їхнього доступу до освіти та інших можливостей. В інших – більше стереотипів про чоловіків, наприклад, про їхню схильність до агресії чи беземоційність.
Також у суспільстві часто існує переконання, що чоловіки повинні вирішувати свої проблеми самостійно, а похід до психолога – це прояв слабкості. Тому якщо чоловік і звертається по допомогу через мізандрію, то не в моменті конкретного прояву ненависті, а вже з наслідками цього хейту.
Це:
- конфлікти у стосунках,
- формування негативних упереджень щодо стосунків і жінок,
- зниження самооцінки та впевненості в собі,
- депресія,
- тривожні розлади,
- формування страху стосунків,
- страх пошуку нової роботи,
- підвищення ризику самогубства тощо.
Що робити, якщо людина помітила за собою відчуття ненависті до протилежної статі? Психолог стверджує, що у цього явища можуть бути психологічні причини. Знайти джерело цих почуттів допоможуть психолог чи психотерапевт.
“Коли такі переживання стають панівними, людина може мати особливий фільтр, який називається “тунельне мислення”. Тоді людина починає більше і частіше помічати “недоліки”, несправедливе відношення, знецінення тощо. Формування критичного мислення, прийняття, розвиток навички подивитися на ситуацію “зі сторони» допомагають цьому протистояти”, – каже спеціаліст.
Якщо чоловік помітив прояв хейту у свою сторону, в такому випадку психолог рекомендує не приймати хейт до своєї особистості, “близько до серця”. Часто подібна реакція пов’язана з минулим досвідом хейтера чи переконаннями в суспільстві та не стосується конкретно тої людини, яку зневажають.
Після цього усвідомлення треба оцінити, чи дійсно ви зробили щось не так, та перепросити за потреби. Якщо помилки немає, то варто ухвалити рішення про подальші дії, які будуть залежати від ситуації, в якій стався хейт. Це може бути від проговорення своїх почуттів та потреб до розриву стосунків чи правових дій.
Загалом боротьба з мізандрією як із соціальною проблемою вимагає комплексного підходу.
“Формування культури рівності та взаєморозуміння потребують регулярності та часу. Для уникнення мізандрії в суспільстві варто працювати в декількох напрямках. Наприклад, використання соціальної реклами, висвітлення проблеми у медіа, організація лекцій в школах та університетах, в громадських організаціях, в тому числі не лише для молоді, але і для працедавців, молодих пар та батьків”, – зазначає Олександр.
Чи змінить цю ситуацію війна? Психолог не впевнений, адже це складне питання, що потребує детального аналізу. Але історично воєнні конфлікти можуть створювати середовище, де загострюються гендерні проблеми й може збільшуватися рівень ворожості між статями.
Проте водночас психолог звертає увагу на те, що наявність зовнішнього агресора потребує єднання та взаємодопомоги, спільних зусиль для захисту країни, що навпаки, зміцнює соціальний контакт між статями.
