Ніхто не знає, скільки людей живе на київських вулицях. Точних підрахунків міська влада не веде, адже вони можуть зафіксувати лише тих, хто напряму звернувся за допомогою. За даними волонтерських організацій, кількість бездомних у місті сягає від 5 000 до 20 000 людей. НК поговорив з волонтерами, які влаштовують роздачі їжі. Нам розповіли, чому люди потрапляють на вулицю та яким чином знову знаходять дім. А ще, як можна врятувати людське життя звичайною розмовою. Прочитайте цей текст, якщо ваша картина світу давно не переверталась.
Як туди потрапила
Якось на Фейсбуці мені трапився пост знайомої. У ньому йшла мова про таємного Санту для літніх людей. Всім бажаючим пропонували заповнити форму і вибрати, кому вони хочуть зробити подарунок: пенсіонеру або бездомному. І коли ти вибирав, то там вказували варіації, що б ця людина хотіла отримати. В кінці була нотатка типу: "Чи хотів би ти прийти на роздачу їжі бездомним?". Просто поставити галочку: "так" або "ні". Я погодилась і забула про це. А через два тижні мені зателефонували і сказали: "Ми знайли вашу анкету. Ви написали, що хочете долучитись. Приходьте!". Я дуже хвилювалась, але пішла.
У момент, коли мені подзвонили я зрозуміла, що шляху назад немає. Тож просто обрала найближчу можливу дату.
Спосіб медитації
Перший раз був дуже хвилюючим. Але коли я приходила наступні рази, то звернула увагу, що новеньким дають можливість долучитись до всіх процесів. Тобто ти приходиш на велику кухню і включаєшся в налагоджену і розділену на всіх роботу. Організація готує дуже мінімальну їжу: чай і бутіки. Це відбувається так: багато людей стають навколо столу і хтось розкладає хліб, хтось мастить його мазіком, хтось ріже ковбасу і так далі. У всіх є якась робота. І, насправді, перші кілька разів, це були дуже медитативні штуки. Я приходила туди і мені не хотілось спілкуватись з людьми. Тобто я говорила з ними, але дуже мінімально. Бо є люди, які ходять туди багато років і вони вже близькі друзі. А я просто робила все мовчки і для мене це було способом медитації.
Перший раз я прийшла туди зимою, перед святами. Було холодно. Зібрались багато людей і мені довірили саме момент комунікації з ними. Це дивний досвід. Але насправді він був дуже важливим.
Про волонтерство
Якщо є бажання поволонтерити - в інтернеті можна знайти будь-яку організацію близьку тобі до душі. Просто тоді для мене так склались зірки. Я виходила з депресії і мене переповнювала любов, якою мені хотілось ділитись. У той момент це був спосіб дати її комусь, хто дійсно її потребує. Зараз можна знайти те заняття, яке тобі відгукується: тваринки, літні люди, бездомні, діти в притулках. Є величезна кількість організацій, які завжди потребують волонтерів. Найбанальніше - це стати донором крові. Нещодавно я відправила свої примірники ДНК на те, щоб стати донором кісткового мозку. Я не пам'ятаю, але так, начебто його. Воно там якось із крові виділяється. Це той момент, коли ти можеш стати донором. Це ж суперпросто, чому ні? Можна полегшити комусь життя мінімальними зусиллями.
В якийсь момент я зрозуміла, що маю досить багато і є такі речі, якими я можу поділитись. Мені не впадлу віддати 200 гривень на тиждень, щоб людям зробили бутіки і чай. Ці гроші мені нічого не зіграють, а для когось - це їжа на кілька днів. Зараз я перестала приходити, але час від часу кидаю бабки на продукти. Я б хотіла й надалі волонтерити. Але думаю, що спробую в іншій організації.
Пиріжки і новорічні прикраси
Це було один з перших разів, я тоді волонтерила кілька днів на тиждень. Прийшла увечері, після роботи, ми роздавали їжу. Координатори знають приблизну кількість людей, яка зазвичай збирається. Ми готуємо з таким розрахунком, щоб кожен, хто прийшов отримав один бутік і чай. Коли я роздала всім по бутерброду, до мене підійшла бабуся і попросила ще один. Я відповіла, що не можу цього зробити. І тоді вона почала мене благати. У мене ледь серце не розірвалось. Що таке сраний бутерброд з двох шматочків хліба і ковбаси? Це взагалі нічого. Але я не можу дати їй два, адже комусь може не вистачити навіть цього. Коли я приходила наступного разу, то по дорозі з роботи купила пиріжків і дала їх цій бабусі.
Я повелась на цю двіжуху, бо коли заповнювала форму, щоб зробити подарунок, мені на пошту прийшов лист з рекомендаціями. Там розповідали, хто мені попався і що б він хотів отримати. Це була літня людина, яка живе в притулку. Вона хотіла набір, типу, теплі шкарпетки, постільна білизна, ще щось. Дуже базові речі і якісь новорічні прикраси. Від цього у мене серце розірвалось. Людина хотіла свята, але не мала можливості його зробити. Я попросила свою маму, вона займається різними декорами, зібрати великий новорічний кошик з усякими приколами. Ми відправили його разом.
Чому це важливо
Серед людей, які туди ходять є багато бездомних і багато пенсіонерів. У останніх є де жити, але немає можливості купити собі їжу. І от це найбільший п****ц. Воно мені в голові не вкладається і я розумію, що люди вимушені шукати такі організації просто для того, щоб отримати банальну їжу.
Якщо ви маєте можливість поділитись, навіть чимось мінімальним, - це важливо робити. Тим більше, що людям буває так жорстко в житті. Недавно я дізналась про тіпа, який був суперуспішним, а потім опинився на вулиці, став бездомним. І це тупо мій одноліток. Я розумію, що життя може повернутись по різному. І якщо хтось просить твоєї допомоги, навіть постом у соцмережі, і ти розумієш, що це до тебе - піди, б***ь, і допоможи.
Що це за організація
Спільнота Святого Егідія - це міжнародний християнський рух. Йому більше 50 років, він є на всіх континентах. Скоро буде 30 років як спільнота працює в Україні. А з 1998 року ми працюємо з людьми на вулиці: бідними, літніми, бездомними, безробітними. Всім, хто приходить за їжею, речами та якоюсь допомогою. Тобто на вулиці ми з 1998 року, а взагалі в Україні - з 1991.
Як вона починалась
Все почалось в 1991 році, коли ми з класом поїхали на міжнародний День молоді в Ченстохова (польське місто). Там був Папа Римський, Іоанн Павло II. На місці ми познайомились з молодими людьми з Італії, які розповіли нам про спільноту і ми захотіли зробити щось подібне в Києві. Коли повернулись, то з класом і друзями почали ходити до інтернату, допомагати дітям. Потім ми побачили, що є ще бідніші люди, які живуть на вулиці. Почали готувати їжу, виходити і пропонувати її тим, хто просив милостиню. Вони поступово про це дізнавались і почали самі нас знаходити. Сьогодні ми готуємо близько 1 000 порцій на тиждень в десяти місцях Києва. Майже щодня працює одна з наших роздач. За цей час багато людей стали друзями бездомних, змінили свою думку про них, почали допомагати. Цього року ми навіть відкрили "Теплий дім". Там люди можуть отримати прихисток вночі, це як хостел. Зараз у ньому живуть четверо осіб, але він розрахований на восьмерих. Маємо надію, що пандемія закінчиться і ми зможемо прийняти всіх.
Також у спільноти є квартира в якій живуть дві жінки, колишні бездомні. Це не прихисток, а просто як дім. Ми забрали їх з вулиці і вони вже сім років живуть у квартирі, з допомогою спільноти. Вони перестали бути бездомними.
Принципи роботи
Основа нашої допомоги - наша робота. Спільнота Святого Егідія - це повністю волонтерська організація. Тобто немає людей, які б отримували зарплатню і це дозволяє допомагати багатьом людям. Ми витрачаємо свої гроші, але якщо потрібне щось велике, можемо звернутись за допомогою. Не заради себе, а заради бездомних. І є сотні киян, львів'ян, франківців, які долучаються до цієї діяльності і підтримують її.
Про волонтерів
Зараз в Україні, я думаю, більше ніж 400 наших волонтерів. Хоча реєстру ми не ведемо. Це люди, які з різною періодичністю беруть участь у діяльності спільноти. Вони абсолютно різні: від підлітків, які готують по 100 порцій їжі і роздають її на вокзалі, до літніх людей, які збирають речі для бездомних. Серед нас є військові, лікарі, вчителі, бюрократи - абсолютно різна публіка. У Києві зараз не менше 200 волонтерів, адже діяльність спільноти досить розгалужена. Ми допомагаємо бездомним на вулицях, літнім людям в будинках пристарілих, ромським родинам, дитячим будинкам сімейного типу.
Статистика
Київська влада говорить про 3 000 бездомних в місті. Ми думаємо, що їх не менше 10 000, тому що зареєструвати усіх людей неможливо. Це складне питання і нажаль воно зовсім не вивчене. У нас немає можливості зробити перепис бездомних, а міська влада у цьому не зацікавлена. Ми довго боролись для того, щоб дізнатись скільки бездомних загинули взимку. Домоглись інформації тільки через депутатський запит. Виявилось, що цьогоріч померли більше 60 людей.
Як люди стають бездомними
Ми собі уявляємо літнього чоловіка, який спить на лавці. Насправді більшість бездомних - це люди, які приїжджають у Київ на роботу, не можуть її знайти і вимушені ночувати на вулиці. Це було помітно в перший локдаун, коли закрили багато підприємств. Одномоментно на вулиці вийшли тисячі людей, які не мали де ночувати. Як тільки закінчився локдаун, вони знову знайшли роботу і щезли з вулиць. Але, крім них, є ще літні люди і люди з інвалідністю, які не можуть жити самі. У них часто відбирають квартири, ми знаємо багато таких випадків. Молоді люди також часто потрапляють на вулицю. Вони приходять похарчуватись, ми дізнаємось, що у них немає паспорту, допомагаємо його зробити. Або відправляємо людину додому, щоб вона могла набратись сил. І часто вони знову повертаються у пошуках роботи.
Основна причина з якої люди потраплять на вулицю (після заробітчан) - це сімейна трагедія. Тобто, розлучення, втрата якихось зв'язків, конфлікти між батьками і дітьми. Буває таке, що новий зять виганяє тещу на вулицю, або навпаки.
Пандемія насильства
Одного разу ми зробили фотовиставку. І коли через три роки переглядали світлини, виявилось, що половина людей, які є на них, вже загинули. Є унікальні й витривалі, які можуть провести 10-15 років на вулиці. Їм важко повернутись додому, у них вже є фізичні зміни. Але зазвичай людина так довго не живе, особливо це стосується жінок. Для них це дуже небезпечна середовище. Та й взагалі, вона небезпечна для всіх, через дуже погане ставлення до бездомних. Цього року просто пандемія насильства над ними. Людей спалюють, вбивають - випадки просто жахливі. Часто цим займається молодь, яка втрачає своє майбутнє. Двох з них вже засудили: одного до восьми років, а іншого - до 12. А це підлітки 15-16 років.
Чому називають бездомних друзями
Ми християнська організація. Те, що ми робимо - це не якийсь міський сервіс і ці люди не наші клієнти. Ми з ними регулярно зустрічаємось, знаємо їх імена, відзначаємо з ними важливі дати. Ми сідаємо за столи і разом святкуємо. Цьогоріч, на Різдво, за цими столами по всій Україні сиділи 2 000 людей. Ми навіть у відпустки їздимо разом. Влітку беремо з собою літніх людей з будинків пристарілих, щоб вони могли трішки відпочити. І також наших подружок, бабусь-бездомних. Ми маємо багато друзів і це абсолютно конкретно. Якщо ми хочемо утримувати будинок в якому живуть бездомні, то потрібно там міняти крани. І ми це робимо за рахунок свого часу і ресурсів. Ми дійсно можемо назвати їх друзями.
Що дає волонтерство
Найперше - це свобода. Я вільна людина і можу спілкуватись з ким завгодно. Від наших підопічних і до президентів чи міністрів, якщо потрібно вирішити проблему бездомних. Друге - це... Є один вчений-богослов, Дітріх Бонхеффер, він загинув у нацистському таборі. Він казав, що найкращий погляд на світ - це дивитись на нього зі сторони бездомних людей. Це дає дуже широке уявлення, бо ти знаходишся у найнижчій точці. Якщо ти знаєш бездомних, то не наймодніші телефон чи одяг перестають бути твоїми проблемами. Це допомагає жити, мати сенс життя та знаходити друзів. Ми часто збираємось разом, говоримо, підтримуємо один одного. Це скріплює наші зв'язки і допомагає разом продовжувати роботу. Спільнота народилась на Троєщині, в 1991 році, в класі у якому я навчався. І до цього часу є восьмеро моїх однокласників, які регулярно приходять. І ще купа людей з паралелей. Ми все життя разом.
Те, що справляє враження
Історії дуже різні. З однієї сторони - це трагедії людей. Одна з жінок, які зараз мешкають у нашій квартирі, протягом п'яти років жила на Михайлівській площі у покинутому туалеті. І це так вражає. Одне з найбагатших місць Києва, але прямо там люди живуть у трудовому рабстві. Вона і її друг прибирали скверик навколо кафе і їм за це платили якісь... Фактично, дозволяли їсти. А з іншого боку - вражають історії людей, імена яких навіть не пам'ятаєш. Іноді якась порада або маленька справа допомагають повернути чиєсь життя в іншу сторону. Людина приходить і каже, що у неї щось не так. Ти розповідаєш, як вирішити цю проблему, а через місяць він повертається і каже: "Дякую, що допомогли. Я вже знайшов роботу і зняв собі кімнату. Тепер лишилось тільки знайти жінку і добре жити". Це дуже сильні історії.
Де знайти і як поволонтерити
Нашу спільноту можна знайти в Instagram або Facebook і написати. Це найкращий спосіб. Ми є в різних містах: Києві, Львові, Івано-Франківську. У нас багато подій з літніми людьми, ромськими родинами, бездомними. Тому ми завжди раді бачити нових друзів. І це найкращий спосіб перевірити, куди ви жертвуєте свої гроші. Просто прийти на роздачу і побачити, як ми їх витрачаємо.
Фото в тексті: особисті архіви спікерів, Спільнота Святого Егідія в Україні.
