Спільнота Святого Егідія — християнська спільнота, заснована у Римі 50 років тому. Український філіал розташовується неподалік від Головпоштамту — у Пасажі. Щосереди за кілька годин до роздачі їжі там зустрічаються люди, які готуватимуть для бідних. Наша редакція приєдналася до них на чергову роздачу.
Підготовка
До класичного меню входить щось гаряче, бутерброд та чай. Юрій Ліфансе, голова Спільноти, розповідає, що влітку вони намагаються купувати сезонні фрукти, а взимку неодмінно додають мандарини, якщо є така можливість.
Втім, цього разу роздача «буденна», як її лагідно називає Юрій. Усі задіяні до роботи. На столі лежать скибки хліба, змащені майонезом. Хтось нарізає ковбасу, хтось розкладає листя салату. Наступний етап — складати у пакет.
— Є тут новенькі? Нагадую, щоб ви не зав’язували на вузол, бо бідні повторно використовують ті пакети.
Дуже рідко трапляється таке, що на роздачі не вистачить усім їжі. У Спільноті чекають на 160 людей, готують 180 порцій, але найчастіше залишаються зайві: їх волонтери несуть у підземні переходи для тих бездомних, які не можуть дійти на обід. Щороку роздають 45 тисяч порцій їжі. Юрій Ліфансе посміхається та додає:
«Це якесь маленьке чудо примноження їжі, але протягом року завжди знаходиться хтось, хто принесе, хто пожертвує. І все це можливо, бо ми віримо, що це можливо. В цьому сенсі ми і є християни. Це неможливо, але ми це робимо. Нам ніхто не сказав, що так не можна».
Бутерброди запаковані, залишається лише набрати гарячої води та зробити чай. Опісля буде молитва.
— Фу, не грій більше води, бо тут зараз сауна буде, так жарко вже стало.
— А бездомні в сауні живуть?
Що в меню?
Під Головпоштамтом уже черга. Феодосій підійшов до тієї частини натовпу, де дві жінки уже встигли посваритися через право бути першою, а у нього тим часом встигли кілька разів спитати, чи не голодний він сам.
Спершу особисте привітання та знайомство з новенькими. Феодосій тисне руку кожному, цікавиться як життя та здоров'я і по одному пропускає на роздачу. Ми стоїмо на другому пункті: бутерброди. Один бутерброд в одні руки, аби усе було чесно.
Юрій Ліфансе вважає цю роздачу чимось сакральним і вкладає у неї вищий сенс: «Коли ти годуєш людину, це початок розмови. Ти запитуєш її ім'я, знайомишся, дізнаєшся її історію і якимось чином намагаєшся їй допомогти. Тому бутерброд чи порція — це лише початок».
Серед тих, хто прийшов на обід, є люди різного віку. Спільнота годує не лише безпритульних, вона також допомагає і бідним, які не можуть дозволити собі гаряче. Один дідусь підходить до нас та простягає дві долоні, складені докупи. Даємо йому бутерброд, а він питає:
— Можна другий у другу долоньку? Долоні ж дві.
Після бутербродів дають гарячий чай. Важливо запам'ятовувати обличчя усіх, хто підходить за порцією, адже головне правило Спільноти у тому, аби усім дісталося порівну.
— А можна без черги?
— А якщо я другий раз прийду, мені дасте?
Теплий одяг видають усім, хто просить. Переважно це вживаний одяг, який хтось приніс у Спільноту. Не завжди вдається знайти свій розмір взуття чи куртки, проте примірочна працює повним ходом.
Дружба важливіша ніж бутерброд
Після обіду безхатьки та бідні займають усі лавочки навколо Головпоштамту: здається, ніби роздача їжі — лише привід зустрітися і поспілкуватися. Спільнота Святого Егідія вірить у те, що дружба важливіша, аніж бутерброд.
На роздачі ми стояли разом з Олексієм. Він розповідав про себе та про те, чому він тут:
«Їм потрібно відчувати, що хтось десь чекає на них. Тому після роздачі ми навмисне залишаємося на якийсь час тут, аби поспілкуватися. Дружба з бездомними — це круто, і це щось дуже важливе».
Дружити з бездомними — справжня свобода
Спільнота Святого Егідія — християнська спільнота. Робоча мова організації італійська, адже прибічники Спільноти є у 75 країнах світу, і на правах засновника саме ця мова використовується повсюдно. Організація намагається дати відповіді на питання, що турбують людей, та вирішити їхні проблеми. Юрій Ліфансе розповідає про її заснування у 1991 році:
«Ми ходили в інтернати до дітей, ми спілкувалися з ними, ми намагалися стати для них друзями. Потім ми познайомилися з літніми людьми, потім ми познайомилися з людьми на вулиці, потім з ромськими дітьми».
Спільнота допомагає тим, хто цього потребує, та налагоджує діалог між людьми та церквою. Втім, конфесійного розподілу не існує. За круглим столом на вул. Хрещатик, 15 збираються представники різних церков, яких об'єднує спільна біда.
В спільноті ніхто не отримує зарплатні. Кожен приходить допомагати своїм коштом і у свій вільний час, адже надзвичайно цінує дружбу, яка зароджується між людьми.
«Цього року ми зрозуміли, що уже 20 років, як ми роздаємо їжу біля поштамту. О сьомій годині, у середу. Тому коли ми туди прийдемо, там буде довга черга з людей. Десь 180 людей, які чекають на нас. Тому що вони знають: +40°C, -25°C, ми все одно там будемо. Дружити з бездомними — справжня свобода».
На всі обіди не встигнеш
У Києві існує понад 300 парафій, і більшість із них допомагають бідним та бездомним. Хтось годує, хто допомагає з одягом, а хтось із ліками. Кожен район столиці має принаймні одне місце, де можна отримати гарячу їжу, проте Юрій Ліфансе категорично заперечує, що цього достатньо.
«Троєщина — 300 тисяч населення і три точки, де можна поїсти. На Майдані (прим. ред. — Майдані Незалежності) гарячу їжу можна поїсти вранці і ввечері. Є периферії, де бездомні непомітні, але все одно вони є. Глобально питання (прим. ред. — питання з соціальними обідами) нібито вирішене, але не до кінця».
До того ж, на всі обіди не встигнеш: надто дорого та довго кататися містом у пошуках їжі. Спільнота Святого Егідія буде рада залученню кожного з вас.
- Картка Приватбанку: 4149 6293 9690 8311
- Координаційна група в Viber
- Розклад: щосереди о 18:00 Спільнота готує їжу за адресою вул. Хрещатик, 15, оф. 51 (Пасаж), а о 19:30 зустрічає бідних на Майдані біля Головпоштамту.
Перед молитвою один чоловік підійшов до нас та почав розповідати свою історію дружби з бідними та безхатьками: «Нам потрібні люди. Хтось може ходити щоп'ятниці і роздавати їжу. Хтось може купити сто банок мівіни або десять, сто або одну пачку чаю. Це все на вагу золота для людини, яка ночує на вулиці».
Фото: Мар'ян Мотрук
Читайте також: «На дні: колишній бездомний про те, як вижити на вулиці».
