Для когось студентство — час “від сесії до сесії”. Для когось — від “стипендії до стипендії”. А хтось ідеально поєднував і буремне життя після навчання, і сами пари. Ще й так, що саме тим рокам завдячує своїм успіхом.
До дня студента розпитали Юлію Саніну, Ганну Кочегуру, Наталку Денисенко та про те, як проходили їхні студентські роки.
Я вчилася в Інституті філології КНУ ім. Тараса Шевченка. Обрала для себе зрозумілий фах — українська мова й література, фольклористика. Мені було цікаво вивчати український фольклор, особливо українську пісню та українську казку. Навчання дозволяло поєднувати його з розвитком власної музичної карʼєри, адже ще зі шкільних років я вірила, що зможу стати артисткою.
Звісно, як і всюди, де є подібна класична освіта, були цікаві предмети, були не дуже. Багато теорії, мало практики. Памʼятаю, як ми всі бідкалися, що отримали теоретичні знання, які не знали, як застосувати у реальному житті. Тим не менше, студентами ми багато читали різну літературу, вивчали історію, культуру, мистецтво. Все це сформувало нас як особистостей.
Що я дійсно любила, так це “столовку” в університеті. Ми приємно проводили там час з одногрупниками. Часто замовляла у столовці сосиску в тісті, вона була смачною.
А ще чомусь яскраво памʼятаю куточок з ксероксом. У мене вдома його не було, як і в багатьох студентів, тож ми годинами стояли у чергах, щоб відксерити книжки з бібліотеки.
Звісно, ми гуляли в парку Шевченка біля корпусу університету. Але цікаво, що поруч з університетом ще й була моя робота — студія Руслана Квінти. Він запрошував мене як беквокалістку, тож я мала можливість ще й заробляти після пар.
Я навчалася в університеті імені Карпенка-Карого на факультеті “Диктор та ведучий програм телебачення”. Мій майстер Аркадій Непиталюк — чудовий телережисер, який давав нам знання, що виходили за межі звичайної програми. Це було неймовірне навчання, бо предмети, які він викладав, не були доступні ні на інших факультетах дикторів, ні навіть на акторському факультеті.
Коли розповідаю колегам про наше навчання, вони часто дивуються: "Ого, нам такого не викладали!". А ще чотири роки я жила у театральному гуртожитку. Це була справжня творча атмосфера, де щовечора збиралися з гітарами, співали, спілкувалися. Ці роки були одними з найкращих у моєму житті!
В університеті я добре навчалася, але, як і більшість студентів у театральному університеті, була дещо бунтівною. Це була творча атмосфера, де нам дозволяли проявляти себе на повну. Під час занять з акторської майстерності наш майстер заохочував нас не стримувати емоції — зокрема й гумор “нижче пояса” — і дозволяв таке навіть на іспитах перед комісією. Він пояснював, що нам важливо позбутися внутрішніх затисків, відчути себе вільними.
Пригадую, як в університеті показували одну з вистав у Берліні, або разом з майстром ставили постановку "Галка Моталко" Наталки Ворожбит. Це були не просто студентські виступи: ми грали у справжньому театрі, куди приходили глядачі, купували квитки. Це було так захопливо — відчувати, що ти створюєш мистецтво, яке люди готові підтримати.
Зараз, коли озираюся назад, розумію, що навіть суворість деяких викладачів, яку ми, студенти, часто сприймали як надмірну вимогливість, насправді стала важливим елементом нашого навчання. Наприклад, Павло Вікторович Голова, який наполягав на досконалому володінні матеріалом. Сьогодні я щиро вдячна йому за це. Без нього я б не досягла того, що маю зараз. Мій випадок — це приклад, коли викладачі дійсно дали надзвичайно багато для професійної майстерності та становлення.
Я навчалася у КНЛУ на нідерландській філології. Пам’ятаю, найважче мені було в перший рік, адже я тільки переїхала в Київ і дуже сумувала за домом. Це велика зміна, і мені було складно знаходити нових друзів, звикати до університетської системи навчання і необхідності самій все робити. Пам’ятаю, як кожен раз плакала в потязі, вертаючись у Київ з рідного Запоріжжя.
Далі вже було набагато легше. Мені подобалось навчатися, та й вчилася я добре. Для мене було критично важливо зберігати стипендію, бо підробляти я почала вже на другому курсі. Але періодично могла прогуляти пару :) Ми з друзями ходили в парки, бари або на пікніки. Думаю, я була звичайною студенткою, яка страхається сесії, вічно хоче спати, але не відмовляється від гулянок.
З тими роками у мене багато теплих спогадів. Пригадую, як ми з друзями почали мандрувати Україною з метою об’їздити всі обласні центри. Це було дуже весело — по два-три дні в новому місті. Ще я двічі проходила літні мовні курси нідерландської у Нідерландах і Бельгії. Туди з'їжджаються студенти з майже сотні країн.
Проте негативні епізоди також були. Незрозумілі предмети, гуртожиток, який мені не дали 31 серпня, за день до початку навчання. Також була складна магістратура, бо треба було писати дипломну і здавати 16 предметів у перший семестр. Здається, я взагалі не спала майже весь п’ятий курс.
Я б не хотіла повертатися у студентські роки через те, що це трохи невизначений період для мене. Але з хорошого — це були цікаві роки становлення, коли для себе відкриваєш багато нового і розвиваєшся як особистість. А ще — оце п’янке почуття, що твоє життя тільки почалось, і тобі море по коліно.
