Мікеланджело Буонарроті народився в 1475 році у містечку Капрезе, що в Тоскані, але вже за декілька місяців після його народження сім’я переїхала до Флоренції. Це був центр епохи Відродження у часі і просторі. Хоча мистецькі течії активно розвивалися у кількох італійських містах, саме Флоренція стала центром тяжіння для найкращих художників і скульпторів.
Мікеланджело виростав, перемальовуючи розписи соборів, оточений скульптурами видатних майстрів, навчаючись та працюючи підмійстром у них, спілкуючись з десятками молодих художників. Коли Мікеланджело закінчив роботу над скульптурою Давида, самі Ботічеллі та Ленонардо да Вінчі допомагали вирішити, де вона буде встановлена. Ці люди не випадково опинилися у Флоренції — вони просто не могли бути тим, ким вони є, і знаходитися в іншому місці в той час.
Район South of Market (SoMa), що в Сан-Франциско, якісь 20 років тому був досить дешевим місцем, де жили молоді люди різних професій. Доступне житло, гучні клуби, недорогі кафе приваблювали сюди офісних працівників, художників і музикантів. У кінці дев’яностих все більше засновників молодих інтернет-компаній почали тут селитися і відкривати свої офіси. Район змінювався. Інші містечка Кремнієвої долини були подібними центрами для попереднього витку ІТ-індустрії, тут створювали свою техніку і програмні продути Intel, Apple, HP, Sun та Oracle.
Сьогодні офіси інтернет-гігантів Google та Facebook розташовані у Долині, поруч із Стенфордом, але абосолютна більшість молодих компаній мають або мріють мати свої офіси, коворкінги і житло в SoMa.
Синергія місць
Київський Поділ пам’ятає своїх ремісників у назвах вулиць. Гончарна, Дегтярна, Кожум’яцька малюють дуже чітку картинку того, що відбувалося в цій місцевості кілька століть тому. Ви знайдете тисячі таких топонімів по всьому світу.
Незалежно від часу, місця і масштабу подій, люди одного ремесла прагнуть бути поруч, бо це дає синергетичний ефект. Університети стали і залишаються успішною моделлю саме з цієї причини, і саме тому вони нікуди не збираються зникати сьогодні, в інформаційну добу. Та сама історія з офісами, великими і малими.
Синергія місць працює на різних масштабах і часто неочевидна. Випадкові зустрічі, розмови за кавою, знайомства створюють інформаційний простір, насичений ідеями, що стосуються окремої сфери людської діяльності. У цьому насиченні відбувається розвиток і реалізовуються проривні проекти.
Я дуже хочу, щоб у Києві почав народжуватися свій SoMa. Район міста, який стане магнітом для «креативного класу», і ці люди зроблять його таким, як їм хочеться. Можливо, вперше за довгий час у Києві є велика група людей, об’єднаних спільними європейськими цінностями, які, насправді, значно ідеалістичніші за європейські, спільною реальністю і потрясіннями, спільним розумінням того, як влаштований світ, стандартами якості, уявленнями про «добре» та «погано» і, що найголовніше, бажанням створювати. Бажанням не сидіти склавши руки. Ці люди не готові миритися зі статусом кво.
Можна визначати їх по-різному: натхненні пасіонарії від 18 до 35, міленіали, креативний клас, хіпстери і гіки, художники та програмісти, стартапери чи підприємці різного калібру і успішності — я вірю, що це ті люди, які будують основу української економіки наступних десятиліть. І я закликаю цих людей всіляко допомагати одне одному і знайомитися одне з одним, селитися поруч і працювати поруч. Це не тільки включить «синергію місць» для креативного класу, але й створить прецедент, рольову модель для інших спільнот.
Київський SoMa
Цікаво спостерігати, як за останні п’ять років змінився Поділ. Здається, з кожним місяцем тут все більше концептуальних кафе, невеликих магазинів, вуличних музикантів. Тут точно не обійшлося без впливу Могилянки та історичної романтики самого району. Але тепер, схоже, все більше людей хоче бути на Подолі, бо всі інші класні люди тут. Чого варті тільки нещодавно організований проект «Самосад» і Facebook-група, де мешканці району обговорюють все, що їх хвилює.
«Часопис», що на Льва Толстого, є іншим цікавим центром тяжіння. Один з перших київських коворкінгів із вдалим розташуванням став майже культовим місцем для «стартаперів». Молоді підприємці пробують повторити модель успіху компаній Кремнієвої Долини і створити технологічні продукти, що завоюють серця десятків мільйонів людей по всьому світу. Поруч з «Часописом» розташовані офіси українських компаній Grammarly, Petcube, MacPaw, які вже трохи просунулися на цьому шляху. Тут же є з десяток офісів рекламних та піар-агенцій. Цей район зручний географічно, але високі ціни на нерухомість навряд чи дозволять йому стати повноцінним київським «South of Bessarabka» (SoBe).
Цей ряд можна продовжувати — є кластер e-commerce проектів на Лівому березі довкола офісу ModnaKasta, є ще кілька київських ініціатив, які пробують свторити спільноти підприємців. По всьому світу утворюються подібні райони — Кройцберг у Берліні, Жонг Гуан Кан у Пекіні, @22 area у Барселоні. І ті, хто каже, що «пора валити», схоже, просто не розуміють усіх переваг, які отримує бізнес з доларовою виручкою і київським офісом.
ВНДГ
Я вирішив, що напишу цю колонку у п’ятницю, 12-го червня. В цей же день, о пів на 12 ночі, повертаючись з офісу додому я зустрів засновника Платформи, Олександра Акименка і співзасновника Greencubator, Романа Зінченка. Ми разом чекали поїзда на станції метро Льва Толстого (як виявилося, ми з Сашком живемо один навпроти одного на Подолі, розділені вулицею Межигірською). По дорозі Саша поділився неймовірною новиною — київський ВДНГ планують перетворити у центр ІТ і культури, і щоб зробити це, місто запросило Акименка, засновника «Часопису» Макса Яковера і підприємця Максима Бахматова очолити комплекс, розробити бачення і впровадити цю трансформацію.
Від метро «Виставковий Центр» до «Льва Толстого» їхати 17 хвилин по прямій гілці. Поруч з ВДНГ — приміщення факультету кібернетики університету Шевченка, трохи далі — бібліотека Вернадського, інститути напівпровідників, теоретичної та ядерної фізики НАН України. Ціни на житло цілком прийнятні.
Вихідні позиції виглядають дуже цікавими, але чи вдастся цьому місцю стати основною «точкою сили» у Києві? Чи вдасться створити місце, де людям хотітиметься жити і працювати ще до того, як «всі класні» вже будуть там? Це залежитиме не лише від Акименка і команди, але й від того, чи готові будуть українські міленіали зробити зусилля, щоб опинитися ближче до подібних собі. Це не подорож на Дикий Захід і не 40 років у пустелі — для киян та українців, які хочуть створювати нову країну, зусилля невелике. Все що потрібно — повірити у те, що разом вони зможуть більше, ніж поодинці.
Нам не потрібні міністерства ІТ і наукові парки — це пережитки командно-адміністративної економіки яка програла ринкам і капіталізму з розгромним рахунком. Нам потрібне лідерство, рольові моделі та історії успіху. Нам потрібні здорові амбіції і домовленість конкурувати не одне з одним, а з найкращими глобальними компаніями. Створювати те, чого немає і ніколи не було, замість спроб копіювати моделі минулого.
Відкритість, спілкування і випадкові знайомтсва за кавою зроблять значно більше, ніж міг би обіцяти будь-який зоркестрований план. Тепер залишилося вирішити, куди нам всім з’їжджатися.
