Чеський і португальський Vogue написав про Лесю Снігур — начальницю станції "Лук’янівська" київського метрополітену. Стаття вийшла у циклі "Портрети українок на війні".
У перші дні повномасштабної війни з росією столичне метро стало притулком для тисяч киян — там люди ховалися та ховаються від ракетних обстрілів. В інтерв'ю журналістам Vogue Леся Снігур розповіла про людяність, взаємну підтримку та теплоту, що панували в метро у перші тижні та місяці після 24 лютого.
У перший місяць, за її словами, вона фактично жила в метро — Леся Іванівна не могла собі дозволити поїхати додому, бо відчувала відповідальність за робітників та людей, які знайшли укриття у столичній підземці. У перші дні на станції "Лук'янівська" було близько 800 осіб, у тому числі діти, люди похилого віку та люди з домашніми тваринами. Вони знаходилися там цілодобово, оскільки метро — найнадійніше бомбосховище.
"Потім ті, хто жив поруч, почали йти додому і поверталися ночувати на станцію, тому що так їм було безпечніше. Зараз вони не ночують, але коли знову почастішали ракетні обстріли українських міст, під час авіанальотів на вокзал стало більше людей приходити", — розповіла Снігур.
Усі працівники метрополітену пройшли навчання, як діяти у надзвичайних ситуаціях. Це допомогло їм ефективно діяти у найважчі перші тижні повномасштабного російського військового вторгнення. За словами Снігур, такі тренінги з цивільного захисту відбуваються щороку. Там працівники метро відпрацьовують алгоритм дій у різних ситуаціях — наприклад, як діяти під час пожежі чи радіаційної тривоги.
"Всі ділилися всім з усіма. Тоді волонтери почали надавати допомогу. Ми десь знайшли хліб та сало, почали разом із колегою робити бутерброди, а я просто розплакалася, усвідомивши умови, які нам нав'язали. Ми жили мирно, але тепер нам довелося ховатися. А в мій день народження, 13 березня, коли нічого солодкого дістати було неможливо, колеги якось спекли мені торт з печива та йогурту, знайшли свічки, і всі пасажири мене привітали — було дуже приємно. Але це був один із моїх найкращих днів народження — в оточенні такої кількості чудових людей він здавався особливим", — розповіла Леся Іванівна про життя в метро.
За словами Лесі Іванівни, найстрашнішим днем було 15 березня. Тоді російська ракета вдарила біля станції "Лук'янівська".
"Це було досить шокуюче. Але потім я зрозуміла, що на станції багато робітників, і перша думка була - аби всі вони були живі. Я довго не могла знайти свій телефон, щоб заспокоїти своїх близьких, що я жива і здорова. Ми, звичайно, все це пережили, але на той момент це було дуже важко", — розповіла Снігур.
Начальниця станції "Лук'янівська" поділилася, що їй дуже допомагає підтримка сім'ї, друзів та колег, а також подяка пасажирів.
"Мені дуже допомагає підтримка моєї родини, друзів, колег, їхні дзвінки, подяка, яку я бачу від пасажирів — це все дуже світлі моменти у житті. Українці фантастичні, нас не зломити, нашу віру не зломити, знайте, що перемога буде за нами", — сказала вона.
