Зі входу НА ДАЧУ LEVIA гостей ввічливо, але наполегливо попросили вийти з робочих чатів, здати ноути й увімкнути режим «офлайн, AFK, DND». І тут з’ясувалося, що коли вимикаються девайси, лишається не так вже й багато способів розповісти, як минає літо. Хіба що… написати листа! І ми спробували уявити, яким би був цей уявний лист від уявного гостя до уявного друга з абсолютно реально-ідеальної ДАЧІ.
Привіт, шо ти?
Слухай, я оце тримаю ручку і розумію, що востаннє писав щось довше за підпис – коли? Років десять тому? Ручка в мене буває в руках хіба щоб черкнути закорючку в якихось документах, ну максимум написати «купити молоко» на стікері, який потім однаково загублю. А отак, писати слово за словом – це прям челендж. Вже й якось соромно за свій почерк, то вправо лягає, то вліво – ніякої постійності.
Але тут на вході чемно так натякнули, що робочі чати, календар і все це безкінечне «терміново передзвони» – на сьогодні закінчилися, бо це ж ДАЧА. І знаєш що? Перші хвилин п'ять рука сама тягнулася до кишені. А потім норм, відпустило. І я згадав, що літо взагалі-то існує.
Коротше, розказую, що тут відбувалося. LEVIA* (це такі нові стіки з фруктовими смаками, у яких немає тютюну, потім поясню детальніше) зібрала невелику компанію НА ДАЧУ. Але не на ту дачу, де тебе о шостій ранку будять полоти бурячки. А на нормальну таку, з якої не хочеться їхати. Я взяв з собою Олену, але вона одразу пропала десь у зоні із квітами і ігристим, а я пішов оглядати територію.
І тут, бро, в двох словах не скажеш. Сосни, озеро з камінням, стіл довжелезний під якимось мереживом, усе обставлене та декороване зі смаком. Окремо стіл-грядка з овочами, ягодами та зеленню – я спершу подумав, що це декор, а виявилось – реально можна їсти. Я з'їв для приколу, але даремне – бо потім нас ще добряче нагодували.
А потім ми пішли дачити вже по-хардкору. Спочатку я вписався у висадку рослин – дали рукавички у квіточку (я в них виглядав реально як садівник, але було прикольно), і тепер у мене є власноруч посаджений невідомий кущ в горщику, який я забрав додому і планую героїчно не вбити. Олена свій назвала Грінчем, а я свій покишо ніяк, думаю над іменем.
А потім я просто ліг біля озера із компотом в руці. І якось воно так сповільнилося прикольно, коли ти без телефона, просто дивишся на воду і думаєш, що давно так не робив: щоб нічого не робити і щоб це було ок. Лайтові треки на фоні, за стіною з кущів хтось сміється, а компанія поряд йде на презентацію нових стіків LEVIA. Звісно ж, всі повнолітні юзери. Так от, про LEVIA – це фруктові стіки – без тютюну, але з нікотином. І прикольна фішка, незвична для стіків: у одному стіку два смаки, і їх можна поєднати одним клацанням капсули. Буквально клац – і замість одного фруктового смаку вже два. Я весь вечір ловив себе на думці, що вся ця дача працює так само: щойно страждав на робочому мітінгу – клац – і вже саджаю розмарин. Щойно за столом сперечалися чи село можна вважати дачею – клац – вже медитую на озеро. Один рух, і я в іншому настрої, коли сам захотів.
Загалом, друже, я тобі це все пишу й думаю: шкода, що тебе тут не було. Реально не вистачало. Тобі б личило пересаджувати кущі, а біля озера ми б із тобою потеревенили до ночі.
Якщо читаючи це тобі згадався хтось, кого дуже не вистачало цього літа, – напиши. Не повідомлення, не голосове, а лист. Розкажи, як ти, що ти, і поклич туди, де хотілося б зустрітися. Поки ще літо не закінчилось.
*Не виключає усіх ризиків. Містить нікотин, що викликає залежність. Тільки для використання повнолітніми особами.
