Житній ринок є одним з найстаріших ринків столиці. Історія локації тягнеться з часів Київської Русі, а назва походить від головного товару, який продавався на ринку — жита. Оскільки Київ був важливим торгівельним центром, а Поділ — місцем ремісників та купців, стає зрозуміло, що Житній ринок — це не просто історична пам’ятка, а місце, де формувалися традиції та розвивалася українська торгівля.
Житній ринок багато пережив за свою історію. Він видозмінювався, зростав, але ніколи не зникав. Але чи переживе Житній ринок події, які відбуваються зараз?
Трохи з історії Житнього ринку
9 липня 1811 року Київ пережив одну з наймасштабніших трагедій у своїй історії — пожежу на Подолі. Вогонь майже повністю знищив цей район, який був головним торговим, культурним і адміністративним центром міста. Житній ринок згорів також.
Внаслідок таких подій місце отримало нове планування, а Житній відбудували. А вже за часів радянської влади вигляд ринку знову змінився — у 1980 році. Тоді в моді був модернізм, тому архітектори О.Моніна та В.Штолько вирішили до споруди уже критого ринку додати вантові покриття. До слова, подібні елементи наявні й в будинку меблів.
З нагоди святкування 1500-річчя Києва фасад ринку оздобили металевим панно “Із варяг у греки” художника Анатолія Домнича.
Що відбувається з ринком зараз?
З отриманням незалежності стан ринку поступово почав погіршуватися. Сьогодні, попри те, що всередині ведеться торгівля, він виглядає занедбано: взимку всередині дуже холодно, оскільки відсутні комунікації, а під час дощу протікає дах. З 80-х років у Житньому не проводилося жодного капітального ремонту, і на тому акцентують що активісти, що зацікавлений бізнес.
КМДА наголошувала та наголошує на необхідності рятувати ринок, але окрім “стурбованості”, жодних дій з порятунку ринку не проводили. Були лише декілька спроб його продати або віддати в оренду. Тим паче що локація у Житнього чудова: історичний центр столиці та розвинена інфраструктура навколо.
Варто пояснити: Житній ринок є комунальним, тож він належить місту. Тому його можуть здавати в оренду та отримувати кошти в бюджет міста. Але однією з основних вимог до орендаторів або власників міста є провести на Житньому капітальний ремонт. Водночас з орендарів хочуть просити оплату за оренду навіть тоді, коли проводиться ремонт. Це, зокрема, підтвердив Андрій Журжій, власник та СEO компанії Inzhur, під час презентації ревіталізації ринку у лютому 2025 року. Inzhur виступає за приватизацію ринку.
Також влада готова передати Житній ринок в оренду на умовах, які не дозволять змінювати ані архітектурну концепцію, ані функцію ринку. Тому потягнути такі витрати буде складно навіть орендарю з великими інвестиціями та любов’ю до Житнього.
Оренда чи приватизація Житнього?
У 2024 КМДА двічі намагалася провести аукціон для здачі Житнього ринку в оренду. При першій спробі у громадських активістів та потенційних інвесторів виникло багато запитань щодо умов аукціону, оскільки подача заявок мала тривати 5 днів (а договір оренди мав укладатися на 15 років, тож це занадто короткий термін).
Проведення другого аукціону зупинили. Як прокоментували у КМДА, задля напрацювань умов аукціону разом з мешканцями міста.
Які ще є альтернативи для оренди? Приватизація. Наприклад, компанія Inzhur пропонує викупити ринок у міста, коштом спільного інвестування у фонд Inzhur Житній. Ці кошти також підуть на модернізацію ринку. Для цього представники Inzhur показали проєкт реконструкції, в якому вони пропонують створити декілька функціональних просторів у Житньому:
- зону торгівлі для крафтових виробників
- зону фудкортів та майданчику для проведення івентів
- зону продажів
- паркінг, лекторії та інші громадські місця для відпочинку.
За їхнім планом, Житній має наблизитися до формату європейських ринків, де поєднується торгівля та відпочинок. Однак фінансової моделі для ринку поки немає.
Не усі підтримали ідею викупити Житній. Громадський діяч та шеф-кухар Євген Клопотенко виступив категорично проти ідеї продажу Житнього ринку.
“Класно депутати представляють інтереси містян, які активно виступили проти продажу ринку. Цікаво, що економічного обґрунтування жодного з цих варіантів немає. До речі, громадські обговорення, про які я прошу міську владу ще з червня 2024 року, так і не були проведені. Знову на ті ж граблі по колу… Що ж, наша боротьба за майбутнє Житнього ринку триває!”, – зазначав Клопотенко.
Шеф-кухар пропонує впровадити ідею державно-приватного партнерства, при якому ринок залишається у комунальній власності, а управління здійснює професійна компанія.
“Я кажу: тоді поставте мене директором Житнього ринку. Нехай юридично, за документами, я буду директором, я готовий узяти відповідальність. Проте однаково буде громадська організація, яка працюватиме окремо як наглядова рада, а я слухатиму їх і робитиму, що вони кажуть. Але поки політичного рішення щодо цього немає”, – розповів Клопотенко.
За словами Івана Вербицького, урбаніста та директора аналітичного центру Cedos у 2019-2024 рр., ідея приватизації Житнього ринку не дуже зрозуміла. Складна ситуація з ринком може вказувати на погану роботу управлінців, але ніяк не на те, що єдиним способом порятунку Житнього є його продаж.
“Місту належить чудова локація, яка може в майбутньому приносити кошти в бюджет Києва та залишатися історичною пам'яткою (хоч і по документах, такий статус будівлі поки що не наданий). Ми ж не продаємо Майдан Незалежності лише тому, що там погано вкладена плитка і потрібна реконструкція. То чому Житній повинні продавати?”, — у коментарі для “Наш Київ” зазначив Вербицький.
Урбаніст критично ставиться до аргументів Inzhur щодо приватизації ринку. За його словами, компанія пропонує захистити Житній ринок від того, що сталося з Сінним ринком, шляхом використання ідентичної стратегії. А це — приватизація без жодних гарантій.
“Нагадаю, що Сінний ринок теж приватизували, зруйнували, а замість нього збудували ЖК Ярославів Град. Де гарантія, що після приватизації Житній ринок не повторить історію Сінного?”, – додав Вербицький.
Як говорить урбаніст, головна проблема щодо долі ринку — хто буде на ньому заробляти.
“Можливо, кияни та бюджет мають на цьому заробляти? Важко говорити про доброчесність у справах продажу комунального майна в час, коли новини про корупцію стали звичним явищем. Тому будь-які історії з продажем особисто в мене не викликають довіри”, — пояснює Вербицький.
Натомість урбаніст пропонує залишити за Житнім статус комунального майна громади Києва. Як успішний приклад менеджменту державних підприємств, Вербицький наводить історію Українського дому, де останнім часом проводять багато виставок. І саме за такою схемою можна керувати й Житнім.
Ще одна проблема ринку — збереження його функцій. За словами Вербицького, важливо залишити за ним статус ринку, де містяни та жителі Подолу можуть регулярно купувати та продавати продукти.
“Житній — це не тільки про їжу чи торгівлю, це про спільноту людей, які приходять сюди роками продавати чи купувати. Люди з області приїжджають сюди продавати дідухи на Різдво, домашні овочі чи квіти роками. Це не має бути лише хіпстерська локація. Незрозуміло, як кожен з варіантів, які пропонують зараз, несе в собі збереження того, що є зараз, а саме — автентичність цього місця”, — пояснює ексдиректор CEDOS.
Вербицький наголошує, що ринок має бути інклюзивним, бо він має також “соціальну функцію, яка втратиться, якщо перетворити його на ще один аналог фудмаркета із вартістю чека вище середнього”.
“Крім варіантів з масштабними реконструкціями чи перебудовами, можна почати оновлення Житнього з невеликих дій: зробити генеральне прибирання, проаналізувати орендарів, познімати з фасаду афіші десятилітньої давності, відремонтувати вбиральні, запустити подієвий майданчик, провести дослідження аудиторії. Зміна директора відповідного комунального підприємства і створення для нього Наглядової ради, а також зміна підходів до роботи відповідного департаменту КМДА могли б вирішити багато наявних проблем”, — завершує урбаніст.
