Через війну в Україні дедалі більше жінок опановують стереотипно “чоловічі професії”. Вони стають водійками вантажівок, машиністками та працевлаштовуються в аграрному секторі. Часто працюючи на тих же посадах, що й чоловіки, жінки отримують меншу зарплату і стикаються із багатьма упередженнями через гендер.
Катерина Жученя, кар’єрна консультантка, менеджерка соціальних проєктів платформи з розвитку кар’єри Happy Monday розповіла про проблеми ринку праці для жінок, гендерну нерівність на роботі та стереотипи, з якими жінкам досі доводиться боротися при працевлаштуванні.
Жінки стають водійками вантажівок та працюють в агробізнесі
З 2024 року роботодавці почали активніше розглядати жінок на стереотипно чоловічі професії, зокрема у реальному секторі. Насправді не з метою подолання гендерної нерівності у себе в компаніях чи загалом на ринку праці, а тому що кількість чоловіків, які можуть працювати на цивільній роботі, значно зменшилась через мобілізацію, військову службу, набуту інвалідність внаслідок участі в бойових діях й потребу в тривалій реабілітації тощо. Тож роботодавцям просто довелося піти на цей крок.
Так, у нас почали з’являтися соціальні ініціативи від компаній чи громадських організацій у співпраці з бізнесом у напрямах перекваліфікації та працевлаштування жінок, у тому числі на стереотипно чоловічі професії (особливо робочі спеціальності). Наприклад, в межах ініціативи SheDrives українок почали вчити бути водійками вантажівок. У межах Reskilling Ukraine жінки можуть опанувати професії водійок різних видів транспорту. В агросекторі також почали активніше наймати жінок для роботи на тракторах чи іншій техніці, якою раніше частіше займались чоловіки.
Але при цьому не можна сказати, що жінки надто спішать опановувати частину стереотипно чоловічих професій. Оскільки часто це про фізично важку роботу, не високі заробітні плати, неможливість працювати віддалено й поєднувати роботу з іншими сферами життя, й не завжди про можливість мати гнучкий графік, якого так потребує значна частина українок. Тому у деяких компаній є справді великі труднощі з набором персоналу на стереотипно чоловічі ролі чи ті, які передбачають важку фізичну працю, як-от вантажники.
Це підтверджує, зокрема, аналітика від Міністерства економіки щодо кількості виданих ваучерів на навчання й обраним напрямом діяльності жінками. Ось які напрями переважають: медсестринство, психологія, дошкільна освіта, соціальна робота, медицина, середня освіта. Стереотипно чоловічих професій, як бачите, в переліку немає.
Також маємо аналітику від Державної служби зайнятості щодо працевлаштування жінок на різні професії, зокрема в реальному секторі. З січня до жовтня 2024 року жінки влаштувалися на такі посади:
- 254 жінки працевлаштувалися за професією верстатник деревообробних верстатів;
- 185 жінок — машиніст насосних установок;
- 86 жінок — машиніст крана;
- 86 жінок — слюсар з механоскладальних робіт;
- 75 жінок — водій;
- 63 жінки — вантажник;
- 63 жінки — електромонтер;
- 53 жінки — оператор верстатів з програмним керуванням;
- 44 жінки — гірник;
- 34 жінки — машиніст підземних установок;
- 22 жінки — машиніст крана металургійного виробництва;
- 20 жінок — водій навантажувача.
На противагу цьому жінки почали більш активно цікавитись стереотипно чоловічими технічними професіями в ІТ-сфері, зокрема розробкою та програмуванням різними мовами. Ми помітили це ще з 2022 року, але такий запит досі лишається актуальним. Влітку та восени 2023 року у межах ініціативи Women For The Future для економічного посилення жінок, якою я керую, ми втілювали програму з покращення навичок самопрезентації при працевлаштуванні. 30% наших учасниць представляли технічні професії: розробниці, тестувальниці, аналітикині тощо.
Віддалена робота чи вільний графік: як жінці жонглювати між своїми ролями
Перший виклик у працевлаштуванні жінок, який я помічаю — умови роботи, особливо якщо говорити про робочі спеціальності. Там не завжди враховують потреби жінок, особливо якщо компанії, підприємства намагаються швидко переналаштуватись на співпрацю з жінками на посадах, які раніше більш активно займали чоловіки. Значна частина жінок потребують гнучкого графіка роботи, оскільки навантаження домашньою чи доглядовою працею в умовах війни тільки росте. Це потребує значного включення й часу. Або ж можливості працювати віддалено, що, звісно, майже неможливо на підприємствах та робочих спеціальностях. Часто це пов’язано з потребою доглядати когось (родичів з інвалідністю, маленьких дітей, хворих зрілих батьків тощо). І це мотивує жінок опановувати та обирати професії, які дозволяють працювати віддалено. В ідеалі, ще й з гнучким графіком, аби успішно жонглювати різними соціальними ролями.
Другий виклик — суспільні стереотипи та упередження. Не всі українці готові бачити жінок розробницями, тестувальницями, керівницями вищого рівня (особливо на технічних ролях, як от технічні директорки), засновницями бізнесів в стереотипно чоловічих сферах (агросектор, промисловість, будівництво, технології тощо), водійками вантажівок чи машиністками в метро. Такий суспільний тиск можуть витримати не усі. Особливо коли упередження мають потенційні роботодавці, керівники, колеги.
Щодо гендерного балансу в компаніях, то, відверто, одна з пріоритетних задач українських бізнесів зараз — це продовжувати існувати, розвиватись і зростати. А для цього важливо мати в команді людей, які будуть з цим допомагати. І свідомим бізнесам не має різниці, якого гендеру буде спеціаліст чи спеціалістка, якщо вони мають позитивний вплив на зростання та розвиток бізнесу.
Різні зарплати для чоловіків та жінок та стереотипи про жінок у професії
Роботодавці зазвичай не говорять про подібні речі але, відверто, доволі часто присутні розриви в оплаті праці між чоловіками і жінками за виконання однакового типу роботи. Жінки недооцінюють себе, і свідомо чи несвідомо називають нижчий рівень бажаного доходу, ніж чоловіки. Тому тут все працює так: наскільки ти сам себе оцінюєш, яку суму ти озвучуєш при перемовинах, такі можливості ти і притягуєш.
На мій погляд, українки досі дуже сором’язливі, з синдромом меншовартості (особливо ті, хто ріс з часів радянщини). Їм складно визнавати свої досягнення, вміння, цінність як спеціалісток. У моєму досвіді роботи з жінками питання перемовин про зарплату чи підвищення в оплаті праці досі лишаються дуже популярними й болючими. Часто жінки під час співбесіди називають менші зарплатні очікування, ніж чоловіки. Це підтверджують дослідження work.ua та Джині. До того ж при працевлаштуванні у нас досі існує таке: якщо жінка не відповідає вимогам у вакансії хоча б на 90%, вона навряд на неї відгукнеться. Чоловікам же достатньо відповідати вимогам на 40-50%, і при цьому вони можуть просити в рази більшу зарплату, ніж жінки, маючи професійні навички на схожому рівні, чи навіть нижчому. Через подібне знецінення жінки можуть отримувати меншу зарплатню за однакову роботу, ніж чоловіки.
Якщо говорити про роботодавців, то, на жаль, гендерні стереотипи нікуди не ділись. Є компанії та керівники, які керуються такими упередженнями: “Чоловікам потрібно платити більше, бо вони ж головні годувальники в сім’ї. Жінка буде часто хворіти / випадати з процесів, бо має дитину / дітей, через це буде неякісно виконувати роботу, тому будемо платити їй менше. У жінок все одно зазвичай є партнери-чоловіки, які гарно заробляють, і робота їй більше треба для задоволення, тому нічого, якщо вона буде заробляти менше”.
При цьому якість роботи, ефективність спеціалістів не залежить від гендеру, віку чи інших особистісних факторів. Вона залежить від рівня компетенцій та професійної зрілості. І було б чудово саме на це звертати увагу при формуванні рівня оплати праці та працевлаштуванні загалом.
Однак гендерна нерівність на ринку праці існує не лише в Україні. Вона є в усьому світі. Проте, з одного боку, ми в складніших умовах через війну, з іншого — саме через це ми маємо більше шансів, можливостей, нагальних потреб прийти до кращої ситуації з розширеннями прав та можливостей як жінок, так і чоловіків.
Проєкти, які допомагають жінкам знайти роботу
Попри все, зараз чи ненайкращий час для професійної реалізації жінок, зважаючи на кількість як безкоштовних, так і платних ініціатив. Є багато ініціатив для тих, хто бачить себе найманими працівницями, для тих, хто хоче започаткувати й розвивати власну справу чи спробувати фриланс. А також для розвитку в громадському секторі чи в ролі політикинь на різних рівнях влади.
Наприклад, я сама керую такою ініціативою — Women For The Future. Платформа з розвитку кар’єри Happy Monday втілює її з травня 2022 року спільно з ООН Жінки в Україні за підтримки Уряду Швеції.
Щодо того, що може допомогти зменшити гендерний розрив, то насправді однією чи кілька ініціативами ситуацію не зміниш. Потрібна системна робота за різними напрямами та на різних рівнях. Важливо нормалізувати те, що жінка може поєднувати різні соціальні ролі, якщо вона цього хоче, і було б чудово її в цілому підтримувати. Я знаю багато мам з однією чи кілька дітьми, які є чудовими та ефективними менеджерками, керівницями, і діти їм ніяк не заважають в професійній реалізації. Навпаки, вони допомагають з розвитком софт та хард скілс. При цьому в суспільстві не всі підтримують ідею поєднувати материнство та кар’єру, нав’язують відповідні думки. Це може стримувати жінок від подібних можливостей.
Було б чудово за можливості пропонувати жінкам гнучкий графік роботи, не зобов’язувати працювати в офісі, якщо в цьому справді немає нагальної потреби, створювати психологічно здорову та безпечну атмосферу в колективі, без знецінюючих сексистських жартів. Також допомагати організувати дозвілля для дітей чи мати простір для розвитку дітей прямо на роботі, мати прозорі системи нарахування зарплат, професійного росту в компанії. Звісно, універсальні поради тут дати неможливо, бо кожен бізнес, організація, підприємство мають свої особливості і не завжди вдається створити супер комфортні умови роботи для жінок. Але завжди можна щось придумати, якщо є бажання.
Текст: Діана Ватаман
