В Україні є багато військових формувань, які так чи інакше брали участь в АТО/ООС та в повномасштабній війні. У цьому матеріалі ми розповімо про нетиповий підрозділ — "Госпітальєрів". Вони займаються виключно медичною допомогою на полі бою. Ці люди лишаються добровольцями й не належать до офіційних структур. Відповідно, не отримують зарплат та не мають ніяких гарантій. Проте понад вісім років "Госпітальєри" роблять свій внесок, який вимірюється тисячами врятованих життів. НК поспілкувався з дівчиною, яка служить в батальйоні ще з часів АТО. Вона розповіла свою історію та пояснила філософію цього підрозділу. Читайте, та дізнавайтесь нове про мотивацію.
Мене звати Ірина, позивний Петарда, я парамедик. В "Госпітальєрах" з 2017 року. Після виїздів на передову стала інструктором з домедичної допомоги й тактичної медицини. Ми займаємось тим, що навчаємо людей у нашому підрозділі перед виїздом на передову та проводимо заняття для різних структур, по всій Україні.
Про батальйон
Добровольчий медичний батальйон "Госпітальєри" створений Яною Зінкевич у 2014 році. З того часу він, безпосередньо на передовій, надає людям медичну допомогу. Ми допомагаємо усім, як військовим, так і цивільним. Люди, які перебувають в батальйоні є добровольцями й не отримують зарплат. Ми не стоїмо на балансі державних чи військових структур. За вісім років, доки підрозділ знаходиться на фронті, ми врятували три тисячі життів. А за час повномасштабного вторгнення — півтори.
З початку повномасштабного вторгнення до лав батальйону приєднуються більше людей ніж раніше. Тому зараз у нас є можливість знаходитися по всій лінії фронту: Харківщина, Донеччина, Луганщина, південь. Не зважаючи на те, що повномасштабна війна триває п’ятий місяць, потік добровольців не припиняється.
Шлях до підрозділу
Коли мені було 18 років, я брала участь у Революції Гідності. Вже тоді ми розуміли, що буде війна. Спочатку відбулась анексія Криму, потім вторгнення на Донбас. Я знала, що в будь-якому випадку потраплю на цю війну. Але мені було лише 18 і я не розуміла, ким мені туди йти. А просто заважати — це не найкращий варіант, тому я зачекала. У 2017 році мені порадили пройти вишкіл у "Госпітальєрів". Адже навіть бувши штурмовиком потрібно вміти надати допомогу собі та іншим. Я пройшла цей курс і вирішила лишитися з "Госпітальєрами".
Взагалі, я з дитинства хотіла в армію. Ніколи не бачила себе медиком, але після навчання мені захотілося лишитися у підрозділі, бо я побачила родину. Плюс, тут я зустріла свою сім’ю — хлопця, з яким ми багато років разом. Він тоді був інструктором. Тепер ми займаємося цим разом.
Як це працює
Все базується на праці людей, які підтримували нас вісім років і які підтримують досі. Але якщо раніше допомога йшла переважно від українців, то зараз значна кількість коштів та гуманітарки надходять з усього світу. Наприклад, у нас є логістичний центр у Варшаві. А всі автівки, які до нас приїжджають, ми беремо переважно у Великобританії.
Набір добровольців
У 2015 році, на базі нашого батальйону, створили навчальний центр. Там всі охочі могли пройти тижневий вишкіл. Але для того, щоб потрапити в батальйон потрібно було пройти тести, відпрацювання та скласти іспит. Після цього ми дивилися, чи людина нам підходить, чи впишеться вона у колектив і чи зможе працювати на передовій.
Після повномасштабного вторгнення ми зрозуміли, що більше не можемо проводити навчання на базі. Адже вона знаходиться у Дніпропетровські області, на кордоні з Донецькою. Возити туди людей — не найкращий варіант. Плюс, це важко через логістику. Тому ми вирішили приймати добровольців у Києві. Проте наша система відбору також змінилась. Зараз ми приймаємо лише водіїв, вогневиків (охорона для медиків) та людей з медичною освітою. У нас обмежені час та людський ресурс, тому ми більше не можемо навчати новачків.
Про зброю
До повномасштабного вторгнення ми були демілітаризованим батальйоном, тобто зброю не носили. Але після 24 лютого, коли ми побачили, що відбувається у Київській області, то зрозуміли, що зброя потрібна і почали її отримувати. З приводу підготовки — ми беремо вогневиків в екіпаж. Вони є прикриттям та допомогою для медиків. Самих медиків та водіїв ми також відправляємо на полігон та залучаємо інструкторів для навчання. До нас приїздять фахівці з США, Великобританії, Литви. Тому люди проходять вогневу підготовку та навіть виїжджають на відпрацювання.
Наші люди супроводжують військових під час зачисток населених пунктів. Так було в Київській області й так відбувається зараз, на усіх напрямках. Тому зброя нам потрібна.
Також, у перші дні війни, наші заїхали в Гостомель і зустрілися з танком. Подумали, що то наш. А потім до них дійшло, що він ворожий. Вони повернулися і запитали у військових, де тут крайній блокпост. На що їм відповіли: "Ми крайній". Тобто наші просто заїхали на територію ворога.
Принципи роботи
Ми співпрацюємо зі Збройними силами та прикріплені до них. Є бригади та батальйони, які закріпилися на передовій — з ними ми налаштовуємо співпрацю. Прикриваємо їх, супроводжуємо на виїздах. Також, якщо хтось телефонує і каже: "Нам потрібна підмога, не вистачає медиків", то ми формуємо екіпаж і відправляємо туди. Також є давній координатор добровольців із ЗСУ та Нацгвардією — Оксана Корчинська. Вона знає, де і який підрозділ стоїть та кому потрібні медики. Завдяки їй ми також налагоджуємо співпрацю. Вона телефонує й говорить: "На цьому напрямку потрібні екіпажі".
Іноді нам просто телефонують військові та говорять: "Бачили вашу машину на цьому напрямку. Ми знаходимось поруч і хочемо з вами співпрацювати".
Плюси "Госпітальєрів"
За вісім років війни у нас лише одна бойова втрата. Як для батальйону, ще й за такий термін, це дуже мало. Плюс, у нас лояльне керівництво та класне матеріальне забезпечення. В "Госпітальєрах" детально відносяться до людей: наш офтальмолог перевіряє особовому складу зір та робить висновок, чи потребує людина лінзи. Це необхідно, адже ті, хто носить звичайні окуляри часто нехтують тактичними. Або ж, надягають тактичні прямо на свої. Тому ми закуповуємо класні тактичні окуляри зі вставками для лінз.
У нас багато людей, які мають власний бізнес. Або ж таких, які не хочуть втрачати роботу. Вони хочуть і працювати, і воювати. А в нашому підрозділі є можливість поїхати на передову не покидаючи свого заняття. Люди просто беруть двотижневу відпустку раз на пів року, їдуть на фронт і роблять свій внесок у перемогу.
Історія з фронту
Це сталося після повномасштабного вторгнення. Здається, в Баришівці, але можу помилятися. Хлопці з "Азову" взяли полоненого. Він був травмований і потребував медичної допомоги, тому його передали нам. Якщо заглиблюватися в історію, то ми колись були прикомандировані до "Правого сектору". Але пізніше він розділився на політичну партію та УДА (Українська добровольча армія). Ми відносимось до других. Повертаючись до полоненого, наші медики почали надавати йому допомогу. А той розповідав, що радий потрапити в руки "Азову", бо якби його спіймав "Правий сектор", то він би живим не лишився. Тоді наш вогневик, який на передовій з 2014 року, показав йому свій шеврон з написом "Правий сектор" і запитав: "А ми, по твоєму, хто?". Якраз коли той розповідав про звірства, які б з ним вчинили. Мені переказували його реакцію…
Наші медики просто надавали йому допомогу. Точно таку ж, яку б надавали нашому пораненому. До нього застосували всю матеріальну базу — не щось мінімальне, а повний пакет. Не те щоб ми лояльні, але ми розуміємо, що російські полонені — це обмінний фонд. Тому наша допомога для них якісна.
Допомога
Ми всі знаємо, яка ситуація зараз із паливом. А у нас є понад 50 екіпажів, які потрібно ним забезпечити. Плюс, одяг, їжа, бронежилети та каски. Також ми закуповуємо протигази, бо ворог застосовує хімічну зброю. Для 50 екіпажів потрібно багато всього, а це потребує значних коштів. Багато грошей йдуть на ремонт машин, адже автівки на фронті — це розхідний матеріал. Буває таке, що уламками може посікти автомобіль, вибити скло. Нещодавно наші медики підірвалися на міні. Слава Богу, що всі лишились живими. Але машина пошкоджена та знову потребує ремонту. Тому зараз нам потрібна гуманітарна та фінансова допомога.
Примітка редакції: допомогти можна тут.
Замість висновку
Хочу звернутися до тих, хто ще не воює. Зараз люди з досвідом, які воювали з 2014, просто закінчуються. Вони поступово гинуть, бо першими взяли на себе удар. Їх потрібно буде міняти. Тому, будь ласка, готуйтесь, доки є час. Займайтесь фізичною підготовкою, вивчайте зброю, медицину та вчіться водити автівку.
