За даними Four Paws International, ще до повномасштабної війни у великих містах України налічувалося понад 200 тисяч безпритульних собак — бездомних котів, імовірно, в рази більше. Після 2022 року ця цифра суттєво зросла: мільйони людей були змушені покинути домівки, часто залишаючи тварин напризволяще. Точних даних немає — централізованого обліку досі не існує. Рахунок йде на сотні тисяч.
Київський притулок Cats on Mars з’явився навесні 2023-го як відповідь на цю реальність. Зараз у ньому постійно проживають від 40 до 60 котів — і майже всі вони із зони бойових дій.
Як все починалось
Засновник притулку — концертний промоутер Євген Кібець. Коли повномасштабне вторгнення зупинило концертну діяльність, він разом із друзями долучився до команди зооволонтерів — почав їздити на виїзди, рятувати тварин із покинутих квартир і будинків. Утім брошених котів виявилось так багато, що стало зрозуміло — їм потрібен окремий дім.
Перш ніж відкривати притулок, Євген написав у десять організацій у різних країнах Європи. П’ять відповіли — і він поїхав дивитись, як ті влаштовані. Вивчав організацію простору, підходи до лікування. Мета була проста: створити не просто місце для перетримки, а притулок, в якому коти попри все будуть щасливі.
На першому поверсі Cats on Mars живуть котики, які вже пройшли лікування та вакцинацію, мають документи й чекають на власників. На мінус першому — ті, хто ще на карантині або потребує ветеринарної допомоги.
Чому невеликим притулкам найважче
Утримувати притулок непросто — це щоденні витрати на корм, ліки та ветеринарів. Половину Євген покриває сам, решту — через донати на Patreon. Утім будь-яка непередбачувана ситуація автоматично стає фінансовою, адже б’є в той самий бюджет, який щодня йде на їжу, лікування і утримання простору.
Взимку це стало особливо відчутним: через сильні морози прорвало теплотрасу, мінус перший поверх затопило. Воду відкачували до пізньої ночі — спочатку відрами, потім за допомогою помпи, яку привезла команда рятівників KARG. Далі — ще кілька діб сушіння, ремонт і відновлення приміщення, і все це не зупиняючи догляду за тваринами. Паралельно додалась ще одна складність: через постійні бекаути і відсутність тепла в Києві, притулок довелось опалювати автономно. Рахунок за комунальні послуги за ті місяці зрівнявся з вартістю оренди приміщення.
Подібна модель — без штату, великих резервів, на одному ентузіазмі, на жаль, типова для невеликих українських притулків. І дуже відрізняється від того, як це працює за кордоном.
Наприклад, у Європі та США притулки для тварин існують у зовсім іншій фінансовій реальності. Муніципальні заклади здебільшого фінансуються з місцевих бюджетів: місто або регіон покриває базові витрати — від утримання тварин і зарплат персоналу до корму, ветеринарії та ремонту приміщень. Незалежні притулки часто працюють у партнерстві з фондами, отримують гранти або корпоративну підтримку, яка дозволяє планувати витрати хоча б на рік уперед. У такій системі навіть великі навантаження розподіляються: кілька локацій можуть ділити ресурси, закупівлі йдуть оптом, частина медичних процесів стандартизована, а резервні фонди дозволяють простіше переживати кризові періоди.
В Україні ця модель майже відсутня. Грантова підтримка від держави для притулків фактично не сформована як система. Муніципальне фінансування є радше винятком, ніж правилом. Частину навантаження беруть на себе міжнародні організації — зокрема Humane Society International та Four Paws International, а також інші фонди, як-от IFAW. За даними міжнародних партнерських програм, від початку повномасштабного вторгнення, допомогу отримали сотні тисяч тварин в Україні — цифри здаються великими, але на тлі загальної кількості це радше точкова підтримка, ніж стабільна система. Ресурси розподіляються між десятками і сотнями запитів і не можуть покрити потреби кожного окремого місця.
Саме тому більшість невеликих притулків в Україні існують у режимі постійної нестабільності: без резервного фонду, без гарантованого фінансування і без «подушки безпеки» на випадок кризи. Cats on Mars тут не виняток, а радше приклад того, як ця модель виглядає зсередини.
Букля, Волтер, Муся і Піклз
Перша мешканка Cats on Mars — кішка Букля, врятована в Бучі. Вона й досі живе у притулку. «Час від часу питають, чи можна її забрати. Але вона наша — директорка притулку і наш талісман», — кажуть у притулку.
Кіт Волтер потрапив у Cats on Mars зі Слов’янська, його привезли волонтери у дуже поганому стані, а на додаток Волтер ще й підхопив чумку. 73 дні уколів і постійного контролю, потім ще пів року очікування. Зараз у нього є дім.
Кішку Мусю привезли в 11 років: власниця померла і родина виставила кошку на вулицю. Нова господиня, яку знайшли через притулок, невдовзі на жаль теж пішла з життя. Так Муся пережила смерть двох господарів і двічі поверталась у Cats on Mars. У 13 років поводилась як кошеня — зустрічала всіх, любила людей. Зрештою нещодавно вона знову знайшла родину: нових власників не злякали ні вік, ні її історія.
Піклза дістали з підвалу розбомбленого будинку в Горенці — під’їзду вже не було, кіт виживав серед банок із консервацією. Він і ще троє врятованих котів переїхали додому до засновника притулку.
Вислоуху британку Каву знайшов знайомий військовий, Прямо під час мінометного обстрілу. Переховуючись в одному зі зруйнованих будинків, він помітив кішку серед завалів. Врятував, але вивезти вдалось не одразу — ще майже три тижні шукали логістику. Потім у Cats on Mars на Каву чекало лікування, і зараз вона вже живе у нового власника.
Веснушу привезли з Покровська з важким пораненням хребта. На мобільному волонтерському пункті кішку навіть хотіли приспати. Утім у Cats on Mars вирішили її забрати й виходили. Наразі Веснуша і досі шукає дім.
Ще декілька котів потрапили до притулку з Карпат. Домашні, з чіпами — їх просто залишили на галявині посеред лісу. Господар перейшов кордон і лишив тварин напризволяще. Згодом його розшукали за тим самим чіпом, але від котів він відмовився. Одного кота так і не вдалось знайти, шістьох привезли в Cats on Mars — троє з них вже знайшли дім, ще троє чекають на своїх власників.
Не кожна історія має щасливий фінал у звичному розумінні. Одного разу співак Дмитро Шуров знайшов під Києвом обморожену кішку. На жаль виявилось, що крім зовнішніх проблем, тварина також хвора на рак. Але їй все одно знайшли родину, і вона прожила ще пів року в домашньому теплі. «Бодай пів року нормального життя», — каже Євген.
А ще була кішка, в яку закохався канадський режисер — приїхав до Києва на зйомки, попросив кота для фільму, і за кілька місяців повернувся, щоб забрати його назавжди. Таких історій могло б бути більше, утім коли іноземці, які хочуть забрати тварину, дізнаються про обсяг паперової роботи для вивезення за кордон — частіше за все відмовляються.
Щодня — по-різному
За майже чотири роки через Cats on Mars пройшло близько 400 тварин. За всіма, хто знайшов дім, тут стежать роками — нових власників просять надсилати фото, відео, сторіс. Деякі коти мають власні сторінки в Instagram.
«Найважче — коли довго лікуєш кота, прив’язуєшся — і втрачаєш його. Кожного разу кажу: все, більше не витримаю. Проходить день — і повертаюся, бо розумію — я потрібен іншим», — розповідає Євген.
Утім зараз головний виклик — не порятунок і навіть не лікування, а пошук нових родин. Підтримка людей за останні роки суттєво знизилась, охочих взяти кота стає менше. Іноді тваринам просто немає місця — а запити на порятунок не зупиняються.
Як допомогти
Щодня в Cats on Mars працює три людини. Ще одна допомагає із соцмережами. Усе інше — лікування, домовленості з волонтерами, донати, кожна аварійна ситуація — на засновнику. Віддавати котів у нові родини і підписувати договори Євген теж намагається особисто. Проте, допомогти Cats on Mars не так вже і складно. Найпростіший спосіб — поширити інформацію. У кожного є знайомі, і хтось із них точно шукає кота.
"Більше одного кота вдома — це не так багато, як здається".
