Посттравматичний стресовий розлад і чому про нього треба знати кожному українцю

У стресових умовах психологічна стабільність людини може давати збій. Особливо, коли такі умови — війна. Тому потрібно знати про можливі наслідки для здоров’я, щоб вчасно собі допомогти.

Морально-психологічні наслідки війни

Війна є випробуванням не тільки на фізичну витримку українців на полі бою та у щоденному протистоянні новим, часто непередбачуваним викликам, але й на витримку ментальну. Психологічна стійкість сьогодні — це радше виключення, ніж норма. Щодня на людину здійснюється тиск з різних джерел, який може провокувати погіршення ментального здоров’я. Так з’являються панічні атаки, безсоння, тривожність або відчуття вини, на які скаржаться дедалі більше людей.

Однак трапляються випадки, коли через надмірний стрес психіка людини отримує травму такого рівня, що самотужки впоратися з нею вдається далеко не завжди. У таких випадках може йтися про ПТСР, або посттравматичний стресовий розлад.

птср

ПТСР, або посттравматичний стресовий розлад — це порушення психічного стану після переживання травматичної події. Це реакція на стрес, який впливав на людину протягом певного часу. Згідно з даними Мінздоров’я, близько 8% чоловіків та 20% жінок, які пережили травматичні події, мають ПТСР.

Фактично наявність посттравматичного стресового розладу означає, що людина отримала психологічну травму. Наслідком цього можуть бути не тільки психологічні, але й фізичні симптоми. Травма може переслідувати людину наяву чи у снах, які стають кошмарами. Це значно погіршує якість життя, а тому потребує лікування.

Якщо не звертати увагу на ПТСР, це може закінчитися втратою друзів, роботи, розривом стосунків, ізоляцією чи прямою загрозою для життя. Однак посттравматичний стресовий розлад — це не вирок, адже його проявами можна навчитися ефективно керувати та, в результаті, їх подолати.

ПТСР присвячена інформаційна платформа фармацевтичної компанії «Дарниця». На ній люди, що зазнали травматичного досвіду, або їхні близькі можуть знайти інформацію про основні прояви ПТСР, дізнатися про потенційні фактори ризику, підходи до лікування та профілактики. Згодом з’явиться і розділ для лікарів з професійними контентом, лекціями від провідних експертів галузі та світовими настановами. Ресурс буде оновлюватися та доповнюватися фаховими матеріалами.*

Лідія Гончар-Чердаклі

к.мед.н., заступниця директора з медичних питань фармацевтичної компанії «Дарниця»

Війна – це неймовірно важке випробування для психоемоційного стану людей. На жаль, багато хто стали свідками травматичних подій, що призвело та призведе до значної поширеності посттравматичних розладів. Важливо поширювати інформацію про ПТСР усіма можливими способами для запобігання важким наслідкам даного стану. Ми в «Дарниці» створюємо платформу, яка зможе стати інформаційною підтримкою як для людей, що стикнулися з розладом, так і для професіоналів, залучених до діагностики та лікування.

Посттравматичний стресовий розлад може проявитися у людей, які пережили кризову або загрозливу для життя подію. Це могло трапитися лише один раз, а могло повторюватися протягом певного проміжку часу.

До таких подій відносять війну, бойові дії, насилля, природні катаклізми, катастрофи, невдалий досвід пологів, теракти, аварії та ін. Щодо війни, то травматичними можуть стати не тільки безпосередньо військові дії (обстріли, бомбардування тощо), а й, наприклад, довге перебування у бомбосховищах, сирени, голод або коли людина стала свідком смерті.

Тому ймовірніше ПТСР може проявитися у:

• ветеранів війни;
• безпосередніх учасників бойових дій;
• свідків бойових дій або цивільних, які перебували у зоні бойових дій;
• жертв чи свідків насилля;
• полонених чи жертв катувань;
• свідків або жертв терактів, аварій;
• жертв булінгу, зокрема у школі;
• свідків стихійного лиха або тих, хто перебував у їхньому епіцентрі;
• дітей, за якими не доглядали;
• жінок, які постраждали під час пологів.

Однак чи у всіх людей, які зазнали травматичного впливу, обов’язково розвинеться ПТСР? Ні. На це впливають індивідуальні характеристики, а саме вразливість до розладу та стійкість людини. Існують дослідження, які вказують, що спадковість може стати стимулом до розвитку ПТСР. Так само є дослідження, які доводять, що кожна людина має свою особисту чутливість до стресу. Тому може трапитися таке, що з двох свідків однієї травматичної події в одного проявиться ПТСР, в іншого — ні.

Маріанна Шквира

психологиня, психотерапевтка у методах когнітивно-поведінкової та схема-терапії

Багато факторів впливатимуть на те, як людина переживатиме травматичну подію. Не останнім серед них є реакція оточення на подію, що сталась. Також впливає минулий досвід людини. Можливо, траплялися інші травми, які досі впливають на спосіб подолання наслідків стресу

Саме тому надважливо не покладатися на досвід інших людей. Скажімо, якщо один військовий воював й не отримав ПТСР, це не означає, що його в таких самих умовах не отримає інший.

Після отримання травматичного досвіду людина одразу отримує на нього емоційну реакцію. Таким чином мозок намагається впоратися з тим, чому став свідком. Тому у цей період будь-які емоції є нормальними.

Однак безпосередньо ПТСР формується пізніше — здебільшого протягом трьох місяців після отримання травматичного досвіду. Цю стадію називають гострою формою ПТСР. Якщо симптоми проявляються довше, це свідчить, що хвороба переросла у хронічну.

Посттравматичний стресовий розлад може тривати як тимчасово (до одужання), так і протягом життя. На це впливають безліч факторів, серед яких характер, життєвий досвід чи, наприклад, загальний психологічний стан.

Можливі прояви:

1. Постійні спогади про травматичні події. Думки виникають спонтанно та можуть снитися як кошмари. Також проявляються як флешбеки, коли стався тригер, який нагадав про травму.
2. Раптове повернення переживань. Людина на повну відчуває травматичну подію, начебто вона повторюється у реальному часі.
3. Уникнення згадок про травму. Людина не бажає говорити про пережите або перебувати поряд з людьми, які нагадують про травму.
4. Тривожність, що може проявитися у порушеннях сну, уважності тощо.
5. Гіперзбудливість, дратівливість, підвищена увага до власної безпеки, відчуття «готовий до бою».
6. Порушення пам’яті, коли певні епізоди із пережитого досвіду ніби стерлися.
7. Ізоляція, втрата інтересу до речей чи людей, які дарували позитивні емоції (депресія).
8. Панічні атаки.
9. Головний біль чи судоми.

Окремо слід говорити про ПТСР у дітей. Вони не завжди готові поділитися переживаннями щодо травми. Їх може залякувати кривдник, або вони соромляться говорити рідним про власні емоції. Тому батькам, вчителям та оточенню надважливо стежити за поведінкою дітей та помічати будь-які зміни у їхній поведінці.

Прояви ПТСР у дітей:

• нав’язливі спогади, про які дитина не говорить;
• агресія або, навпаки, апатія;
• кошмари, проблеми зі сном;
• тривожність;
• дезорієнтованість, втрата концентрації на навчанні;
• сублімація пережитого у грі;
• нанесення тілесних ушкоджень, для підлітків — вживання алкоголю чи наркотиків.

За подібної поведінки батькам потрібно бути уважними, лояльними та не тиснути на дитину. Якщо вона не йде на контакт й не хоче ділитися пережитим, варто звернутися по кваліфіковану допомогу.

Маріанна Шквира

психологиня, психотерапевтка у методах когнітивно-поведінкової та схема-терапії

Симптоми ПТСР можуть приєднувати до себе інші психічні розлади, що більше ускладнить стан людини. Наприклад, деструктивний симптом уникнення часто заважає повернутись до справ, які до травми були важливими. Зменшення поведінкової, соціальної активності можуть переродитись у симптоми депресії, постійна готовність до небезпеки — до тривожних розладів, емоційна нестійкість — до розладів регуляції злості чи алкогольної залежності, нав’язливі спогади — до безсоння, нічних кошмарів тощо.

Якщо за кілька місяців після психотравми не відчувається покращення у стані, варто звернутись до фахівця з психічного здоров’я. При ранньому втручанні є всі шанси пережити психотравмуючу подію без важких наслідків.

ПТСР лікується завдяки психотерапії та/чи підтримці ліків. Його можна подолати, навіть якщо минуло доволі багато часу після травми.

Маріанна Шквира

психологиня, психотерапевтка у методах когнітивно-поведінкової та схема-терапії

На сьогодні у лікуванні ПТСР ефективні такі методи, як ТФ-КПТ (травмофокусована когнітивно-поведінкова терапія) та EMDR (Десенсибілізація та переробка руху очей).

Загалом тривалість терапії залежить від тяжкості розладу та супутніх проблем. Для простішої форми достатньо до 12 сесій у терапевта, робота зі складнішою формою може розтягнутися на декілька років.

Основною роботою з травмованими людьми є опрацювання травматичних спогадів. Це нелегка робота, і спочатку знадобиться наповнити ресурси. Тому на першому етапі велика частина роботи йде на вирішення проблем у теперішньому часі та напрацювання корисних стратегій подолання дискомфортних симптомів. Це означає:

• взяти під контроль повторне переживання травматичних спогадів: флешбеки, інтрузії, нічні кошмари;
• завдяки розвитку навичок емоційної регуляції навчитись відстежувати та поповнювати «батарейку ресурсів»;
• стежити за гігієною думок;
• робити фізичні вправи й соціально взаємодіяти.

За спостереженнями психотерапевтів та лікарів, саме комплексна допомога дає найкращий результат при лікуванні ПТСР. Не нехтуйте нею.

Відповідно до українського законодавства, діагноз психічного розладу встановлює тільки лікар-психіатр. Відповідно, для того, щоб звернутися до психотерапевта за лікуванням ПТСР, спочатку треба звернутися до психіатра для встановлення діагнозу та визначення схеми лікування. Важливо розуміти, що поруч з ПТСР часто спостерігаються депресія, фобії, безсоння та інші ментальні розлади. Розрізнити ці стани та призначити лікування може лише психіатр. Психіатр також може рекомендувати й напрям психотерапії.

Ліки також призначають у випадках:

• тяжкості флешбеків, або регулярного повторного пережиття травматичного досвіду;
• надмірного обдумування травматичних подій, яке неможливо контролювати. Такі роздуми можуть суттєво впливати на працездатність;
• уникнення травматичних спогадів, що часто проявляється соціальною ізоляцією та потребує зниження напруження, яке заважає якісному життю;
• при наявності коморбідних розладів (тобто супутніх, які могли виникнути через основне захворювання або є пов’язані з ним).

Однак медикаменти не заміняють психотерапію. Вона необхідна для того, щоб пропрацювати саму травму, не дати їй «законсервуватися» та скоригувати емоційно заряджені спогади. Психотерапію має проводити фахівець, який вміє працювати з травмованими клієнтами.

психіатр, психотерапевтка, дитяча
психотерапевтка

Христина Живаго

​Як людина зможе справитися з травматичним досвідом, залежить від багатьох аспектів. Впливає характер, загальне психічне здоров’я, минулий травматичний досвід тощо. Однак існують практики та загальні поради, які допомагають зменшити вплив травми. Ось що радить Христина Живаго:

1. Планувати майбутнє — думати про дітей, незалежність, нездійснені плани тощо.
2. Мати підтримку рідних.
3. Займатися активною діяльністю — ходити на роботу, волонтерити та ін.
4. Займатися творчістю або спортом. Це дає вихід емоціям.
5. Використовувати минулий досвід пережиття стресу, те, що допомагало з ним впоратися.
6. Жартувати чи передивлятися меми. Це розслабляє та зменшує напруження.

Маріанна Шквира, своєю чергою, дає дві дієві практики, які допомагають повернути собі відчуття «тут і зараз»:

1. Техніка заземлення

Це техніка, яка допомагає відрізняти минуле від теперішнього, не лякатись емоційних спогадів, якщо вони накочують. Завдяки цій вправі стишується емоційність, завдяки чому людина повертає собі контроль. Вона полягає у детальному описі того, що відбувається навколо:

Знайти 5 речей, які можете побачити. 4 предмети, до яких можете торкнутися. 3 звуки, які можете почути. 2 речі, які можете понюхати. 1, що можна спробувати на смак.

Під час виконання вправи варто казати: «Я знаю, що травма вже в минулому, а зараз я перебуваю в кімнаті й навколо мене…», а далі описувати в деталях те, що відбувається зараз: який сьогодні день, година, що оточує людину та ін.

2. Розвиток навичок тестування реальності

Вони необхідні для того, щоб не зациклюватися на обдумуванні травми. Навички полягають у тому, щоб нагадувати собі, чи корисно взагалі думати про те, що приносить негативні емоції, і пробувати перемикати свою увагу на щось приємніше. Якщо якась думка не дає спокою, то варто ставити собі запитання: чи це справді так? Що є доказом цієї думки? Які докази проти цієї думки? Та шукати інше пояснення ситуації, яка викликала цю думку.

Після того, як людина навчиться долати неприємні симптоми без уникнення, коли травматичні спогади не матимуть емоційної зарядженості, постане потреба оплакати минуле, відпустити втрати й розпочати відновлення свого життя. Коли є симптоми ПТСР, людина всі сили кидає на боротьбу з ними. Тому, коли вони вже не є “пріоритетом”, мозок вільний для планування кроків до досягнення старих чи нових цілей. Адже важливо, щоб людина змогла написати нову історію свого життя так, як хоче його прожити, а не так, як диктує їй травма.

психологиня, психотерапевтка у методах когнітивно-поведінкової та схема-терапії

Маріанна Шквира