Нещодавно у додатку "Київ Цифровий" завершилося голосування за перейменування вулиць міста. Усього за чотири дні за нові назви для майже трьох сотень вулиць, проспектів, провулків та бульварів віддали понад 6,5 мільйонів голосів. Тож, такий масштабний процес дійсно можна назвати прецедентом.
Водночас не обійшлося без шквалу критики з боку громадян. Разом із головою експертної топонімічної комісії Києва Олександром Алфьоровим ми розібралися, чому для голосування виділили такі стислі терміни і як так сталося, що фінальні рекомендації групи експертів частково відрізняються від тих назв, які обрали кияни.
Пане Олександре, перед голосуванням у "Києві Цифровому" експертна комісія опрацювала понад 12 тисяч назв для 467 вулиць. Утім, на голосування винесли лише 296 об’єктів. Чому їхню кількість скоротили?
Якщо ми беремо всі вулиці, які були винесені громадськістю на перейменування і пов’язані з росією, декомунізацією чи деімперіалізацією, то маємо розуміти, що серед тих 467 вулиць були й такі, що свого часу вже пройшли процедуру обговорення комісій та громадське обговорення. Ще кілька років тому питання про їхнє перейменування мало бути винесене на голосування депутатів Київради, але з якихось незрозумілих причин цього не сталося. Так, багато з тих вулиць, які вже мали бути перейменовані, по 3-4 роки залишалися зі старими назвами. Тож комісія вирішила, що ці вулиці вже пройшли необхідні процедури й мають бути перейменовані без рейтингового голосування.
З іншого боку, є друга категорія вулиць, які мають історичні назви. Повернення цих назв є першою ціллю комісії. Не всі кияни і, як виявилося, не всі громадяни України, які голосували, обізнані з цими топонімами. Існувала ймовірність, що історична назва не виграє рейтингове голосування. Тож, робоча група винесла такі вулиці на розгляд міськради окремим блоком, щоб безальтернативно повернути їм історичне найменування.
Ну і зрештою, третя група топонімів, які нами не були винесені на рейтингове голосування — це вулиці, що не підходили під критерії деімперіалізації та дерусифікації. Потрібно розуміти, що є значна частина об'єктів, які захищені українським законом. Наприклад, багато хто питав, чому залишилися вулиці 1-го травня, 8-го березня чи 9-го травня. Річ у тому, що їх захищає українське законодавство, яке визначає ці дати державними святами. Так само і з багатьма діячами радянської доби, які не були колаборантами, не знищували українську державність, а воювали з нацизмом. Вони захищені законом про вшанування пам’яті людей, які воювали з нацизмом.
Утім, навіть голосування за таку кількість вулиць було дійсно масштабним. Багато людей скаржилися на обмежений час. Відомо, що спершу комісія пропонувала проводити голосування поетапно. Чому цю пропозицію відхилили?
Діяльність комісії та голосування в цілому відбувалися виключно за рішенням міськради, де були поставлені конкретні дати. Так, група повинна була завершити роботу до 6 червня — на це у нас залишався робочий тиждень. А до 19 червня необхідно було провести рейтингове голосування. І тут була суто технічна, бюрократична проблема, тому що до 6 червня свою роботу ми виконали, але ще цілий тиждень вулиці не ставили на голосування.
Зрозуміло, у тих, хто голосував, виникало багато претензій. Дійсно дуже мало часу було на те, аби ознайомитися з людьми, на честь яких пропонувалося назвати ту чи іншу вулицю. Це викликало величезну хвилю обурення. Робоча група пропонувала провести голосування поетапно кількома способами. Наприклад, по районах у Києві або спершу за найбільш затребувані суспільством вулиці, а потім — за всі інші. Але такої можливості суто через рішення міськради не було.
Ви зазначили, що у голосуванні могли взяти участь не лише кияни, а й люди з інших міст. Якою була частка таких людей серед тих, хто проголосував? І чи могло це стати проблемою у випадку з перейменуванням саме київських об’єктів?
Наскільки я розумію, третина тих, хто голосував, були громадянами України без відношення до Києва. В принципі, для голосування по вулицях столиці це досить велика цифра. І тут ми маємо зрозуміти одну просту істину: йшлося про голосування саме за вулиці Києва. Тож, так само як жителі нашого міста не голосують за вулиці Мукачева, Ужгорода, Харкова чи Сум, тут теж, очевидно, варто було віддати усі голоси киянам. Адже справді було багато голосів, які люди віддали, не знаючи специфіки столиці. В певних моментах це зробило дисбаланс у назвах, які за результатами голосування вийшли на перші позиції.
Водночас було багато скарг і на те, що у цей пакет об’єктів на перейменування не потрапили багато вулиць, назви яких варто було б змінити. Чому так сталося?
Слід підкреслити, що після опитування у "Києві Цифровому" процедура мала ще величезне продовження у шквалі критики тих, хто думав, що голосування відбувається тут і зараз, а сам не бачив тих багаторічних процесів, які відбувалися раніше. Наприклад, коли активісти виборювали ту чи іншу назву вулиці. Насправді ми говоримо про те, що перейменування у Києві — це багаторічна робота, до якої й раніше була залучена експертна комісія при голові міськради. Нашу комісію скликали за рахунок делегування фахівців Академії наук України та Інституту національної пам’яті України. Тобто наша робоча група є тимчасовою і діє відповідно до рішення міськради. Утім, багато хто просто не розібравшись, почав вимагати від нас перейменувати наступні вулиці. Дуже багато людей запитували, чому у списках немає того чи іншого об’єкта, наприклад, проспекту Героїв Сталінграда чи бульвару Дружби народів. Але ці вулиці пішли за старими пакетами голосування. Дуже багато громадян взагалі не розібралися у цій процедурі, не прочитали рішення міськради та почали одразу атакувати комісію, чому той чи інший процес не відбувся.
Також слід підкреслити, що як тільки пройшло голосування і на руках опинилися рейтинги, дуже багато людей почали питати, чому немає більше героїв УНР, більше ветеранів, дисидентів, художників, науковців, медиків, співаків… Ці питання лунають звідусіль. Тут комісія має сказати, що ми намагалися в принципі зробити архітектурно-топонімічний ландшафт Києва таким, щоб зберігався баланс і не переобтяжувався тими чи іншими епохами.
Окрім видатних українських діячів, деякі вулиці Києва отримали назви на честь іноземних персоналій, хоча багато імен українців залишилися без уваги. Як ви можете це пояснити?
Тут потрібно розуміти, що було два моменти. По-перше, був паритет у тому, аби залишати певну вулицю за тим чи іншим народом, на честь діяча якого вона була названа. Так, наприклад, ми перейменовуємо вулицю Теодора Драйзера, який співчував комунізму і замовчував злочини тоталітарної системи, на честь американського президента Рональда Рейгана, який у своїй діяльності часто звертався до українського народу й доклав зусиль, аби наша країна стала незалежною через розвал СРСР.
Понад те, є небагато прикладів, коли ми називали вулиці на честь діячів інших країн. Зокрема, вулицю Краснодарську пропонується назвати на честь Ґолди Меїр, уродженки Києва, яка стала лідеркою держави Ізраїль. В принципі, це було побажання киян, які обрали для цієї вулиці нову назву. Комісія у першу чергу орієнтувалася на вибір містян, тому рейтингове голосування керувало процесом. Експертна група могла лише порадити, зробити певні ремарки, правки, пов’язані із доцільністю найменування тієї чи іншої вулиці в контексті історичного ландшафту. Але комісія не обирала назви. Ми працювали виключно як дорадчий орган.
Кілька днів тому ви публікували остаточні рекомендації експертної комісії щодо перейменування вулиць Київрадою. У деяких випадках ці пропозиції не відповідають результатам голосування. Наприклад, як нову назву для вулиці Марини Цвєтаєвої кияни пропонували обрати імена Михайлини Коцюбинської або Марії Башкірцевої — перше та друге місце відповідно. Іменем Коцюбинської назвали інший об’єкт, а вулицю Марини Цвєтаєвої комісія запропонувала взагалі назвати на честь Олександри Екстер. Чому ухвалили таке рішення?
Так, були випадки, коли дійсно йшлося про те, щоб для назви обрати той варіант, який посів друге місце. Як у випадку з Цвєтаєвою, у нас був вибір між Башкірцевою та Олександрою Екстер, адже іменем Михайлини Коцюбинської назвали іншу вулицю. Зрештою, було ухвалено рішення, що історично доцільніше перейменувати вулицю Цвєтаєвої на честь Олександри Екстер, яка більше пов’язана з Києвом. Адже для топонімічної архітектури міста дуже важливо було продемонструвати саме зв’язок тієї чи іншої людини не тільки з культурою та Україною, але і з Києвом. Тому ми вирішили, що саме особистість Олександри Екстер не порушуватиме цього топонімічного поля, в якому знаходиться місто.
Був іще один випадок із голосуванням за нову назву для вулиці Магнітогорської. Комісія рекомендувала назвати її на честь Якова Гніздовського, але під час голосування кияни обрали варіант "Хімічна". Однак, у своїх фінальних пропозиціях до Київради, ви залишили назву Якова Гніздовського, хоча тут нічого не дублюється. Чому комісія не дослухалася до вибору киян?
Так, іншої вулиці Хімічної не було. Але це достатньо загальна назва, яка не відповідає топоніміці Києва. Вона не промовляє нічого, крім того, що там розташоване якесь хімічне виробництво. Натомість назва вулиці має засвідчувати історичний спадок міста. На превеликий жаль, через те, що учасники комісії, кияни та активісти не встигли проговорити, хто такий Яків Гніздовський, що він означає для історії Києва, України та світу в цілому, люди проголосували за досить сіру назву, яка нічого не промовляє. Тому у цьому випадку, аби не руйнувати цю топонімічну архітектуру, комісія ухвалила рішення назвати вулицю на честь Якова Гніздовського, чим підкреслити величезний культурний та історичний спадок для всього людства.
Розуміємо також, що багато назв так і не були використані у цьому пакеті на перейменування. Ви говорили про те, що вони сформують своєрідний резерв для подальших процесів. Водночас йшлося і про те, що сам прецедент такого масштабного голосування стане прикладом на майбутнє. На вашу думку, що потрібно врахувати у подальших голосуваннях, аби вони пройшли краще й ефективніше?
Справді, існує дуже багато нарікань, чому є вулиці, які можна було перейменувати, або які частково підпадали під дію закону про дерусифікацію. За рішенням комісії ми залишили їх для того, аби створити резерв для подальшого перейменування. Комісія прекрасно розуміла, що якщо ми перейменуємо всі вулиці, станеться ситуація, коли вся київська топоніміка опиниться у полоні червня 2022 року. І на десятки років вперед ми не зможемо ні перейменовувати, ні називати на честь інших видатних діячів наші київські вулиці. Тому створити такий резерв було правильним рішенням.
Що ж стосується майбутніх голосувань у "Києві Цифровому", то потрібно просто передбачити, аби вони проходили у більш широких хронологічних рамках.
