Нове життя для чотирилапих
як і чому варто взяти тварину з притулку
Наприклад, у травні Joker та фонд Happy Paw розпочали благодійний проєкт “Залізні Лапки”. За мету ставили відбудувати ветеринарну кімнату для тварин у притулку “Відродження”, де сьогодні перебуває понад 250 котів і собак.
Повномасштабна війна стала для багатьох тестом на відповідальність за домашніх улюбленців. Хтось не покидав чотирилапих у біді, брав із собою в укриття та евакуацію. Водночас багато тварин опинилися на вулиці. Як наслідок, притулки зіткнулися з великим навантаженням і потребою поліпшувати умови життя для чотирилапих, будувати нові ветеринарні приміщення та вольєри.
Утім, важливо не лише підтримувати притулки, але й розв'язувати ключову проблему — знаходити тваринам нових власників. Рішення взяти чотирилапого додому потребує великої відповідальності та особливої підготовки, адже тварина — не іграшка, яку можна повернути чи викинути. Це жива істота, яка здатна змінити життя до невпізнаваності.
Як це відбувається, і як краще підготуватися до появи кота чи собаки з притулку в домі — дізнавайтеся у матеріалі!
Антон і Джавік
У батьків завжди були коти і собаки, тому щойно в мене з’явилося власне житло, я вирішив взяти тварину собі. Звісно, на це рішення вплинула і повномасштабна війна. В якийсь момент я зрозумів, що не потрібно чогось чекати, відкладати на потім. Адже навколо стільки чотирилапих, які хочуть, аби їх забрали додому.
Тож я почав шукати собі тварину. Спроб було три, але лише остання виявилася успішною. Я побачив оголошення з фотографією Біма на OLX. Пес був такий розумний на вигляд, як професор. Тому я відразу зателефонував, домовився про зустріч — і забрав його собі. Щоправда, пізніше переназвав його, бо історія Біма із книги “Білий Бім, чорне вухо” закінчилася трагічно. Тепер він Джавелін або Джавік.
Тож я почав шукати собі тварину. Спроб було три, але лише остання виявилася успішною. Я побачив оголошення з фотографією Біма на OLX. Пес був такий розумний на вигляд, як професор. Тому я відразу зателефонував, домовився про зустріч — і забрав його собі. Щоправда, пізніше переназвав його, бо історія Біма із книги “Білий Бім, чорне вухо” закінчилася трагічно. Тепер він Джавелін або Джавік.
Історія 1.
На той момент, коли Джавік потрапив до мене, йому вже було два роки. Як розповіли у притулку, пса ще в молодому віці знайшли у лісі прив’язаним до дерева. Тривале перебування у вольєрах з іншими собаками відобразилося на деяких його звичках. Наприклад, Джавік любить ставати на задні лапи й так привертати до себе увагу. Як згодом виявилося, він дуже контактний, у нього немає проблем із соціалізацією. До мене Джавік звик відразу і тепер ми спокійно гуляємо, катаємося у громадському транспорті, бігаємо до озера. Нещодавно я вчив його кататися у корзині на велосипеді, вийшло непогано.
Пам’ятаю, як я відпустив Джавіка на великому лузі, де багато простору й можна побігати. Це було на початку нашого спільного життя, я тоді хвилювався, чи буде це активна собака, бо є ж різні за характером тварини. Відпустив Джавіка з повідка — і він погнався за моїм велосипедом на величезній швидкості. Це, мабуть, найкращий момент, бо саме тоді я зрозумів, що цей пес повністю мені підходить. У перший день, коли я взяв Джавіка додому, він сам зайшов у кімнату й обрав собі зручне місце, де хоче лежати. Я постелив йому там килимок і далі вже консультувався із професіоналами. Наприклад, запитував у притулку “Відродження”, коли і які щеплення робити, консультувався у друга-кінолога щодо фурмінатора. Якоїсь особливої підготовки не було, бо я й раніше мав справу з собаками, але я намагався створити для Джавіка максимально комфортне середовище.
Звісно, були й побоювання, що пес може нашкодити у квартирі. Я чув усілякі історії, що тварини часто щось гризуть, псують меблі. Так, у перший день Джавік помітив диван, а трохи пізніше погриз комп’ютерний шнур. Але я йому пояснив, що цього не треба робити — і все, він припинив. Також у нього линяє шерсть, але це теж не страшно.
Інші хвилювання пов’язані з війною. Якщо на Київщині знову почнуться активні бойові дії, то нам з Джавіком потрібно буде евакуюватися. Я взяв собаку середнього розміру, тому за потреби ми з ним зможемо виїхати кудись на транспорті. Якщо ж мене раптом заберуть в армію, то Джавік поїде до батьків — це я теж прорахував.
Інші хвилювання пов’язані з війною. Якщо на Київщині знову почнуться активні бойові дії, то нам з Джавіком потрібно буде евакуюватися. Я взяв собаку середнього розміру, тому за потреби ми з ним зможемо виїхати кудись на транспорті. Якщо ж мене раптом заберуть в армію, то Джавік поїде до батьків — це я теж прорахував.
Взагалі, поява домашнього улюбленця багато що змінила у моєму житті. Наприклад, я почав любити ранок. Якщо раніше прокинутися рано для мене було неприємним, то Джавік це повністю змінив. Він починає гасати, гратися і дуже швидко налаштовує на позитив. А ще, завдяки нашим регулярним прогулянкам я став більше слухати аудіокнижок, розширив коло спілкування з людьми, які теж мають собак. Це такий собі бонус, про який я навіть не замислювався.
Є й речі, які тепер потрібно додатково враховувати. Зокрема, якщо раніше я міг ввечері залишитися у когось на квартирі чи загуляти, то тепер щоразу повертаюся додому. Друзі сміються, що я став “сімейною людиною”. Але з Джавіком ми спокійно їздимо у громадському транспорті, відвідуємо парки, магазини і кафе, тому це не є проблемою.
Є й речі, які тепер потрібно додатково враховувати. Зокрема, якщо раніше я міг ввечері залишитися у когось на квартирі чи загуляти, то тепер щоразу повертаюся додому. Друзі сміються, що я став “сімейною людиною”. Але з Джавіком ми спокійно їздимо у громадському транспорті, відвідуємо парки, магазини і кафе, тому це не є проблемою.
Віта й Іриска
Я мама двох дітей. Для них домашні тварини — це любов. Це завжди сміх, радість, якась частинка щастя. У старшого сина є собака, а молодший весь час просив котика. Ми дочекалися, поки він виросте до того віку, коли зможе доглядати за кішкою — і наважилися взяти тварину з притулку. Точніше, молодший вмовив.
Звернутися у притулок було нашим свідомим рішенням. Я часто зустрічала у Facebook дописи про те, що під час війни багато тварин там помирають, їм не вистачає корму. Тому ми цілеспрямовано йшли саме туди, аби допомогти й, можливо, врятувати чиєсь життя.
Звернутися у притулок було нашим свідомим рішенням. Я часто зустрічала у Facebook дописи про те, що під час війни багато тварин там помирають, їм не вистачає корму. Тому ми цілеспрямовано йшли саме туди, аби допомогти й, можливо, врятувати чиєсь життя.
Історія 2.
Кішку обирав син. Я, звісно, хотіла гарного пухнастого кота. А він обрав найменшу, худеньку, страшненьку. Це взагалі ще було кошеня, місяць максимум. Пам’ятаю, я тоді дуже здивувалася, адже навколо було стільки красивих котів. А син мені на вушко сказав: “Мамо, красивих котів заберуть, а цю ніхто не візьме”. Так ми її і забрали. Згодом відгодували, вичесали — тепер вже схожа на кішку. Син назвав її Ірискою.
Перед тим, як завести тварину, ми підготувалися: купили котячий туалет, наповнювач, шампунь і мисочку. Потім підлікували кішці очі й вуха. Далі все купувалося поступово. Разом з дітьми ми розділили обов’язки по догляду за тваринами. Наприклад, старший гуляє з собакою, контролює, аби в неї був корм, щоб вона була чиста і доглянута. Молодший син відповідає за те, аби у кішки був чистий туалет, а всі мисочки вимиті. Тобто кожен дивиться за своїм улюбленцем.
Звісно, я їм допомагаю. Бо іноді хтось у школі, хтось ще чимось займається. Можу вигуляти собаку, бо це треба робити регулярно. Або воджу кішку до ветеринара, даю ліки. Словом, більш медикаментозні дії.
Перед тим, як завести тварину, ми підготувалися: купили котячий туалет, наповнювач, шампунь і мисочку. Потім підлікували кішці очі й вуха. Далі все купувалося поступово. Разом з дітьми ми розділили обов’язки по догляду за тваринами. Наприклад, старший гуляє з собакою, контролює, аби в неї був корм, щоб вона була чиста і доглянута. Молодший син відповідає за те, аби у кішки був чистий туалет, а всі мисочки вимиті. Тобто кожен дивиться за своїм улюбленцем.
Звісно, я їм допомагаю. Бо іноді хтось у школі, хтось ще чимось займається. Можу вигуляти собаку, бо це треба робити регулярно. Або воджу кішку до ветеринара, даю ліки. Словом, більш медикаментозні дії.
Оскільки у нас в домі вже був пес, то я хвилювалася, чи зможе він вжитися з кішкою. В перший день Іриска з острахом дивилася на собаку, але тепер вони подружилися, навіть сплять разом, а собака бігає і захищає її. Більше жодних побоювань щодо тварини з притулку не було. Навпаки, я навіть розуміла, що кішка вже буде привчена ходити в туалет, бо в притулках такому завжди навчають.
А ще Іриска дуже ніжна. Коли лягаєш спати, вона скручується поряд біля вуха і починає муркотіти. Це муркотіння — найкраще заспокійливе, воно одразу навіює сон. А ще вона дуже мила: м’якенька, тепленька і сопить під вухо. Такі моменти запам’ятовуються найбільше.
Загалом, Іриска змінила нас. Напевно, більше навіть не мене, а сина. Він став відповідальнішим: прокидається зранку, одразу контролює все у кішки й лише тоді йде у своїх справах. Він переживає, аби в неї все було чистенько і прибрано. За собою не завжди прибирає, а ось за Ірискою — постійно.
Загалом, Іриска змінила нас. Напевно, більше навіть не мене, а сина. Він став відповідальнішим: прокидається зранку, одразу контролює все у кішки й лише тоді йде у своїх справах. Він переживає, аби в неї все було чистенько і прибрано. За собою не завжди прибирає, а ось за Ірискою — постійно.
Віктор та Аліса
Я виріс у приватному секторі, вдома завжди мав котів і собак. У власній квартирі теж хотів завести домашнього улюбленця, але все щось не складалося. Кішка Аліса з’явилася у складний період мого життя і, можна сказати, змінила його.
Все почалося з того, що я побачив оголошення в інтернеті. Я дуже люблю шотландських висловухих котів, тож Аліса сподобалася мені відразу. Сконтактував з керівницею притулку, розповів їй, де живу, які умови, чи мав справу з котами раніше. Так Аліса й опинилася у мене. Я забрав її додому вже в досить дорослому віці, коли їй було шість років. Як розповіли у притулку, попередній власник відмовився від неї.
Все почалося з того, що я побачив оголошення в інтернеті. Я дуже люблю шотландських висловухих котів, тож Аліса сподобалася мені відразу. Сконтактував з керівницею притулку, розповів їй, де живу, які умови, чи мав справу з котами раніше. Так Аліса й опинилася у мене. Я забрав її додому вже в досить дорослому віці, коли їй було шість років. Як розповіли у притулку, попередній власник відмовився від неї.
Історія 3.
Перед тим, як забрати кішку, я придбав лоток з наповнювачем, почитав про все, що стосується шотландських котів. Далі вже привіз Алісу додому. Їй тут сподобалося і ми почали звикати одне до одного. Звісно, перший місяць приглядалися, бо ж треба було якось контактувати. Зараз усе нормально, вона навіть спить зі мною на ліжку або поряд на стільчику. Вона завжди поряд. Бувало й таке, що Аліса не відпускала мене на роботу — на проході стане і почне легенько кусати за ногу. Просить, щоб я не йшов.
Особливих труднощів не було, переважно усі вони пов’язані зі специфікою породи. Наприклад, шотландські висловухі трохи вибагливі у їжі. Я пробував готувати різні каші, але Аліса навіть не торкається того, чого не хоче їсти. Також інколи може ходити повз лоток, але я просто мовчки все прибираю, дезінфікую. Навіть коли я втомлений приходжу з роботи, то все одно не маю до неї якихось негативних емоцій.
Наприклад, на початку були ситуації, коли вона царапала килим, шпалери на кухні. Я тоді просто купив їй дряпку і поставив поряд. Все — Аліса припинила шкодити. Тепер щоразу, як вона поїсть, точить кігті й лягає, куди захоче: то на балконі ляже, то на підвіконні. Облаштовується на сонці або в затінку, як їй заманеться.
З появою Аліси у моєму житті відбувся психологічний підйом. Я розумію, що не самотній, що вдома мене чекає жива душа. Кішка стала підтримкою для мене. Я знаю, що вона мене потребує. Найяскравішими бувають моменти, коли Аліса зустрічає мене з роботи, муркоче, треться об ноги. Або коли я зранку прокидаюся від будильника і вона відразу подає сигнал, що треба йти на кухню її годувати. Тобто вона терпляче чекає, коли я прокинуся — і лише тоді веде мене на кухню.
З появою Аліси у моєму житті відбувся психологічний підйом. Я розумію, що не самотній, що вдома мене чекає жива душа. Кішка стала підтримкою для мене. Я знаю, що вона мене потребує. Найяскравішими бувають моменти, коли Аліса зустрічає мене з роботи, муркоче, треться об ноги. Або коли я зранку прокидаюся від будильника і вона відразу подає сигнал, що треба йти на кухню її годувати. Тобто вона терпляче чекає, коли я прокинуся — і лише тоді веде мене на кухню.
Поради для тих, хто хоче взяти тварину з притулку
Поява домашнього улюбленця — це завжди про відповідальність. Особливо, якщо йдеться про тварину з минулим, як у випадку з котами та собаками з притулку. Тому до цього потрібно ґрунтовно підготуватися. Керівниця притулку “Відродження” Вікторія Ніжник ділиться низкою порад, які допоможуть новим власникам зробити процес адаптації швидшим та комфортнішим що для людини, що для чотирилапого.
Вікторія Ніжник
Керівниця притулку “Відродження”
Коли кота чи собаку привозять з притулку, то тварина одразу повинна розуміти, де її місце. Адже дуже часто вона розгублена. Нові люди, нове середовище, нові запахи — це все для неї стрес. Тому, коли ви берете тварину додому, обов’язково поставте їй мисочку з водою і тарілку з чимось смачним. Поряд покладіть підстилку, аби тварина розуміла — тут її місце.
Перед тим, як взяти кота чи собаку з притулку, потрібно добре обдумати та обговорити це рішення з усіма членами сім’ї. Часто буває, що одна людина дуже захотіла тварину, приїхала у притулок і забрала її додому, а потім чоловік, дружина чи батьки, з якими ця людина живе, повертають тварину назад. Тому я завжди запитую, з ким потенційний власник живе, яка у нього родина. Якщо є чоловік, дружина, діти чи батьки — тоді обов’язково потрібно дізнатися у них, чи всі готові й згодні взяти тварину. Аби не було якихось протиріч і тварина не страждала від цього.
Майбутні власники мають знати, як доглядати й обслуговувати тварину. Перш за все це потрібно, аби чотирилапі були здоровими. Під час розмови я розпитую, що людина знає про догляд за твариною. Якщо потрібно, сама розповідаю про все телефоном. Також цікавлюся, чи готові майбутні власники до фінансових витрат. Адже це і гроші на обробку тварини від бліх, глистів, регулярні щеплення, ветеринарні витрати в разі захворювань тощо.
Якщо тварина житиме у приватному секторі, то я обов’язково питаю про огородження території. Часто буває так, що перед домом побудували великий красивий паркан, а вихід на город взагалі не закритий. У таких випадках є висока ймовірність, що тварина втече. Адже собаки та коти звикають до нас у притулках і спершу дуже сумують, коли потрапляють у нову родину. Бували навіть випадки, коли тварини втікали й ми місяцями розвішували оголошення, шукали їх.
У домашнього улюбленця обов’язково має бути нашийник із контактним номером господаря. У Європі це вже давно продумано: чіпування, адресник, реєстрація. У нас же поки такого немає, тому й стається так, що 30% тварин у притулках — це саме ті, хто загубився. Це доглянуті коти й собаки, з дорогими нашийниками, яких ми не можемо повернути, бо не знаємо, кому.
Нові власники повинні одразу привчати тварину до вигулу. Собаки з притулку проводять багато часу у вольєрах, тому для них важливо часто і регулярно гуляти. Зранку і ввечері — це обов’язково, аби тварина привчалася до цього часу.
Коли кота чи собаку привозять з притулку, то тварина одразу повинна розуміти, де її місце. Адже дуже часто вона розгублена. Нові люди, нове середовище, нові запахи — це все для неї стрес. Тому, коли ви берете тварину додому, обов’язково поставте їй мисочку з водою і тарілку з чимось смачним. Поряд покладіть підстилку, аби тварина розуміла — тут її місце.
психологічні прийоми, які дозволять тварині та новому власнику почуватися одне з одним комфортніше
Називайте кота чи собаку на ім’я і при цьому давайте якісь смаколики. Смачненьке треба повільно підносити на відкритій витягнутій руці. Присядьте, аби бути на одному рівні з твариною. Старайтеся не підіймати різко руку, щоб не налякати чотирилапого.
Звертайтеся до тварини так, як це робили у притулку. Наприклад, у “Відродженні” я щодня ніжно вітаюся з тваринами: “Привіт, дівчата і хлопці!”. Коли нові власники промовляють до них ці ж слова, чотирилапі розуміють — це свої. І реагують вже краще. Декілька таких привітань — і собака вивчить ваш запах, звикне до вас, зрозуміє, що ви безпечні й даєте їй смаколики.
Окремий момент — дотики. Коли тварина відчуває, що до неї торкаються і це не приносить їй шкоди, то починає довіряти людині. Собаці чи коту самим стає цікаво, вони хочуть, аби людина ще раз підійшла і погладила їх.
До нас у притулок теж потрапляють різні тварини. Хтось вже тривалий час жив у родині, тому дуже сумує за попередніми власниками. Є такі, що стресують, не приймають нових людей, кидаються і не дають до себе доторкнутися. Наприклад, у нас була родина із Києва, яка взяла маленьку собачку додому. Тварина не підпускала нових людей до себе, бувало навіть кусала. Але власниця не розгубилася: жінка розклала у коридорі спальник і якийсь час ночувала біля тварини. Так собака звикла до її запаху, дотиків і прийняла нових власників.
Взагалі, дуже хороша практика, коли людина якийсь час їздить у притулок, навідує тварину, поступово встановлює з нею контакт. Але не всі можуть так наїздитися. Тому коли людина бере тварину додому, ми зідзвонюємося, цікавимося, як живе наш вихованець, як реагує тварина на нове середовище.
Я завжди кажу тим, хто в нас забирає тварину: “Ми з вами не прощаємося, ми тепер друзі на все життя”. І так дійсно стається. Ми підтримуємо зв’язок з новими власниками, консультуємо їх, розповідаємо про все, що в наших компетенціях. Буває, що нам надсилають фото і відео улюбленців, яких забрали з притулку ще п’ять-сім років тому. Я завжди у таких випадках намагаюся збадьорити власників, пишу, як тварині з ними пощастило. Так я стараюся мотивувати й надихнути людину, аби вона почувала себе краще, значимо. Адже люди, які беруть тварин додому, такі ж рятівники, як і ми. Просто наше завдання — врятувати тварину з вулиці, а їхнє — дати чотирилапому можливість прожити щасливе життя у новій родині.
Взагалі, дуже хороша практика, коли людина якийсь час їздить у притулок, навідує тварину, поступово встановлює з нею контакт. Але не всі можуть так наїздитися. Тому коли людина бере тварину додому, ми зідзвонюємося, цікавимося, як живе наш вихованець, як реагує тварина на нове середовище.
Я завжди кажу тим, хто в нас забирає тварину: “Ми з вами не прощаємося, ми тепер друзі на все життя”. І так дійсно стається. Ми підтримуємо зв’язок з новими власниками, консультуємо їх, розповідаємо про все, що в наших компетенціях. Буває, що нам надсилають фото і відео улюбленців, яких забрали з притулку ще п’ять-сім років тому. Я завжди у таких випадках намагаюся збадьорити власників, пишу, як тварині з ними пощастило. Так я стараюся мотивувати й надихнути людину, аби вона почувала себе краще, значимо. Адже люди, які беруть тварин додому, такі ж рятівники, як і ми. Просто наше завдання — врятувати тварину з вулиці, а їхнє — дати чотирилапому можливість прожити щасливе життя у новій родині.
Вікторія Ніжник
Керівниця притулку “Відродження”
Рішення про те, аби взяти тварину додому — важливий крок. Він може потребувати багато часу й розмірковувань. Однак, потрібно допомагати й самим притулкам. Зокрема, це можна робити фінансово — допомагати у зборі коштів на відбудову приміщень, розширенні територій або забезпеченні тварин їжею та медикаментами. Допомогти притулку “Відродження” можна за посиланням.
Для будівництва нової ветеринарної кімнати Joker спільно з Happy Paw ініціювали збір 1 мільйона гривень. Щоб розпочати роботи, Joker зробив стартовий внесок у 250 тисяч гривень.
Однак швидко стало зрозуміло, що будувати нову ветеринарну кімнату — нераціонально. Тому за сприяння фонду Happy Paw Joker придбав для притулку вже готовий вагончик, де мають облаштувати медичний кабінет.
За три місяці існування проєкту вдалося зібрати більше ніж 500 тисяч гривень. Окрім вагончика, ці гроші також пішли на відбудову старого приміщення на території притулку, яке перетворять на ізоляційну кімнату для тварин. У ній розміщуватимуть хворих та літніх чотирилапих. Що швидше вдасться назбирати потрібну суму, то швидше у притулку закінчать ремонт.
Однак швидко стало зрозуміло, що будувати нову ветеринарну кімнату — нераціонально. Тому за сприяння фонду Happy Paw Joker придбав для притулку вже готовий вагончик, де мають облаштувати медичний кабінет.
За три місяці існування проєкту вдалося зібрати більше ніж 500 тисяч гривень. Окрім вагончика, ці гроші також пішли на відбудову старого приміщення на території притулку, яке перетворять на ізоляційну кімнату для тварин. У ній розміщуватимуть хворих та літніх чотирилапих. Що швидше вдасться назбирати потрібну суму, то швидше у притулку закінчать ремонт.
