Екскурсії, концерти у темряві, кінопокази з аудіозаписом за участі незрячих екскурсоводів і музикантів. Все це можна відвідати у музеї темряви «Третя після опівночі», що працює у Києві та Львові. Все те, що на перший погляд звичне для нас від кольору до форми, незвичне для 70 тисяч незрячих людей в Україні. Саме такі дані повідомляють у Київському міському центрі соціальної, професійної та трудової реабілітації. За неофіційними даними таких людей втричі більше. І музей «Третя після опівночі» руйнує стереотипи про незрячих, влаштовує їх до себе на роботу, а українцям дає можливість пережити їхній досвід та відчути світ на дотик.
У Києві музей запустив екскурсію – прогулянку містом із закритими очима у супроводі незрячого гіда. Як це — в один момент поринути у світ відчуттів і дотику та прожити день як 70 тисяч незрячих українців? Розпитали представників музею.
«Наш музей відвідало вже понад 40 тисяч людей»
Музей «Третя після опівночі» — єдиний в Україні, де екскурсії проходять у темряві. Перший музей відкрили у Києві у 2017 році, другий — у 2023 році у Львові. Ідея його створення в Україні виникла після того, як друзі команди музею відвідали подібні заклади за кордоном та поділилися позитивними враженнями, розповіла в інтерв’ю «Наш Київ» керівниця музею «Третя після опівночі» Аліна Марненко.
За 6 років існування музей відвідало понад 40 тисяч людей, хоча робота досі лишається нестабільною через умови воєнного стану.
Місія музею — зруйнувати стереотипи про незрячих, збільшити можливості їхнього працевлаштування та зробити мистецтво доступним для всіх. Саме тому всім охочим музей пропонує різні формати досвіду в темряві, де кожен має можливість обрати свій:
- Екскурсії в темряві: «Прогулянка в темряві», «Побачення в темряві», а також шкільні екскурсії, квести, виставки мистецтв у темряві.
1. Прогулянка в темряві» — це півтори години прогулянки 5 спеціально створеними локаціями у темряві. Локації відтворюють певні місця з реального життя: вулицю, квартиру, природу, мистецьку галерею тощо. Оскільки людина не може бачити навколишнє середовище, в неї загострюються інші чуття, через що реальність сприймається інакше.
2. Побачення в темряві» — це півтори години прогулянок кімнатами з активностями, які зближують пару. Серед них є, наприклад, романтична вечеря або написання листа партнерові у пітьмі.
- Екскурсії містом, яка наразі діє в Києві. Вона має назву «Відчуй Київ», проте пізніше таку екскурсію планують запустити й у Львові;
- Івенти: концерти та вечері у темряві, кінопокази з аудіоописом та ін.
Окремо музей має тематичну сувенірну продукцію, яку виробляють незрячі гіди. На сьогодні в музеях у Києві й Львові працює 10 незрячих гідів, ще 3-є наразі перебувають за кордоном через війну.
«Відчуй Київ» — це не класична екскурсія»
Унікальна прогулянка містом — знайомими вулицями, але без допомоги зору. «Відчуй Київ» — це можливість сприйняти столицю на дотик, нюх і навіть смак. Сьогодні це одна з найпопулярніших екскурсій музею «Третя після опівночі».
Екскурсія проходить індивідуально або у парі. Кожного відвідувача супроводжує незрячий гід та зрячий супроводжуючий, який відповідає за безпеку під час екскурсії.
Один із незрячих гідів — Ярослав Плюта. Йому 32 роки. Коли у музей шукали незрячих гідів, він подався на співбесіду. Успішно її пройшов, а потім пішов на навчання, певний час переймав досвід у вже досвідчених гідів. Сьогодні Ярослав проводить екскурсії самостійно.
Чоловік додає: ця екскурсія дозволяє відкрити не лише світ через нові відчуття, а й самого себе.
«Екскурсія містом «Відчуй Київ» – це найреалістичніша екскурсія. Люди після екскурсії говорять, що вони відчули те, на що раніше ніколи в житті не звертали уваги. Там справжні емоції. Це, в якомусь сенсі, психологічно крутий тригер для того, щоб людина відчула та зрозуміла щось нове для себе», — каже Ярослав.
Ще одна з 10 незрячих гідів музею – 22 річна Тетяна Антоненко. У 2017 році вона прийшла у музей «Третя після опівночі» як відвідувачка, а згодом почала водити на екскурсії своїх друзів і знайомих. У грудні 2022 року стала членом команди музею.
«Ти є тим посередником, який доносить людям світ, який не можна побачити, але можна відчути. Це будівлі і вулиці на дотик, з припаркованими автомобілями, сферами на дорогах і самокатами, які можуть з’явитися звідусіль. Я розумію, що від моєї комунікації, від мого спілкування з людьми залежить те, наскільки вони отримають новий для себе досвід. Саме під час прогулянки «Відчуй Київ» люди тестують місто на доступність, водночас вони тестують якісь свої відчуття», — розповідає Тетяна.
Після однієї з таких екскурсій її учасник поділився з Тетяною, що ніколи не задумувався, що неправильно припаркований автомобіль на вулиці або самокат на тротуарі настільки небезпечні. Чоловік додав: його вразило, як насправді напівсфери або антипаркувальні стовпчики можуть призвести до травматизму.
«Я ніколи не замислювався про те, що, власне, іноді ти залежний від оточення, від умов, які тебе оточують», — пригадує слова чоловіка Тетяна.
«З працевлаштуванням людей з інвалідністю в Україні є проблеми»
Незрячі гіди в музеї «Третя після опівночі» свого часу пройшли фахову співбесіду, а згодом навчання. Однак, як розповідає гід музею Тетяна Антоненко, з працевлаштуванням людей з інвалідністю в Україні досі є проблеми:
«Нерідко самі роботодавці не готові брати на роботу людину з інвалідністю. Як би я не хотіла це заперечувати, але така проблема дійсно є. У людей, які легко піддаються стереотипам, у них спочатку йде історія, що це людина з інвалідністю, а потім лише якісь її навички й знання. Хоча має бути навпаки, тому що навіть в самому вислові “людина з інвалідністю” в першу чергу йде людина, а потім лише якісь там фізичні порушення як додаток».
Керівниця музею Аліна Марненко підтверджує, що дискримінаційне ставлення до незрячих досі залишається проблемою. Вони їх вирішують за допомогою музею та Фундації 03:00 – благодійної організації, яка займається питаннями працевлаштування незрячих людей, підвищенням їхньої кваліфікації, а також просвітництвом:
«Змінивши ставлення [до людей з інвалідністю], ми впливаємо одразу на багато сфер, збільшуючи їхню доступність. Адже будь-які процеси та установи – це не якісь абстракції. Вони складаються з людей, які можуть змінювати свою поведінку та комунікацію. Є складнощі й з працевлаштуванням, значною мірою через поширений стереотип, що для незрячих доступна лише обмежена кількість професій, причому переважно низькокваліфікована (сортування чи збір якихось приладів). Насправді більшість професій є доступною. Незрячі можуть користуватись смартфонами та компʼютерами, які за допомогою спеціальних налаштувань “зачитують” весь необхідний текст. Вони можуть працювати і журналістами, і юристами, і програмістами».
«Інфраструктура міст далека від доступності для людей з інвалідністю, але відбудова України може це змінити»
Недоступність інфраструктури, бар’єри, низький рівень реабілітації для незрячих в Україні, вплив суспільства й оточення. Все це впливає на те, що незрячі люди можуть більшість часу проводити вдома й не адаптуватися до життя у навколишньому світі. Як можна це покращити? Аліна Марненко каже, що це більше озвучених світлофорів, тактильна плитка, озвучені транспортні зупинки у громадському транспорті, правильно припарковані автомобілі й допомога незрячим людям на вулиці. Передусім важливо розпочати з того, щоб збільшити інтегрованість людей, які втратили зір, у суспільство. У цьому можуть допомогти інструктори-реабілітологи.
«Найбільша проблематика не тільки Києва, а й України, в тому, що у нас немає реабілітологів, які б навчали незрячих орієнтуватися. Якби у нас були ці інструктори, то в Україні більше незрячих людей вміли би безпечно для себе та для оточення пересуватися в просторі. Завдяки цьому можна збільшити кількість активних незрячих, які б розуміли, що вони хочуть, як це треба зробити, і тоді цей процес реабілітації пішов би набагато швидше», — розповідає незрячий гід Ярослав Плюта.
На його думку, озвучені світлофори, тактильні смужки, направляючі/попереджаючі навігатори, телефони, — це все є другорядними. Головне — навчитися правильно користуватися тростиною. Тому реабілітологи настільки важливі під час війни, оскільки вони здатні навчати ветеранів та ветеранок адаптуватися до цивільного життя. А звільнення міст і їхня відбудова може стати рушійною силою до створення доступності інфраструктури для людей з інвалідністю.
Текст: Дар'я Янушкевич
Фото: надані музеєм
