Любов – це, мабуть, одне з найбільш складних і неоднорідних почуттів, які виникають в людини. Століттями його намагалися пояснити, вивчити, проаналізувати в різних сферах життя – культурі, мистецтві, науці та філософії. Кохання відчувають і досліджують, але його сутність залишається поза межами повного розуміння людини. Можливо, саме ця невизначеність і робить любов такою магічною і привабливою.
Що таке кохання, як воно виникає і розвивається, чи всі люди здатні любити однаково, чим небезпечна залежність закоханих одне від одного та чому для кохання потрібна мотивація, – про все це говоримо з Ольгою Масловою, кандидаткою біологічних наук, співзасновницею наукпоп-ініціативи Nobilitet, ведучою подкасту "Наука як по маслу", авторкою ютуб-каналу "Наукпопіл", письменницею та популяризаторкою науки.
Які є фази закоханості?
Ніхто не знає достеменно, що таке кохання, адже в кожному випадку є багато різних особливостей. Але загалом виділяють три фази у формуванні та триванні цього почуття.
"Перша – це зацікавленість, – говорить біологиня, – і пошук можливості повноцінно зв’язатися з певною людиною. Цю фазу можна назвати дофаміновою. Тут йдеться передусім про очікування, адже людина не впевнена, чи буде щось навзаєм. Друга фаза пов’язана з наявністю підтвердження. Ми ще не звикли одне до одного, тому є певна додаткова новизна та ейфорія".
На цьому етапі підключається серотонінова система.
"Ми вже можемо їсти і спати, – додає популяризаторка науки, – на відміну від першої фази, коли в людини могло "зносити дах" і вистачало задоволення якихось мінімальних потреб, щоб виживати".
Третя фаза – це період теплої прив’язаності.
"Тут задіяна окситоцинова та вазопресинова системи, – міркує експертка. – Іноді в цій фазі помилково вважають, що хімія пройшла і вже нічого не цікаво. Але це неправда. Нейрохімічні процеси продовжуються. Інші системи працюють аналогічно, особливо, якщо нам потрібно забезпечувати взаємний комфорт, підтримувати новизну в стосунках тощо".
Чи всі люди здатні любити однаково?
Те, що всі можуть кохати по-різному – факт. Інколи людині хочеться добитися від іншої симетричної відповіді на щось і їй здається, що це не вдається.
"Насправді, – додає біологиня, – проблема в тому, що ми просто намалювали суб’єктивну картинку, якої хочемо досягти. А в другої людини вона може бути іншою. Тут відіграють роль різні складові: біологічна, психологічна, соціальна – ті, які є вродженими, набутими, й ті, які є більш гнучкими (мають якусь передумову, наприклад, генетичну), але можуть проявлятися по-різному, залежно від певних обставин".
Ольга Маслова зауважує, що пересічні люди часто можуть собі помилково уявляти, що існує ген кохання. Але це не так. Хоча для нього є генетичні передумови.
"Коли ми говоримо про ген кохання, – міркує популяризаторка науки, – то хочемо мати одну кнопочку, на яку можна натиснути – ввімкнути-вимкнути. А в реальності маємо сукупність багатьох варіантів різних генів, які за умов епігенетичних впливів можуть проявлятися або ні. І це рівняння ускладнюється в кілька разів. Враховуючи це, ми отримуємо майже нескінченну кількість варіацій, які можуть призвести до появи конкретного пазла індивідуальних особливостей конкретної людини".
Як пояснити залежність закоханих одне від одного?
Зазвичай люди сприймають це відчуття як щось негативне. Але в житті залежностей значно більше, ніж ми можемо собі уявити, й не всі вони погані.
Говорячи про залежність у коханні, Ольга Маслова радить залучати психологів для уточнення конкретних формулювань. Наприклад, коли ми говоримо про перебування людини в аб’юзивних стосунках або болючу прив’язаність з певним маніакальним тяжінням. Проблема тут також у роботі людини з собою.
"З біологічного погляду, – говорить популяризаторка науки, – ці нюанси так чи інакше пов’язані з роботою дофамінової системи. Тут йдеться про велику кількість її компонентів, частина яких включає те, що впливає на стан такої залежності, й можна навіть сказати – одержимості людиною. Цю фазу ми можемо бачити навіть в абсолютно здорових стосунках. Коли говорять про дофамінову систему, то іноді кажуть, що це про щастя. Але насправді це про очікування чи ймовірність щастя".
Виникають такі почуття тоді, коли ми ще не впевнені в тому, що людина відповість нам взаємністю.
"На жаль, існують трохи спрощені погляди на ці всі процеси, – міркує популяризаторка науки, – коли людям під впливом літературних, медійних та інших персонажів здається, що якщо немає цього відчуття залежності, тяги, як до наркотику, то це вже не кохання. Але насправді все трохи складніше. І треба зважати на індивідуальні особливості".
Тривалість цього етапу теж може бути дуже різною, залежно від генетичних і набутих особливостей як конкретної людини, так і об’єкту її закоханості. У когось це кілька днів чи тижнів, а в інших може розтягнутися на роки.
"Якщо це перетворюється на одержиму ідею, – говорить біологиня, – коли людина весь свій світ будує навколо цієї залежності, тоді можна говорити про патологічні механізми і навіть про певну схожість із залежністю від психотропних речовин".
Кохання – це наркотик?
На думку популяризаторки науки, ми можемо порівняти ці поняття, але їх не варто ототожнювати.
"Там є спільні й відмінні риси, – додає Ольга, – а також індивідуальна гама відтінків того, як це буде проявлятися. Я проти метафор із поп-культури на кшталт "ти – мій особистий сорт героїну". Це працює інакше. Не треба ані романтизувати вживання психотропних речовин, ані демонізувати кохання як щось таке, що треба прирівнювати до героїну".
Страждання через кохання, фізичний біль і травматичний досвід
Ольга Маслова переконана, що страждання, які виникають в людини, теж потрібно категоризувати. Вони можуть бути об’єктивними, коли помирає кохана людина або коли вас несподівано покинули.
"Це велике потрясіння, – говорить популяризаторка науки, – яке не варто недооцінювати. Воно може прирівнюватися до фізичного болю, відчуття об’єктивного страждання. У цьому випадку йдеться про способи копінгу, долання такого страждання, які психологи рекомендують під час негативних об’єктивних впливів".
Страждання може виникнути і тоді, коли людина сама себе "накрутила".
"Тут йдеться про певну гіперчутливість, – зауважує біологиня, – яка на рівні мозку теж може виражатись як фізичне страждання, хоча насправді мозок сам собі щось накрутив, потім сильно розчарувався, що воно не збіглося з реальністю, і от маємо проблему. Схильність до такої поведінки може бути індивідуальною особливістю, спричиненою генетичним підставами й випадками, які траплялись у ранньому дитинстві і сукупністю всіх подій, що можуть статися в житті людини, травматичним досвідом".
Тут вже експертка радить працювати із психологом чи психотерапевтом.
"Дискомфортне почуття, – міркує популяризаторка науки, – ми можемо відчувати навіть якщо недовго знали людину, а вона нам відмовила. Але коли вони переходять саме в страждання, то тоді треба розбиратись, які саме тригери в цієї конкретної людини чомусь викликають аж настільки глибокі муки".
Чому зникає кохання?
Іноді в людей накопичується незадоволення одне одним, недотримання якихось домовленостей, зради тощо. Це може призвести до завершення стосунків. Але тут популяризаторка науки нагадує відому фразу "між ними була хімія, а потім зникла".
"Я завжди жартома кажу, – додає експертка, – що кохання – це не хімія, а біологія. І коли ми говоримо про фази любові, то маємо розуміти, що всі вони пов’язані з різними процесами, які відбуваються в мозку. Немає чогось поганого в тому, що вони періодично один одного замінюють. До прикладу, фаза закоханості, коли все горить, є жадання і невизначеність, або фаза теплої прив’язаності, коли говоримо про родинні стосунки, відчуття близької людини".
Комусь може не вистачати новизни, і людина думатиме, що це вже не кохання, а отже, треба рухатися далі. Та, за словами популяризаторки науки, це теж компонент кохання, еволюційно необхідний, наприклад, для того, щоб люди могли правильно поводитись із потомством, проводити з ним час і т.п.
Зрештою, якщо в стосунках є потреба в певній гостроті, над цим теж можна працювати. Якщо мова саме про пошук новизни, то можливість, наприклад, разом відвідати нову країну, переїзд чи ремонт буде її давати.
Біологиня переконана: все, що стосується кохання, так чи інакше крутиться навколо мотивації. Спершу – це про те, щоб захопити людину та закохати в себе. Пізніше йдеться про те, щоби дати людині поруч відчуття захищеності чи коханості.
"Всі фази кохання, – зауважує популяризаторка науки, – так чи інакше можна пов’язати з мотивацією. І коли вона зникає, то це той маячок, який свідчить, що, можливо, дійсно варто змінювати партнера або закінчувати стосунки".
Як зберегти кохання?
Біологиня Ольга Маслова радить найперше зважати на взаємні потреби: що треба партнерам у стосунках і наскільки ви готові "ламати себе", щоб знайти компроміс. Вона переконана: певні поступки й кроки одне до одного завжди мають бути.
"Для успіху, – говорить популяризаторка науки, – кохання і будь-яких, в принципі, стосунків, важливо, щоб обидві людини робили кроки вперед. В ідеалі, якщо вони знаходяться на відстані 10 кроків одна від одної і кожен зробить по 5 кроків вперед, то тоді люди й зустрінуться. Але ми можемо часто побачити ситуації, в яких, наприклад, одна людина зробила 10 кроків, а інша – 0. Формально партнери теж зустрілися, але немає симетричного зусилля. В людини, яка не зробила кроків, вони залишаються ніби "підвішені" в запасі, й потім вона їх може зробити в інший бік.
Тож важливо підтримувати баланс взаємних кроків, адаптації тощо.
"І…слухати мозок, – підсумовує експертка, – всю ту красу біологічних процесів, яка там відбувається. І тоді, швидше за все, ви не пропустите ту людину, з якою захочеться робити кроки назустріч, пройти всі стадії кохання і не завершити його потім, а зайти в оцю гармонійну, сумісну тривалість і якість життя разом".
