Пані Олена — такий псевдонім закріпився у київської гідеси Олени Безрук. Вона пройшла шлях від людини, яка тікала від екскурсій до тієї, яка їх успішно проводить вже восьмий рік. Вона розповіла, чому на маршрутах потрібно дарувати більше емоцій, аніж інформації, про вплив пандемії та війни на туризм та курйозну подорож, яка почалася у потязі під обстрілами.
Про свій шлях та екскурсії
За фахом я психологиня, але останні 8 років присвятила себе екскурсіям. Я дуже добре пам'ятаю свій перший вихід: це було 31.01.2016, наша випускна екскурсія на курсах екскурсоводів. Мені та ще двом дівчатам дали провести “Смачний Київ”. Я ніколи не розглядала цю справу як командну, адже я одиначка і волію працювати сама. З часом дівчата знайшли свої напрямки, а мені агенція залишила “Смачний Київ”. Так почався мій новий шлях як гідеси.
“Смачний Київ” — це екскурсія по місту, яка триває дві години. Будується прогулянка на тому, що я розповідаю про три аспекти київської кухні: польську, українську та єврейську. Згадую про ринки, монастирську кухню, гарбуз як засіб комунікації. Це не екскурсія по закладах, проте люди куштують страви, більшість з яких готую я сама. Наприклад, печу монастирський пиріг, рецепт якого вишукувала у старих книгах. Київську варенуху також роблю сама — в гарбузі, як того вимагає оригінальна рецептура.
За ці 8 років я переробляла програму безліч разів. Зараз екскурсія містить і театралізацію, і таємних агентів, і частування на маршруті. Мої гості кажуть: «Так це ж не екскурсія, це перфоманс!». Ось тому я та відвідувачі називають мене “експерткою з неекскурсій”.
Поняття “екскурсія” в суспільстві доволі спаплюжене ще з тих часів, коли тексти екскурсій затверджувалися та перевірялися. У гідів не було можливості проявити креативність. У мене є дитяча травма: я потрапила на екскурсію, вона була дуже нудна, чому потім я принципово на них не ходила. Все змінив випадок: мені запропонували провести прогулянку Києвом для француза, який приїхав до міста. Я тоді не розуміла, як це зробити. Керувалася відчуттями — і не програла.
Якщо біля Золотих воріт будуть стояти пʼять гідів, ви почуєте пʼять різних історій. Бо кожен гід пропонує свою точку зору. Навіть при переказі фактів, він підсвідомо робить акцент на тому, що йому більше відгукується. Тож для того, аби люди обирали як провідника містом саме тебе, постійно мінятися мають не просто твої екскурсії, а й ти сам.
Екскурсії онлайн та вистави у зумі
Туризм за останні декілька років суттєво змінився. І вперше це стало відчутно під час локдауну. Екскурсії — це можливість говорити про людей, щоб інші люди могли тебе слухати й отримати певні емоції. Коли почався локдаун і перший карантин, ми втратили можливість отримувати ці емоції.
На той момент здалося, що все, чим я займаюсь, закінчилося. Три дні я не знала, що робити далі, але зібралася з думками й запропонувала своїй колезі та подрузі Лолі Гільбо провести спільний майстер-клас онлайн. Вона гідеса на івриті, знавчиня ТаНаХу. Ми започаткували з нею ГастроМК “Як смакує Старий Заповіт” та успішно проводили його в реалі, а під час локдауну спробували онлайн.
Потім у прямий ефір я вже виходила сама та долучала до цього лекторів. Так почалося щось зовсім нове – досвід в онлайні. Екскурсії перейшли у формат презентації з лекціями. Для людей вони набули цінності, адже ти не просто слухав аудіокнигу, а й живу людину. Були й безкоштовні проєкти, були цікаві ініціативи. Світло в кінці тунелю з’явилося, і шляхом трансформації вдалося втриматись на плаву у своїй сфері.
Після локдауну люди швидко повернулися на “очні” екскурсії. Онлайн формат втратив свою популярність. Але інколи я все ж отримую замовлення від великих компаній, які просять провести екскурсію для їхнього колективу онлайн, які перебувають у різних містах чи країнах. Тож екскурсія в форматі презентації залишається у практиці з часів локдауну, але у вигляді поодиноких випадків.
Екскурсії та повномасштабне вторгнення
Повномасштабне вторгнення забило туризм у ще більший кут. Страх, невідомість, невпевненість у завтрашньому дні. Перші три місяці я не працювала взагалі. На другий день вторгнення я поїхала до батька за місто, звідти й вела якусь мінімальну діяльність. Іноді проводила онлайн-зустрічі чи зум, декілька презентацій в ефірі. Я точно не мала планів і ресурсу творити щось нове. Але у цей час почалися зміни проєкту, над яким я та колега почали працювати перед вторгненням.
Леся Українка та її життя цікавить мене, а мою подругу, Діану Закон, життя Голди Меїр. Восени 2021-го нас запросили на подію розповісти про цих жінок. Різна мова, культура, соціальний статус. Та тоді ми зрозуміли, що попри це все між ними є дуже багато спільного. Тоді з Діаною ми вирішили зробити виставу, де за сюжетом ці дві жінки (Леся Українка та Голда Меїр, — авт.) після смерті зустрілися і розмовляють за чашкою кави. Єдине, чого ми не могли зрозуміти — для чого це людям в Україні сьогодні. І тут я сиджу у батька, копирсаюсь в книгах і знаходжу промову Голди у момент, коли Ізраїль проголосив себе державою і на нього напали. Без шансів порівняно з ворогом, але він переміг. Паралель між подіями, які відбуваються у нас, я відчула одразу. Тож за два тижні з’явився текст вистави “В затишній кав'ярні десь на небі. Розмова, що підслухав янгол”. Спочатку провели презентацію у зумі, далі зробили благодійну виставу. Гроші передали волонтерці, яка втратила сина на війні, але продовжує допомагати армії.
Я прирівнюю екскурсійну діяльність до мистецької. Окрім інтелектуальної сфери, вона ще й емоційна. А підтримка емоційного стану дуже потрібна, особливо в складні часи.
Екскурсії Україною
Я вважала себе суто київським гідом, але неочікувано для себе знайшла себе в організації турів Україною. Восени 2021-го ми з Лолою Гільбо створили проєкт “Гастропигоди на крилах емоцій”. Цей проєкт мав, окрім подорожей Україною, поєднати українську та єврейську культури, з акцентом на гастро. Проте подальші плани розвалило повномасштабне вторгнення. Лола не в Україні, і я довго думала і вагалась, чи зможу сама в цей час кудись вивезти групу. Ризикнула. Несподівано швидко зібралася команда охочих в Кам`янець-Подільський. “О 8 годині наш потяг у Хмельницькому, далі все по плану”, — думала я. Але все пішло шкереберть.
О 6 ранку я прокидаюся, а наш потяг стоїть посеред поля. Чую, за вікном “бахкає”. Ми не доїхали до міста кілометрів 30, як почалися обстріли. Це так просто не забути. Я, одна, з групою людей, за яких я несу відповідальність, у потязі, без інтернету та зв’язку. Терміново довелося змінювати екскурсію та починати її з кінця — дегустації чорної ковбаси та пива у місті Звінків, куди нас забрав трансфер.
Розслабилася я тільки тоді, коли побачила, як люди задоволені їдять і жартують. До Кам`янця ми доїхали вже ввечері. Вийшло атмосферно, гості досі згадують цю екскурсію.
Поїздка у пекарню, яка відкрилася у другий день війни
Війна принесла в мої неекскурсії нові локації. Приміром, у мене є серія подорожей “Ранок починається не з кави”. Один із турів цієї серії — на південь Києва за чимось смачненьким. Так, у Витачеві, історичній місцевості неподалік столиці, відкрили пекарню “Витач”. Її родзинка у тому, що вона відкрилася 25 лютого 2022 року — на наступний день після початку повномасштабного вторгнення. Вони почали пекти хліб для тероборони й для своїх односельців. Я зрозуміла, що про це місце треба розповідати та возити сюди людей.
Також я почала організовувати поїздки у приватний музей порцеляни Олександра Швеця, який теж відкрився під час війни. Унікальні фігурки чудовою ілюстрацією до історій про людей — серця будь-якої моєї програми та маршруту. Гетьмани це чи діячі культури, всі вони в першу чергу люди, про яких можна цікаво розповісти.
Майбутнє туризму
Як на мене, екскурсій в Києві зараз стало значно менше. Багато людей виїхало за кордон, є чудові київські гіди, які воюють у ЗСУ. Але є і багато нових облич у цій сфері, що не може не тішити.
Люди хочуть хороших екскурсій, адже так вони рятують свій ментальний стан. Саме тому важливо, щоб гіди постійно розвивалися і шукали нові способи достукатися до своєї аудиторії. Це симбіоз: корисне і для нас, гідів, і для людей, які ходять на наші екскурсії.
Я впевнена, після перемоги буде величезна кількість іноземців, які захочуть приїхати до Києва. Вже є запити на Бучу й Ірпінь. Але це доволі складний туризм, до якого я не готова. Проте попит буде, і тому дуже важливо, щоб наші гіди готувалися до нього, адже такі поїздки треба буде робити з глибоким тактом. Ще треба буде мати емоційну стійкість та вміння не скотитися до хайпу, щоб висвітлити історію правильно.
Стрімко буде розвиватися й внутрішній туризм. Наша Україна прекрасна, і нам потрібно позбуватися комплексу меншовартості. Один із наративів цього комплексу – це “українські Альпи”, “український Париж”, “українська Венеція”. Ми маємо власні красиві місця, і їх потрібно досліджувати.
Туризм буде однією з ланок, яка допоможе відновитися всім після війни. Люди скучили за тим, що можна сісти в потяг, приїхати в інше місто і поселитися в готелі. Це ті шматочки минулого життя, яких зараз не вистачає.
Текст: Діана Ватаман
