Понад вісім місяців поспіль українці доводять світові свою сміливість, незламність та єдність. Від військових на передовій до цивільних у тилу — усі працюють задля спільної мети. Осторонь не залишається жоден.
Зокрема, на початку жовтня команда ГО "Білий Орел" спільно з Ukrainian Fashion Week та представниками військової контррозвідки презентували школу керування дронами "Пілотеси України". Хто там навчається, як проходять заняття і де в майбутньому учасниці зможуть застосовувати свої навички — розповідаємо далі.
Школа для цивільних, навички для військових
Створити школу керування безпілотниками для жінок запропонував очільник ГО "Білий Орел" Валерій Боровик, коли його іноземні колеги-військові попросили знайти в Україні пілотесу дронів. На той момент багато знайомих Валерія були на передовій, тож він запропонував очільнику Ukrainian Fashion Week Володимиру Нечипоруку навчити керувати дронами одну із моделей UFW. Часу для цього було достатньо. Зрештою, з’явилася думка створити цілу школу пілотування БПЛА для українок.
 |
 |
"За декілька місяців до цього ми навчили хлопців, які перебували у підпорядкуванні військової контррозвідки, керувати дуже складними дронами. Фактично, вони вже могли бути інструкторами. Ці пілоти ще не виїжджали на бойові завдання, тож у них був час, щоб навчати інших. І через місяць ми запустили повноцінний проєкт", — розповідає Валерій Боровик.
Перші учасниці школи представили свої навички на іспиті вже 2 жовтня. Перед камерами вони виконали поставлені інструкторами завдання й отримали дипломи. Сьогодні у школі паралельно навчають три групи по 5-6 людей, наперед сформовано ще п’ять груп. Також проєкт "Пілотеси України" за підтримки "Армії дронів" Мінцифри розпочав підготовку поліцейських та військовослужбовиць.
Навчання для цивільних безкоштовне. Утім, допомогти розвитку проєкту можна фінансово — для цього можна задонатити на банку monobank за посиланням. Взяти участь у школі "Пілотеси України" можуть учасниці віком 20-45 років. За можливості організатори планують послабити вікові обмеження.
"Ми орієнтуємося на те, щоб випускниці проєкту могли бути корисними у майбутньому. Звісно, у нас є й охочі навчатися віком від 16 до 60+ років. Наприклад, моя донька лише закінчує школу і вже з деякими дівчатами хоче навчитися керувати дронами. Але ми розуміємо, що це чисто драйв. З іншого боку, є відома історія про 15-річного Андрія Покрасу, який завдяки дрону помітив рух ворожої колони техніки до Києва, передав ці дані ЗСУ — і ті не пустили окупантів до столиці. Це школяр, який зробив героїчний вчинок. Тому думаю, що в майбутньому ми будемо навчати учасниць молодшого і старшого віку", — пояснює Валерій Боровик.
Базовий курс у проєкті триває близько трьох тижнів, упродовж яких учасниці можуть навчитися керувати БПЛА з нуля. Сюди входить теоретична частина про типи дронів та роботу за різних погодних умов, а також практичні навички: безпечне підняття безпілотника, політ, розвідка, фотографування, умовне коригування та повернення на базу. За підсумками успішного складання іспиту учасниці можуть піти двома шляхами:
- стати інструкторами, які будуть навчати нових учасниць;
- навчитися керувати спортивними FPV-дронами та надалі мати можливість допомагати військовим.
"Потрібно розуміти, що передусім це школа для цивільних. Звісно, коли дівчата проходять перший етап навчання, вони можуть виявити бажання співпрацювати з військовими. Та для цього потрібно мати необхідний рівень. Це не так, що хтось приходить і каже: "Я хочу воювати, навчіть мене" і потім стовідсотково йде на фронт. Ми свідомі того, що не всі дівчата, які прийшли до нас, за своїми навичками і підготовленістю зможуть бути військовими або допомагати спецпідрозділам. Наша логіка полягає в тому, або по максимуму навчити керувати дронами українських дівчат та жінок", — Валерій Боровик.
Війна не закінчиться завтра
Після повномасштабного вторгнення рф життя змінилося: всередині все перевернулося і ти розумієш, що більше не можеш безпечно жити. У нас усіх була своя рутина, свої місії та функції, які ми вважали важливими. Але зранку 24 лютого я просто присіла, заварила собі чай з малиною і зрозуміла, що треба думати, як жити далі. Я не будила дітей, хотіла, щоб вони поспали. Вже о 10 ранку вони прокинулися і дізналися про військову ситуацію. Я поговорила з дітьми, розповіла, що ми можемо зараз сісти, зібрати речі й відправитися за кордон. Я дивилася на їхній психологічний стан, і якби побачила, що їм страшно, то одразу б виїхала. Але ні, усі були спокійні, тож ми вирішили залишитися в Україні.
Це було свідомим вибором і я розуміла, що не можу бути осторонь багатьох процесів, жити парадигмою до 24 лютого. Тож коли на початку вересня Володимир Нечипорук запропонував мені участь у проєкті "Пілотеси України", я вирішила спробувати. Адже я люблю свою країну і знаю, що не випадково народилася тут. А ще я усвідомлюю, що війна не закінчиться завтра, тому всі ми маємо тримати свій фронт.
Спершу ми вивчали теорію, аби взагалі розуміти й розрізняти, які є дрони, на яких можна виконувати прості функції, а які дозволяють літати на складні завдання. Ми дізналися, які погодні умови несприятливі для польотів, коли можна втратити безпілотник. І звісно, була практика. Найскладнішим у процесі навчання було орієнтуватися в просторі. Потрібно добре знати, на якій території ти перебуваєш, що є праворуч чи ліворуч від тебе.
Коли 10 жовтня ворожі дрони-камікадзе масовано атакували Київ, ми ледь не втратили дрон. Почали працювати засоби радіоелектронної боротьби, аби противники не зрозуміли локації, і наш безпілотник полетів невідомо куди. Був сильний вітер, але наш інструктор Микита дивом врятував дрон: на 5% заряду батареї він посадив БПЛА у полі й далі ми пішли його шукати.
 |
 |
Я була серед перших учасниць проєкту і надалі планую стати інструктором для інших. Та й самим дівчатам легше сприймати так інформацію: вони розуміють, що у нас спершу теж щось не виходило, але з практикою прийшли вміння. А ще я б хотіла передати свої знання дітям. Уже зараз бачу, що їм це цікаво, вони щоразу запитують, коли я поїду на навчання. Для них це така собі галочка, респект, що я можу бути не лише мамою, а й управляю дронами. Звісно, вдома я ніколи не розповсюджую атмосферу війни. Навпаки, я показую дітям, що завдяки дронам можна отримати інформацію і допомогти нашим військовим.
Взагалі, дрони можуть багато чого. Думаю, їхня роль навіть недооцінена. Це і розвідувальні операції, коли ми можемо отримати інформацію, передати її нашим воїнам, аби вони були готові до певних дій. Чогось можна було б не допустити або, навпаки, попередити. Зрештою, у післявоєнний час ці навички можна буде застосовувати під час відбудови зруйнованих міст або для того, щоб показувати світові красу України.
Бути корисним — найбільша мотивація
Після початку повномасштабної війни українська модна індустрія почала активно допомагати: і військовим, і цивільним. Дизайнери влаштовують благодійні покази за кордоном, відшивають одяг та взуття для ЗСУ, продають свої найбільш відомі речі та передають гроші на допомогу Україні. Дуже багато робиться задля перемоги, і це не може не радувати.
Звичайно, як і всі українці, я хочу зараз бути корисною для своєї країни. Це було найбільшою мотивацією, аби стати пілотесою дронів. Та й не лише у мене: у школі навчаються багато моїх колег із Ukrainian Fashion Week. Наш генпродюсер Володимир Нечипорук якось навіть пожартував, що чекає, коли ми навчимося літати, аби у мирний час знімати покази для UFW.
До речі, саме він розказав мені про проєкт "Пілотеси України" і запропонував взяти участь. Пам’ятаю, моя мама тоді дуже переживала, що мене одразу відправлять на фронт. Але Володимир пояснив, що усе це за бажанням. І я вирішила спробувати.
Виявилося, що такий страх є у багатьох. Серед моїх знайомих, які навчаються у школі "Пілотеси України" у всіх були побоювання, що керувати дронами важко. Багато хто не вірив, що зможе літати. Але це не так. Можливо, саме на фронті це важко, але базово навчитися керувати безпілотником, підніматися у повітря, літати й повертатися — цього може навчитися кожен.
Річ у тім, що в нас є простіші у керуванні дрони та складніші. Наприклад, я навчаюся на БПЛА Mavic та Autel, які є більш комерційними. Водночас є поглиблений курс — це навчання на спортивних FPV-дронах, які розвивають більшу швидкість і за допомогою спеціальних окулярів дозволяють бачити все від першої особи. Для того, аби керувати такими безпілотниками, потрібно пройти певний курс на симуляторі. Інакше при першому польоті дрон можна розбити.
 |
 |
Окрім того, що я навчаюся у школі, я ще й допомагаю її розвитку. Координую роботу з охочими стати пілотесами дронів, збираю анкети, проводжу з ними зустрічі, відповідаю на листи. Тут став у пригоді мій організаторський скіл, який був на минулій роботі, коли я влаштовувала заходи та спілкувалася з різними людьми.
Зараз я розумію, що для багатьох, як і для мене, навичка керування дроном може стати у пригоді й в майбутньому. Наприклад, у мирному житті ці вміння можна буде спрямувати в інше русло: для відбудови і розвитку країни у післявоєнний час, в аграрній промисловості, під час рятувальних операцій, коли потрібно визначити епіцентр вогню. Технології розвиваються і ми їх дуже вміло адаптуємо, тож, думаю, після війни ми знайдемо ще не один спосіб їх застосувати із користю.
Усі фото надані проєктом "Пілотеси України".
Цей матеріал є частиною спецпроєкту "Нова Україна", в якому команда "Наш Київ" підіймає важливі теми для українського суспільства: нова робота, новий дім, нова культура, новий бізнес, нові технології, нові історії, нові українці та нова реальність. Ми допомагаємо читачам розв'язувати нагальні проблеми, ставати ще сильнішими та робити сильнішою Україну.
