Фанати епічного твору Стівена Кінга корчилися від сильного душевного болю за святиню й передчували недобре. Як виявилося, недаремно.
Прокляття екранзації
"Темна вежа" наробила шелесту ще задовго до релізу. По-перше, тому, що це за романом Стівена Кінга, великого і моторошного. За його творами зняті дуже хороші картини, скажімо "Зелена миля", "Сяйво", і, звичайно ж, "Втеча з Шоушенка", яка десятиліттями очолює рейтинги найкращих фільмів. Кінг значиться у титрах більш як двох сотень стрічок (там переважно треш) і є одним із найбільш екранізованих авторів.
"Темна вежа" – це особливий випадок, це величезний роман на вісім томів, який сам Кінг називає головною роботою свого життя (козиряє латинською фразою Magnum opus). Тому армія шанувальників Кінга сильно нервувала, що якесь там кіно сміє своїми брудними руцями лізти до канонічного тексту й переставляти місцями літери.
Зізнаюся, я роман не читала. І не підтримую стогонів із приводу того, що Стрілець (Ідріс Ельба) не расово правильної арійської зовнішності, та ще й – жах який! – не носить капелюха. Завивання "усе не так, як у книжці" є передбачуваним та безглуздими, тому що екранізація у принципі не може співпасти з усіма картинками, які собі в голові малював кожен окремо взятий фанат. І неможливо вкласти вісім томів в одненький повнометражний фільм.
Але можливо зробити просто хороше кіно. Чого не трапилося.
Кіно для аудиторії "12+"
Хвилин через 10 після початку у мене з'явилися підозри, що це причепурена версія "Пригод Електроніка" чи чогось подібного. Звичайно, тут не було капіталістичних шпигунів та радянських піонерів, але загальна нехитрість екранної дії нагадувала старі дитячі фільми, які ти дивишся, коли тобі 12, і забуваєш через тиждень.
Під кінець я прийшла до висновку, що до його нижнього прокатного обмеження "12+" було би незле додати верхню межу "18-", щоб відразу налаштувати глядачів на правильну ноту.
Чому саме така аудиторія? Тому що для молодших це занадто жорстока історія, а для старших – занадто примітивна. Тому що лише підлітки в силу наївності та недосвідченості можуть бути задоволені не надто струнким сюжетом про хлопчика Джейка (Том Тейлор), якого ніхто не розуміє, навіть мама (її, до речі, зіграла Кетрін Винник, українка за походженням). Джейк особливий, бо бачить якісь чужі світи й малює їх. А потім потрапляє до тих світів і знаходить там крутого чувака Роланда, він же Стрілець. А потім там усякі чудовиська, а потім треба рятувати світ…
Десь після третини фільму сюжетні лінії втрачають стрункість і починають плутатися. Діалоги простенькі, й потрібні вони лише для того, аби пояснити міфологію та нехитру мотивацію героїв. Герої одновимірні і нецікаві: або хороші, або погані, без напівтонів.
Ви не повірите, але навіть чисто візуально фільм не вражає. Фантастичні пейзажі та спецефекти намальовані якісно, але нічого надзвичайного. Екшн – погоні, перестрілки, бійки – теж зняті без особливої фантазії й натхнення.
Я, само собою, не буду розказувати, чим усе закінчилося. Тільки скажу, що закінчилося все так, як начебто будуть іще сіквел, тріквел і т.д. І режисер Ніколай Аркель обіцяв, що буде продовження. І серіал іще планують знімати. Ой, людоньки, що ж то воно буде.
Головний злодій
Повернемося ж до персонажів, і я на прикладі головного негідника поясню, що було не так із ними.
Я була налаштована полюбити фільм уже за те, що там є Меттью МакКонахі, який грає Уолтера, головного злодія.
Всі ми знаємо після серіалу "Справжній детектив", що МакКонахі уміє "порвати" глядачів. Але тут сталася халепа, і в деяких сценах МакКонахі виглядає дуже по-дурному. Чесне слово, важко не реготати вголос, коли його суворий персонаж наказує рендомній дівчинці у парку зненавидіти маму.
Проблема в тому, що Уолтер просто злий, без жодних напівтонів. Ми не знаємо, чому він злий, чому він хоче панування над світом і як він став таким сильним. Він просто ходить і злиться, і вбиває одним поглядом. Він нікого не любить, його ніщо не зачіпає, у нього нема слабких сторін. Його можна перемогти лише у прямому бою, підловивши на тактичній помилці. Тобто, у нього замало функцій, а тому він передбачуваний і нецікавий. Він не викликає співчуття й бажання його зрозуміти.
Звичайно, ці тонкощі є в книжках. Але для тих, хто книжку не читав, цей персонаж виглядає саме так.
І все ж треба віддати належне МакКонахі – він з усієї сили старався. Він був стильним, харизматичним і нестримно поганим. Він дивився на всіх, як на лайно, і був дуже сексі. Одним словом, допоміг мені пережити ці півтори години в кінотеатрі, не сильно оплакуючи викинуті гроші на квиток.
Вирок
Якщо ви фанат Кінга – не йдіть в жодному разі. У вас у голові сидить прекрасний світлий (чи темний) образ "Темної вежі", не псуйте його цим непорозумінням.
Якщо ви не фанат Кінга, то теж не йдіть. Подумайте, зараз така чудова погода, а гуляти на свіжому повітрі так корисно для здоров'я.
Читайте також: "Дивитися чи не дивитися: "Дюнкерк".
