Ірпінь, Гостомель, Буча, Ворзель, Бородянка. Ми всі читали та дивились, що відбувається у цих містах. Звідти намагаються евакуювати людей, аби врятувати їх від снарядів та окупантів, які розстрілюють цивільних. Російські війська намагаються підійти до Києва, проте їм це не вдається. Через це ворожі солдати відігруються та тероризують мирне населення. Проте ми чули далеко не про всі “гарячі точки” поблизу столиці. Адже з деяких населених пунктів втекла місцева влада і будь-який контакт з ними втрачений. НК поговорив з жителем одного з селищ міського типу, яке знаходиться недалеко від Києва (наразі він уже евакуювався). Він розповів, що там відбувається. І про найближчі населені пункти теж. Читайте цей текст і дізнавайтесь про місця, в яких дійсно важко і про які мало хто говорить. Героя ми вирішили залишити анонімним.
Димер
Перші 17 днів окупації я провів там. На другий день вторгнення через нього вже курсували колони російської техніки. З того ж часу не було світла, що означало відсутність води та зв’язку. А для мешканців багатоквартирних будинків - це ще й мінус опалення. На третій-четвертий день почало процвітати мародерство - обнесли майже всі магазини та аптеки. Потім стало зрозуміло, що окупанти засіли в Демидові, Гаврилівці, Козаровичах і Катюжанці. В той самий час я пішов волонтерити до лікарні, бо там було багато поранених. Більша частина з них приїхала з Козаровичів. Лікарів і медсестер тоді критично не вистачало, багато хто відмовився виходити на роботу. Але це не найстрашніше, своїми зусиллями ми знайшли навіть хірурга. Проте оснащення та забезпечення не дозволяли допомагати всім або надавати ту допомогу, якої люди потребували. За увесь час до лікарні прибуло близько 20 поранених. Одна з них померла. На цей момент Димер окуповано російськими військами, яким дали наказ перейти на самозабезпечення. У ніч з 12 на 13 березня солдати в’їжджали на броньованих автомобілях прямо в магазини, виламували двері, грабували. Мер Димера благополучно втік. Пізніше повернувся, привіз кілька ящиків з ліками й знову пропав. І це біда. Бо якби був мер, то хоча б мародерства не було.
Козаровичі
Напевно найтяжча ситуація там, принаймні з того, що я знаю. Звідти до нас приїхало найбільше поранених. В Козаровичах росіяни дійсно засіли: розмістили свою артилерію, танки, іншу техніку між будинками, й ведуть звідти обстріли. З часом їм перестало вистачати їжі й вони почали ходити по домівках, різати людських кіз. Також у місцевих забирали мобільні телефони та ключі від автівок. А в якийсь момент, щоб перестрахуватися, почали різати проводку в автомобілях. Все для того, щоб населення не могло виїхати, адже тоді в окупантів не буде прикриття. Людям часто не дають навіть виходити з домівок. Ворожі солдати почали боятися коктейлів Молотова та будь-яких людей на авто. Адже здалеку вони не бачать, хто сидить всередині. Тому, коли з Димеру до Козаровичів їхали машини, росіяни просто їх розстрілювали. Вони не дивилися, хто там знаходиться. Жінка, яка загинула в димерській лікарні, отримала свої поранення там. Також там постраждала 14-річна дівчинка, яка отримала кілька поранень, а її батьків розстріляли в неї на очах. І це лише ті загиблі, про яких ми знаємо. Але ж є ще й ті, яких ніхто не забрав і нам про них не відомо.
Демидів
Я, проїжджаючи Демидів під час втечі з окупації, бачив, як росіяни на БМП розбивали магазин вщент. Також, на виїзді з села, вони поставили блокпост і поселилися у найближчому будинку. Сховали в ньому свою БМП, тому що вона там застрягла і вони не змогли її витягти. А в центрі Демидова, просто посеред дороги, знаходиться велика “воронка”. Найближча багатоповерхівка, поруч з нею, вся без вікон. А пластикові балкони там просто вдавлені всередину будинку. Переходячи міст через річку Ірпінь я звернув увагу на брязкіт металу під ногами. Там вся дорога усіяна уламками снарядів, а з асфальту стирчать мінімум три нерозірвані міни. Коли ми вийшли на позиції наших бійців - солдати РФ почали обстрілювати цивільних. На щастя, ніхто не постраждав.
Також у Демидові знаходиться зоопарк “12 місяців” і тварини там повільно помирають від голоду.
Катюжанка та Гаврилівка
Знаю тільки, що в Катюжанці засіли кадирівці. Говорять, там багато поранених та вбитих, були сильні обстріли. Також колони російської техніки часто зупиняються там, щоб перепочити. Потім вони йдуть або кудись через Димер, або у напрямку Бородянки.
Гаврилівка також під кадирівцями. Там сильні обстріли, окупанти ховаються між будинками. Вони зайняли підприємство “Агромаш”.
