Для будь-кого тривале життя у стресовій ситуації є шкідливим, особливо якщо йдеться про війну. На сьомий місяць повномасштабного вторгнення рф деякі українці вже пристосувалися до нової реальності, інші лише починають це робити. Водночас є люди, які дозволяють собі критикувати чиєсь "мирне життя", навіть не усвідомлюючи, що адаптація рано чи пізно відбудеться і в них.
У колонці для "Нашого Києва" клієнт-центрована психотерапевтка, магістр психології та членкиня дивізіону НПА "Психологія Харчової Поведінки" Юлія Бригадир розповіла, як взагалі відбувається адаптація до війни, чи може вона нашкодити і як допомогти собі жити в нових умовах. Детальніше — у матеріалі!
Механізм адаптації
Для того, аби краще зрозуміти, що таке адаптація, треба спершу розглянути, з чого все почалося. 24 лютого, коли почалася повномасштабна війна, ми всі були дуже шоковані. Українці зіткнулися з чимось новим, чого раніше не було у нашому житті. І саме ця ситуація викликала безліч реакцій: злість, плач, бажання спати, безупинно допомагати та волонтерити, постійно переглядати стрічку новин чи дивитися фото/відео того, що зараз називають "бавовною". Цей список може бути довгим, адже наша психіка індивідуальна і в кожної людини є безліч реакцій.
Однак, наша нервова система не може бути у постійній напрузі та активно реагувати на все, що відбувається навколо. Тож у цей момент і починається адаптація — пристосування і спосіб реагування на нову реальність.
Варто зазначити, що адаптація відбувається без нашої волі. Це те, що потрібно нам для функціонування, можливості відновлюватися та набиратися сил для подальшої боротьби. Хочемо ми того чи ні — адаптація відбувається, просто у кожного у своємо темпі.
Ми можемо помітити, що деякі вже адаптувалися до нової реальності, коли, наприклад, чуємо звуки сирен, але бачимо, що люди не поспішають йти в укриття або, скажімо так, менше реагують на повітряну тривогу. Можливо, хтось із них помітив, що сирени не завжди призводять до вибухів, або ж люди настільки втомилися, що свідомо ухвалюють рішення проігнорувати попередження про небезпеку. У цьому випадку варто взяти на себе відповідальність за власне рішення.
Користь і шкода від адаптації
Адаптація зазвичай допомагає нам вижити. Однак, вона може бути деструктивна. У випадку із сиренами та реакцією на попередження ми свідомо ухвалюємо рішення не йти до сховища або продовжити спати, хоч потенційно це може бути небезпечно. Тобто, ми оцінюємо ризики і робимо свій вибір.
Коли ми не можемо змінити середовище, ми змінюємося під нього. Деструктивну адаптацію складно побачити самостійно, вона більш помітна людям з нашого оточення. Наприклад, комусь може стати приємно споглядати насилля або хтось знаходить задоволення від перебування у небезпеці. Тому людина може вважати це нормальним, їй стає комфортно.
Найбільша загроза у такому випадку — це те, що з деструктивної адаптації дуже складно вийти. Рано чи пізно війна закінчиться і світ зміниться. І якщо комусь далі приємно споглядати насильницькі дії або бути у ситуації небезпеки, це може призвести до навмисних дій, щоб знову прожити схожі ситуації. Також може провокуватися формування ПТСР та психічних розладів, які й надалі впливатимуть на людське життя.
Під час конструктивної адаптації людина розуміє, що ситуація навколо не є нормальною, однак їй варто продовжувати життя. Якщо говорити про користь, то ми можемо спостерігати, що деякі люди починають ходити в кафе, виїжджають на маленький відпочинок за місто чи, можливо, відновлюють заняття спортом, планують щось, розвивають свій бізнес. Хтось почав навчатися або зменшив потік новин, став приділяти більше часу друзям, родині й собі.
Якщо ж ми будемо фокусуватися на тому, що комусь може бути гірше, ніж нам, що хтось воює на передовій, а ми тут ніби розважаємося і п'ємо каву на балкончику, це може викликати почуття провини та депресивні стани. Це не дасть енергії, а лише забере її, і в результаті ми не зможемо знову допомагати країні, якось її підтримувати.
Прикладом гарної адаптації, яка зараз, на сьомому місяці війни, відбувається з багатьма, є те, що люди починають далі жити. Вони усвідомлюють, що життя не зупинилося, це не те що було до 24 лютого і буде після перемоги, після завершення війни. Це те, що відбувається з нами тут і зараз. Що швидше ми це усвідомимо, то легше нам буде відновити життя, адже світ далі рухається.
Адаптація і байдужість до війни
Адаптація не означає, що нам стало все рівно на війну. Зараз у соцмережах можна побачити ролики, на яких зіставляють розваги, танці й музику у цивільних з тим, як живуть військові на передовій. Звичайно, є якийсь певний рівень, коли розваги перевищують норми окремої людини й вона може почати це засуджувати. Але потрібно пам’ятати, що всі люди різні й норми у всіх різні. Водночас є якийсь адекватний рівень, який не варто переступати. Наприклад, після комендантської години не повинні працювати різні клуби, ресторани тощо. Коли це правило порушується, то йде засудження з боку інших людей.
У випадку з адаптацією хтось дійсно може не відчувати загрози й так себе поводити, але людина й далі продовжує переживати, їй не стає байдуже. Просто вона використовує захисний механізм, щоб пристосуватися, вижити та функціонувати. Тут задача в тому, аби зменшити напругу і знайти сили жити далі. Тому ми трішки дистанціюємося від небезпеки, аби мати змогу надалі активізувати свій організм. Адаптація — це не забути, що йде війна, це про піклування про себе, аби мати змогу далі дати більше сил на підтримку країни, ЗСУ і всього іншого.
Тут можна навести дуже гарний приклад. Уявімо людину, марафонця, яка біжить по гірській місцевості вже сьомий місяць. І кожна така вершина — це наша жахлива новина чи подія. Навряд чи цей марафонець, навіть якщо він дуже добре підготовлений, зможе бігти стільки часу поспіль без жодного перепочинку. Зараз виходить, що ми вимагаємо від себе сьомий місяць поспіль бути такими марафонцями без підготовки.
Так, війна несправедлива, вона нам не подобається, це жахливо і не має взагалі ні з ким відбуватися. Але це наша реальність і, скоріше за все, військових до неї готували. Вони розуміли, куди йдуть. При цьому, навіть військові мають відпочинок, ротації, вони їздять на реабілітацію, лікування чи просто побачитися з сім’єю. Тож якщо навіть їм можна це робити, чому ми собі не дозволяємо відпочити від постійної роботи та волонтерства?
Поради для адаптації
Відомо, що психологи зазвичай не дають порад. Але це та ситуація, де навіть можна виділити три складові, які допоможуть людині адаптуватися до ненормальної ситуації:
- Прийняти ситуацію і зберегти себе в нормі;
- усвідомити, що світ більше не буде таким, як був;
- дозволити собі жити далі.
Перше, що ми можемо для себе зробити — це прийняти ситуацію і те, що світ навколо нас у зоні турбулентності. Ми маємо докласти максимум зусиль, щоб зберегти себе в нормі. Для цього дуже важливо з любов’ю ставитися до себе і своїх потреб. Наш організм чудово знає, що нам потрібно, і завжди на це вказує. Тому дуже важливо просто спостерігати за собою і дати можливість, якщо хочеться, прогулятися в парку, попрацювати, випити кави, просто полежати та подивитися фільм, серіал чи взагалі весь день нічого не робити.
Дуже корисним буде формувати будь-які плани, якщо є на це сили. Це може бути план на день (прокинутися, прибрати, почитати книгу, попрацювати тощо) або на тиждень. Можливо, якісь заняття спортом, приготування їжі, зустрічі з друзями, прогулянки чи будь-яка справа, яка вам допоможе. Наприклад, ви звикли готувати і їсти млинці щосереди — будь ласка, робіть це. Важливо повернути будь-яку стабільність у своє життя.
Друге, що може допомогти, — це зрозуміти, що світ більше не буде таким, як раніше. Зараз деякі люди очікують, що війна закінчиться і все стане, як було. Ні, такого не станеться. Світ змінився, ми змінилися і наше оточення теж. Це не погано, не добре. Це реальність і нам важливо її прийняти. Що швидше ми її приймемо, то швидше зможемо знову жити у цій реальності, а потім ще і в кращій.
Третє — жити зараз, сьогоднішнім днем. Важливо пам’ятати: все, що ми робимо для себе — ми також робимо і для країни. Тому, що без нас ми не зможемо жити далі. Так, це звучить дуже складно. Складно собі це все дозволити, коли постійно порівнюєш своє життя зі стражданнями інших. Але ми мусимо це зробити. Важливо розуміти, що це не вибір, це потреба. Насамперед це необхідно, аби ми вижили та могли підтримувати свою країну.
P.S. Після війни
Після завершення війни, після перемоги нам знову потрібно буде змінюватися. Ми знову будемо адаптуватися до того, що світ став більш мирним. Адже зараз ми звикаємо, що є якийсь постійний рух навколо, щось відбувається, все дуже активно, у нас є якісь індивідуальні цілі, загальна мета, яка всіх мобілізує і тримає вкупі. Все це потім буде знову змінюватися, якоюсь мірою ми повернемося до того, що було раніше. Але ця адаптація буде вже не така різка і, скоріше за все, не така помітна. Адже в мирний час ми зазвичай не помічаємо адаптації, вона відбувається з меншою інтенсивністю.
Цей матеріал є частиною спецпроєкту "Нова Україна", в якому команда "Наш Київ" підіймає важливі теми для українського суспільства: нова робота, новий дім, нова культура, новий бізнес, нові технології, нові історії, нові українці та нова реальність. Ми допомагаємо читачам розв'язувати нагальні проблеми, ставати ще сильнішими та робити сильнішою Україну.
