Чули колись подібне від чоловіків? Вітаємо, ви стали головною героїнею шеймінгу.
Здавалося б, на вулиці 2023 рік, а чоловіки оцінюють, якою має бути жінка. Вчергове про це заговорили в YouTube-шоу «Мекнув, питайте» Володимира Остапчука. Він запросив до себе блогера Богдана Буше і співака Позитива. Разом вони обговорили целюліт у дівчат, «дихання матки», дефлорацію та вагу партнерок. Звучало наступне:
Остапчук: Я вважаю, що дівчина має бути поголеною. Всюди.
Шелудяк: Без депіляції вона не може бути десять з десяти.
Остапчук: А вона вважає, що десять з десяти.
Шелудяк: А, то шо вона вважає, сорі!
Наприкінці обговорення Остапчук робить висновок: «Робіть депіляцію, щоб все було гарно, красиво, тому шо ми теж намагаємось бути красивими».
Після галасу, який почався у соцмережах, Остапчук та Позитив почали виправдовуватись: мовляв, вони висловлювали тільки власну думку і нічого тут ображатись. Дійсно, свобода слова та право на висловлювання є нормальними, але ж тоді речення чоловіків мало б звучати не так знецінююче. Наприклад:
«Мені не подобається, коли дівчина голиться».
Тільки коментар прозвучав далеко не так.
То чому досі існує шеймінг? І що він говорить про тих, хто до нього вдається?
Як шеймінг позначається на жінках?
Шеймінг – процес приниження та присоромлення. В оригіналі англійське слово shame означає «ганьба», «сором».
Психологиня Тетяна Павлова, яка працює на гарячій лінії «Маршу Жінок», розповіла «Нашому Києву», що кожна друга жінка, яка звертається до них, згадує про шеймінг від свого партнера, чоловіка, керівника на роботі та ін. Нерідко дівчата пишуть, що бояться втратити свого партнера через те, що з ними «щось не так». Наприклад, коли вони набрали вагу, адже партнер скаже, що вона «погладшала».
Таких висловлювань тисячі. Проблема в тому, що той, хто називає себе «партнером», не помічає, яку шкоду наносить жінці.
Тетяна додає: через одну невдалу фразу з боку чоловіка, жінка може відчувати розгубленість, сором, провину, бажання втекти, думки про те, що вона «не варта» такого ідеального чоловіка. Вона відчуває тиск, адже повинна голити ноги, перестати їсти, слідкувати за собою, а ще й виконувати тонну справ як «берегиня». А якщо як жінка вона перестане це робити, в її адресу «прилетить», що вона не прибрала, не приготувала, ще й приділила мало уваги чоловіку. Жінка починає відчувати себе «недо» у світі «ідеальних» чоловіків.
Все почалось зі шкільних років, де хлопці булили мене за мою зовнішність. Потім були інститутські роки, де мені теж вказували на недостатність моїх форм — грудей, сідниць. Казали, що мені треба ховати живіт, не треба носити декольте, що не можна показувати целюліт. Тоді я просто віджартовувалася.
Цікаво, що потім всі випадки змішались в пам’яті наче в один. Адже ти звикаєш жити у суспільстві, де кожен охочий чоловік може розповісти, що з тобою не так. Проте один з випадків видається мені зовсім абсурдним.
Я вела інтернет блог у LifeJournal, де написала про те, що мені зимно і на ніч я одягнула шкарпетки. Один колега прочитав допис та почав виписувати, як це жахливо, неестетично, що я огидна, рагулиха та не жіночна.
Загалом, я довго не могла прийняти своє тіло. Не тільки через шеймінг, а й через наративи медіа, соцмереж про ідеальне тіло Барбі. З віком я полюбила себе, тож подібні коментарі більше не мають на мене впливу. Звісно, я не вважаю шеймінг нормою. Яке тобі діло до того, як виглядає інша людина? Якщо це про близькість, то ти приймаєш людину або такою, як вона є, бо проходиш повз. З тим, хто шеймить інших, я б не змогла побудувати стосунки. Це для мене червоний прапорець.
А чоловікам треба зрозуміти: більшість жінок навчилась «бити» у відповідь.
Це був 7 клас, в який я тільки прийшла з іншої школи. Пам’ятаю, як мені сказали, що «я маю носити бюстик, бо вже видно». Буцімто це некрасиво і я цим зваблюю однокласників. Спойлер: там ще не було на що його вдіти, але їм видніше.
Я завжди була вразливою до критики, тому тоді не змогла дати відповідь. Але зараз мені смішно з того, що у 14 років комусь можуть прийти подібні думки.
Це був не єдиний випадок шеймінгу, з яким я стикалася. Мене критикували за пропорції тіла, лиця, зайве волосся. Звісно, подібне негативно впливає на становлення тебе як людини, але вчить вибудовувати кордони й не давати людям судити упереджено.
На мій погляд, люди загалом судять інших через власний біль. Тому я співчуваю тим, хто має шаблонне мислення та «великі стандарти». Зараз я працюю дизайнеркою і бачу красу в усьому. Це може бути ніс з горбинкою, густі брови, ластовиння на обличчі. Я почала із себе, полюбила своє тіло, тому мені байдуже, що скажуть інші. Вважаю, що вже час змиритися, що краса для всіх різна, але толерантність завжди буде актуальною.
Поділитися особистою історією – завжди складно, але потрібно подавати приклад іншим, що про біль не страшно говорити. Навпаки, треба.
Хтось у своєму житті відчував шеймінг від хлопця, чоловіка, колеги чи керівника на роботі. А що робити, коли тебе шеймив власний тато? У підлітковому віці я почала виглядати жіночніше швидше за інших дівчат: в мене активно росли груди, округлювались стегна та сідниці. Моя вага стрибала не через те, що я багато їла, а через переналаштування жіночих гормонів. І в той час, як я не відчувала браку уваги від хлопців свого віку, найголовніший чоловік в моєму житті почав вбивати мені в голову, що я товста, що треба щось робити з вагою, сідати на дієти, адже мене ніхто не полюбить (бо він любить худих). І я йому повірила. Коли я отримувала чергові квіти від однокласника, могла тижнями їсти самі зелені яблука або гречку з кефіром. А далі почалося: «Тобі треба побрити руки, вони сильно волохаті», «Ого, які в тебе груди виросли, треба носити ліфчик», «З такими великими сідницями тобі місце в Іспанії, там таких люблять» і ще багато іншого.
Як це на мене повпливало? На гроші, які я витратила на роки психотерапії, могла б вже купити собі авто. І не одне. А про безліч істерик в примірочних магазинів, де я не могла обрати собі одяг, бо я «товста», годі й говорити.
Зараз у нас з татом хороші стосунки, бо я виросла і навчилась відповідати на подібні коментарі та захищати своє тіло. До того ж він змінив свою поведінку, постійно говорить мені приємні слова. Але в Україні є безліч жінок, які не навчились захищатися. Які чують подібні образливі коментарі щодня та потрапляють ще в більшу прірву ненависті до себе, або ж намагаються забути випадок, який повпливав на їхнє життя.
Які чоловіки шеймять жінок?
Тетяна Павлова, психологиня, наводить просте пояснення: це люди, які демонструють зневагу до жінок, прикриваючись тим, що це їхня «особиста думка». Такі висловлювання нормалізують сприйняття жінки лише як об'єкта та просувають шкідливі стереотипи про «ідеальну жінку». Це змушує жінок або відповідати цим штучним критеріям «краси», або відчувати сором через те, що вони інші.
Варто згадати, що сьогодні багато жінок служать в лавах ЗСУ, допомагають з волонтерством, лікують поранених тощо. Тому подібні дискусії у часи війни є недоречними.
«Коли в країні триває повномасштабна війна та гуманітарна криза, ці «експерти краси» з їхніми оцінюваннями виглядають не просто нікчемно, але й образливо. Мені б хотілось почути, що ці чоловіки скажуть про вагу, небриті ноги, відсутність манікюру жінкам-військовим, котрі захищають нашу країну від ворога; парамедикиням, котрі рятують життя, жінкам, які досі з дітьми знаходяться в окупації, жінкам, що виростили їх самих, жінкам, котрі тягнуть все на своїх плечах, адже чоловік пішов/зник/помер, жінкам-волонтеркам, які кожного дня допомагають людям нашої країни під час війни», — розповідає психологиня.
Однією з причин цього явища можуть бути застарілі уявлення про те, якою має бути зовнішність та поведінка жінок. Хоча, жінки почали голитись тільки від початку 20 століття, коли в журналі «Harpers Bazaar» з’явилось фото дівчини з гладкими пахвами.
Так, подібна проблема в Україні існує. Однак, як підсумовує Тетяна Павлова, є і позитивна динаміка. Доказ цього — бурхлива реакція на висловлювання Остапчука та інших «експертів жіночої краси». Тетяна додає: жінки вже розуміють, що шеймінг — ознака токсичних відносин та знецінюючого ставлення. Тому головний настрій наразі — це захист. Захист своєї країни, своїх кордонів та своїх прав.
Ілюстрації: Микита Шклярук
