Їхні ілюстрації друкують у найвідоміших видавництвах, з ними підписують контракти на виготовлення мерчу в продаж, а роботи розлітаються тисячами поширень у соціальних мережах. Виставка “Квантовий стрибок Шевченка” Олександра Грехова, де образи Кобзаря, перевтіленого в Дарта Вейдера, Девіда Бові, Айнштайна та інших історичних і вигаданих персонажів, стала основою кар’єри для художника як ілюстратора. А ілюстраторка Альбіна Колесніченко за останній рік експонувалася у 13 країнах світу, щоб зібрати гроші для реабілітації військових і допомоги безпритульним тваринам в Україні.
Як українські ілюстратори розпочинали свій шлях у мистецтві й чи можливо монетизувати свою творчість, щоб вона приносила заробіток, розповідаємо далі.
“Намалював якось Шевченка, що тримав єдинорога на ручках”: історія успіху ілюстратора і художника Олександра Грехова
У лютому 2019 року у метрополітені на станції імені Тараса Шевченка відкрилася виставка плакатів “Квантовий стрибок Шевченка”. Автором цих робіт є художник і ілюстратор Олександр Грехов. Тоді виставка поділила суспільство на тих, хто оцінив сучасний погляд на Шевченка в образі Дарта Вейдера або Джека Горобця, але були й ті, хто засудив за, мовляв, знецінення постаті Тараса Шевченка.
Про те, як ілюстратор створює нові роботи, що надихає творити і які часи сьогодні переживає українська ілюстрація, читайте далі в інтерв’ю з Олександром.
– Як розпочався Ваш шлях в ілюстрацію?
Ілюстрація була як хобі після основної роботи в IT. Я малював тваринок єдинорогів на телефоні, а потім викладав у соцмережі. Люди лайкали й репостили, а потім хтось захотів собі листівки з тваринами. Я роздрукував — і понеслося, та так, що довелося змінити професію. І ось вже 7 років, як я ілюстратор.
– Як працюють українські ілюстратори під час війни?
Складно сказати за всю індустрію, бо багато людей виїхало з початком повномасштабної війни. Умови зараз у всіх різні. Для тих, хто залишився, то проблеми такі ж, як і в більшості інших професій: обстріли, відключення електрики, зменшення самого ринку. Це впливає на кількість замовлень, якщо ілюстратори працюють тільки на внутрішній ринок.
– Як з’являються ідеї майбутніх творів? І що надихає на їх створення?
Окрім того, що це робота, і часто надихає необхідність оплати рахунків, є моменти, коли знаходиться час для особистих проєктів. На них впливають і події, які зараз здебільшого зі знаком мінус, і місто, в якому живу (Київ). Також це події з історії України та багато іншого. Я не дуже обмежую себе в тематиках.
– Як ілюстратору/художнику почати монетизувати творчість?
Хтось малює і продає [роботи] через інстаграм, хтось через виставкову діяльність, а хтось через офлайн точки. Зазвичай всюди різна аудиторія, і можливо є сенс спробувати всі інструменти, щоб знайти робочий для себе. На початку раджу знайти свій впізнаваний стиль, адже це вже виділить вас серед інших. Також треба бути готовим до того, що до якихось перших продажів може пройти багато часу. І відкрити ФОП.
– Як цей шлях проходили ви? З чого все розпочалось?
Я роздрукував листівки та написав вурізні офлайн точки (кафе, сувенірні магазини тощо). З кимось вдалося домовитися про розміщення листівок. Так пішли перші продажі.
– Чи приносить мистецтво гроші сучасним художникам?
В сучасних умовах з цим все складніше, але поки ще приносить. Оскільки я ілюстратор і художник, виходить комбінація. Я маю і комерційні замовлення, і сам продаю свої роботи через мій сайт та соціальні мережі.
– Як виникла ідея “Квантового стрибка Шевченка”?
Як майже все в моєму житті – випадково. Якось я намалював Шевченка, що тримав єдинорога на ручках. З нього пішла ціла серія різних історичних постатей, потім виставки, а з цього охоплення нової аудиторії. Виявилося, що це комусь потрібно, і знаходить відгук у людей.
“Ілюстрація — один з найкращих видів діалогу, зрозумілий кожному”: історія успіху ілюстраторки й художниці Альбіни Колесніченко
Українська ілюстраторка Альбіна Колесніченко співпрацює з 5 видавництвами, за рік стала учасницею 20 виставок у 13 країнах світу, щоб допомогти Україні під час війни. В її добірці співпраць із The Village, Сільпо, Monobank, TEDx, “Видавництвом Старого Лева”, Віват, “Лабораторією” та видавництвом “Наш Формат”, Uanimals і не тільки. Її шлях становлення як ілюстраторки, найуспішніші кейси й поради юним ілюстраторам читайте далі.
– Як розпочався ваш творчий шлях в ілюстрації?
В ілюстрації я майже 8 років, проте малювати обожнювала з дитинства. Я мріяла про професію художника обережно, тому що в школі серед вчителів була думка, що «малювати — це не робота, а хобі» і що «художник завжди голодний». Багато вирішила підтримка батьків, які завжди радили обирати те, що подобається і приносить задоволення. Тому, на противагу дорікань вчителів, тато купував мені найкращий мольберт, фарби, їздив в Київ за найкращими вугільними олівцями, бо у моєму місті Чернігові таких не було. Так я пішла вивчати живопис, малюнок і скульптуру в університет, а потім стала викладачем малювання.
Однак я швидко вигоріла. У той момент згадала, що мріяла колись спробувати проілюструвати кольорову дитячу книжку. Тоді почала вигадувати й створювати персонажів у “наївному стилі”. Так у мене накопичилось багато списаних скетчбуків. Друзі запитали: “А чому ти не показуєш свої роботи?” Я переступила через страх критики й почала активно викладати свої малюнки в соцмережі, Вже через пару місяців мені написали одразу три видавництва, серед яких “Видавництво Старого Лева”, з пропозицією проілюструвати дитячу книжку. Про таку співпрацю я могла тільки мріяти!
– Як з’являються ваші твори? Що на них впливає?
Зараз важко уявити створення будь-чого, що існує поза межами сьогоднішніх подій. Однак треба бути дуже обачним і обережним, використовуючи деталі, сюжети, символи й кольорові поєднання [на такі теми].
Умовно я можу поділити свої ілюстрації на три види:
1. Комерційні – ті, які я створюю для проєктів, брендів, книжок, журналів. Вони можуть бути тематичні, створені на основі технічного завдання і в співтворчості з іншими митцями.
2. Соціальні ілюстрації – те, про що я не можу мовчати, а найчастіше те, про що хочеться кричати. Зараз майже все про війну. Ці ілюстрації — моя рефлексія на події й спосіб їх “вивезти”. З практичного, завдання таких ілюстрацій — привернути увагу іноземців і нагадати про те, що переживає наша країна. Ці ілюстрації використовуються на виставках, ЗМІ, іноземних журналах, на акціях підтримки, на благодійних аукціонах.
3. Ботанічні роботи – це моє “guilty pleasure”. просто малювати квіти, тварин, орнаменти для свого задоволення. Часто порівнюю це з медитативним процесом. У цих роботах найбільше легкості й спокою.
– Як зараз працюють українські ілюстратори?
Ілюстратори працюють невпинно. Вони заряджають планшети між відключеннями світла та хочуть мати більше ніж 24 години в добі, щоб закривати ілюстраціями збори для військових. Відчуваю велике єднання серед українських ілюстраторів зараз і з перших днів повномасштабного вторгнення.
Лише за останній рік я доєдналась до більше ніж 20 виставок у 13 країнах світу разом зі своїми колегами, щоб зібрати кошти на такмед, реабілітацію військовим, допомогу дітям, які втратили батьків у цій війні, тваринам, яких евакуюють з прифронтових територій.
Ви можете не знати якоїсь мови, не прочитати меседж, але малюнок розповість про події в якому б куточку світу не був. Один з найкращих клубів ілюстраторів зараз, що створюють надважливі проєкти – це Pictoric.
І, звісно, нікуди не поділись старі проблеми, які поступово дістаються з полички “не на часі”. Це і незнання авторського права, і крадіжка робіт — піратство, і використання ілюстрацій без дозволу автора. Нам ще дуже багато треба зробити, щоб бути добре обізнаними у сфері інтелектуальної власності.
– Які виклики є сьогодні для ілюстраторів?
У свій час я не була готова до розуміння, що бути ілюстратором – це не просто “малювати”. Це бути комунікаційником та відповідати на всі листи, а також вести перемовини. Це бухгалтером і юристом — вчасно сплачувати всі податки, розбиратись в договорах, виставляти рахунки, вміти убезпечити свої роботи й захистити авторське право. Також піарником – розповідати про свої роботи та показувати їх. А ще менеджером, щоб контролювати всі проєкти, в які ти залучена. Насправді є ще багато ролей, про які не одразу думаєш, занурюючись у професію. Це може лякати перший час, але завжди на всі ці напрямки можна залучити спеціалістів.
Зараз у мене є окремий менеджер мого сайту, консультації й допомога бухгалтера і юриста за необхідністю, підтримка партнерів, які взяли на себе великий об‘єм роботи (розповсюдження мерчу, співпраця з магазинами) і зекономили мені багато часу, коли я можу просто малювати.
– Як художнику почати продавати й монетизувати творчість?
Перший крок – перестати ховати свої роботи “в стіл”. Зараз світ перенасичений візуалом, інформацією, а шанси побачити ваші роботи, якщо ви їх приховуєте, дорівнюють нулю. Раджу:
- створити портфоліо з ваших кращих і різноманітних робіт. Якщо вам важко це зробити, є багато курсів, де вам допоможуть з цим професіонали: школа SKVOT, PROJECTOR, Domesticа. Також можна звернутись на портфоліо рев‘ю до вже відомих або ваших улюблених ілюстраторів;
- Якщо ви вже маєте портфоліо або навіть сторінку, наповнену вашими роботами в соцмережах, але вам ніхто не пише, зробіть перший крок самі. Ви можете написати улюбленим видавництвам, брендам, ілюстраторським агенціям, що мрієте створити ілюстрацію для них і розказати про свою творчість;
- Якщо ви створюєте листівки, постери, картини, запропонуйте тематичним шоурумам виставити їх у своєму просторі. Зараз багато бізнесів зацікавлені співпрацювати з українськими митцями;
- Також ви завжди можете самостійно продавати свої роботи через сайт або соцмережі.
– Чи приносить мистецтво гроші сучасним художникам?
Так. Все залежить від якості ваших робіт, формату ілюстрацій, професіоналізму, репутації. І не на останньому місці — фінансової грамотності. Ви можете обрати працювати фрілансером або працевлаштуватись на постійній основі в компанію чи агентства, реалізовувати свої роботи в багатьох напрямках чи сконцентруватись на чомусь одному, працювати з українськими, або закордонними видавництвами, брендами, галереями. Поле – неймовірно широке, все залежить від вашого бажання, наполегливості й праці.
Основні напрямки, в яких я монетизую свої ілюстрації:
- 5 видавництв, для яких я ілюструю книжки й створюю обкладинки;
- власний сайт, на якому продаю свої роботи в електронному і друкованому вигляді (albina.in.ua)
- колаборація з брендом Gifty, які створюють якісний мерч з моїми роботами й реалізувать його по всій Україні та за кордоном;
- співпраця з Ілюстраторською Агенцією як фрілансер;
- українські бренди, фонди, компанії, для яких я створюю роботи;
- спільні виставки робіт закордоном і аукціони (всі кошти передаються на такмед і допомогу військовим).
Завжди є попит на особистий унікальний стиль, тому важливо в це вкладатися. Я захоплююся українськими видавництвами, які розширюються, перевидають українську класику, перекладають світові бестселери та залучають все більше нових талановитих письменників. Звісно, вони зацікавлені у нових ілюстраторах зі свіжим баченням і власним стилем. Також українські бренди одягу, мерчу, продуктів зацікавлені в якісній візуалізації й залученню до співпраці саме українських митців.
– Який свій проєкт або ілюстрацію вважаєте найуспішнішим і чому?
Мої улюблені ілюстрації – це ілюстрації серії “Free Azovstal Defenders” як нагадування про всіх військових, яких ми чекаємо з полону. А також серія ілюстрацій “Дерево життя”, бо завдяки ним мені вдається збирати донати й закривати збори для допомоги безпритульним тваринам, врятованим з зони бойових дій.
Ілюстрації, які не тільки розповідають, а і спонукають до вирішення соціальної проблеми, для мене найкращі.
Текст: Дар'я Янушкевич
