Це інтерв’ю з музиканткою та влогеркою, яка робить просвітницький контент. Вона почала цим займатися під час повномасштабної війни. Ми випадково дізналися про її канал, подивилися, і вирішили, що поспілкуватися з нею буде цікаво. НК запитав про "перевзутих" артистів, жіночу сцену, хороших музикантів та інші цікаві речі. Читайте, вам має сподобатися.
Знайомство
Мене звати Марія Тучка ака ТУЧА. Я музикантка, продюсерка, співачка, сонграйтерка й влогерка. Також веду Telegram-канал, який називається “Раса Шевченка” й працюю на “Суспільному”.
Чому почала знімати
Раніше я займалася лише музикою. У мене завжди було бажання роботи щось для Youtube, але не доходили руки. А після початку повномасштабної війни я побачила обстріляний пам’ятник Тарасові Шевченку в Бородянці й мене торкнуло. Через цей символізм я сприйняла інформацію значно вразливіше. В моїй голові все перевернулося і я така: "Твою мать, скільки ж можна". Приходить розуміння, що в усіх цих подіях частково винні самі українці. Точніше малороси. Всі ці причинно-наслідкові речі. Я вирішила робити контент, аби більше не допустити такої ситуації. Це мій спосіб впливати та зрощувати в українців бажання вивчати себе, копати глибше, розбирати нашу спадщину.
Тоді контент про росію заполонив увесь Youtube. У мене виникало питання — нащо він мені? Коли ти проявляєш негативну реакцію — це все одно реакція. А мені навіть чути про них нічого не хочеться. Я розумію, що під час війни це неможливо. Але в перспективі мені б хотілося, щоб ми взагалі цим не парилися. Нас же не парить, що відбувається на умовному румунському Youtube. Так, там є щось цікаве, але тим не менш. Мене цей контент дістав, я хотіла більше бачити про Україну. Оскільки щось подібне робить надто мало людей, то я вирішила цим зайнятися. Плюс, я дуже люблю базарити про музику. Дві речі, які я люблю найбільше у світі: музика й патякати.
Просвітництво
Деякі нюанси я дізнавалася лише під час підготовки й сама була в шоку. Але, в принципі, я завжди цікавилася історією української музики. Почала читати, ще до 24 лютого, книгу Миколи Грінченка. Він описував, як наша музика еволюціонувала від народної до релігійної, пізніше до козацької. Потім я подумала, типу, чому я знаю класиків російської академічної музики й не знаю українських? Чим більше ти цікавишся цими питаннями — тим сильніше заглиблюєшся у предмет. Щоб, знову ж таки, краще розуміти причинно-наслідкові речі. От чому в дев’яностих була "Територія А" та інші проєкти, а в нульових це зникло. Потрібно розуміти біди минулого, щоб не допустити однакових помилок і мати успішне майбутнє.
Проблеми української сцени
Є багато топ-аристів, які з початком війни "перевзулися", позиціюють себе українцями й навіть збирають гроші на ЗСУ. Будемо чесними, ці люди паразитують на тому, що в них є український паспорт. Особисто я не знаю, до чого призведе таке "перевзування".
У нас достатньо мало великих артистів, які б не боялися говорити про ті чи інші речі, які викликають суспільний резонанс, зокрема про фемінізм. Про радикалізм зараз згадувати тупо, бо всі стали українцями й огорнулися прапорами. А от до 24 лютого було важко знайти трушний націоналізм.
Якщо дивитися вглиб, то у нас майже відсутня підтримка молодих музикантів та середньої сцени. А остання дозволяє розвивати як поп-виконавців, так і андерграундних. Це той прошарок артистів, які не бояться експериментувати, бо не надто залежать від своїх слухачів. Але вони все ж мають певну підтримку просто для того, щоб жити. Головна мета — це розвиток музики, а не виробництво якомога більшої кількості хітів. Адже зараз у нас знайшли "золоту жилу" й смокчуть її. Надто мало експериментаторів, які б не боялися "ламати" звук.
"Перевзуті" артисти
Їх можна кенселити, але навіщо? Щоб не паразитували в Україні? Так вони паразитуватимуть за кордоном. На мою думку, тут має бути взірцева історія про артистів, які усвідомили проблематику, зокрема свою, зробили аналіз і оголосили про це на широкий загал. Це класний кейс, який працював би зокрема й на майбутнє, щоб інші не допускали таких помилок. Щоб зник цей меншовартісний комплекс. Так, помилки бувають, окей, 24 лютого все оновило. Але я не бачила іменитих артистів, які б так зробили й не розумію їхнього страху. Мені здається, що це навпаки було б класно. Можу згадати хіба що Бадоєва.
Жіноча сцена
Жіноча сцена наразі в меншості. В Україні — це 23% від загалу. Світова статистика приблизно така ж сама. Більш того, таких продюсерок як я, які повністю роблять музику — лише 3% у світі. Але більшість людей не бачать у цьому проблеми. Через те, що всі стали "супертолерантними", у багатьох одразу виникає аргумент: "А хто вам заважає? Всі вільні. Робіть, що хочете". Але вони не бачать глибинної проблеми. Вони звертають увагу лише на наслідок і говорять: "Так робіть щось із цим”. Окей, а які були причини? Як мінімум, патріархат і сексизм. Коли мене виховували, то запитували не ким я хочу стати, а за кого хочу вийти заміж. Але це неправильно — я можу бути ким захочу. Я працювала на заводі, за станком. Так що зі мною не працює аргумент: "Жінки, п******е на завод". Жінкам завжди потрібно доводити всьому світу, що вони можуть. У чоловіків таке питання стоїть точно не на першому місці. Тому я говорю про те, що музикантів потрібно сприймати як особистостей, а не як людей певної статі.
Що послухати з українського
Мій топ-3 з минулого це: молодий Скрябін, Катя Chilly з альбомом Rusalki in da House та гурт Димна Суміш. А з сучасних мені подобається, що робить Badwor7h — у нього специфічний саунд, який здається мені перспективним. Також усі говорять про Паліндрома, але мені все одно, я теж скажу. Його останній альбом "придумано в черзі" — це геніально, він у мене на репіті. Ще мені подобається Люсі. Зараз у неї нічого нового не виходить, але її альбом Enigma дуже офігенський. Я в кайфах від того, що в нас є такі артисти.
Що нового чекати
Я написала хіт. Чекайте, скоро заб’ю його на всі платформи. Називається "ЩЕКavitsya (!$LAY! version)". Скажу чесно, я придумала цю пісню за 20 хвилин. Це не схоже на ту музику, яку я роблю зазвичай — якась зовсім нова енергія. Може з цього вийде щось нормальне. А якщо не вийде — ця демка є у моєму Telegram-каналі, в прикріплених повідомленнях. Тому, якщо комусь не терпиться — можете вже послухати.
Від себе
Слава Україні й слава ЗСУ! Не забуваймо, що війна триває і вона не закінчиться, доки росія, яка є державою-терористом, існує по сусідству. Не тіште себе марними надіями. Просто відрубайте все коріння звідти, якщо воно у вас є. Навіть якщо ви втиху слухаєте російську музику й про це ніхто не знає. Забийте на неї болт. Розслабтесь, чільте, слухайте українське й любіть Україну.
