16 травня у Франції розпочинається Каннський кінофестиваль. Одна з найпрестижніших подій в кінематографі входить до "Великої п’ятірки" фестивалів — Каннський, Венеційський, Берлінський, Санденс та Міжнародний кінофестиваль у Торонто. Урочистість щорічно збирає митців з усього світу та визначає найкращі фільми сучасності.
"Наш Київ" розповідає, як започаткували конкурс, хто є володарем найбільшої кількості "Золотих пальмових гілок" і які українські фільми відзначали на фестивалі.
Перший Каннський кінофестиваль
Одним з головних ініціаторів створення Каннського кінофестивалю став Філіпп Ерланже — історик та мистецтвознавець, що хотів провести вільний від ідеологій та пропаганди конкурс. На противагу Венеційському фестивалю, де під тиском Муссоліні і Гітлера фільми-конкурсанти обирали в інтересах режиму й вони мали нести в собі звеличення агресивних світоглядів.
Для проведення заходу Ерланже обрав Канни — важливу роль в цьому рішенні зіграли туристична привабливість курортного міста Французької Рив’єри, а також фінансова залученість місцевого муніципалітету.
Початок урочистості був запланований на 1 вересня 1939 року і мав тривати до 20 вересня. Серед найвідоміших фільмів, що входили в основну програму конкурсу були: "Чорні Діаманти" польського режисера Єжи Габрельського, "Чарівник країни Оз" Віктора Флемінга, та американський вестерн "Юніон Пасіфік" постановника Сесіля Де Мілля.
В рамках фестивалю мала відбутись і прем’єра пригодницької кримінальної стрічки Альфреда Гічкока — "Таверна "Ямайка"".
Однак, війна внесла свої корективи.
1 вересня 1939 року німецькі війська вторглися до Польщі. Тож організатори відтермінували старт події на 10 днів. Втім, ситуація тільки погіршувалася, а вже 3 вересня була оголошена війна та загальна мобілізація, що унеможливило проведення фестивалю.
Таким чином, кінематографічний конкурс не відбувся, а єдиним фільмом, що все ж був представлений публіці став "Горбун із Нотр-Дама" Вільяма Детірле — в рамках закритого показу 31 серпня.
Лише після завершення Другої світової війни, організатори вирішили знову провести захід.
Офіційно, перший Каннський кінофестиваль розпочався 20 вересня 1946 року. Післявоєнна Франція не мала фінансових можливостей проводити такі масштабні івенти, тож кошти збирались серед звичайних містян.
Криза відобразилась і на технічному оснащенні, що призвело до деяких негараздів під час показів. Наприклад, фільм "Лиха слава" Альфреда Гічкока відтворювався у зворотному напрямку, а "Три Мушкетери" Мігеля М. Дельгадо представили глядачам догори дригом.
Загалом, в конкурсі брали участь кінематографісти з 18 країн, а за головний приз боролися більше 40 різножанрових стрічок.
Звідки взялася "Золота пальмова гілка" та хто володар найбільшої кількості нагород
Головною нагородою Каннського кінофестивалю є "Золота пальмова гілка". Саме у вигляді гілки приз вперше з’явився в 1955 році — до цього переможці отримували "Гран-прі", вироблені тогочасними художниками.
Образ пальмової гілки обрали як данину гербу та девізу міста Канни: "Praemium palma victori", що означає "Пальма — нагорода переможця". Таким чином, головний приз фестивалю отримав символічний зв’язок з місцем проведення події.
За понад 75 років існування кінофестивалю, організатори вручили більше 50 "Золотих пальмових гілок". Першим володарем гілки став Делберт Манн за мелодраму "Марті", що також виборола статуетку "Оскар".
"Золота пальмова гілка" вважається однією з найпрестижніших нагород в кінематографічних колах — за весь час, лише 9 авторів отримали її двічі. Серед них, Френсіс Форд Коппола (за фільми "Апокаліпсис сьогодні" та "Розмова"), Міхаель Ганеке ("Біла стрічка", "Кохання"), Сьохей Імамура ("Вугор", "Легенда про Нараяму") та Рубен Естлунд ("Квадрат", "Трикутник смутку").
Абсолютний рекордсмен фестивалю — британський постановник Кен Лоуч. Окрім двох пальмових гілок, які він отримав за стрічки "Вітер, що гойдає ячмінь" та "Я, Деніел Блейк", режисера також нагородили трьома Призами журі Каннського кінофестивалю за картини "Таємний план", "Град каміння" і "Частка ангелів".
Українське кіно на Каннському кінофестивалі
Програма кінофестивалю включає в себе проєкти з багатьох країн. Україна також представляла своє кіно на конкурсі, неодноразово виборюючи премії та увагу спільноти.
Першим українцем, хто отримав "Золоту пальмову гілку" став режисер Ігор Стрембіцький. У 2005 році митець представив короткометражку "Подорожні". Артхаусний проєкт заграє з ностальгічними мотивами та тугою за безтурботним дитинством. Головні герої картини — літні мешканці київського Будинку ветеранів, а також пацієнти психоневрологічного диспансеру.
Ще одна помітна українська фестивальна стрічка — "Анна". Сюжет розповідає історію жінки середніх років, що зі своєю донькою живуть на охопленому війною сході України. Героїня прагне змін в житті, тож наважується піти на вечірку з групою американських чоловіків, які подорожують країною в пошуках кохання. Однак, гулянка змушує Анну зіткнутись з дискримінацією та глузуванням, руйнуючи надію на кращу долю для своєї сім’ї.
Короткометражний проєкт спільного виробництва України, Ізраїлю та Великої Британії був представлений на Каннському кінофестивалі у 2019 році і номінований на головний приз конкурсу. Крім того, фільм мав номінацію на Міжнародному кінофестивалі у Торонто і отримав премію на церемонії британського незалежного кіно.
Мабуть, один з найвідоміших фільмів сучасної України — "Плем’я" режисера Мирослава Слабошпицького.
Історія про мешканців інтернату для людей з вадами слуху. Фільм зображує суворі звичаї та устрій закладу. Однією з унікальних рис картини є те, що весь сюжет переданий глядачу без слів, а з допомогою української мови жестів.
Фільм відзначений нагородою "Гран-прі" в рамках Тижня критики на Каннському фестивалі.
Говорячи про нещодавні прем’єри українських кінематографістів: в 2022 році на 75-му Каннському кінофестивалі в програмі "Особливий погляд" була представлена драма "Бачення метелика" режисера Максима Наконечного.
Крім цього, картина мала успіх на інших конкурсах, зокрема Міжнародному кінофестивалі в Палм-Спрінгс, а також фестивалі у Трієсті.
В тому ж році публіці показали "Маріуполіс-2". Документальний проєкт литовського режисера Мантаса Кведаравічюса присвячений місту Маріуполь, та життям місцевих, що перебували на лінії вогню, після початку повномасштабного російського вторгнення в Україну.
Постановник картини загинув в Маріуполі, а відзняті фрагменти врятувала наречена митця, що і змогла змонтувати стрічку. Фільм отримав номінацію на "Золоте Око" — приз, що вручається за досягнення в жанрі документалістики.
Нагадаємо, фільм "Чорнобиль 22" переміг на кінофестивалі в Німеччині.
