У Києві останнім часом помітно зросла популярність театрів. На деякі вистави потрібно купувати квитки аж за три місяці.
Звідки такий ажіотаж? Як живуть і процвітають столичні театри під час повномасштабної війни? Про це розповіли Борис Куріцин, керівник літературної частини Національного академічного драматичного театру імені Лесі Українки, та Андрій Білоус, директор – художній керівник Київського Національного академічного Молодого театру.
Про підвищення ажіотажу навколо київських театрів
Я пояснюю такий попит зміною природи театру в момент історичного зламу. Від початку повномасштабної війни театр перестав бути розвагою і став громадянським висловлюванням.
Глядачі в залі так само сміються і плачуть, але тепер сприймають це як ритуал очищення, катарсис. Виявляється, саме на нього зараз найбільший попит.
Усі прем’єри останніх двох років, так чи інакше, — про людину. Про вибір, який їй кожного дня доводиться робити. Про дії чи бездіяльність, внаслідок яких ти або залишаєшся людиною, або втрачаєш моральне право зватися нею. Це резонує з кожним глядачем зали, що й породжує попит.
Про зміни в житті театру імені Лесі Українки під час війни
Як виявилося, “енергія боротьби”, яка рухає нині нас усіх, дає часом геть неочікувані плоди. В екстремальних обставинах відкриваються додаткові резерви, і люди театру працюють на новому рівні. Зараз усі вистави — не про сюжет, а про життя. А це інший нерв, апеляція до інших рецепторів глядача. Змінилися і люди, і вистави, порівняно з часом до “великої війни”.
Контекст впливає на будь-який художній твір, тим паче коли йдеться про театральну виставу. Так, поновлення вистави “Цвіт жакаранди” за п’єсою Алекандро Касони “Дерева помирають стоячи” перетворилася на повноцінну прем’єру, адже на більш ніж знайомий сюжет ми подивилися по-іншому — з ракурсу сьогодення.
Як виявилося, це історія ще й про зіткнення двох світів — ілюзій та реальності. Якоюсь мірою це трапилося з нами, українцями. Підміна реальності, стикаючись із реальним світом, вибухає (зокрема, і всередині людей).
Про найпопулярніші вистави театру імені Лесі Українки й “перекупників”
Останній наш хіт — “Отелло” Давида Петросяна. По-перше, ця вистава якісна і дуже красива. По-друге, її постановник — один з найпопулярніших режисерів сучасності. Це цікава і не за роками мудра людина. Її характер і дух відчувають не лише актори, залучені у виставі, а й глядачі.
Серед найкращих вистав на сьогодні:
- “Вечеря з диваком” (Франсіс Вебер, режисер — Олександр Степанцов);
- “Агноріс” (Еріка Шмітта, режисер — Олексій Лісовець);
- “Сімейна вечеря” Марка Камолетті (режисер — Григорій Зіскін (Канада); режисер з відновлення вистави — Борис Вознюк);
- Кілька поновлених комедій Рея Куні: “13” (режисер — Кирило Кашліков) і “Занадто одружений таксист” (режисер — Олег Нікітін).
Не менший попит і на шекспірівську трагедію “Джульєтта і Ромео”, актуальну завжди (режисер — Кирило Кашліков).
На ці вистави квитки швидко розлітаються, що свідчить про народну любов до них.
Ми стикаємося і з проблемою перекупників. Але в Україні немає закону, який регулює чи обмежує кількість придбаних квитків однією людиною. Тому театр із такими проявами боротися не може.
Плани театру імені Лесі Українки
У нас в роботі десять вистав. Найближча прем'єра основної сцени – комедія “Блискуча ідея” Максима Нікітіна. На Новій сцені нещодавно відбувся перший показ вистави “Полковник і птахи” (режисер — Андріус Дарела), а 5 липня глядачів очікує прем’єра вистави “Палаючі у пітьмі” (режисер — Олексій Лісовець).
Відкриваємо сезон у вересні прем’єрами “Острів скарбів” (режисер — Ольга Гаврилюк), яка, сподіваємось, стане блокбастером; та "Соло для ударних…" (режисер — Валентин Козьменко-Делінде). У листопаді плануємо випустити “Поромника” — велику подорож лабіринтами людських душ. Ця прем'єра була запланована на квітень 2022 року, але... Її ставитиме керівник театру Кирило Кашликов.
Також плануємо копродукції з іноземними режисерами:
- “Сон розуму” Антоніо Вальєхо (з іспанським режисером Ігнасіо Гарсіа). П'єса про останній період життя Франциско Гойї. Це має бути дуже потужна і стильна вистава. Сценограф проєкту — видатна художниця Марія Левитська.
- “Благальниці” Евріпіда (з польським режисером Радеком Степінем).
У роботі також спектаклі на основі творів Освальда Заградника, Теннессі Вільямса, Василя Стефаника. На весну 2025 року плануємо дуже цікавий проєкт, але про нього пізніше. Сподіваюся, всі творчі плани вдасться реалізувати.
Про підвищення популярності київських театрів
Така популярність пов’язана з відсутністю гастролерів із РФ і концертів закордонних виконавців. Раніше вони забирали значну частку ринку глядачів, а тепер українські поціновувачі мистецтва відкривають для себе саме український театр.
Ми завжди намагаємося робити гарні вистави, щоб наш глядач був щасливий. Застосунок TikTok та інші соцмережі зараз дуже популярні, зокрема й серед театралів. Це, звісно, спричиняє певне збільшення попиту завдяки “скороченню шляху” до глядача.
Також корисними є відео звичайних відвідувачів театру, які транслюють цікаві моменти вистав і діляться ними в соцмережах. Це цікавий контент. А коли він “залітає”, наші вистави стають більш відомими.
Про найпопулярніші вистави Молодого театру і “перекупників"
У цьому сезоні було декілька популярних прем’єр — “Кролик Гарві”, “КАБАРЕ”, “Декамерон” і “Зілля”. Це абсолютно різні вистави — мюзикли, українська класика та американська комедія. Вони популярні не тільки тому, що це гарні й цікаві вистави, а й завдяки збільшенню інтересу глядачів до українського театру загалом.
Водночас у нас немає проблем із “перекупникам”, тому що в Молодому театрі відсутній контент, який їх цікавить. Якщо ми бачимо, що попит зростає, то збільшуємо кількість показів і таким чином намагаємося задовольнити цей попит.
Про зміни в житті Молодого театру під час війни й плани на майбутнє
У театрі багато чого змінилося. Були різні періоди й випробування. На початку повномасштабної війни ми працювали безплатно, постійно на виїздах. Зараз теж складно, але ми вже адаптувалися до відключень світла чи повітряних тривог.
У нас багато планів. Буде багато прем’єр і ми будемо надалі дивувати глядачів гарними виставами!
Текст: Іван Чернов
