Вулицями Києва
Якою була архітектура міста упродовж віків
Сучасний архітектурний вигляд Києва формувався упродовж тисячоліття. Кожен історичний період залишив по собі характерні форми, завдяки яким місто набуло нинішніх обрисів. Сьогодні складно уявити столицю України без Золотих Воріт, Софійського собору, Андріївської церкви, червоного корпусу КНУ імені Тараса Шевченка, колони Магдебурзького права, Центрального вокзалу, будівлі Верховної Ради, готелю “Салют” або сотень інших визначних будівель, які були створені у той чи інший час.

Редакція “Наш Київ” вирішила дослідити, якою була архітектура міста у різні періоди історії. Від часів Київської Русі до козацтва, від впливу європейських архітектурних течій до суворої цензури радянської влади. Разом з експертами ми дізналися, які архітектурні стилі панували у Києві у той чи інший час, які риси їм були притаманні, які знакові будівлі тих періодів ми маємо можливість бачити донині, а які, на жаль, втратили назавжди.
Київська Русь
і період після татаро-
монгольської навали
Цьогоріч Київ відзначив свою 1540-у річницю. За однією із версій, місто заснували у 482 році, утім ця дата є умовною, адже не всі історики з нею погоджуються. Детальніше дізнавайтеся у матеріалі “Києву не 1540 років. А скільки ж насправді?”. Що стосується архітектури міста, то Юрій Асєєв у своїй книзі “Архітектура давнього Києва” (1982 р.) зазначає:

“У нас немає підстав починати історію кам’яного будівництва на Русі раніше X ст., тобто періоду, коли зміцніла давньоруська держава, коли Київ став її столицею, а влада київського князя поширилася на всі східнослов’янські племена та їхні землі, коли в монументальному зодчестві (архітектурі — ред.) виникла державна потреба”.

Звісно, спершу східнослов’янська архітектура була дерев’яною. Утім, за словами Асєєва, саме до X ст. сформувалися принципи забудови давньоруських міст, типи, прийоми будівництва і форми міської забудови, а також склалося естетичне уявлення про обриси архітектури. Врешті-решт, це вплинуло на формування кам’яної архітектури міста, її композиційні особливості.
Цьогоріч Київ відзначив свою 1540-у річницю. За однією із версій, місто заснували у 482 році, утім ця дата є умовною, адже не всі історики з нею погоджуються. Детальніше дізнавайтеся у матеріалі “Києву не 1540 років. А скільки ж насправді?”. Що стосується архітектури міста, то Юрій Асєєв у своїй книзі “Архітектура давнього Києва” (1982 р.) зазначає:

“У нас немає підстав починати історію кам’яного будівництва на Русі раніше X ст., тобто періоду, коли зміцніла давньоруська держава, коли Київ став її столицею, а влада київського князя поширилася на всі східнослов’янські племена та їхні землі, коли в монументальному зодчестві (архітектурі — ред.) виникла державна потреба”.

Звісно, спершу східнослов’янська архітектура була дерев’яною. Утім, за словами Асєєва, саме до X ст. сформувалися принципи забудови давньоруських міст, типи, прийоми будівництва і форми міської забудови, а також склалося естетичне уявлення про обриси архітектури. Врешті-решт, це вплинуло на формування кам’яної архітектури міста, її композиційні особливості.
Реконструкція стародавнього Києва
Джерело: "Архітектура давнього Києва", Ю. Асєєв
Приміром, Софійський собор побудований на початку XI ст. під впливом візантійської архітектури. Це класичний хрестово-баневий храм, який зовні та всередині відображає основну християнську символіку. Будівля собору оточена відкритими галереями із півночі, півдня і заходу, усі п’ять коридорів-нав завершувалися на сході вівтарними апсидами, а по кутах із західного боку височіють дві сходові вежі. Усе це доповнили тринадцятьма банями на циліндричних конструкціях, до яких примикають хрестоподібно розміщені склепіння. На зламі XVII-XVIII ст. внаслідок перебудов, здійснених за часів гетьмана Івана Мазепи, собор набув вже барокового вигляду. Первинний вигляд зберігся лише в інтер’єрі.
Приміром, Софійський собор побудований на початку XI ст. під впливом візантійської архітектури. Це класичний хрестово-баневий храм, який зовні та всередині відображає основну християнську символіку. Будівля собору оточена відкритими галереями із півночі, півдня і заходу, усі п’ять коридорів-нав завершувалися на сході вівтарними апсидами, а по кутах із західного боку височіють дві сходові вежі. Усе це доповнили тринадцятьма банями на циліндричних конструкціях, до яких примикають хрестоподібно розміщені склепіння. На зламі XVII-XVIII ст. внаслідок перебудов, здійснених за часів гетьмана Івана Мазепи, собор набув вже барокового вигляду. Первинний вигляд зберігся лише в інтер’єрі.
Реконструкція первинного вигляду Софійського собору
Фото: Сергій Качанов
Головний вівтар Софійського собору
Фото: st-sophia.org.ua
Софійський собор сьогодні
Фото: Roman Brechko
Собори та палаци у Київській Русі будували із цегли та каменю. Утім, звичайна забудова міста була переважно дерев’яною. Яскравим прикладом такої давньоруської архітектури, поєднання високого та буденного є Золоті ворота (1018-1024 роки) — головна брама міста та пам’ятка оборонної архітектури. У центрі розташована Надбрамна церква, фасад якої під час реконструкції виконали із цегли (у давніх згадках споруду описували кам’яною). Однобанний храм із чотирма коридорами-навами доповнили дерев’яним укріпленням, двостулковою брамою та ґратами.
Собори та палаци у Київській Русі будували із цегли та каменю. Утім, звичайна забудова міста була переважно дерев’яною. Яскравим прикладом такої давньоруської архітектури, поєднання високого та буденного є Золоті ворота (1018-1024 роки) — головна брама міста та пам’ятка оборонної архітектури. У центрі розташована Надбрамна церква, фасад якої під час реконструкції виконали із цегли (у давніх згадках споруду описували кам’яною). Однобанний храм із чотирма коридорами-навами доповнили дерев’яним укріпленням, двостулковою брамою та ґратами.
Головний вівтар Софійського собору
Фото: st-sophia.org.ua
Золоті ворота як частина стародавнього Києва
Золоті ворота у 1982 році.
Фото: Rasal Hague
Золоті ворота сьогодні.
Фото: Julia Lybenska
Головним, найбільш помпезним в’їздом були Золоті ворота, не менш вражаючими були численні кам’яні храми у Верхньому місті, а вся інша рядова забудова була переважно дерев’яною. Це добре ілюструє пам’ятка архітектури на Поштовій площі, де археологи дійшли до давньоруського шару, це XI-XII ст.. Так-от, там фактично можна побачити, які технології будівництва застосовували. Здебільшого це зрубні конструкції із дерев’яних колод або брусів. З цього матеріалу будувалися цілісні об’єкти як житлового, так і адміністративного призначення. А господарська забудова мала дощаті стіни. Тож стародавній Київ був переважно дерев’яним.
Ольга Рутковська
дійсна членкиня ICOMOS
На основі археологічних досліджень також було розроблено 3D-реконструкцію стародавнього Подолу авторства Світлани Сугак. Проєкт дозволяє сформувати загальне враження про архітектуру того періоду.
На основі археологічних досліджень також було розроблено 3D-реконструкцію стародавнього Подолу авторства Світлани Сугак. Проєкт дозволяє сформувати загальне враження про архітектуру того періоду.
Як пише архітектор Юрій Асєєв, основним типом тогочасних будівель були п’ятистінні будинки із житловими приміщеннями та сінями. Часто вони доповнювалися ґанками та галереями-навісами. У композиції садиб перш за все враховувався живописний характер, тобто під час будівництва заборонялося закривати сусідам вид на природу, вулиці чи орієнтирні об’єкти.
Як пише архітектор Юрій Асєєв, основним типом тогочасних будівель були п’ятистінні будинки із житловими приміщеннями та сінями. Часто вони доповнювалися ґанками та галереями-навісами. У композиції садиб перш за все враховувався живописний характер, тобто під час будівництва заборонялося закривати сусідам вид на природу, вулиці чи орієнтирні об’єкти.
На прикладі пам’ятки на Поштовій чітко видно, що забудова Подолу у часи Київської Русі була значно більшою, ніж вона зображена на планах міста XVII ст. Нинішня Поштова площа була по суті річковою брамою Києва, місцем, яке обслуговувало київський порт, гавань. Фактично, на місці сучасного Річкового вокзалу була берегова лінія, де розміщувалася припортова митниця із цілим комплексом будівель. Там же, до речі, і відкрили русло річки Почайна, яка у X-XII ст. протікала під горами і повертала до Дніпра. Ця місцевість дуже знакова і цікава, її дослідження ще не завершені. Умовно кажучи, виконана лише половина роботи, із загального шару потужністю 10 метрів поки що від денної поверхні вдалося заглибитися лише на 5-6 метрів.
Ольга Рутковська
дійсна членкиня ICOMOS
Дослідження пам'ятки на Поштовій площі.
Фото: facebook.com/museumpodol
Дослідження пам'ятки на Поштовій площі.
Фото: facebook.com/museumpodol
На початку XI ст. у Києві інтенсивно розвиваються приміські слободи, села, монастирські садиби, князівські та боярські двори. Розвивається Києво-Печерський, Кирилівський та Видубицький монастирі. Зокрема 1051 року на південному краю Печерської гори виникає печерний монастир, який згодом став найбільшим православним монастирем на Русі. Через 22 роки там побудували дерев’яну церкву Успіння Богородиці, а в XII ст. навколо Печерського монастиря звели кам’яні мури й Троїцьку надбрамну церкву над головною брамою.

У цей час площа Подолу становила близько 180 га, у його центрі розміщувався найбільший і найдавніший ринковий та вічевий майдан. Поступово ця частина почала з’єднуватися з Верхнім містом та Києво-Печерською лаврою, утворивши сучасне нероздільне тло Києва.
На початку XI ст. у Києві інтенсивно розвиваються приміські слободи, села, монастирські садиби, князівські та боярські двори. Розвивається Києво-Печерський, Кирилівський та Видубицький монастирі. Зокрема 1051 року на південному краю Печерської гори виникає печерний монастир, який згодом став найбільшим православним монастирем на Русі. Через 22 роки там побудували дерев’яну церкву Успіння Богородиці, а в XII ст. навколо Печерського монастиря звели кам’яні мури й Троїцьку надбрамну церкву над головною брамою.

У цей час площа Подолу становила близько 180 га, у його центрі розміщувався найбільший і найдавніший ринковий та вічевий майдан. Поступово ця частина почала з’єднуватися з Верхнім містом та Києво-Печерською лаврою, утворивши сучасне нероздільне тло Києва.
До татаро-монгольської навали Київ був одним із найбільших середньовічних міст. Після того, як взимку 1240 року увірвалася орда, було зруйновано Десятинну церкву, пограбовано храми. Археологи також мають докази, що Київ масово горів. Такі ж свідчення побачили і на Поштовій площі: сліди пожежі, залишки зруйнованих будівель. Подальше відновлення відбувалося досить повільно, на це йшли десятки років. Здебільшого у спорудах зберігалися давньоруські традиції, у будівництві переважала деревина, адже фактично це був наймасовіший матеріал. Було багато дубової деревини, яку використовували в об’єктах.
Ольга Рутковська
дійсна членкиня ICOMOS
Надалі на цілих 85 років місто опинилося під монголо-татарським правлінням, згодом у Києві панувало двовладдя, а до 1569 року нинішньою столицею України керували литовські князі. Згадки про Київ XV – початку XVII ст. є у записах мандрівників, які в той чи інший час відвідували місто.

Приміром, зберігся план Києва 1638 року у “Тератургимі” Атанасія Кальнофойського, в якому той передусім зображує Києво-Печерську лавру та її оточення. Також у 1695 році полковник розквартированого у Києві Московського гарнізону Іван Ушаков складає більш детальний план міста, в якому акцентує увагу на систему захисту і шляхах сполучення.
Надалі на цілих 85 років місто опинилося під монголо-татарським правлінням, згодом у Києві панувало двовладдя, а до 1569 року нинішньою столицею України керували литовські князі. Згадки про Київ XV – початку XVII ст. є у записах мандрівників, які в той чи інший час відвідували місто.

Приміром, зберігся план Києва 1638 року у “Тератургимі” Атанасія Кальнофойського, в якому той передусім зображує Києво-Печерську лавру та її оточення. Також у 1695 році полковник розквартированого у Києві Московського гарнізону Іван Ушаков складає більш детальний план міста, в якому акцентує увагу на систему захисту і шляхах сполучення.
План Києва 1695 року Івана Ушакова. Джерело: Дмитро Струков
План Києва 1638 року.
Джерело: "Тератургим"
Атанасія Кальнофойського
Київ у XVII ст. – першій половині XIX ст.
Починаючи з 1625 року Київ був центром козацького Київського полку, який у 1649 році увійшов до складу держави Війська Запорозького. Відтак в архітектурі міста починається новий етап, який нині називають козацьким бароко. Цей стиль заглиблюється у давньоруські традиції та поєднує у собі дерев’яну архітектуру з прикрасами світового бароко.
Починаючи з 1625 року Київ був центром козацького Київського полку, який у 1649 році увійшов до складу держави Війська Запорозького. Відтак в архітектурі міста починається новий етап, який нині називають козацьким бароко. Цей стиль заглиблюється у давньоруські традиції та поєднує у собі дерев’яну архітектуру з прикрасами світового бароко.
В українському або як його ще називають козацькому, мазепинському бароко окремо можна розглядати дерев’яну архітектуру та кам’яну. Яскравими прикладами були дерев’яна дзвіниця Києво-Печерської лаври, збудована у XVII ст. та магістрат на Контрактовій площі. Останній взагалі основний час був дерев’яним, але його кілька разів перебудовували і в 1735 році магістрат став кам’яним. Це був би один із найкращих зразків київської архітектури українського бароко, якби у наш час споруду відбудували за наявними кресленнями.
Гліб Ушаков
кандидат архітектури
Дерев'яна дзвіниця Києво-Печерської лаври XVII ст. Реконструкція Віктора Чепелика
Києво-Печерська лавра, гравюра 1677 року
Для дерев’яного українського бароко характерне поєднання народної української архітектури зі світовими практиками: складними дахами, ускладненнями декору, подвоєнням елементів. Що стосується кам’яної архітектури, то вона вже має більше спільних рис із європейським бароко.

Найхарактернішим взірцем кам’яного українського бароко, який зберігся без суттєвих перебудов, є Георгіївський собор Видубицького монастиря (1696-1701 роки). Його виділяє загальна планувальна структура, яка вже у камені нагадує дерев’яну церкву. Також дуже властивою є система покриттів. Йдеться про особливі бані, які мають багато спільного з баварськими бароковими банями та мало чим нагадують російські. На відміну від останніх, бані Георгіївського собору мають грушоподібну форму: видовжена, з характерним розширенням внизу.
Для дерев’яного українського бароко характерне поєднання народної української архітектури зі світовими практиками: складними дахами, ускладненнями декору, подвоєнням елементів. Що стосується кам’яної архітектури, то вона вже має більше спільних рис із європейським бароко.

Найхарактернішим взірцем кам’яного українського бароко, який зберігся без суттєвих перебудов, є Георгіївський собор Видубицького монастиря (1696-1701 роки). Його виділяє загальна планувальна структура, яка вже у камені нагадує дерев’яну церкву. Також дуже властивою є система покриттів. Йдеться про особливі бані, які мають багато спільного з баварськими бароковими банями та мало чим нагадують російські. На відміну від останніх, бані Георгіївського собору мають грушоподібну форму: видовжена, з характерним розширенням внизу.
Георгіївський собор Видубицького монастиря
Фото: Nick Grapsy
Ще одним яскравим прикладом українського бароко є Будинок митрополита у Софії Київській (1730-1735 роки). Будівля має високий дах із заломом, а посередині стіна височіє над дахом і завершується складним контуром, який називають бароковим фронтоном. Це основна прикраса світських та релігійних споруд цього стилю, яка не стосується бань.
Ще одним яскравим прикладом українського бароко є Будинок митрополита у Софії Київській (1730-1735 роки). Будівля має високий дах із заломом, а посередині стіна височіє над дахом і завершується складним контуром, який називають бароковим фронтоном. Це основна прикраса світських та релігійних споруд цього стилю, яка не стосується бань.
Будинок Митрополита
Фото: facebook.com/Metropolitan.sResidence
Кам’яна архітектура українського бароко була біла з дуже виразними і рельєфними деталями на фасаді, тож на сонці світлотінь грала потужно. Це було схоже на біло-кам’яні українські хати. Усі ці елементи з дуже тонким різьбленням, які ще називають ліпниною, були виконані за мотивами українського декоративно-ужиткового мистецтва і були геть не схожі на європейські зразки.
Гліб Ушаков
кандидат архітектури
До прикладів українського бароко також належать Ковнірівський корпус та Церква Всіх Святих Києво-Печерської Лаври, Дзвіниця на Дальніх печерах, Покровська церква на Подолі, Трапезна церква та Брама Заборовського у Софії Київській. Серед житлової архітектури найбільш характерним є будинок Яна Биковського, який раніше помилково називали будинком Петра I.
На жаль, сьогодні його можна побачити вже у зміненому вигляді.
До прикладів українського бароко також належать Ковнірівський корпус та Церква Всіх Святих Києво-Печерської Лаври, Дзвіниця на Дальніх печерах, Покровська церква на Подолі, Трапезна церква та Брама Заборовського у Софії Київській. Серед житлової архітектури найбільш характерним є будинок Яна Биковського, який раніше помилково називали будинком Петра I.
На жаль, сьогодні його можна побачити вже у зміненому вигляді.
Церква Всіх Святих Києво-Печерської лаври. Фото: Роман Маленков
Ковнірівський корпус Києво-Печерської лаври. Фото: kplavra.kyiv.ua
Загальний вигляд на Церкву Всіх Святих Києво-Печерської лаври.
Фото: Роман Маленков
Покровська церква на Подолі.
Фото: Nick Grapsy
Дзвіниця на Дальніх печерах Києво-Печерської лаври. Фото: Prymasal
Брама Заборовського Софії Київської.
Фото: Nick Grapsy
Трапезна церква Софії Київської.
Фото: Alina Vozna
Будинок Яна Биковського. Фото: Martofliak
У XVIII ст. Київ був великим провінційним містом російської імперії, що відобразилося і на його архітектурі. Основні адміністративні царські споруди будували архітектори, які вже працювали на імперію. Під впливом європейського бароко сюди запрошували західних архітекторів, у результаті чого місто набуло нових обрисів.

Архітектор Борис Єрофалов-Пилипчак у своїй книзі “Архітектура імперського Києва” пише, що російська імператриця Єлизавета Петрівна під час свого правління у 1741-1761 роках започаткувала новий напрям — єлизаветинське бароко. Воно характеризувалося окремими грандіозними спорудами, а не чіткою будівельною програмою. Відтак у Києві з’явилися Андріївська церква (1747-1762 роки) та Маріїнський палац (1750-1755 роки) архітектора Бартоломео Растреллі:

“Її Величність наказала побудувати між старим містом Києвом і Печерською фортецею палац, а у верхньому, тобто у старому місті Києві, у його замку, відновити як і раніше кам’яну будівлю церкви, на честь Святого апостола Андрія Первозванного. (...) Побажання імператриці виконувалися без зволікань. Неухильність імперської машини тяжіла над царством. Вслід за Єлизаветою у Київ потягнувся шлейф придворних архітекторів, які працювали по-європейськи”.
У XVIII ст. Київ був великим провінційним містом російської імперії, що відобразилося і на його архітектурі. Основні адміністративні царські споруди будували архітектори, які вже працювали на імперію. Під впливом європейського бароко сюди запрошували західних архітекторів, у результаті чого місто набуло нових обрисів.

Архітектор Борис Єрофалов-Пилипчак у своїй книзі “Архітектура імперського Києва” пише, що російська імператриця Єлизавета Петрівна під час свого правління у 1741-1761 роках започаткувала новий напрям — єлизаветинське бароко. Воно характеризувалося окремими грандіозними спорудами, а не чіткою будівельною програмою. Відтак у Києві з’явилися Андріївська церква (1747-1762 роки) та Маріїнський палац (1750-1755 роки) архітектора Бартоломео Растреллі:

“Її Величність наказала побудувати між старим містом Києвом і Печерською фортецею палац, а у верхньому, тобто у старому місті Києві, у його замку, відновити як і раніше кам’яну будівлю церкви, на честь Святого апостола Андрія Первозванного. (...) Побажання імператриці виконувалися без зволікань. Неухильність імперської машини тяжіла над царством. Вслід за Єлизаветою у Київ потягнувся шлейф придворних архітекторів, які працювали по-європейськи”.
Маріїнський палац. Фото: Suicasmo
Андріївська церква. Фото: Konstantin Brizhnichenko
Для європейського бароко, на відміну від українського, був характерним складний фасадний декор, використання криволінійних абрисів у завершенні будівлі, подвоєння колон та їхнє використання у вигляді складних пучків, ускладнена розкріповка, уступчасті елементи на фасадах та багатоступінчасті карнизи. Усе це можна сьогодні побачити на прикладі Великої Лаврської Дзвіниці Києво-Печерської лаври (1731-1745 роки).
Для європейського бароко, на відміну від українського, був характерним складний фасадний декор, використання криволінійних абрисів у завершенні будівлі, подвоєння колон та їхнє використання у вигляді складних пучків, ускладнена розкріповка, уступчасті елементи на фасадах та багатоступінчасті карнизи. Усе це можна сьогодні побачити на прикладі Великої Лаврської Дзвіниці Києво-Печерської лаври (1731-1745 роки).
Велика Лаврська дзвіниця.
Фото: Vincent de Groot
Загальний вигляд на Велику Лаврську дзвіницю.
Фото: instagram.com/lifeinkyiv
Фронтони в українському бароко суттєво відрізняються від фронтонів у європейському. Світові барокові загальноприйняті фронтони походять від італійської архітектури і, як правило, мають дуже складні, вигнуті лінії, часто розірвані. Фасадний декор дуже щільний. Як особливу форму розвитку світового бароко, яка більше проявляється в інтер’єрах і меблях, можна назвати рококо. Цей стиль пов’язаний із дуже складним специфічним декором, який іноді проявляється і на фасадах в окремих деталях. Взірцем рококо можна назвати іконостас Андріївської церкви, хоча і сама церква після радянської реставрації у 1980-х роках отримала додаткові декоративні елементи, які зробили її більш схожою до рококо. Так, у 1978-1979 роках у первісних формах було відновлено верхи церкви на основі автентичних креслень Бартоломео Растреллі, фотокопії яких надійшли з Віденського музею “Альбертіна” (автор проєкту реставрації — архітектор Корнєєв). У результаті, Андріївська церква набула зовнішнього вигляду, що відповідав авторському задуму, і посіла належне місце в історії вітчизняної та світової архітектури.
Гліб Ушаков
кандидат архітектури
Андріївська церква.
Фото: Hristo Sahatchiev
Андріївська церква.
Фото: Kopytchuk Serhii
З приходом до влади імператриці Катерини II у 1762 році була проведена своєрідна політика “замирення”. Вона ліквідувала Запорізьку Січ і повністю інтегрувала українські землі до складу Російської імперії. На приєднані території розповсюджувалася картезіанська програма приведення поселень до “розумного порядку”, якій в архітектурі відповідав класицизм. На той момент цей стиль був поширений у європейських монархіях, тож дуже швидко він був прийнятий і російською імперією.

Природа класицизму полягала у давньоримській архітектурі, яка своєю чергою базувалася на давньогрецькій. Йшлося про ордерну композицію, принцип архітектурних форм, який має усталені композиційні прийоми: колонада, арка, капітелі. Такий стиль повністю відповідав тоталітарній владі: як у Давньому Римі, так і в європейських монархіях чи російській імперії. Найхарактернішим для будівель класицизму був портик: колонада, над якою розміщувався трикутний фронтон.
З приходом до влади імператриці Катерини II у 1762 році була проведена своєрідна політика “замирення”. Вона ліквідувала Запорізьку Січ і повністю інтегрувала українські землі до складу Російської імперії. На приєднані території розповсюджувалася картезіанська програма приведення поселень до “розумного порядку”, якій в архітектурі відповідав класицизм. На той момент цей стиль був поширений у європейських монархіях, тож дуже швидко він був прийнятий і російською імперією.

Природа класицизму полягала у давньоримській архітектурі, яка своєю чергою базувалася на давньогрецькій. Йшлося про ордерну композицію, принцип архітектурних форм, який має усталені композиційні прийоми: колонада, арка, капітелі. Такий стиль повністю відповідав тоталітарній владі: як у Давньому Римі, так і в європейських монархіях чи російській імперії. Найхарактернішим для будівель класицизму був портик: колонада, над якою розміщувався трикутний фронтон.
У нас був дуже талановитий головний архітектор Києва Андрій Меленський, який працював у стилі класицизму і міг адаптувати його до міста: зробити демократичним, камерним і красивим. Усі об’єкти Меленського є шедеврами. Водночас архітектори італійського походження, Вікентій Беретті та його син Олександр, додали в українську архітектуру саме європейських рис класицизму.
Гліб Ушаков
кандидат архітектури
Серед яскравих прикладів класицизму у Києві можна назвати Церкву святого Миколая на Аскольдовій Могилі (1809-1810 роки) та колону Магдебурзького права (1802 рік) архітектора Андрія Меленського. Також сюди належить Церква Різдва Христового на Поштовій площі (1809-1814 роки), червоний корпус Київського національного університету імені Тараса Шевченка (1837-1843 роки), Інститут шляхетних дівчат (1842 рік, нині — Міжнародний центр культури і мистецтв) та Анатомічний театр Київського університету святого Володимира (1851-1853 роки, сучасний Національний музей медицини).
Серед яскравих прикладів класицизму у Києві можна назвати Церкву святого Миколая на Аскольдовій Могилі (1809-1810 роки) та колону Магдебурзького права (1802 рік) архітектора Андрія Меленського. Також сюди належить Церква Різдва Христового на Поштовій площі (1809-1814 роки), червоний корпус Київського національного університету імені Тараса Шевченка (1837-1843 роки), Інститут шляхетних дівчат (1842 рік, нині — Міжнародний центр культури і мистецтв) та Анатомічний театр Київського університету святого Володимира (1851-1853 роки, сучасний Національний музей медицини).
Церква Святого Миколая на Аскольдовій могилі. Фото: Posterrr
Церква Різдва Христового на Поштовій площі. Фото: Xsandriel
Колона Магдебурзького права. Фото: Star61
Червоний корпус КНУ
імені Тараса Шевченка.
Фото: Карина Рудницька
Інститут шляхетних дівчат (нині — Міжнародний центр культури і мистецтв). Фото: zruchno.travel
Анатомічний театр Київського університету святого Володимира
(нині — Національний музей медицини України). Фото: Vitaliy Stelmakh
Ще одним характерним зразком класицизму, в якому дотримані всі основні риси стилю, вважають Олександрівський костел (1817-1842 роки). На вході будівлі є стриманий портик, на циліндричних баштах розташовані напівсферичні куполи, основний купол теж має вигляд напівсфери. І, зрештою, не можна не згадати про будівлю Міністерства оборони України (1846-1852 роки, колишній Володимирський кадетський корпус) архітектора Івана Штрома з характерним портиком та великою кількістю колон, що додає урочистості споруді.
Ще одним характерним зразком класицизму, в якому дотримані всі основні риси стилю, вважають Олександрівський костел (1817-1842 роки). На вході будівлі є стриманий портик, на циліндричних баштах розташовані напівсферичні куполи, основний купол теж має вигляд напівсфери. І, зрештою, не можна не згадати про будівлю Міністерства оборони України (1846-1852 роки, колишній Володимирський кадетський корпус) архітектора Івана Штрома з характерним портиком та великою кількістю колон, що додає урочистості споруді.
Будівля Міністерства оборони України.
Фото: VladiMens
Олександрівський костел. Фото: Posterrr
Окрім адміністративних, сакральних та освітніх споруд, класицизм відобразився і на цивільних будівлях. Йдеться про невеликі житлові будинки садибного типу, на зразок Музею української діаспори (1785 рік) або будинку Трубецьких (1820-ті роки). Останній будували за зразковим проєктом з офіційно затвердженого владою зібрання.
Окрім адміністративних, сакральних та освітніх споруд, класицизм відобразився і на цивільних будівлях. Йдеться про невеликі житлові будинки садибного типу, на зразок Музею української діаспори (1785 рік) або будинку Трубецьких (1820-ті роки). Останній будували за зразковим проєктом з офіційно затвердженого владою зібрання.
Будинок Трубецьких. Фото: Posterrr
Музей української діаспори. Фото: zruchno.travel
Забудова під час класицизму була садибною, а не квартальною, як ми звикли. Всі багаті маєтки мали вигляд окремих садиб із садом і великою ділянкою навколо. Біля них були красиві ґрати, огородження складної декоративної форми, аби можна було з вулиці бачити красивий сад. Частково ці маєтки залишилися по центру міста в окремих локаціях. Згодом класицизм поступово перейшов у форму ампір, помпезності.
Гліб Ушаков
кандидат архітектури
Київ у другій половині XIX ст. – на початку XX ст.
Початок XIX ст. характеризується уніфікацією та стандартизацією в архітектурі. Це дало поштовх для розвитку типового будівництва. Зокрема, автором таких “зразкових проєктів” забудови у 1810-х роках був російський архітектор Василь Стасов. Він розробляв проєкти житлових будівель різних розмірів та ступенів заможності. Надалі ці стандарти простої міщанської забудови дотримувалися при зведенні споруд на периферії міста.
Початок XIX ст. характеризується уніфікацією та стандартизацією в архітектурі. Це дало поштовх для розвитку типового будівництва. Зокрема, автором таких “зразкових проєктів” забудови у 1810-х роках був російський архітектор Василь Стасов. Він розробляв проєкти житлових будівель різних розмірів та ступенів заможності. Надалі ці стандарти простої міщанської забудови дотримувалися при зведенні споруд на периферії міста.
З початку XIX ст. архітектура класицизму переживає період зрілості та розквіту, що пов’язана з утвердженням стилю ампір як вищого, найбільш урочистого та помпезного варіанту розвитку класичних форм. Звеличення абсолютної влади військових монархій було характерне як для архітектури Імперії Наполеона І, так і російського імператора Олександра І. Після перемоги Олександра I над Наполеоном Бонапартом пафосні мотиви здолання ворога та визволення вітчизни укріпили цей напрям стилю. Потім вже за Миколи I почалася криза класицизму, яка виражалася у масовому поширені “зразкових” тобто типових проєктів забудови, казенщині, стандартизації, пласких пофарбованих фасадах без декору. На той час у суспільстві назріли певні протиріччя, люди вимагали іншого стилю. Врешті-решт, у 1850-1870-х роках архітектори відійшли від класицизму в бік історизму, який дозволяв використовувати знакову систему одного з історичних стилів: готики, ренесансу, бароко, класицизму.
Антон Короб
києвознавець
Такі настрої набули поширення в архітектурі другої половини XIX ст.. У Києві починає працювати архітектор Олександр Шіле, який у 1874-1876 роках споруджує на Хрещатику будівлю Міської Думи (була зруйнована у 1940-х роках). Вона мала еклектичні риси із серйозною деталізацією та дрібним декором. За своєю формою будівля Міської Думи нагадувала підкову, звернену випуклим боком до Хрещатика. Тривалий час споруда була двоповерховою, але вже під час реконструкції у 1900 році над бічними крилами будівлі додали третій поверх.
Такі настрої набули поширення в архітектурі другої половини XIX ст.. У Києві починає працювати архітектор Олександр Шіле, який у 1874-1876 роках споруджує на Хрещатику будівлю Міської Думи (була зруйнована у 1940-х роках). Вона мала еклектичні риси із серйозною деталізацією та дрібним декором. За своєю формою будівля Міської Думи нагадувала підкову, звернену випуклим боком до Хрещатика. Тривалий час споруда була двоповерховою, але вже під час реконструкції у 1900 році над бічними крилами будівлі додали третій поверх.
Зображення Міської Думи на листівці. Джерело: nmiu.org
Загалом забудова Києва на той час була переважно дво- або триповерховою. Перші приватні триповерхові будинки у 1870-1880-х роках вважали найбільшими. У 1873 році на нинішньому бульварі Шевченка, 36 розпочалося спорудження прибуткового будинку аптекаря Миколи Фроммета. Чотириповерхова будівля із жовтої київської цегли була виконана з використанням романсько-готичних мотивів та нагадувала середньовічний замок. Також був чотириповерховий будинок де-Мезера на Хрещатику (1873 рік), біля якого місцеві жителі навіть боялися проходити.
Загалом забудова Києва на той час була переважно дво- або триповерховою. Перші приватні триповерхові будинки у 1870-1880-х роках вважали найбільшими. У 1873 році на нинішньому бульварі Шевченка, 36 розпочалося спорудження прибуткового будинку аптекаря Миколи Фроммета. Чотириповерхова будівля із жовтої київської цегли була виконана з використанням романсько-готичних мотивів та нагадувала середньовічний замок. Також був чотириповерховий будинок де-Мезера на Хрещатику (1873 рік), біля якого місцеві жителі навіть боялися проходити.
Будинок Фроммета. Фото: Rasal Hague
Будинок Фроммета. Автор невідомий
Будинок де-Мезера. Джерело: forum.pravda.com.ua
Будинок де-Мезера. Джерело: retroua.com
Вже у 1899-1900 роках почали будувати п’яти- і шестиповерхові споруди, а в 1911 році з’явився 11-поверховий будинок Гінзбурга (модерн) на нинішній вулиці Архітектора Городецького, який за своїми розмірами перевершив усі будівлі міста. Фасад будинку був рясно оздоблений, його прикрашали різноманітні скульптури в античному стилі, а на даху були п’ять дерев’яних башт висотою понад шість метрів.
Вже у 1899-1900 роках почали будувати п’яти- і шестиповерхові споруди, а в 1911 році з’явився 11-поверховий будинок Гінзбурга (модерн) на нинішній вулиці Архітектора Городецького, який за своїми розмірами перевершив усі будівлі міста. Фасад будинку був рясно оздоблений, його прикрашали різноманітні скульптури в античному стилі, а на даху були п’ять дерев’яних башт висотою понад шість метрів.
Загальний вигляд на хмарочос Гінзбурга, 1910-ті роки. Автор фото невідомий.
У 1894-1895 роках почалася перша будівельна лихоманка. У той період були зведені кілька сотень будинків, основна частина з них були три- або чотириповерховими. Слідом за “будівельним бумом” розпочався спад, адже збільшення будівництва викликало зростання цін на матеріали та робочу силу. Ринок житла насичується — знижуються ціни на квартири, рентабельність падає, будівництво зменшується. Криза затяглася на роки російсько-японської війни 1904-1905 та революції 1905-1907 років. Тоді майже нічого не будували. Приблизно на 1909-1913 роки припала друга будівельна лихоманка. На 1911 рік у місті було зведено понад 600 кам'яних будівель, яких 45 п’ятиповерхових будівель, 25 - шестиповерхових, 5- семиповерхових. Звісно, зараз, із відстані часу, ми можемо не відчути тих спадів і злетів у архітектурі, але якщо докладно вивчати забудову по датах, то це дуже помітно.
Антон Короб
києвознавець
Наприкінці XIX ст. – на початку XX ст. у Києві будували особняки у різних архітектурних стилях, які відповідали загальноєвропейським архітектурним течіям. Йдеться про використання історичних або неостилів: неоренесансу, необароко, неоготики, неокласицизму; та їхнє поєднання — еклектику. У цей період також викристалізовується характерний для Києва “цегляний стиль”, який відрізняється від інших унікальною жовтою цеглою.

Під час облицювання фасаду така цегла не тинькувалася, це стали масово робити вже після Другої світової війни. На будівлях було багато ліпного скульптурного декору: барельєфи, гірлянди, скульптури, каріатиди (скульптури, що замінюють колони) і т.д. Споруд із поєднанням цегли й рельєфних прикрас у місті було досить багато. Для декоративних вставок використовували елементи з алебастру, які виготовлялися на спеціальних підприємствах, а потім прикріплювалися чотирикутними цвяхами до будівлі.
Наприкінці XIX ст. – на початку XX ст. у Києві будували особняки у різних архітектурних стилях, які відповідали загальноєвропейським архітектурним течіям. Йдеться про використання історичних або неостилів: неоренесансу, необароко, неоготики, неокласицизму; та їхнє поєднання — еклектику. У цей період також викристалізовується характерний для Києва “цегляний стиль”, який відрізняється від інших унікальною жовтою цеглою.

Під час облицювання фасаду така цегла не тинькувалася, це стали масово робити вже після Другої світової війни. На будівлях було багато ліпного скульптурного декору: барельєфи, гірлянди, скульптури, каріатиди (скульптури, що замінюють колони) і т.д. Споруд із поєднанням цегли й рельєфних прикрас у місті було досить багато. Для декоративних вставок використовували елементи з алебастру, які виготовлялися на спеціальних підприємствах, а потім прикріплювалися чотирикутними цвяхами до будівлі.
Серед прикладів неовізантійського стилю можна назвати Володимирський собор (1862-1882 роки) та числені храми, зведені за проєктом Володимира Ніколаєва. Окремо, в контексті модернізованих ретроспекцій національних форм архітектури варто згадати зразки питомо київського необароко, наприклад семиповерховий прибутковий будинок Федота Альошина на Софійській площі, створений у 1914 році його сином Павлом. На жаль, ця пам’ятка не збереглася. Пізніше, архітектор Дмитро Дяченко у 1920-х роках побудував корпуси Української сільськогосподарської академії. Видатний зодчий спрямував свою творчу енергію на створення українського необароко, вважаючи його найліпшим архітектурним виявом української ідентичності. За що і поплатився життям у горнилі сталінських репресій.
Антон Короб
києвознавець
Прибутковий будинок Федота Альошина. Фото: Автор невідомий
Володимирський собор. Фото: Роман Наумов
Корпус Української сільськогосподарської академії (нині — Національний університет біоресурсів і природокористування). Фото: zerno-ua.com
До найкращих зразків архітектури того періоду відносять маєток Лібермана (1879 рік) та особняк Олександра Терещенка (1893-1898 роки) у стилі неоренесансу, замок барона Штейнгеля (1877-1879 роки) та особняк Івана Терещенка (1874-1875 роки) у стилі неоготики, а також Шоколадний будинок або палац Могильовцева (1899-1901 роки, італійське палаццо). Особливого поширення цегляний стиль набув у невеликих особняках на Лук’янівці.
До найкращих зразків архітектури того періоду відносять маєток Лібермана (1879 рік) та особняк Олександра Терещенка (1893-1898 роки) у стилі неоренесансу, замок барона Штейнгеля (1877-1879 роки) та особняк Івана Терещенка (1874-1875 роки) у стилі неоготики, а також Шоколадний будинок або палац Могильовцева (1899-1901 роки, італійське палаццо). Особливого поширення цегляний стиль набув у невеликих особняках на Лук’янівці.
Особняк Олександра Терещенка. Фото: Rasal Hague
Маєток Лібермана. Фото: Wildcatjane
Замок барона Штейнгеля.
Фото: artos.kiev.ua
Замок барона Штейнгеля. Фото: my-kiev.com
Особняк Івана Терещенка. Фото: Nich marketing
Шоколадний будинок. Фото: Vitaliy Stelmakh
Шоколадний будинок. Фото: Всеволод Будовецький
Також серед споруд того періоду виділяється Будинок із химерами (1901-1902 роки) архітектора Владислава Городецького, виконаний у стилі ранньої неоготики, будинок Сироткіна (1900-1902 роки) у стилі неоренесансу на розі Володимирської та Прорізної, будинок Клуга (1898-1899 роки) у стилі французького ренесансу на вулиці Саксаганського, 96, а також будинок Майкапар з ренесансно-бароковими рисами (1905 рік, еклектика).
Також серед споруд того періоду виділяється Будинок із химерами (1901-1902 роки) архітектора Владислава Городецького, виконаний у стилі ранньої неоготики, будинок Сироткіна (1900-1902 роки) у стилі неоренесансу на розі Володимирської та Прорізної, будинок Клуга (1898-1899 роки) у стилі французького ренесансу на вулиці Саксаганського, 96, а також будинок Майкапар з ренесансно-бароковими рисами (1905 рік, еклектика).
Будинок з химерами. Фото: ukraine-is.com
Будинок з химерами. Фото: kyivmaps.com
Будинок Сироткіна. Фото: ua.weber
Будинок Сироткіна. Фото: Posterrr
Будинок Майкапар. Фото: Rasal Hague
Будинок Клуга. Фото: Rasal Hague
Оздоблення будинку Майкапар
Фото: Rasal Hague
Як реакція на неостилі, виникла низка раціоналістичних течій, зокрема функціоналізму та модерну. У Європі останній став відповіддю передових творчих сил на “імітацію мистецтва” та повторення якихось зразків на догоду буржуазії. Тож архітектори вирішили самі впливати на смаки суспільства. У різних країнах світу модерн мав національні риси. Наприклад, у Каталонії сформувався свій стиль, найяскравішим та найекстравагантнішим представником якого був Антоніо Гауді. Також свої особливості модерн мав у Франції, Бельгії, інших європейських країнах.
Як реакція на неостилі, виникла низка раціоналістичних течій, зокрема функціоналізму та модерну. У Європі останній став відповіддю передових творчих сил на “імітацію мистецтва” та повторення якихось зразків на догоду буржуазії. Тож архітектори вирішили самі впливати на смаки суспільства. У різних країнах світу модерн мав національні риси. Наприклад, у Каталонії сформувався свій стиль, найяскравішим та найекстравагантнішим представником якого був Антоніо Гауді. Також свої особливості модерн мав у Франції, Бельгії, інших європейських країнах.
Хоча в Європі модерн (ар-нуво у Франції, сецесіон — в Австро-Угорщині, югендстиль — у Німеччині, ліберті — в Італії) почав поширюватися у 1890-ті роки, у Києві найперші споруди, де проявилися риси цього стилю, з'явилися лише у 1901-1903 роки. Найцікавіші зразки цього стилю у Києві запроектували архітектори: Владислав Городецький, Едуард Брадтман, Ігнатій Ледоховський, Мартін Клуґ, Федір Олтаржевський, Володимир Безсмертний. Джерелом натхнення для пошуку нових форм засобів архітектурної виразності у загальній просторовій композиції та декоративному вирішенні фасадів та інтер’єрів для творців раннього декоративного модерну стали біоморфні та зооморфні мотиви, запозичені з природи. Паралельно розвивалися протилежні раціоналістичні тенденції модерну та національно-романтичні. Глибоко своєрідним напрямом, який з'явився під впливом національних стильових шукань у інших поневолених країнах (Фінляндія, Угорщина, Каталонія), став український архітектурний модерн. Насамперед це збудовані за проєктом Василя Кричевського міське училище імені Сергія Грушевського на Куренівці (1910-1911 роки, український архітектурний модерн), та будинок Йосипа Юркевича на Паньківській (1909-1910 роки, український модерн) архітектора Сергія Тимошенка.
Антон Короб
києвознавець
Міське училище Грушевського. Фото: ukraine-is.com
Міське училище Грушевського. Фото: kyivmaps.com
Оздоблення будинку Юркевича. Фото: Antique
Будинок Юркевича. Фото: Antique
Однією з перших споруд у стилі модерн у Києві був двоповерховий кінний цирк Петра Крутікова, споруджений архітектором Едуардом Брадтманом на сучасній вулиці Городецького, 7 у 1903 році. На жаль, споруду зруйнували у 1941 році. Однією з найкращих будівель Брадтмана став особняк Аршавського або Дім невтішної вдови (1907-1908 роки, модерн). Також до модерну належить будинок Карла Баксанта від архітектора Йосипа Зекцера на вулиці Пушкінській, 21 (1911 рік) та клініка Качковського архітектора Ігнатія Ледоховського на вулиці Олеся Гончара (1907 рік).
Однією з перших споруд у стилі модерн у Києві був двоповерховий кінний цирк Петра Крутікова, споруджений архітектором Едуардом Брадтманом на сучасній вулиці Городецького, 7 у 1903 році. На жаль, споруду зруйнували у 1941 році. Однією з найкращих будівель Брадтмана став особняк Аршавського або Дім невтішної вдови (1907-1908 роки, модерн). Також до модерну належить будинок Карла Баксанта від архітектора Йосипа Зекцера на вулиці Пушкінській, 21 (1911 рік) та клініка Качковського архітектора Ігнатія Ледоховського на вулиці Олеся Гончара (1907 рік).
Особняк Аршавського. Фото: Олег Жарий
Цирк Петра Крутікова. Фото: kyivpastfuture.com.ua
Клініка Качковського. Фото: Мирослава Щиглинська
Будинок Карла Баксанта. Фото: facebook.com/citykiev
Характерними рисами модерну були плавність, пластичність та декоративність. У декорі застосовували хвилясті лінії, стилізовані квіти, язики полум’я тощо. Представники цього стилю умисно використовували примхливі, мінливі форми, вигадливі лінії та принципи асиметрії й вільного планування, аби проявити свою відмову від історичних запозичень.

У період модерну з’являються тенденції до раціоналізації в архітектурі. Утім, у 1914 році почалася Перша світова війна, яка відобразилася і на містобудуванні. Почало згортатися приватне будівництво, ціни на матеріали зростали, а вартість оренди падала. Розпочався період занепаду, який тривав фактично до 1925-1926 років.

З появою радянського союзу почалася нова епоха в архітектурі. На той момент все ще могли будувати в історичних стилях, але загалом спостерігалася тенденція до конструктивізму або радянського раціоналізму. У загальноєвропейській практиці цей стиль називали функціоналізмом. Його використання було притаманним для будівель 1920-1930 років, але вже в 1930-х роках відбувається перехід у критичне засвоєння спадщини, насаджене згори партією. У цей період виникає постконструктивізм, який в певних рисах співпадає з європейським ар-деко. Деякі мотиви були помітні у певних будівлях, утім більше цей стиль був притаманний містам на заході України.
Характерними рисами модерну були плавність, пластичність та декоративність. У декорі застосовували хвилясті лінії, стилізовані квіти, язики полум’я тощо. Представники цього стилю умисно використовували примхливі, мінливі форми, вигадливі лінії та принципи асиметрії й вільного планування, аби проявити свою відмову від історичних запозичень.

У період модерну з’являються тенденції до раціоналізації в архітектурі. Утім, у 1914 році почалася Перша світова війна, яка відобразилася і на містобудуванні. Почало згортатися приватне будівництво, ціни на матеріали зростали, а вартість оренди падала. Розпочався період занепаду, який тривав фактично до 1925-1926 років.

З появою радянського союзу почалася нова епоха в архітектурі. На той момент все ще могли будувати в історичних стилях, але загалом спостерігалася тенденція до конструктивізму або радянського раціоналізму. У загальноєвропейській практиці цей стиль називали функціоналізмом. Його використання було притаманним для будівель 1920-1930 років, але вже в 1930-х роках відбувається перехід у критичне засвоєння спадщини, насаджене згори партією. У цей період виникає постконструктивізм, який в певних рисах співпадає з європейським ар-деко. Деякі мотиви були помітні у певних будівлях, утім більше цей стиль був притаманний містам на заході України.
Після Другої світової війни в архітектурі Радянського Союзу запанували еклектичні форми пізнього сталінського історизму чи ретроспективізму, що поєднували стильові елементи із класицизму, ренесансу, іспанського та латиноамериканського мудехару, елементи національної української архітектури (з народного будівництва та українського бароко) та мотиви з народно-ужиткового мистецтва. Тому почало з’являтися дуже багато латинської архітектури, іспанської, американської. Все це засвоювалося радянською архітектурою аж до 1955 року, коли вийшла постанова Центрального Комітету КПРС і Ради міністрів СРСР №1871 від 4 листопада 1955 року “Про усунення надмірностей у проєктуванні і будівництві”. Саме тоді відбувся перехід у радянський модернізм, а вже потім виникли бруталізм і постмодернізм.
Антон Короб
києвознавець
Київ у радянський період
У період Української революції, під час початку радянської окупації з 1922 року та до початку 1930-х років, у Києві майже не будувалося капітальних споруд. Першою великою будівлею став Центральний вокзал за проєктом архітекторів Олександра Вербицького та Павла Альошина, споруджений у 1927-1932 роках. У ньому комбінується конструктивізм із рисами українського бароко. Головним елементом став центральний вестибюль з величезним віконним прорізом, який за формою нагадував барокові фронтони української архітектури XVII-XVIII ст.
У період Української революції, під час початку радянської окупації з 1922 року та до початку 1930-х років, у Києві майже не будувалося капітальних споруд. Першою великою будівлею став Центральний вокзал за проєктом архітекторів Олександра Вербицького та Павла Альошина, споруджений у 1927-1932 роках. У ньому комбінується конструктивізм із рисами українського бароко. Головним елементом став центральний вестибюль з величезним віконним прорізом, який за формою нагадував барокові фронтони української архітектури XVII-XVIII ст.
Центральний залізничний вокзал.
Фото: tripmydream.cc
Центральний залізничний вокзал.
Фото: kyivhistorymuseum.org
У першій половині 30-х стається розквіт конструктивізму у чистому вигляді. Це прості за формою будинки зі “стрічковим” заскленням — тобто довгими горизонтальними вікнами, майже без декору, що відрізняло їх від будинків стилю модерн. Хоча у світовій практиці поява конструктивізму (в Європі — функціоналізму та баугаузу, а в США — стрімлайн-модерну) обумовлена новими будівельними матеріалами, які дозволяли робити нові форми, у СРСР інноваційні методи застосовували у рідкісних випадках. Більшість конструктивістських будинків споруджували із цегли та з деревʼяними склепіннями.
Лев Шевченко
дослідник архітектури
У другій половині 1930-х, разом із правим поворотом у СРСР, конструктивізм перетворюється на постконструктивізм — стиль із більшою кількістю деталей та декорування, який водночас зберігає прогресивні форми. Одним із найпомітніших прикладів київського конструктивізму можна назвати музичний театр на Контрактовій площі (клуб “Харчовик”, 1931-1933 роки). А Центральний універмаг на Хрещатику (1936-1939 роки) та житловий комплекс Українського військового округу або “Будинок-літак” біля метро “Арсенальна” (1934-1940 роки) є яскравими взірцями постконструктивізму.
У другій половині 1930-х, разом із правим поворотом у СРСР, конструктивізм перетворюється на постконструктивізм — стиль із більшою кількістю деталей та декорування, який водночас зберігає прогресивні форми. Одним із найпомітніших прикладів київського конструктивізму можна назвати музичний театр на Контрактовій площі (клуб “Харчовик”, 1931-1933 роки). А Центральний універмаг на Хрещатику (1936-1939 роки) та житловий комплекс Українського військового округу або “Будинок-літак” біля метро “Арсенальна” (1934-1940 роки) є яскравими взірцями постконструктивізму.
Музичний театр на Контрактовій площі.
Фото: interesniy.kiev.ua
Палац культури "Славутич" (нині — музичний театр).
Фото: oktv.ua
ЦУМ, 1948 року. Фото: kyivpastfuture.com.ua
ЦУМ сьогодні. Фото: Kseniia Rastvorova
ЦУМ сьогодні. Фото: Andrii Solok
Будинок-літак біля "Арсенальної". Фото: Rasal Hague
Наприкінці 1930-х та у 1940-х на зміну приходить неокласицизм, який набирає максимальних обертів уже після завершення Другої світової війни. Цей стиль увібрав у себе і американське ар-деко початку XX ст., і ренесансні стилі, і навіть давньоримські мотиви: арки, колонади, карнизи. Найяскравіші представники неокласицизму або “сталінського стилю”, як його називали в СРСР, — будинок Уряду (Кабмін, 1936-1937 роки), забудова Хрещатика, Верховна Рада (1936-1939 роки).
Наприкінці 1930-х та у 1940-х на зміну приходить неокласицизм, який набирає максимальних обертів уже після завершення Другої світової війни. Цей стиль увібрав у себе і американське ар-деко початку XX ст., і ренесансні стилі, і навіть давньоримські мотиви: арки, колонади, карнизи. Найяскравіші представники неокласицизму або “сталінського стилю”, як його називали в СРСР, — будинок Уряду (Кабмін, 1936-1937 роки), забудова Хрещатика, Верховна Рада (1936-1939 роки).
Будівля Верховної Ради. Фото: Вадим Чуприна
Будинок Уряду (Кабмін). Фото: ecopolitic.com.ua
Забудова Хрещатика. Фото: ivan zakharenko
Разом зі смертю диктатора Сталіна його стиль буквально обвалюється. З будинків, що проєктуються або вже будуються, прибирають декор, зменшують кількість поверхів, змінюють планування. Постанова про архітектурні надмірності ліквідує рештки сталінської архітектури і відкриває дорогу “хрущовкам” — цегляним або панельним пʼятиповерховим будинкам з невеликими, але окремими квартирами. Упродовж десятиліття хрущовки майже вирішили повоєнну житлову проблему, коли безліч людей мешкали у “комуналках” або бараках.
Лев Шевченко
дослідник архітектури
У цей час відбувається майже повна забудова хрущовками житлових районів Воскресенка, Нивки, Відрадний, Голосіїв та Дарниця. Утім, після розкритикованої одноманітності хрущовок на початку 1970-х років архітектори переходять до створення будинків із поліпшеним плануванням. Йдеться про квартири з окремими, а не прохідними кімнатами, великими балконами, розміщені у будинках із 9-16 поверхами та одним-двома ліфтами.

У спорудах тих років заклали основу і для сучасного будівництва — створені того часу проєкти у модернізованому вигляді будуються й досі. Для прикладу, це будинки серій КТ, АППС, Т, якими забудовані Оболонь, Троєщина, Теремки, Харківський масив. У 1980-х роках висота громадських споруд сягнула 25 поверхів, а житлових — 22.
У цей час відбувається майже повна забудова хрущовками житлових районів Воскресенка, Нивки, Відрадний, Голосіїв та Дарниця. Утім, після розкритикованої одноманітності хрущовок на початку 1970-х років архітектори переходять до створення будинків із поліпшеним плануванням. Йдеться про квартири з окремими, а не прохідними кімнатами, великими балконами, розміщені у будинках із 9-16 поверхами та одним-двома ліфтами.

У спорудах тих років заклали основу і для сучасного будівництва — створені того часу проєкти у модернізованому вигляді будуються й досі. Для прикладу, це будинки серій КТ, АППС, Т, якими забудовані Оболонь, Троєщина, Теремки, Харківський масив. У 1980-х роках висота громадських споруд сягнула 25 поверхів, а житлових — 22.
Щодо громадських будівель, то з 60-х років починається розквіт модернізму, затриманий на 15 років “сталінським неокласицизмом”. Для модернізму та його течії, бруталізму, характерні асиметричні плани, великі площі засклення, використання бетону та цегли, металу. У Києві можна виділити такі модерністські будівлі, як палац “Україна” (1965-1970 роки), комплекс КНУ ім. Шевченка у Голосієві (1970-1980-ті роки) та кампус КПІ імені Ігоря Сікорського (1970-ті роки), бібліотеку імені Володимира Вернадського (1989 рік), готелі “Турист” (1980-1987 роки), “Салют” (1982-1984 роки), “Братислава” (1978-1980 роки), будівлю телецентру (1983-1992 роки) та деякі житлові будинки — “ромашки” на Оболоні (1981, 1990 роки), будинок на розі вулиць Гончара та Дмитрівської.
Лев Шевченко
дослідник архітектури
Палац "Україна". Фото: palace-ukraine.com
Кампус КПІ імені Ігора Сікорського. Фото: kpi.ua
Комплекс КНУ імені Тараса Шевченка на ВДНГ.
Фото: buki.com.ua
Бібліотека імені Володимира Вернадського. Фото: nas.gov.ua
Готель "Салют". Фото: Pavlo Doroshenko
Готель "Турист". Фото: ukrtour.pro
Будинки-"ромашки" на Оболоні. Фото: my-obolon.kiev.ua
Готель "Братислава". Фото: kompastour.com
У радянський період у Києві творили такі видатні архітектори, як Авраам Мілецький (Центральний автовокзал, Київський палац дітей та юнацтва), Едуард Більський (забудова Виноградаря, Центральний автовокзал), Михайло Буділовський (корпуси КНУ імені Тараса Шевченка біля станції метро “Виставковий центр”, універсами на Борщагівці та Оболоні), а також Алла Аніщенко (універсам на Печерській площі, готель “Либідь”). Серед значимих персоналій в архітектурі Києва радянського періоду також варто виокремити Валеріана Рикова, Миколу Шехоніна, Анатолія Добровольського, Володимира Заболотного, Йосипа Каракіса, Олександра Малиновського, Бориса Приймака, Олексія Тація, Бориса Жежеріна, Вадима Гопкало, Вадима Гречину, Наталію Чмутіну та інших.
У радянський період у Києві творили такі видатні архітектори, як Авраам Мілецький (Центральний автовокзал, Київський палац дітей та юнацтва), Едуард Більський (забудова Виноградаря, Центральний автовокзал), Михайло Буділовський (корпуси КНУ імені Тараса Шевченка біля станції метро “Виставковий центр”, універсами на Борщагівці та Оболоні), а також Алла Аніщенко (універсам на Печерській площі, готель “Либідь”). Серед значимих персоналій в архітектурі Києва радянського періоду також варто виокремити Валеріана Рикова, Миколу Шехоніна, Анатолія Добровольського, Володимира Заболотного, Йосипа Каракіса, Олександра Малиновського, Бориса Приймака, Олексія Тація, Бориса Жежеріна, Вадима Гопкало, Вадима Гречину, Наталію Чмутіну та інших.
До 2010-2012 років модернізм у Києві взагалі не сприймався як архітектурна цінність. Лише приблизно 10 років тому були започатковані рухи та ініціативи з вивчення цього стилю архітектури, який часто асоціюють не зі світовим спадком, а лише з СРСР. На жаль, досі деякі модерністичні споруди у Києві знаходяться під загрозою знесення або втрати свого первісного вигляду.
Лев Шевченко
дослідник архітектури