Советы 13.10.2017
Дивитися чи не дивитися: "Той, що біжить по лезу"

Любі друзі, з вами знову Тіночка Таран. Сьогодні говоримо про один із найочікуваніших фільмів року.

- Цей собака справжній?

- Його спитай.

(діалог із фільму, що виконує роль епіграфа та містить алюзію на стрічку 1982-го)

Вердикт

Я сьогодні сама собі спойлер, але просто не можу довго про це мовчати.

Йти! Обов'язково йти!

Фільм уже другий тиждень у прокаті, і якщо ви його досі не бачили, то ні в якому разі не прогавте шанс переміститися з мерзенно мокрого й туманного Києва до мерзенно мокрого й туманного 2049 року.

Перший Bladerunner і його свіженький сіквел

"Той, що біжить по лезу" Рідлі Скотта став одним із найбільш культових в історії кіно. На 1982 рік це був прорив, це було щось небачене, і кіношна наукова фантастика після цього фільму сильно змінилася.

У цьогорічному сіквелі Рідлі Скотт значиться продюсером, а режисерське крісло зайняв Дені Вільньов, якого ми знаємо за стрічками "Прибуття", "Полонянки" та "Сікаріо". До першого фільму сіквел ставиться з надзвичайною повагою й акуратно наслідує його стиль. Ключовим тут є слово "акуратно" – тобто, ніби й наслідує, але не сліпо копіює.

 

Не переживайте, якщо не бачили або забули перший фільм. Bladerunner 2049 ніби й продовжує старий сюжет, але сприймати його можна як окремий шедевр. В той же час, якщо ви добре пам'ятаєте оригінал та подивилися всі три короткометражки, що передували стрічці, задоволення буде незрівнянно більшим. Ви оціните посилання, цитати та алюзії – автори потурбувалися, щоб їх було багато.

І про сюжет

Модернізований реплікант К (Райян Гослінг) служить у поліції і знищує реплікантів старої версії, які є небезпечними для людей. Цікаво, що людей на Землі лишилося не так багато – переважна більшість переселилися на комфортніші планети. Зате репліканти настільки подібні до них, що й самі вже не дуже відрізняють, хто є хто.

Начальниця поліції (Робін Райт) наказує К знайти і знищити людину, яка була народжена жінкою-репліканткою. Десь на цьому етапі в сюжеті з'являється корпорація "Уолес", яка виробляє реплікантів, і в якої свої інтереси в цій історії. Всю корпорацію відіграли її власник Ніандер Уолес (Джаред Лето), сліпий, харизматичний і безжальний, а також його помічниця Лув (Сільвія Хоекс).

Далі йде не надто вигадливий детективний сюжет, що піднімає вічні питання: "що є душею?", "що вважати живим?", "чим відрізняються штучні люди від нештучних?" Ви можете самі придумати ще з десяток цих питань, які мучать людство на порозі перемоги штучного інтелекту.

Потім сюжет вирулює до неминучої зустрічі К і Декарта (Гаррісон Форд) зі старого "Блейдраннера". І це момент, коли всі фанати першого фільму досягають естетичного оргазму.

Любовна лінія також цікава. У головного героя є кохана Джой (Ана де Армас), ідеальна жінка з одним недоліком – вона голограма. Тобто, якщо у першому фільмі Декарту дісталася дівчина не зовсім справжня, але хоча б реально існуюча, то К пощастило значно менше. Тут, до речі, помітні реверанси фільму "Вона" Спайка Джонза, який розказує про роман людини з операційною системою. Особливо помітними стають ці реверанси у сцені з повією.

Загалом же, сіквел успадкував від першого фільму таку собі "недотягнутість" сюжету. Тобто, все ніби ок, історія ніби склалася, й особливих претензій до неї немає, але можна було витиснути більше драми, більше філософії, можна було далі-вище-сильніше. Втім, чи треба було?

По-перше, це красиво

І про головне. Як і стрічка 1982 року, сучасний "Блейдраннер" заворожує картинкою. Кожен кадр математично вивірений, продуманий до дрібниць, гарний до неможливості. Часом це надмірно красиво, це надумано, це надлишково. І від цього видовища неможливо відірватися.

Так, сюжет фільму не є вражаючим, зате деякі сцени зняті дуже вигадливо. Чого варта сама лише бійка між К і Декартом у старому концертному залі, де час від часу виникають голограми Елвіса, Мерлін Монро і танцівниць кабаре. А кадр, де К бачить гігантську рекламу Джой, уже, здається, став класикою.

Вільньову вдалося витримати стиль першої частини – все так само похмуро і одночасно яскраво. Неонова реклама в нічному місті, рудий пил у повітрі, розкішні й закинуті інтер'єри будинку, де живе Декарт, – це все виглядає шикарно, ніби нова ікона нуару.

Повільний, побудований на довгих кадрах фільм дозволяє роздивитися титанічну роботу художників і операторів. До речі, оператором фільму є Роджер Дікінс, що має 13 (тринадцять) номінацій на Оскар, але жодної статуетки. Тримаю пальці, щоб він нарешті отримав цю золотисту ляльку.

Пророкую: фільм стане культовим, як і перша частина. Але навіть якщо ні – це захоплююче видовище, яке варто побачити. Бажано на великому екрані. Тому повторюся – сходіть у кіно. 

Читайте також: "Дивитися чи не дивитися: "Кінгсмен: Золоте кільце".

Жизнь 22.09.2017
Дивитися чи не дивитися: "Кінгсмен: Золоте кільце"

Любі друзі, з вами я, Тіна Таран, та наша постійна рубрика про кіно. Сьогодні ми перемиємо кісточки одному з найочікуваніших сіквелів цього року – продовженню саги про службу розвідки "Кінгсмен".

Анекдот замість епіграфа:

- М'ясо з вашої шаурми вчора гавкало чи нявкало?

- Ставило дурні питання.

Про що це

Колись давно, коли дерева були високими, у світ виходили фільми про Джеймса Бонда. Це були авантюрні, комедійні, пригодницькі детективи. З тієї пори багато змінилося. Джеймс Бонд став драматичним героєм, у нього з'явилися складні мотиви та переживання, він втратив свій молодечий запал.

Але для нормального функціонування світобудови дуже потрібні авантюрні детективи про супершпигунів! Тож режисер Метью Вон узяв на себе задачу підтримання рівноваги у світі та зняв "Кінгсмена", — а тепер ще й сіквел.

Якщо ви пам'ятаєте, перший фільм розповідав про молодого мешканця соціального дна Еггзі (Терон Еджертон), який став агентом секретної служби "Кінгсмен". У сіквелі Еггзі подорослішав, перестав бути довбаком і живе тепер у гарному будинку зі своєю подружкою – швецькою принцесою. Це та сама, що в першій частині обіцяла Еггзі анальний секс як нагороду за порятунок світу. До речі, цей іскрометний жарт повторений у другій частині рази три, бо чого ж такий жарт має пропадати. Ой, спойлер?

Як і належить, у Кінгсменів є дуже сильний, лютий і прокачаний ворог – тендітна жіночка середніх років на ім'я Поппі (про неї пізніше). У неї є супер-пупер-мега-модна зброя, якою вона шарахнула відразу по десятку цілей по всій Великій Британії, і таким чином позбулася Кінгсменів.

Ті, що лишилися живі, спочатку з горя напиваються, а потім їдуть в Америку, аби попросити допомоги в заокеанських колег – теж секретних агентів. І ті допомагають, чого ж ні. Далі на глядача чекають всілякі безумні перипетії та паради атракціонів.

Порівняно з оригінальним фільмом, у новому "Кінгсмені" відсутній такий важливий для сюжету елемент, як розвиток характеру головного героя. У першій частині ми спостерігали історію Попелюшки – перетворення вуличного хулігана Еггзі на благородного розвідника. У сіквелі цього немає. Автори обрали інші способи бавити аудиторію. І, як на мій погляд, родзинкою цієї стрічки є антигерой, та сама тітонька Поппі.

 

Переходь на сторону зла, у них наркота й бургери

Як воно часом буває у фільмах такого типу, головний злодій виявився цікавішим і харизматичнішим, ніж усі разом узяті позитивні герої.

Підприємлива, божевільна й амбітна наркодилерша Поппі (Джуліана Мур) вражає своєю тягою до грошей, слави й хорошої музики. Вона носить романтичні плаття в квіточки та готує бургери з людського м'яса.

Її злодійське лігво претендує на звання одного з найприбацаніших в історії кіно – вона живе в джунглях Камбоджі, де збудувала собі маленьке містечко у стилі Америки 50-х років. Не питайте, чого так.

Ще вона тримає в заручниках Елтона Джона (справжнього) – тому що, очевидно, хоче слухати його живцем, а не в записі (і тут її можна зрозуміти). Ще у неї є два собако-роботи, придуркуваті, як справжні собаки, але водночас це її зброя. Також у арсеналі Поппі є амбал з роботизованою рукою, м'ясорубка і диплом якоїсь відомої бізнес-школи (забула назву, вибачайте). Загалом вийшов прекрасний образ антигероя, від якого фільм сильно виграє.

І от що я вам скажу. Поппі мене переконала: наркотики – це щось непевне й небезпечне, їх може розповсюджувати якийсь маніяк, крім того, наркоманів ніхто не любить. "Вибирай алкоголь, алкоголь – це тема. Така головна мораль фільму", - подумала я й негайно хильнула віскарика.

Актори та спецефекти

У фільмі зібралися аж п`ять володарів "Оскара": Джуліана Мур, Колін Ферт, Холі Бері, Джеф Бріджес та богоподібний Елтон Джон. До цієї компанії долучилися Емма Ватсон, Ченінг Татум та інші прекрасні актори. 

Не можна сказати, щоб хтось із них видав неймовірну акторську роботу. Все якісно, все як має бути – але нічого вражаючого (якщо не рахувати власне титрів). Хочеться відзначити Коліна Ферта – він створив зворушливий образ професіонала, що уже немолодий, хворий на голову і дуже самотній, але все ще ого-го у своїй справі.

Чого я чекала від акторів. Я хотіла побачити, як рафіновані британські джентльмени відпускають вульгарні, сороміцькі й безцеремонні жарти, але при цьому примудряються лишатися такими ж рафінованими. Бо саме це було прекрасно в першій частині. І – слава всім богам – здається, залишилося і в сіквелі.

І про візуальну складову. У фільмі багато екшн-сцен, трюків та спецефектів. Як я вже сказала, найбільше мені сподобався світ злодійки Поппі – він вийшов яскравим і вигадливим. Решта картинки – міцний середнячок, і за якістю графіки, і за креативністю.

Вердикт

Я знаю, що багато фанатів першої частини чекали на продовження, і я не можу сказати, що друга частина цих фанатів розчарує. Хоча порівняно з оригінальним фільмом, на мій погляд, сіквел усе-таки програє – перший був натхненнішим, смішнішим і цікавішим. І, тим не менше, "Кінгсмен: Золоте кільце"вартий перегляду. 

Читайте також: "Дивитися чи не дивитися: "Мати!"

Жизнь 01.09.2017
Дивитися чи не дивитися: "7 сестер"

Любі кіномани, з вами я, Тіночка Таран, та наша постійна рубрика "Дивитися чи не дивитися". Сьогодні я розкажу про фільм, що в оригіналі має назву What Happened to Monday.

Чому це хочеться подивитися

В анотаціях до фільму пишуть, що в недалекому майбутньому на всій планеті буде впроваджена політика "одна сім'я – одна дитина", та пропонують постежити за життям семи бунтівних сестер-близнючок. Тобто, від самого початку заявлений сильний конфлікт.

У трейлері демонічна політик Ніколет Кайман (Глен Клоуз) стоїть на трибуні й проповідує щось про долю людства. Великий і жахливий Даніель Дефо грає роль дідуся, що тримає в чорному тілі сімох маленьких онучок, ролі яких дісталися цілком непоганій акторці Нумі Рапас. 

 

У кадрі трейлера все красиво, художники постаралися. Історія розгортається у неіснуючому місті, що нагадує бідну європейську країну. Тут старі напівзакинуті будівлі XIX століття стоять поруч із хайтеківськими висотками, на вулицях величезні рекламні екрани сусідять із пошарпаними паперовими оголошеннями, у нетрях живе забитий пролетаріат, еліта ходить на вечірки. Місто контрастів, одним словом, плюс уже звичні фільтри "як в Інстаграмі".

На перший погляд "7 сестер" виглядають багатообіцяюче – як оригінальна антиутопія. До того ж, акторський склад дуже хорошого рівня. Чому б не піти?

Антиутопія, якій ви не повірите

Отже, Земля перенаселена, вчені винаходять генно модифіковані рослини, щоб якось годувати усіх цих людей. Через генні модифікації (ой всьо!) щось там трапляється з репродуктивною системою людей, і жінки народжують не по одній дитині, а по двоє, троє… семеро за один раз.

Ніколет Кайман, що виглядає як пародія на Маргарет Тетчер, придумує забирати "зайвих" дітей із сімей і заморожувати їх, аби розморозити потім, коли настане світле майбутнє. Також є така спеціальна поліція, яка шукає нелегальних дітей, і забирає їх у батьків. Стражі порядку виглядають як спецназ і їх потрібно щось близько семи штук, аби забрати у самотньої мами доньку років 10. А ще поліцейські не соромляться пристрелити випадкову людину за питання "А ви хто?".

Поки писала ці два абзаци, вже стомилася і заплуталася, і в мене в голові знов спливла купа питань: а де би мали зберігати всіх заморожених, а чи хтось вимагав звітності, а нащо стільки ресурсів на поліцію контролю народжуваності, а що, в тому суспільстві інших злочинців не залишилося?

Ну ок, чорт з ними, з цими нецікавими подробицями, поговоримо ж про сюжет.

Отже, є семеро сестер. Їх звуть Понеділок, Вівторок і так далі. Кожна з них виходить з квартири раз на тиждень, аби виконати роль Карен Сеттман, менеджера середньої ланки в банку. Ця система у дівчат налагоджена роками і працює бездоганно. Але одного понеділка сестра з іменем Понеділок зникає. Дівчата вирішують шукати її – і тут починається.

Загалом у більшості епізодів мотивацією будь-якої з героїнь є "я же дівчинка, я не хочу нічого вирішувати, я хочу тупити і творити дурниці". 

Наприклад, є момент, коли у трьох сестер виникає дуже нагальна проблема. І одразу ще одна, значно менша. І вони всі переключаються на вирішення дрібнішої проблеми, з якою легко могла би впоратися одна з них, якби не тупила так безбожно.

Це я так загально розповідаю, аби не спойлерити.

Фільм повний сюжетних дірок, нелогічних поворотів, невмотивованих дій – і це бісить. Мені хочеться взяти збірний образ автора стрічки за лацкани, подивитися йому в очі довгим п'яним поглядом і спитати "Слиш ти, ти мене поважаєш, ага?". Бо в мене є сильні підозри, що він мене як глядача не поважає, коли вимагає, аби я вірила в його кривий сюжет і погано продуманий світ.

Сюжетні дірки вирішили латати сценами погонь, бійок і трішечки еротикою. Екшн-епізодів у фільмі дуже багато, і вони тримають темп і напругу. Тому фільм не можна назвати нудним. З другого боку, цей постійний екшн не дає глядачеві передихнути й хоч якось поспівчувати героїням, які переживають смерть близьких, перше кохання, кризу самоідентифікації та інші драматичні моменти, яких у сценарії багато, але вони тривають хвилинку, а потім їх зносить хвилею екшну.

Нумі Рапас і семеро "сірих мишей"

На початку фільму сестри являються нам як такий собі гьорлз бенд – білявка в рожевому, руда, спортивна в ліфчику, розумна в шапці, бунтівна з короткою стрижкою і ще двоє без особливих прикмет.

Що ми знаємо про героїнь у кінці фільму? Ем… ну, не сильно більше.

Проблема Понеділка, Вівторка і Ко в тому, що їх аж 7 штук, і на кожну з них припадає дуже мало екранного часу. Тому ми не встигаємо їх пізнати й полюбити. Тому вони мало відрізняються одна від одної. По хорошому, для цього сюжету вистачило би, скажімо, трьох сестер. Є в мене гіпотеза, що якби кожна героїня суміщала в собі більше функцій і рис характеру, то це зробило би їх цікавішими. Але це не точно.

Щодо акторської гри. Мені було дуже цікаво, як Рапас виконає сім різних ролей. Цього року ми вже бачили прекрасний фільм "Спліт", де один актор грав кількох особистостей. І там Джеймс МакЕвой видав одну з найсильніших акторських робіт цього року. Також був менш відомий фільм "Маніфесто", де Кейт Бланшет зіграла 13 різних образів і була прекрасною в кожному. Мені хотілося подивитися, чи дотягне Рапас до їхнього рівня.

Заради справедливості, Нумі Рапас пощастило менше. Їй не дістався такий хороший сценарій, як МакЕвою або Бланшет. Їй не дістався хороший режисер. При всій повазі до масового кіно, Томмі Віркола – не найсильніший його представник (ми його пам'ятаємо в основному за фільмом "Мисливці на відьом"). У цих умовах Нумі Рапас зробила все, що могла. Вона грає якісно і намагається акторськими прийомами зробити своїх героїнь різними. Вона старалася, але це не є якісь вершини акторської майстерності.

Вердикт

Не йдіть на цей фільм. Не ведіться на інтригуючий трейлер і багатообіцяючі анотації. Задумка була цікавою, але автори заплуталися, заблукали й загубилися. А шкода.

Можливо колись, у світлому майбутньому, на стрічку зроблять рімейк. І я, така стара кінокритикеса, піду в кінотеатр і напишу захоплену рецензію про новий чудовий приклад антиутопії. Але не цього разу. 

Читайте також: "Дивитися чи не дивитися: "Тілоохоронець кілера".

Жизнь 18.08.2017
Дивитися чи не дивитися: "Тілоохоронець кілера"

В ефірі наша традиційна рубрика про кіно і її незмінна авториця Тіночка Таран. Сьогодні говоримо про фільм "Тілоохоронець кілера".

Про жанр

Що можна подумати про стрічку з такою назвою? Я подумала: "Фі, якийсь бойовик для масмаркета, чого я туди йду, я ж така кіноснобиха, що любить Бергмана і Шванкмайєра".

Звичайно, я була права – фільм виявився бойовиком, розрахованим на широку аудиторію. Але знаєте що? "Тілоохоронець…" мені сподобався. По-перше, тому що я люблю, коли мені роблять смішно. По-друге, я поважаю добре зроблену роботу. А це, безумовно, якісно зроблена стрічка, особливо враховуючи її не такий уже й великий бюджет у 30 млн доларів.

А тепер про жанр "Тілоохоронця…". Його можна визначити "комедійний бойовик" плюс "бадді фільм". Що таке оте останнє? Це фільм, у якому є два головні герої (частіше чоловіки), дуже контрастні за характером, і значна частина дії будується на розвитку відносин між ними.

Ми бачили багато фільмів, які міксують ці два жанри. Особливо популярною ця суміш була в буремні 80-ті й 90-ті, згадаймо такі фільми, як "48 годин", "Смертельна зброя" чи "Люди в чорному". "Тілоохоронець…" продовжує їхні прекрасні традиції.

Маячня як фіча

Отже, тілоохоронець Майкл (Райан Рейнольдс) має доправити у Гаагу кілера Даріуса (Семюель Л. Джексон) цілим і неушкодженим. За цією парочкою женеться приватна армія злого диктатора, про якого трохи далі. На фоні звучить музика "як у Джеймса Бонда".

Майкл закоханий в офіцершу Інтерпола Амелію (Елоді Юнг), яка, як і всі кіношні офіцерши Інтерпола, має зовнішність топ-моделі та вік близько 25 років. Вона провалила місію доставки Даріуса в Гаагу і з легким серцем перекинула це завдання на Майкла.

У Гаазі судять диктатора Духовича (Гері Олдман), який геноцидив народ у Боснії, яка чомусь має прапор Білорусі. Кілер Даріус має дати вирішальні свідчення проти диктатора. Ще є Соня, дружина Даріуса, яка в Амстердамі сидить у в'язниці, з вікон якої видно палац. Соню мають звільнити в обмін на свідчення Даріуса. Вона в цьому фільмі потрібна в основному для того, аби її зіграла Сальма Хайєк.

Ви спитаєте – що за маячня? І будете праві в своєму питанні. Сюжет абсолютно не дружить з реальністю, причому ця недружба сягає захмарних вершин абсурдності.

Бувають фільми, де неправдоподібні сюжети бісять. Тоді це баг. Але у випадку "Тілоохоронця…" це смішить. Тому це фіча. Автори фільму городять свою нісенітницю дуже елегантно й невимушено, і глядач легко вірить у запропоновані обставини. І знаєте чому? Тому що персонажі поводяться в цих обставинах дуже природньо.

Майстерність сценаристів і постановників була витрачена в основному на розвиток стосунків між Майклом і Даріусом (як і належить у жанрі "бадді фільм"), а також на екшн-сцени (як і належить у жанрі "бойовик").

Це два основних пункти, якими нас радує стрічка. Майкл і Даріус постійно з'ясовують стосунки, ведуть світоглядні суперечки, говорять про жінок і про життєву філософію. Вони багато матюкаються. Українські перекладачі традиційно сприйняли це як виклик та порадували неймовірними словесними конструкціями, які звучать матюкливо, але при цьому технічно не є табуйованою лексикою.

І про погоні та бійки, які трапляються в середньому через кожні 10 хвилин, а у фіналі частіше. Не те, щоб це найбільш вражаючий екшн у сезоні, але він достатньо вигадливий та видовищний. Підтримуючи загальний абсурдний тон сюжету, екшн-сцени радують нас хвацькими порушеннями законів фізики. Мотоцикли стрибають, як кенгуру, кулі азартно видають три рикошети і влучають у бензобак, герой вилітає крізь лобове скло, мов м'ячик, і залишається без жодної подряпини. 

 

Візуальною родзинкою фільму є прекрасна архітектура, повз яку мчать персонажі. Особисто я люблю екшн у декораціях старої Європи. Хіба це не чудово – дивитися, як десяток придурків роблять нерви пригальмованому підстаркуватому Амстердаму?

Акторська робота

Рейнольдс і Джексон смалять. Вони роблять смішними навіть не дуже вдалі жарти. Вони натхненно відіграють усі дурнуваті ситуації. Як і має бути в хорошій комедії, їхні персонажі не є навмисне смішними. Персонажі діють так, аби вирішити свою проблему найпростішим, на їхній погляд, способом. Але оскільки персонажі від природи довбаки, то їхні потуги виглядають смішно. Правда, лише для глядача, а не для них самих.

Також радує дружина Даріуса Соня. У виконанні Сальми Хайєк вона вийшла дуже гротескною, на грані фолу, але від цього самого фолу її рятує краса та харизма Сальми, а також те, що у фільмі її зовсім небагато. Ах, яка вона чарівна, коли розбиває пляшку текіли об голову якогось хулігана в барі. Це треба бачити, друзі мої.

Друга красуня в цьому кіно, Елоді Юнг, грає з майстерністю приблизно рівня тумбочки. Вона еротично надуває губи та примружує очі. І все. Тому на контрасті Соня виглядає особливо феєрично.

Дуже шкода, що на цьому святі життя залишився непомітним Гері Олдмен, який, як усі ми знаємо, є розкішним актором. Диктатор Духович у його виконанні вийшов стандартизовано злим і нецікавим, і зовсім губиться на фоні яскравих Майкла і Даріуса.

Вирок

Якщо ви хочете піти в кіно за хорошим настроєм, аби розвіятися і поїсти попкорну – то сміливо вибирайте "Тілоохоронця кілера". Це якісний фільм для масового глядача, і це прекрасно. 

Читайте також: "Дивитися чи не дивитися: "Дюнкерк".

Жизнь 11.08.2017

Дивитися чи не дивитися: "Темна вежа"

Любі кіномани, з вами я, Тіночка Таран, та наша постійна рубрика про кіно.

Фанати епічного твору Стівена Кінга корчилися від сильного душевного болю за святиню й передчували недобре. Як виявилося, недаремно.

Прокляття екранзації

"Темна вежа" наробила шелесту ще задовго до релізу. По-перше, тому, що це за романом Стівена Кінга, великого і моторошного. За його творами зняті дуже хороші картини, скажімо "Зелена миля", "Сяйво", і, звичайно ж, "Втеча з Шоушенка", яка десятиліттями очолює рейтинги найкращих фільмів. Кінг значиться у титрах більш як двох сотень стрічок (там переважно треш) і є одним із найбільш екранізованих авторів.

"Темна вежа" – це особливий випадок, це величезний роман на вісім томів, який сам Кінг називає головною роботою свого життя (козиряє латинською фразою Magnum opus). Тому армія шанувальників Кінга сильно нервувала, що якесь там кіно сміє своїми брудними руцями лізти до канонічного тексту й переставляти місцями літери. 

 

Зізнаюся, я роман не читала. І не підтримую стогонів із приводу того, що Стрілець (Ідріс Ельба) не расово правильної арійської зовнішності, та ще й – жах який! – не носить капелюха. Завивання "усе не так, як у книжці" є передбачуваним та безглуздими, тому що екранізація у принципі не може співпасти з усіма картинками, які собі в голові малював кожен окремо взятий фанат. І неможливо вкласти вісім томів в одненький повнометражний фільм.

Але можливо зробити просто хороше кіно. Чого не трапилося.

Кіно для аудиторії "12+"

Хвилин через 10 після початку у мене з'явилися підозри, що це причепурена версія "Пригод Електроніка" чи чогось подібного. Звичайно, тут не було капіталістичних шпигунів та радянських піонерів, але загальна нехитрість екранної дії нагадувала старі дитячі фільми, які ти дивишся, коли тобі 12, і забуваєш через тиждень.

Під кінець я прийшла до висновку, що до його нижнього прокатного обмеження "12+" було би незле додати верхню межу "18-", щоб відразу налаштувати глядачів на правильну ноту.

Чому саме така аудиторія? Тому що для молодших це занадто жорстока історія, а для старших – занадто примітивна. Тому що лише підлітки в силу наївності та недосвідченості можуть бути задоволені не надто струнким сюжетом про хлопчика Джейка (Том Тейлор), якого ніхто не розуміє, навіть мама (її, до речі, зіграла Кетрін Винник, українка за походженням). Джейк особливий, бо бачить якісь чужі світи й малює їх. А потім потрапляє до тих світів і знаходить там крутого чувака Роланда, він же Стрілець. А потім там усякі чудовиська, а потім треба рятувати світ…

Десь після третини фільму сюжетні лінії втрачають стрункість і починають плутатися. Діалоги простенькі, й потрібні вони лише для того, аби пояснити міфологію та нехитру мотивацію героїв. Герої одновимірні і нецікаві: або хороші, або погані, без напівтонів. 

Ви не повірите, але навіть чисто візуально фільм не вражає. Фантастичні пейзажі та спецефекти намальовані якісно, але нічого надзвичайного. Екшн – погоні, перестрілки, бійки – теж зняті без особливої фантазії й натхнення.

Я, само собою, не буду розказувати, чим усе закінчилося. Тільки скажу, що закінчилося все так, як начебто будуть іще сіквел, тріквел і т.д. І режисер Ніколай Аркель обіцяв, що буде продовження. І серіал іще планують знімати. Ой, людоньки, що ж то воно буде.

Головний злодій

Повернемося ж до персонажів, і я на прикладі головного негідника поясню, що було не так із ними.

Я була налаштована полюбити фільм уже за те, що там є Меттью МакКонахі, який грає Уолтера, головного злодія.

Всі ми знаємо після серіалу "Справжній детектив", що МакКонахі уміє "порвати" глядачів. Але тут сталася халепа, і в деяких сценах МакКонахі виглядає дуже по-дурному. Чесне слово, важко не реготати вголос, коли його суворий персонаж наказує рендомній дівчинці у парку зненавидіти маму. 

Проблема в тому, що Уолтер просто злий, без жодних напівтонів. Ми не знаємо, чому він злий, чому він хоче панування над світом і як він став таким сильним. Він просто ходить і злиться, і вбиває одним поглядом. Він нікого не любить, його ніщо не зачіпає, у нього нема слабких сторін. Його можна перемогти лише у прямому бою, підловивши на тактичній помилці. Тобто, у нього замало функцій, а тому він передбачуваний і нецікавий. Він не викликає співчуття й бажання його зрозуміти.

Звичайно, ці тонкощі є в книжках. Але для тих, хто книжку не читав, цей персонаж виглядає саме так.

І все ж треба віддати належне МакКонахі – він з усієї сили старався. Він був стильним, харизматичним і нестримно поганим. Він дивився на всіх, як на лайно, і був дуже сексі. Одним словом, допоміг мені пережити ці півтори години в кінотеатрі, не сильно оплакуючи викинуті гроші на квиток.

Вирок

Якщо ви фанат Кінга – не йдіть в жодному разі. У вас у голові сидить прекрасний світлий (чи темний) образ "Темної вежі", не псуйте його цим непорозумінням. 

Якщо ви не фанат Кінга, то теж не йдіть. Подумайте, зараз така чудова погода, а гуляти на свіжому повітрі так корисно для здоров'я. 

Читайте також: "Дивитися чи не дивитися: "Дюнкерк".

Такий email не зареєстровано у системі
Введите свой электронный адрес, на который мы отправим вам новый пароль.
Поле не должно быть пустым и содержать кириллицу
Спасибо!

Ваше сообщение принято.

Сожалеем :(

Во время обработки что-то пошло не так.

Bы можете отправить сообщение на электронный адрес betatest@nashkiev.com