Жизнь 02.11.2020

«Ти ж розумієш, що такій су#і, як ти, ніхто не повірить?»: історія дівчини, яка зіткнулась із домашнім насиллям в період пандемії

Проблема домашнього насилля завжди була актуальною для нашої країни.

Рисунок на стене
Історія дівчини, яка пережила домашнє насилля. Кавер: Unsplash

За словами голови держави, в умовах пандемії COVID-19 за перші шість місяців 2020 року кількість звернень до поліції збільшилась майже у два рази, в порівнянні з минулим півріччям. Більшість жертв — жінки та діти. Така статистика може свідчити про дві речі: умови карантину дійсно збільшили кількість випадків домашнього насилля або ж українці припинили мовчати про свої проблеми.

Чи дійсно саме карантин є реальною причиною чи люди просто припинили боятись звертатись до спеціалізованих служб? Можливо, причиною багаторічних знущань є зневіра у допомогу?

Ми знайшли дівчину, яка наважилась поділитись своєю історією та надихнути інших не боятись та не чекати, поки кривдник зміниться.

*Дівчина попросила залишитись анонімною.

Про перший випадок

Перший раз він мене вдарив на другий тиждень карантину. До цього ми вже жили разом. Сказав, що я сиджу вдома і до мене постійно хтось приходить. Тоді я йому все пояснила, ми поговорили і все було добре, як мені здавалось.

Як він змінився

Далі я помітила, що він почав ставитись до мене, як до хатньої помічниці. Став дуже грубим, навіть у сексі, чого раніше не було. Сказавши йому про це, я знову почула обвинувачення у зраді. Коли я говорила йому «ні», починалось найгірше, тоді вже не обходилось одним ударом. Чим більше він зі мною знаходився разом, тим більше я його нервувала. В нього був пістолет, він бив мене ним.

Про допомогу

Якось раз я викликала поліцію, але вони не змогли його знайти та просто поїхали. Потім він прийшов та переказав мою розмову з поліціантами слово у слово, ніби знаходився весь час десь поруч. Я й не вірила у допомогу, бо його брат працює у органах. Також, після останнього сильного побиття, я все розказала мамі. Звичайно, вона мені сказала, що ці стосунки терміново потрібно закінчувати, що я й зробила. Я, він, його мама та моя спокійно сіли та все вирішили. Він забрав свої речі та виїхав з моєї квартири. Повернувся вже через три дні зі сльозами та обіцянками не бити та не ревнувати. Я, як дурепа, прийняла його назад.

Про нові випадки

Це було за кілька днів до православної пасхи. Пам'ятаю, як було холодно. Тоді причиною стало те, що я не зустріла його з роботи, бо затрималась у подруги та прийшла додому пізніше за нього. Спочатку він просто мовчав та не говорив до мене. Я теж мовчки переодягнулася і вже мала лягати спати, як раптом він налетів на мене зі словами «що там, наблядувалась зі своєю подругою?». Взяв мене за руки та просто виштовхнув з квартири. Я більше двох годин просиділа надворі у піжамі, трясучись від холоду. Потім він вийшов, забрав мене. Піднімаючись до квартири, я розуміла, що зараз буде, тому дуже просила не бити по обличчю, бо саме планувала їхати до батька, який нічого не знав про ситуацію.

Він з порогу штовхнув мене на підлогу. Лежачи, я тільки прикривала обличчя. Знову бив мене пістолетом. Потім підняв, посадив, зарядив його і сказав зізнатись у зраді. Я не мала в чому зізнаватись, бо ніколи не зраджувала, але він ніби отримував задоволення від мого плачу і страху. Він, до речі, любив знімати мене на відео, коли я плачу.

Наступного дня, після того, як він пішов на роботу, я зібрала речі і поїхала до батька в село, але пробути там довго мені не вийшло. Він дзвонив та погрожував, що сам приїде за мною, а я добре розуміла, як це буде.

Зустрівши мене вдома у Києві, він першим ділом, як завжди, забрав мій телефон. Потім показав свої замітки, в яких майже похвилинно були записані усі наші розмови в телефоні, типу «Не підняла слухавку. Потім сказала, що з батьком», «Сестра покликала покурити». Він почав мені доводити, що якось пізно ввечері я пішла митись, бо до мене мав прийти якийсь хлопець. Ніякі мої докази йому, звичайно, нічого не довели. Тоді він вдарив мене не сильно і тільки по обличчю.

Якось після цього ми поїхали до його бабусі. Я, скориставшись моментом, поки його нема, розказала про всі ці побиття їй. Вона була сильно вражена, тому одразу побігла з ним говорити. В той день він побив мене так, що я не хотіла жити. Я лежала на землі, плачучи від болю, а він стояв і говорив: «Ти ж розумієш, що такій суці як ти ніхто не повірить?». Мені просто хотілось померти від болю.

Про байдужість людей та втечу

Чомусь, після цього випадку, навіть моя мама мені не вірила. Сказала, щоб просто його не провокувала, що це я сама винна в усьому.

Так ми жили до літа: я нікому не розповідала, старалась не виводити його на негативні емоції. Але терпіти більше не було сил, тому я зібрала речі і втекла до мами.

Звичайно, він знову почав дзвонити, плакати у слухавку, просити вибачення та кликати мене назад. І звичайно, я знову повернулась, але ненадовго.

Якось раз, повертаючись з роботи, я отримала від нього по обличчі прямо на маршрутній зупинці, на очах у десятків людей.

Усі зробили вигляд, що нічого не помічають, ніхто навіть слова не сказав. Він тягнув мене за волосся по землі, а люди просто проходили повз. Зараз я не можу сказати, що ображена на суспільство. Я розумію їх як людина, але думаю, що поступила б на їхньому місці по-іншому.

Це була остання крапля. Зранку я зібрала всі свої речі та пішла. Це було остаточне рішення, я розуміла, що не повернусь. Він дзвонив, погрожував, просив повернутись, але марно. Нарешті до нього дійшло, що мені вже все одно.

Результатом цих стосунків є:

  • Величезний страх перед хлопцями
  • Огида до сексу
  • Минус 9 кг через нерви
  • Проблеми із жіночим здоров'ям

Гадаю, що головною причиною був не карантин, а те, що він така людина. Карантин просто відкрив мені очі. Мабуть, його головною проблемою була невпевненість у собі, а моя — у потребі бути комусь потрібною. З самого дитинства я була сама по собі, а він мене любив по-справжньому, все було серйозно. На початку стосунків він був ідеальним, кращого я й не могла уявити. Принаймні, мені так здавалось.

Що є причиною такої поведінки хлопця та чому дівчина щоразу поверталась?
Тетяна Бобровіцька
психологиня та соціальна працівниця

Всі проблеми родом з дитинства, як би банально це не звучало. Дана розповідь вказує на те, що хлопець зазнав серйозних психологічних та, можливо, фізичних травм від своїх батьків. Постійне дорікання у зраді та побиття — це перейнята форма поведінки, не набута. Можливо, його батько так само звинувачував матір у зраді та бив, чим самим залишив слід у психіці хлопця. Результатом є проблеми із самооцінкою, невпевненість у собі, закомплексованість та недовіра людям (в цьому випадку своїй дівчині).

Щодо дівчини — ситуація ідентична. З розповіді можна дійти до висновку, що її батьки розлучені та не живуть разом. Спочатку мама порадила їй обірвати стосунки, потім — не провокувати. Це говорить про те, що дитинство дівчини теж було наповнене не зовсім здоровою та правильною батьківською поведінкою. Можливо, в їхній сім'ї мала місце зрада з якоїсь зі сторін, що стало причиною розлучення.

Коли сваряться батьки, дітям здається, що вони нікому не потрібні. Вони почуваються самотніми та вразливими. У них знижується самооцінка, тим самим у майбутньому це призводить до того, що вони стають потенційними жертвами насилля. Саме тому дівчина щоразу поверталась та пробачала, бо не розуміла, що не заслуговує на подібне відношення до себе. Їй не вистачало тієї самої любові та уваги, яку вона отримувала від хлопця, хоч і в дуже дивній та не нормальній формі.

За роки роботи у соціальній службі я зустрічала сотні подібних історій, тому можу стверджувати, що це порочне коло, з якого вихід лише один — втеча та робота над своїми дитячими установками. Дитячі проблеми неможливо викорінити самостійно, тому що більшість людей їх просто не визнає. Їх потрібно підняти на поверхню, пропрацювати, а головне — зрозуміти. Не виключення, що усі наступні стосунки дівчини будуть закінчуватись тим самим. Позиція жертви може переслідувати її все життя. Потрібно для себе зрозуміти, що та поведінка, за якою вона спостерігала у дитинстві, не є нормальною. Стосунки можуть і повинні бути інші!

Чому українці бояться допомагати незнайомцям у подібних ситуаціях?

Основною причиною байдужості людей є недовіра до правоохоронних органів. Ми чули сотні прикладів із телебачення, преси та Інтернету, де жертвам не тільки не надавали допомоги, а й висували обвинувачення. Є також стільки прикладів того, як люди допомагали незнайомим людям, а в результаті теж ставали жертвами, тим самим ускладнювали собі та своїм рідним життя. Позиція «моя хата скраю» є абсолютно нормальною, нікому не потрібні зайві проблеми.

Куди звертатись у випадках домашнього насилля

21 вересня 2020 року Президент України підписав Указ №388/2020 «Про невідкладні заходи із запобігання та протидії домашньому насильству, насильству за ознакою статі, захисту прав осіб, які постраждали від такого насильства». Володимир Зеленський акцентував свою увагу на підвищенні довіри людей до служб, які призвані допомагати у важких ситуаціях. «Людина має бути дійсно впевнена, що їй допоможуть, а не створять нові проблеми», — підкреслив Володимир Зеленський у своїй промові. По словах першої леді, в Україні повинна з'явитися дієва система реагування на випадки домашнього насильства, зокрема необхідне збільшення кількості притулків для постраждалих.

Наразі в Україні діє декілька служб, до яких можна звернутись у разі домашнього насилля:

  • 102 — Національна поліція України
  • 14-57 — урядова гаряча лінія
  • @police_helpbot — чат-бот #ДійПротиНасильства у Telegram від МВС

Національна поліція України закликає не зволікати та якнайшвидше повідомляти про акти насилля до спеціалізованих служб, адже найгірше, що ви можете зробити — це мовчати!

Всі фото: Unsplash

Такий email не зареєстровано у системі
Введите свой электронный адрес, на который мы отправим вам новый пароль.
Поле не должно быть пустым и содержать кириллицу
Спасибо!

Ваше сообщение принято.

Сожалеем :(

Во время обработки что-то пошло не так.

Bы можете отправить сообщение на электронный адрес betatest@nashkiev.com