Два роки тому Владислав Малащенко створив пекарню Good Bread from Good People, де люди з ментальними порушеннями печуть кекси й кіші. Переважно це аутисти, люди з розумовою відсталістю та синдромом Дауна. Пекарня дає їм можливість стати частиною суспільства та відчути, що вони потрібні. Зараз в асортименті Good Bread from Good People десять видів кексів та два види кішів.
Як функціонує цей непростий та водночас важливий бізнес? Відвідали пекарню, поспілкувалися із її засновником і разом з громадською організацією «Це наш Київ» розповідаємо, як влаштоване соціальне підприємництво на прикладі одного маленького бізнесу.
Про пекарню та її працівників
– Вітя, ти знаєш, що сьогодні Всесвітній день аутизму?
Кур’єр Good Bread from Good People Вітя щойно повернувся з виклику. Він привітався і потис мені руку. Перед цим Владислав Малащенко розповів, що Вітя не любить дотиків, але завжди радий діалогу. У Віті аутизм.
Пекарня Good Bread from Good People знаходиться на території ВДНГ. Вони орендують невеличку кімнату, яку переобладнали під потреби пекарні. Зазвичай протягом дня там працюють двоє кухарів. Коли ж прийшли ми, їх було вдвічі більше, ніж зазвичай. Власне, як і замовлень.
У всіх працівників пекарні ментальні порушення. Хтось виглядає та поводиться так, що помітити порушення майже неможливо, комусь потрібно індивідуально показувати, що і як робити. Раніше з ними працювали куратори, які супроводжували їх у приготуванні кексів: кожен етап виконували разом у правильній послідовності. Зараз кухарі печуть кекси та кіші без нагляду кураторів.
Владислав розповідає: «Зараз немає нікого, хто допомагає їм. Ми працюємо разом доволі довго, і за цей час у нас випрацювалася стратегія роботи. Кожен кухар відповідає за свою роботу, він розуміє, чим займається і як може допомогти іншому зробити його частину».
Про рецепти та правила
Стіни пекарні обклеєні рецептами кексів та кішів. Поруч із ними дошка, де щодня адміністратор Іван записує замовлення на день. Поки ми спілкувалися з кухарями, він забіг та дописав ще два – лимонний та морквяний кекс.
Інгредієнти до кексів лежать у прозорих боксах, які підписані. Правило: коли береш щось, треба поставити назад. Після завершення кожного етапу брудний посуд потрібно помити, а стіл витерти.
Олександр, один з кухарів, закінчив кулінарний коледж, а тому за організацію робочого процесу відповідає він. Швидко розподілив обов’язки та взявся терти моркву. Інший кухар Андрій зважує борошно та починає місити тісто. Все точно за рецептом і в правильній послідовності.
Про асортимент
В асортименті пекарні десять видів кексів: шоколадно-банановий, лимонний, яблучний, грушевий, лавандовий, апельсиново-імбирний, горіховий, манговий, морквяний і гарбузово-морквяний. Також підготували особливий кекс до Пасхи — на вершковому маслі, з мигдалевою мукою та курагою. Кішів всього два види — з куркою та з рубленим м'ясом.
Замовити можна на сайті. По Києву доставляє кур'єр, також можлива доставка по Україні «Новою поштою».
Про соціальне підприємництво
Коли у 2017-му Владислав відкривав пекарню, він не знав, що це називається соціальним підприємництвом. Владиславу був 21 рік, і він щойно отримав сертифікат від Startup Ukraine ― освітніх курсів для тих, хто хоче відкрити власну справу. На них він захистив проект пекарні, потім знайшов інвестора та запустив бізнес. Попри те, що відкрити власну справу Владиславу вдалося, він радить не робити акцент на соціальну складову з самого початку.
В першу чергу, це має бути бізнес, в якому ти заробляєш гроші. В тебе є пекарня. Ти працевлаштовуєш людей з інвалідністю. Робиш хороший продукт і сервіс. Все. Це щойно був секрет соцпідприємництва
Є інший вид соціального підприємництва — виділення певної частини прибутку підприємства на соціальні проекти. Але Владислав каже, що йому цікавіше самому долучатися до таких проектів, а не давати на них гроші. Особливо, якщо врахувати, що це допоможе соціалізуватися людям з ментальною інвалідністю.
Наприклад, кухарі разом з Владиславом возять кекси в Пуща-Водицький психоневрологічний інтернат. Ці кекси «підвішують» покупці, і коли налічується 30 штук, пекарня готова везти їх тим, хто на них чекає. Пекарня раніше брала участь в «Кураж Базарі» та продавала там свою випічку, але кухарі, які все життя просиділи вдома та фактично не бачили людей, бояться натовпу.
Кекси часто «підвішують» покупці, і коли їх налічується 30 штук, пекарня відвозить випічку в Пуща-Водицький психоневрологічний інтернат
В Україні люди з ментальною інвалідністю не можуть працювати – вони визнані недієздатними. Мовляв, вони не можуть усвідомлювати значення своїх дій або керувати ними. Тому на роботу їх ніхто не бере і їм доводиться сидіти вдома все життя. В пекарні Good Bread from Good People такі люди фактично займаються волонтерством, а усі виручені з проекту кошти Владислав вкладає назад в проект.
Про жалість
Один із працівників пекарні Вова миє посуд та допомагає з дрібними завданнями. Усе, за що він береться, виконує ретельно. Останні кілька хвилин стоїть непорушно біля хлопців, які замішують тісто, і поглядом запитує що робити.
– Зачекай, поки що нічого немає. Ми замішуємо тісто, – кухар Олександр намагається не відволікатися від своєї частини роботи.
– А ні, тримай форму. Змасти її олією всередині, – кухар Андрій простягає Вові форму для випікання кексів.
Так, для того, аби Вова працював, хтось мусить показувати йому, що робити. Інші кухарі працюють самостійно, у кожного є своя зона відповідальності. Андрій дуже переймається за свою роботу і якщо щось піде не так, він почне все наново.
Владислав Малащенко зважає на фактор, що ментальні порушення бувають різного виду та рівня. Адже від цього залежить, чи зможе людина працювати у пекарні та чи буде здатна до навчання.
Ми хочемо, щоб вони працювали і все було нормально, щоб вони могли тут попрацювати півроку-рік і піти далі на наступну роботу. Бо людей з інвалідністю доволі багато. У нас вони довго не затримуються, всі кудись йдуть: хтось далі додому сидіти, а хтось на нову роботу
Можна почути, що кекси купують, бо їх печуть люди з інвалідністю, і таким чином можна підтримати проект. Владислав ставиться до цього дуже скептично і каже, що мотиви покупців його не цікавлять: «Ми працюємо не для того, щоб викликати жалощі у людей. І що значить «жалко ребят»? Замовляють, і слава богу. Якщо людина дістала з кишені 250 грн і заплатила за той банановий кекс, то слава богу. На рахунок того, що «жалко ребят», то нам багато хто каже, що купує кекси, щоб підтримати. Це така культурна форма «помочь инвалидам».
Зараз у пекарні щодня є замовлення. Переважно кекси купують жінки, адже вони більш схильні до емпатії. Чоловікам навпаки приємніше отримувати кекси у подарунок. Регулярні продажі дозволяють утримувати соціальне підприємництво на плаву та давати йому змогу розвиватися далі.
Про стереотипи
Кур’єр пекарні Вітя любить, коли його знімають на камеру. Він дивиться в об’єктив, співає пісні, проходить по коридору – усе це Владислав знімає. Така поведінка є незвичною для людини з розладом аутистичного спектру. Втім, уявлення про те, як хтось має себе поводити і очікування від цієї людини – стереотипи.
«Наша місія – це видаляти стереотипи звичайних людей про людей з інвалідністю. Показувати, що вони не якісь там складні, а нормальні люди. Пекарня в принципі цим займається, і їй вдається».
Вітя працює кур’єром, а тому часто комунікує з людьми. У Віті є заготовлені кліше, відхід від котрих – додатковий стрес. Він часто дзвонить клієнтам і говорить так: «Альо, я тут. Я привіз ваші кекси. Виходьте». Якщо щось йде не за планом, він каже: «Дзвоніть Владу».
У Віті є особлива пристрасть: він любить наземний транспорт. Одного разу, коли було термінове замовлення, Вітя вирішив поїхати через затори. Втім, після доставки з запізненням Владиславу передзвонив клієнт та вибачився за те, що скаржився на запізнення кур’єра: «Я ж не знав, що той такий».
Навіть за собою Владислав, який працює з людьми з інвалідністю з 16 років, інколи помічає стереотипи про людей з інвалідністю: «Коли побачу, наприклад, людину з ДЦП, все одно виринає стереотип. Я зупиняюся і думаю, чому саме я так вважаю. Бо стереотипи – це відсутність культури. А її треба виховувати, ніяк інакше».
Інклюзія є одним з елементів виховання суспільства, а соціальне підприємництво лише демонструє те, що адаптуватися до нових потреб нескладно. Владислав обрав створити пекарню, щоб дати можливість людям з ментальною інвалідністю виходити з дому та жити так, як хочеться саме їм, а не батькам чи суспільству.
Читайте также: «Киев в кино: где в столице снимали «Дни Турбиных»
