Жизнь 20.11.2020

«Не говорите жене, что это легко»: три истории отцов в декрете

Почему декрет — это не только женское дело, и как параллельно воспитываются и дети, и родители.

Истории отцов в декрете
Фото: pexels.com

Официально в Украине на декретный отпуск решаются только 2-3% мужчин. Кому-то мешают гендерные стереотипы, кто-то объясняет свое нежелание сидеть с ребенком тем, что ему это не надо. Раньше на мужчину с коляской смотрели как на что-то экстраординарное и обязательно обсуждали его за спиной. Но и сейчас ситуация не стала существенно лучше. Отец в декрете — все еще явление непривычное.

Несмотря на это, право отца уйти в декрет прописано в Кодексе законов о труде Украины. Статья 179 говорит о том, что компании официально обязаны дать мужчине декретный отпуск, если он ему нужен.

Мы поговорили с тремя отцами в декрете — почему они согласились сидеть с детьми и что им это дало. Получились три разные истории о нужде, добровольном решении и стимуле превратить декрет в блог в Инстаграме.

Сергій Стасюк, став «батьком у декреті» на початку 2000 року

У мене двоє дітей: син Діма та дочка Даша. Зараз їм 19. У декрет я пішов тоді, коли ще ніхто не ходив — на початку двотисячних. Це був вимушений крок, адже жінка тоді більше заробляла. На зарплату електрика в «Укртелекомі» я точно не зміг би прогодувати сім’ю. На додачу, ми ще й орендували квартиру.

Я офіційно взяв декретну відпустку на два роки й чотири місяці. На роботі всі були шоковані таким рішенням. Колеги-хлопці казали, що не витримаю. Але ж витримав.

Зізнаюся: було дуже важко перший місяць. Жінка зранку йшла на роботу, а я займався усіма хатніми справами. Крутився, як в’юн на сковорідці. Треба було нагодувати, прибрати, памперси поміняти. На вулицю двічі на день сходити. Поки дітей одягнеш та роздягнеш, сам мокрий.

Діма був дуже шабашний, Даша — спокійніша. Діти дуже рано почали повзати, а син взагалі у 9 місяців почав ходити. Найважче було покласти їх спати та простежити, щоб нічого не наробили. Діма повзе в один бік, Даша — в інший. Тільки вийшов на балкон — вже зеленку відкривають і її смакують. Пам’ятаю, навіть у проході з кімнати лягав дрімати, щоб діти нікуди не поділися. На вихідних, дякувати, приїздила бабуся, ставало легше. Але ніколи не було думки помінятися з дружиною місцями та залишити її у декреті.

Зі знайомих тат на той момент нікого не знав, хто теж сидів у декреті. Попри таку унікальність, на вулиці люди не дуже звертали увагу, що з дітьми сиджу я, а не дружина. Матусі все розуміли. Я навіть подружився з двома і ходив на прогулянки з колясками. І нічого тут соромитися. Це ж твої діти.

Пам’ятаю, навіть у проході з кімнати лягав дрімати, щоб діти нікуди не поділися.

Тата часто забувають, що декретна відпустка — це можливість безперервно спостерігати, як ростуть сини чи доньки. Ти морально виснажуєшся, не буду приховувати. Але сумно не буває ніколи.

Я не підтримую вислови про те, що жінка краще справляється у декреті. Це все — вигадки. Людина до всього звикає. І жінки теж, як і чоловіки, вперше вчаться поводитися з дітьми. Я вважаю, що кожен тато має пройти через декрет — щоб потім не кричати дружинам: «Знову сидиш вдома, нічого не робиш». Діти — це вже робота. І відповідальність за неї більша, ніж будь-де ще.

Дмитро Коломойцев, другий раз у декреті

Перший раз я пішов у декретну відпустку у 2017 році. Тоді народилася наша перша донька, Саша. Це було спільне рішення мене та дружини. Ми мешкаємо у Швеції, тому навіть не стояло питання, а чи варто так робити. По-перше, є така можливість. Не скористатися нею було б нерозумно. По-друге, у цій країні чоловік офіційно зобов’язаний взяти сукупно на 2 місяці декретну відпустку. Але й без цього тата з великим бажанням залишаються з дітьми. І надовше.

Спочатку у декреті була дружина. Це тривало півтора року. А потім відпустку на 4 місяці взяв я. Моя професія — юрист, і я був радий трохи відпочити від роботи. З дружиною ми обговорили, що на етапі грудного вигодовування з дитиною має бути вона. А далі естафету візьму я.

У Швеції жодна людина не ставить питання «А чого ти йдеш у декрет». Це буденна справа для кожної сім`ї. Я знаю татусів, які в декреті й по одному року перебувають. І їм це подобається.

Я не можу сказати, що я читав купу літератури перед тим, як піти у декрет. Але дружина мала досвід року перебування з дитиною, тому я вже залишався вдома з чітким графіком та обов`язками. Моє завдання на початку було дотримуватися розкладу. Так вийшло, що обидві наші дівчинки (від чого я кайфую) були чемними від народження. Тому особливих проблем зі сном, наприклад, не було. Але це не звільняло мене від рутинних дій: прокинутися, поснідати, пограти в ігри, повчити, погуляти, знову поїсти, пограти, покласти спати... Ну, ви зрозуміли.

Зараз я перебуваю у другому декреті з донькою Діаною. Їй рік і шість місяців. На відміну від першої дитини, з нею у декреті я планую побути пів року. Особливих відмінностей у порівнянні з першим декретом немає. Але все одно це — інакше. Коли дитина перша, ти всьому вчишся з нуля. З другою дитиною ти вже більше підготовлений. Тим паче старша сестра допомагає з молодшою, стає для неї прикладом у поведінці. Вона вчить малу чистити зуби, вдягатися, привчає до горщика, вони разом читають казки. При цьому це дві особистості зі своїми власними уподобаннями. За цим неймовірно круто спостерігати.

Питання з їжею на початках закриває пароварка-блендер. Але як вже діти стають дорослішими, то й готувати треба щось інше. Здавалося б, декрет — чудова нагода навчитися готувати. Але поки у мене це не дуже виходить.

Я навчаю дітей побутових речей: їсти ложкою, сідати на горщик, брати шапку та шалик на двір. Також ми займаємося різними розвивальними іграми та вправами. На вулиці ми ходимо у різні місця, де збираються батьки, спілкуємося з ними, щось обговорюємо. На майданчиках чоловіків і жінок є приблизно порівну.

Тата між собою рідко обговорюють оці дитячі питання, як роблять мами. Наші розмови — це футбол, спорт, якісь заходи, вирішити, куди піти з малими. Дитина ніяким чином не обмежує батьків ані у подорожах, ані у дозвіллі. Ми обох дівчаток скрізь беремо з собою, їздимо разом на відпочинок, концерти, виставки. Ти просто підлаштовуєш свій стиль життя під розклад дитини. Але не відмовляєшся від свого звичайного життя.

Декрет відкриває для тата нереальні можливості. Ти краще пізнаєш дитину, стежиш за її розвитком як особистості. Вона виховує тебе, вчить контролювати емоції та правильно реагувати на ті чи інші ситуації. Замість дати планшет та сказати «Відчепися», ти спілкуєшся, граєшся, досліджуєш поведінку нової людини. І якщо вона у майбутньому робитиме щось не так, ти єдиний будеш винний у цьому. Адже діти повторюють поведінку та звички батьків.

Перебування тата в декреті також допомагає мамі не випасти надовго з соціального та професійного життя. Проте найголовніше — декрет змінює фокус тебе самого і життя в цілому. Ти розставляєш пріоритети, які зсуваються до сім’ї. Я знаю людей, які завдяки декрету зрозуміли, що у житті займаються не тим. І змінювали роботу.

У моєму випадку декрет також дає можливість бачити, як між собою будують стосунки діти. А це створює родину в цілому.

Раптом вас вже не двоє, а троє. А далі — навіть четверо. Це інший світ, такий собі мікрокосмос. І дуже шкода пропускати щось із цього життя.

Алексей Федоренко, папа-блогер

С моей женой Викой мы растим дочку Оксану. Сейчас ей два с половиной года. Раньше мы жили в Украине, но 5 лет назад переехали в Минск.

Я работал в сети супермаркетов, но официально ушел в декретный отпуск. И уже более года моя работа — быть отцом 24/7.

Так получилось, что в Беларуси жена быстрее нашла работу с хорошим доходом. Поэтому мы приняли решение, что какое-то время с Оксаной буду сидеть я. Первый год жизни дочери мы оба работали и попеременно сидели с ней дома. Пока два дня кто-то из нас был на работе, другой проводил время с ребенком. Но с мая 2019 года я официально полностью ушел в декрет.

Признаюсь, это для меня вызов. Я всегда работал на таких должностях, которые требовали от меня духа соперничества. На каждой работе я пытался стать лучшим. В декрете я придерживаюсь такого же принципа.

Вместе с женой мы воспитываем Оксану базовым вещам: как быть доброй, отзывчивой, счастливой. В воспитании придерживаемся принципа «не решать все за ребенка». Если она не хочет спать — не спит, не хочет есть — не ест. То же касается любых других решений.

Многие спрашивают «Ну, как тебе в декрете». Я признаюсь: нелегко. Такое чувство, будто ты все время без выходных. Но тренировки, велосипед, выходные дни у жены позволяют не доходить до состояния «я устал». Тем более все заботы посвящены ребенку, поэтому они не могут быть в тягость.

На улице я редко встречаю открытое удивление тем, что я — папа в декрете. Но да, многие делают это молча. Другое дело Инстаграм. Самый раздражающий вопрос — «А где делась мама?». Не понимаю, откуда взялся стереотип, что женщины лучше справляются с детьми. Больше решает характер человека, чем его пол.

Такое чувство, будто ты все время без выходных.

Кстати, об Инстаграме. Сейчас у меня на странице больше 3700 подписчиков. И я официально посвящаю его темам «папы в декрете». Это была идея жены. Я не верил, что мне понравится создавать тексты. Но сейчас я пишу с огромным удовольствием и постоянно получаю фидбэк от подписчиков. Конечно, я думал о заработке на рекламе. Но попробовал сделать ее несколько раз, и мне не понравилось. Хейта сейчас практически нет, хотя изначально был. Но и папы в декрете пишут редко. Каждый случай индивидуален, поэтому вряд ли советы пап в декрете друг другу помогут. И нужно помнить, что сами мужчины молчаливые. Я бы и сам не полез спрашивать.

Я однозначно рекомендую папам уходить в декрет. Ты становишься ближе к ребенку. Недостаток может быть только в потере какого-то рабочего опыта. Но сейчас я веду блог, запустил рубрику с десертами и выпекаю сладкое «как для дочки». Это доказательство, что ты все равно развиваешься и не упускаешь ни единой возможности побыть с ребенком.

Важно, что декрет обучает самих родителей. Меня он научил быть другим. Я более с математическим складом ума, а с ребенком нужно проявлять творчество. Никто не говорит, как и что делать. Каждый раз нужно выдумывать, как дочку успокоить, заинтересовать, развлечь. Декрет также научил не стесняться. Теперь я могу свободно ходить по улице и напевать с Оксаной песенку, прыгать по тротуарам и обсуждать деревья. Два года назад я бы напрягался, а что по этому поводу подумают люди.

Самое важное — декрет меня научил ценить момент. Я понимаю, что такой Оксаны, как в эту секунду, больше никогда не будет. И вот это «жить сегодня», фиксировать, как она спит, улыбается, меня обнимает — бесценно. Раньше я не ценил объятий, считая это обыденностью. Но дочь научила воспринимать эти, казалось бы, мелочи иначе.

Я задумываюсь о втором декрете. По прошествии времени тяготы забываются. Ты понимаешь, что это будет что-то новое, так как ребенок будет другой, со своими установками и подходом к жизни. Интерес к незнанию того, что будет, очень завлекает.

Фото предоставлены героями материала.

Такий email не зареєстровано у системі
Введите свой электронный адрес, на который мы отправим вам новый пароль.
Поле не должно быть пустым и содержать кириллицу
Спасибо!

Ваше сообщение принято.

Сожалеем :(

Во время обработки что-то пошло не так.

Bы можете отправить сообщение на электронный адрес betatest@nashkiev.com