Жизнь 31.12.2016

Киев глазами иностранцев: 10 атмосферных фотографий

Ежегодно Киев посещают сотни тысяч туристов. Они гуляют по улицам, рассматривают экспонаты в музеях, посещают церкви, едят борщ и вареники, засматриваются на красоток и, конечно же, делают фотографии. "Наш Киев" собрал 10 снимков украинской столицы, сделанных иностранцами. 

А куда бы вы повели иностранца делать фото?

Вы должны это прочесть
Жизнь 27.02.2017

"Гіркі жнива": чому Брюс Вілліс ніколи не зніметься у фільмі про Україну

Якби про цю стрічку можна було говорити без огляду на зв’язок з українською історією, то це була б дуже коротка рецензія.

Кадр з фільму "Гіркі жнива"

У кінотеатрах стартував прокат канадського фільму "Гіркі жнива" режисера Джорджа Менделюка. Його вже похвалили за правдиве зображення історії і звинуватили в історичних неточностях, подякували канадцям за увагу до України та побідкалися, що подібний фільм саме в Україні й досі не зняли. Нам теж є що додати.

Стрічку можна назвати спробою зробити жанрове кіно в етнографічно-історичних декораціях. Це мелодраматична історія кохання молодих українських селян Юрія та Наталки на фоні трагічних подій 1930-х років. Фільм вийшов досить гарним візуально, що не дивно: у титрах значиться досвідчений оператор Дуглас Мілсом ("Цільнометалева оболонка", "Робін Гуд: принц злодіїв"). Також можна назвати вдалим кастинг: молоді й перспективні Саманта Баркс та Макс Айронс дуже старалися та виглядали загалом гарно.

Кадр з фільму "Гіркі жнива"

Проте у фільму багато проблем, і перша з них — це сценарій Річарда Бачинського-Гувера. Сюжет вийшов плутаним. Герої діють нелогічно, їхні мотиви не завжди зрозумілі. Автори фокусуються на любовній лінії, яка сама по собі є кволою та безконфліктною. Втім, бічні сюжетні ще гірші.

Кадр з фільму "Гіркі жнива"

У фільмі купа деталей, які ніяк не рухають сюжет. Наприклад, друзі Юрія, Микола і Тарас, також закохані в його наречену Наталку. Але вони практично не виявляють свої почуття, тож це прикре непорозуміння не впливає на їхні дії та стосунки з Юрієм.

Або ж епізод, де Наталка іде до комісара Сергія. Ми не знаємо, чи вона вимушена була це зробити, чи то в неї був якийсь підступний план. Дівчина труїть комісара борщем з мухоморами, але чомусь не до смерті, а тільки до галюцинацій, після чого відразу ж закликає селян повстати проти більшовиків. Повстання провалюється. "Що це було?" — питає себе глядач, якого огортає непозбувна бентега.

Кадр з фільму "Гіркі жнива"

Нелогічності та ляпи сценарію можна перераховувати дуже довго. Так само довго можна говорити про історичні неточності. Роль села біля Сміли зіграв музей Пирогів. Всі дівчата у фільмі бігають з романтично розпущеним волоссям, що в Україні не було заведено. І так далі. Але то вже дрібниці.

На цьому розмову про фільм можна було б припинити, якби цілком непримітна лавсторі не розгорталася на тлі Голодомору.

Кадр з фільму "Гіркі жнива"

Голодомор — це несправедливо, жахливо і невиправно, це одна з найстрашніших сторінок в новітній історії. І це українська історична травма. З травмами треба працювати, про них треба говорити. Прекрасно, коли до таких розмов підключається мистецтво. Тому що мистецтво (в нашому випадку — художнє кіно) може запропонувати якесь терапевтичне прочитання теми. Наприклад, так, це з нами сталося і це було дуже погано, але все, що нас не вбиває, робить нас сильнішими.

Наші сучасні режисери поки що не проявили цікавості до Голодомору (останній художній повнометражний фільм на цю тему, "Голод-33", був знятий у 1991 році). В жодному разі це не камінь в город кіношників, їх можна зрозуміти. Тема, з одного боку, страшна і болісна, з іншого — вкрита офіціозним пафосом, який погано поєднується з творчістю.

Отже першим за багато років художнім фільмом про Голодомор стали "Гіркі жнива" канадських авторів з українським корінням. І цей фільм робить дуже важливу річ: він розповідає про Голодомор та популяризує Україну за її межами. Фільм вийшов у прокат у 45 країнах світу, його показували на великих кінофестивалях. І це прекрасно.

Кадр з фільму "Гіркі жнива"

З іншого боку, стрічка демонструє нам, якою світ бачить Україну. А бачить він її як цікавий з етнографічної точки зору край, що історично багато страждав і був зіпсований поганими хлопцями. Його мешканців треба пожаліти, хоча всі хороші хлопці (як головний герой) тікають звідти на Захід.

Не сказати, щоб це була найгірша версія України. Нещодавно в інтернеті з’явився ролик, у якому зібрані епізоди про Україну в зарубіжному кіно за останні 50 років, і там чимало неприємних речей. Тож Україна у вишиванках і безкраїх полях — це ще добре. І, що цікаво, закономірно.

Давайте згадаємо 2015 рік та епічну баталію за висування фільму від України на "Оскар". Тоді за номінацію змагалася жорстка, артхаусна, відзначена на багатьох фестивалях стрічка “Плем'я”. Її головним суперником був фільм “Поводир”, що розповідав про трагічні події української історії та продовжував традиції поетичного кіно. Якщо ви пам'ятаєте, на “Оскар” висунули саме “Поводиря”. Тобто Україна й сама транслює світові цей образ історично нещасної, але прекрасної землі. Світ дослухається і повертає нам “Гіркі жнива”. У тому ж жанрі мелодрами про трагічну українську історію. А це такий спеціальний жанр, у якому ніколи не зіграє Брюс Вілліс. Бо він завжди усіх рятує. Тим часом у фільмі про Україну всіх не врятуєш. Взагалі мало кого врятуєш. Врятуєш свою шкіру і кількох рідних — і то добре. 

Вы должны это прочесть
Жизнь 27.02.2017
"Ми генетично запрограмовані на єдність": історії кращих світлин Конкурсу української військової фотографії

"Плакатні образи годяться для пропаганди, але справді вражають недосконалі знімки фотографів-любителів, які буквально дряпають своєю правдивістю", — розповідає фотожурналіст Олександр Глядєлов. Саме з такими знімками йому та ще двом професійним фотографам довелося працювати під час Конкурсу української військової фотографії, де вони виступали в якості журі.

За два місяці відбору на сайт конкурсу було завантажено 1500 фотографій. Більшість авторів — свідки та безпосередні учасники збройного конфлікту на сході нашої країни: волонтери, добровольці, бійці ЗСУ та військові журналісти. Вони побачили війну зсередини і переклали своє бачення на мову фотографії. Редакція "Нашого Києва" спільно з Міністерством оборони та агенцією стратегічних комунікацій "СтратКомУА" поспілкувались з авторами кількох робіт, що здобули нагороди конкурсу, в тому числі із володарем Гран-прі Анастасією Івановою.

Артур Назаров, ІІІ місце в номінації "У фокусі" за фото "Під обстрілом на "12 годин"

Знімати Артур Назаров почав ще з Майдану. Вирішив, що має залишити спогади про подію, яка обов’язково увійде в історію. Захоплення фотографією Артур не втратив і після того, як потрапив на фронт.

"Це фото зроблено в березні 2015 року поблизу села Піски, що в Донецькій області. На той момент я був при батальоні ОУН. Одного дня нас разом із загиблим Мирославом Мислою відправили в патруль. Тоді в нас було затишшя вже днів десять, тому були розслаблені, ніби вийшли на прогулянку. Підійшли до траси, побачили, як хлопці з "Правого сектора" йдуть на позицію "Небо". Познайомилися. Поговорили. Далі вони пішли до траси, що ми називали "12 годин". Ось тут нас і накрило. Стріляли з крупняка — "Утьос". Стріляли по хлопцям. Ми впали. Хлопці побігли далі. Пощастило, що перші кулі потрапили в дерево, і бійці встигли відійти з лінії вогню. Того дня ми уникнули втрат. На жаль, не кожен день був таким.

Це лише один з моментів війни, однак саме з таких моментів складається наше життя, історія нашої країни. Я хочу, щоб ми цінували і пам’ятали кожну хвилину нашого життя, адже важко вгадати, коли його може обірвати ворожа куля".

Максим Кривцов, І місце в номінації "Життя військових" за серію "Позиція "Пушка"

Фото "Під покровом Богородиці"
Фото "Друг "Тернопіль"

Максим — боєць "Добровольчого корпусу", єдиний з учасників конкурсу, який знімає на плівку. Зізнається, що за все життя знімав на камеру не більше 10 разів, хоча фотографією цікавиться досить давно.

"Цю серію я зняв в селі Піски в лютому 2015 року. Усі фото зроблені протягом 24 годин. Я хотів показати один день з життя АТО під час так званого "другого перемир’я". Позиція називається "Пушка". На фото мої побратими. Згорівший будинок — це дім, у якомі загинули мінометчики за пару днів до того. Згоріло все всередині. Та не ікони… Вціліли лише вони та керамічна постать Богородиці.

Ікони ми потім занесли до каплички, що знаходиться в резиденції донецького митрополита Іларіона. Цікаво, що саме це місце війна не зачепила. Святе.

Я вважаю, що фото в серії — це не тільки документація подій. Це мої рефлексії. Те, як я побачив війну. Це мої відчуття та переживання як свідка та учасника. На цих фото відчувається холод війни. Її запах. Саме тому я і знімаю чорно-білі фото. Ти не відволікаєшся на барви. Ти проникаєшся емоціями на обличчях, відчуваєш подих, запах, атмосферу. Я не фотограф, я передавач".

Анастасія Іванова, І місце в номінації "Люди", Гран-прі конкурсу за фото "Наодинці з другом"

Фото "Наодинці з другом"

Анастасія Іванова працює провідним консультантом сектору по зв'язкам з громадскістю апарату Любашівської райдержадміністрації, що на Одещині. Фото, яке журі конкурсу одностайно визнало найкращим, вона зробила на планшет і спочатку не планувала публікувати. Відомою ж світлина стала завдяки керівнику Анастасії. Голова Любашівської райдержадміністрації Тетяна Скапровська виклала її на Facebook, після чого Насті зателефонували з газети "День" з пропозицією взяти участь у міжнародному фотоконкурсі. Невдовзі фото отримало приз глядацьких симпатій конкурсу. Коли дівчина дізналась про Конкурс української військової фотографії, подала свою світлину без вагань. На її думку, вражаючу історію фото мають почути якомога більше українців.

"Фото було зроблено за трагічних подій. У вересні загинув Вадим Матросов, Боцман. Він служив в 46-му окремому батальйоні спецпризначення "Донбас — Україна". Похорони відбулися 12 вересня, а через деякий час ми з Тетяною Скапровською заїхали покласти ще один вінок. Ми повертаємось, а на могилі лежить боєць. Це було вражаюче… Я такого ніколи в житті не бачила. Від побаченого затремтіли руки, ноги, я відчула мурашки по шкірі. Вперше в житті було неймовірно важко фотографувати. Я хотіла б, щоб той, хто посіяв прокляту війну на нашій землі, побачив це фото і нарешті усвідомив, що непереможна сила українців в єдності. Навіть після смерті нас неможливо роз'єднати, поділити, відібрати в нас рідну землю, розлучити друзів. Ми генетично запрограмовані на єдність.

Пізніше дружина Боцмана розповіла, що боєць був його другом, 120 днів прожили пліч-о-пліч в батальоні. Згодом, коли відслужив свій термін, боєць повернувся додому. Після загибелі Вадима докоряв собі, що не вберіг. Якби був поруч, історія могла б скластися інакше".

Артурас Морозовас, І місце в категорії "У фокусі" за фотографію "Допомога"

Фото "Допомога"

Із цією фотографією пов’язана майже детективна історія. На конкурс її подав український військовий Дмитро Субота. Коли фото дійшло до фіналу конкурсу, Дмитро зізнався, що він є лише учасником фото (на світлині другий знизу), а справжній автор — відомий литовський фотожурналіст Артурас Морозовас. Так серед десятків любительських фотографій у числі переможців опинився знімок, зроблений професіоналом. Коли команда проекту зв’язалася з Артурасом, щоб повідомити несподівану новину, виявилось, що знайомство молодого фотографа з Україною не обмежується кількома фото.

"Мені випала цінна можливість спостерігати за трагічними подіями і Україні від самого початку. Я бачив, як революція перетворилася на війну і як ті, кого я зустрічав на Майдані, брали зброю і йшли захищати свою Батьківщину.

Фото, яке так неочікувано отримало перемогу, було зроблене 12 березня 2015 року, коли я жив з групою парамедиків "Госпітал’єри" в складі "Правого сектору". Того дня ми повернулись до медпункту за кілька кілометрів від лінії фронту, щоб оновити запаси ліків. Раптом туди примчала автівка, на якій привезли раненого шрапнеллю бійця, що потрапив під артобстріл. Я зробив кілька фото "Госпітал’єрів", які несли свого пораненого товариша. Він був вдягнений у вишиванку. Пам’ятаю, як хтось сказав: "Шкода, що вишиванку різати треба".

Це була вже третя моя поїздка на Донбас. Більшість часу я провів у селищі Піски з українськими солдатами та волонтерами. Напруга в цьому місці відчувалася постійно. Ти завжди знаходишся в епіцентрі подій: гучно лунають постріли та вибухи, прибувають поранені бійці. Піски будуть тяжким випробуванням для тих, хто страждає на клаустрофобію, адже більшість часу ти перебуваєш в сховищах або вузьких і темних бліндажах. В Пісках було складно, але саме тут я познайомився з багатьма бійцями, які стали для мене справжніми друзями".

Про Конкурс української військової фотографії

Конкурс став черговим етапом масштабного проекту "Армія. Друге народження", який досліджує становлення нового українського війська через спогади очевидців і безпосередніх учасників цього процесу. В рамках проекту вже відбулися три фотовиставки циклу "Моя армія. Бачити серцем" у Києві, Маріуполі та Краматорську, а 3 березня пройде презентація першої фотокниги проекту, впорядкуванням якої займався дворазовий лауреат премії World Press Photo Дональд Вебер.

Слідкуйте за перебігом проекту на офіційному сайті newarmy.in.ua та у Facebook facebook.com/NewArmyInUA.

Всі фотографії переможців Конкурсу української військової фотографії доступні за посиланням.

Вы должны это прочесть
Жизнь 23.02.2017
Мусульмане в Украине: соседи или братья?

Сколько мусульман в Киеве и в других регионах? Откуда они родом? Почему так расселены? Где молятся? Что едят? На что жалуются? Как относятся к Украине? Изменилось ли отношение к ним после Революции Достоинства? Ответы — в нашей статье.

Сколько мусульман в Украине

Сегодня в Украине проживает около миллиона мусульман, это 2% населения. По данным отчета The Future of World Religions: Population Growth Projections, 2010-2050 , подготовленного американским Pew Research Center , к 2050 году этот показатель возрастет до 1,3 млн человек, или 3,7% населения. Прогнозы выглядят реалистично, так как в 2010 году последователей ислама в Украине было вдвое меньше, чем сейчас.

Среди основных причин прироста авторы отчета называют высокую рождаемость среди мусульман (2-2,3 ребенка на одну женщину), миграцию и смену вероисповедания людьми в зрелом возрасте.

Этнический состав

Около половины мусульман Украины — крымские татары. Еще 50% составляют татары волго-уральского региона, азербайджанцы, турки-месхетинцы, чеченцы, дагестанцы, узбеки, а также общины мусульман-украинцев.

Эти данные приблизительны, так как последняя перепись населения страны проводилась в 2001 году, а следующая запланирована только на 2020-й.

Расселение по регионам

Основная часть мусульман Украины сконцентрирована на юге и востоке страны. Больше всего их в оккупированном Крыму, на Донбассе и в Киеве. Кроме того, немало приверженцев ислама в Луганске и Луганской области, Днепре, Херсоне, Запорожье, Мелитополе, Харькове и Одессе.

В каждом из перечисленных выше городов Украины, кроме крымских, у мусульман есть по 1-2 мечети, молельные комнаты (их много там, где мало мечетей), халяльные кафе и рестораны, магазины халяльных продуктов и исламские культурные центры.

В Крыму проживает 400-450 тысяч мусульман, это 17-20% населения полуострова. 90% из них — крымские татары. Остальные — азербайджанцы, украинцы и русские, принявшие ислам. Самый “татарский” город Крыма — Симферополь. Всего на полуострове действует 280 мечетей.

По словам муфтия Духовного управления мусульман Украины “Умма” Саида Исмагилова, большинство приверженцев ислама из Крыма и Донбасса поддерживают Украину, а на оккупированных территориях остаются от безысходности. Многие из них не имеют финансовой возможности уехать, а часть выехавших возвращается обратно после тщетных попыток найти жилье и работу.

“Государство не предоставило никаких социальных программ по расселению и трудоустройству таких переселенцев”, — говорит Исмагилов.

КАРТА УКРАИНЫ

Мусульмане в Киеве

По разным данным, в Киеве проживает 30-40 тысяч мусульман. Это крымские татары, азербайджанцы, дагестанцы, чеченцы, арабы и украинцы, принявшие ислам. Многие переехали сюда после оккупации Донбасса и аннексии Крыма.

“Более точных цифр даже у государства нет”, — уверяет Саид Исмагилов.

К услугам столичных мусульман две мечети и одна молельная комната, исламский культурный центр, десяток халяльных магазинов, в том числе работающих онлайн, а также 10-15 заведений общепита. Самые популярные из них — Family House в Исламском культурном центре (ул. Дегтяревская, 25а), “Кардаш” (ул. Дегтяревская, 27а) и, как ни странно, столовая UZ-DAEWOO (ул. Сырецкая, 33в).

КАРТА КИЕВА

Какие проблемы есть у мусульман Киева?

1. Не хватает культовых сооружений. Во время праздников мечеть Исламского культурного центра не вмещает всех мусульман-суннитов, поэтому они располагаются прямо на улице, во дворе. Приходят со своими ковриками в любую погоду. Саид Исмагилов рассказывает, что неоднократно обращался с этим вопросом к властям, просил выделить земельный участок, но всегда получал вежливые отказы. 

2. Не хватает кладбищ. По религиозной традиции, хоронить мусульман необходимо на отдельных кладбищах или секторах. Такой сектор есть на Северном кладбище за Броварами, однако он уже практически заполнен. На старых кладбищах разрешены только дозахоронения. По словам Саида Исмагилова, власти все время откладывают выделение земельного участка под кладбище, а “люди тем временем продолжают умирать”.

3. Не принимают фото в хиджабе (платке) для внутренних паспортов. Существует внутреннее постановление, обязывающее фотографироваться без головного убора. 

"Для загранпаспорта можно без проблем сделать снимок в хиджабе, а при оформлении внутреннего паспорта часто отказывают, ссылаясь на этот документ. Неоднократно обращались в МВД, женщины даже опубликовали петицию на сайте президента с просьбой посодействовать”, — рассказывает духовный лидер мусульман Украины.

В то же время Саид отмечает, что в нашей стране самое демократичное законодательство среди всех постсоветских стран. Если сравнивать микроклимат мусульманских общин в Украине и в традиционных мусульманских республиках Кавказа или Средней Азии, у нас дела обстоят лучше. Нет проблем ни с халяльными продуктами, ни с заведениями, ни с отношением. В Исламский культурный центр часто приходят немусульмане, привозят учеников и студентов на экскурсию, чтобы познакомить их с культурой и традициями.

Много или мало?

Если сравнивать со странами Европы, в Украине проживает среднее количество мусульман — 3,4% последователей ислама в Европе. Столько же их, к примеру, в Испании, Болгарии и Нидерландах. Это далеко до рекордов Германии (16,4%), Франции (16%) и Великобритании (10%), но намного больше, чем, к примеру, в соседних Беларуси и Молдове (по 0,1%).

КАРТА ЕВРОПЫ

Как относятся к мусульманам в Украине?

По словам Саида Исмагилова, украинское общество очень открытое и толерантное, здесь никогда не было таких проблем с отношением к мусульманам, как, скажем, в России. Отдельные конфликты возникали, но значительного развития не получали. А в последние годы ситуация даже улучшилась.

“Мусульмане — довольно незначительная часть населения, до Революции Достоинства о них мало знали и слышали. И только после того, как крымские татары выступили за украинскую государственность, были участниками Евромайдана и воевали в АТО, о них узнали и стали относиться значительно лучше”, — рассказывает Исмагилов.

Украинский центр исламоведческих исследований провел два социологических опроса об отношении украинцев к исламу и мусульманам — в 2013-2014 гг. и 2015-2016 гг. Цель опросов — выяснить, сколько наших соотечественников готовы жить рядом с мусульманами или голосовать за последователей ислама на выборах. В среднем за время между опросами отношение к мусульманам в стране улучшилось на 20-30%. 

ОПРОС

Материал создан при поддержке Фонда развития СМИ Посольства США в Украине. Взгляды авторов могут не совпадать с официальной позицией правительства США.
Supported by the Media Development Fund of the U.S. Embassy in Ukraine. The views of the authors do not necessarily reflect the official position of the U.S. Government.

Вы должны это прочесть
Жизнь 22.02.2017
Епідемія паніки: чому “сині кити” виринули саме зараз і що з цим робити

Опитування показало, що як мінімум половина дітей дізналися про “підліткові групи суїциду” саме через скандал у пресі. Чи був він випадковим?

Фото: pinterest.com

Шалена медійна популярність тем, пов’язаних з так званими “підлітковими групами суїциду” в соцмережах, набуває характеру панічної епідемії. Хто і навіщо роздмухав скандал з новини річної давнини? І що робити з наслідками?

Героїчна кіберполіція?

Тут одразу слід зазначити, що моє ставлення до безпеки дітей в інтернеті є цілком однозначним: захищати їх потрібно, формувати обачність у користуванні соцмережами – критично важливо. Питання лише у тому, як саме захищати. І чи є дієвим інструментом захисту дитини масова інформаційна кампанія, яка виводить підлітковий суїцид у топову тему медіа.

І от тут у мене виникає бажання з’ясувати: чому цей скандал вибухнув саме зараз, в дні річниці трагічних подій на Майдані?

Беркутівець стріляє з АК біля Жовтневого (facebook.com/maydan18february)

А потім — ще два незручних питання, які нібито не пов’язані з цією темою:

1. Які конкретні здобутки кіберполіції у захисті суспільства від інформаційної агресії з боку Росії? За що саме кіберполіції могло б подякувати суспільство?

2. Скільки вбивць героїв Небесної Сотні отримали заслужений вирок завдяки роботі СБУ?

Бо мене дивує неймовірна медійна активність кіберполіції та СБУ у "героїчному рятуванні" дітей від мережевої гри, яка (увага!) з’явилася майже рік тому.

Крапля в морі

Майже за рік існування "небезпечних груп" є два підтверджених випадки підліткового суїциду в Україні, які можна пов’язати з цими групами. Саме таку інформацію надали представники правоохоронних органів на моє пряме запитання під час однієї з нарад, які зараз постійно проводяться у різних за рівнем аудиторіях.

А тепер зіставимо дані. За інформацією Всесвітньої організації охорони здоров’я рівень самогубств в Україні у 2014 році склав 21,2 випадку на 100 тис. населення, що в абсолютних цифрах становить більше 9,5 тис. осіб

Скільки з цих 9,5 тисяч випадків підліткових суїцидів — точної статистики мені знайти не вдалося. Але можна з великою долею вірогідності припустити, що це навіть не десятки.

Фото: Psychologies

І причини підліткового суїциду добре відомі: відсутність розуміння з боку батьків та ровесників, цькування та переслідування з боку вчителів та ровесників у школі, особистісні життєві трагедії (а в цьому віці розрив стосунків — це безсумнівна трагедія для підлітка) тощо. Так було завжди. І так є не тільки в Україні.

Захищати треба з розумом

Повторюсь: захищати дітей потрібно, вчити обережності у соцмережах — життєво необхідно.

Аби лише це відбувалося без панічних хвиль. Бо, на моє переконання, шкоди від такого подання теми суттєво більше. Багато дітей дізналися про "небезпечні групи" саме зі ЗМІ, які ретранслювали "стурбовані" прес-релізи кіберполіції та СБУ, і побігли дивитися: що ж воно таке?

Оскільки тема набула розголосу, я обережно запитав старшокласників нашої школи на уроці медіаграмотності, що зараз відбувається в мережі. Відповіли миттєво і практично хором: так всі ж говорять про “синього кіта” та “прокинься о 4:20”.

Тоді я провів експрес-опитування 50 підлітків 14-15 років, яке, звісно, не претендує на репрезентативність, але надає певне уявлення про ситуацію.

Що стало відомо з опитування:

1. 100% дітей знають про небезпечні групи в інтернеті.

2. 60% підлітків дізналися про ці групи від ровесників, 50% - зі ЗМІ, 10% - від батьків.

3. На питання “Чому це небезпечно?” діти відповідали так:

  • це втягує у залежність;
  • ці групи змушують робити те, чого нормальна людина інакше б не зробила;
  • якщо виконувати всі завдання, можна навіть загинути;
  • потрапляєш у залежність від шахраїв, які тебе використовують

4. Популярні відповіді на запитання “Як убезпечити себе у такій ситуації?”

(багато хто називав більше одного джерела, тому сумарно відповідей більше 100%)

Від ровесників – 60%

Зі ЗМІ – 50%

Від батьків – 10%

  • Не вступати у такі групи;
  • Перевіряти коло спілкування у соцмережах;
  • Взагалі не мати акаунтів у соцмережах;
  • Відрубати руки тим, хто нас дурить (цитата по пам’яті);
  • Радитися з батьками (така відповідь, на жаль, єдина);
  • Обговорити з друзями та не лізти у дурні суперечки.

Зазначу, що відповіді на четверте питання можуть бути не дуже типовими на загал, бо саме ці класи вже другий рік вивчають курс “Медіаграмотність”. В його рамках ми ще минулого року ознайомилися з насиченим розділом “Безпека в інтернеті”, крім того, постійно згадуємо основні правила медіабезпеки під час вивчення інших тем.

Що ж робити батькам?

Відповідь на це питання вже надали психологи. Вона дуже проста: робити те, що зазвичай відповідальні батьки роблять у стосунках зі своїми дітьми. Спілкуватися з підлітками, чути їх, не "ламати" маленьку людину, не вігороджуватися від неї "невідкладними справами", поважати особистість.

Фото: Onedio

Дуже раджу підписатися у Facebook та читати поради дитячих психологів, наприклад, Світлани Ройз або Катерини Гольцберг (важливий сюжет на 5 каналі), та таких медіапсихологів, як Любов Найдьонова. Вона спокійно і компетентно дає поради, що треба робити батькам.

Слухаємо дітей, спілкуємося з ними. Це — головне.

Сергій Горбачов, директор Спеціалізованої школи ім. Івана Багряного №148 міста Києва

Вы должны это прочесть
Жизнь 22.02.2017
Лучшие из лучших: в Киеве назвали победителей музыкальной премии Yuna-2017

Трумфатором стала Джамала, а "Грибы" назвали открытием года.

Фото: yuna.ua

Во вторник, 21 февраля, в Киеве вручали ежегодную музыкальную премию YUNA-2017. Церемония награждения проходила во Дворце Спорта.

Триумфатором этого года, ожидаемо, стала победительница "Евровидения-2016" певица Джамала. Она одержала победу сразу в нескольких номинациях: "Лучший соло-артист", "Песня года" (композиция "1944", с которой она выиграла "Евровидение") и "Лучший дуэт" (с группой ДахаБраха). 

Две награды унесла с собой группа The Hardkiss, которая победил в номинациях "Лучшее концертное шоу" и "Лучшая рок-группа".

"Открытием года" была названа группа "Грибы", взорвавшая  интернет-сообщество. А ветераны украинской сцены ТНМК получил награду за особые достижения в музыке

Список победителей премии YUNA-2017:

Лучший соло-артист: Джамала

Лучшая рок-группа: The Hardkiss

Лучшая поп-группа: Время и Стекло

Лучший альбом: MONATIKЗВУЧИТ - Monatik

Лучший видеоклип: Кружит - Monatik

Лучший дуэт – Заманили - Джамала и ДахаБраха

Открытие года: Грибы

Лучшее концертное шоу: Концерты The Hardkiss "#thehardkissfive" к 5-летию группы

Лучшая песня: "1944" - Джамала

Лучший менеджмент: Mozgi

Новое дыхание: Cepasa

Напомним, что дизайнеры показали суть логотипа "Евровидения-2017".

Вы должны это прочесть
Такий email не зареєстровано у системі
Введите свой электронный адрес, на который мы отправим вам новый пароль.
Поле не должно быть пустым и содержать кириллицу
Спасибо!

Ваше сообщение принято.

Сожалеем :(

Во время обработки что-то пошло не так.

Bы можете отправить сообщение на электронный адрес betatest@nashkiev.com