Особливий статус Києва в регіоні Східної Європи породив міф «Вічного міста», «Святого міста», «Північного Риму», «Єрусалиму землі Руської».
Подібним чином особливого статусу набувають не тільки міста, але й певні їх частини: площі, вулиці, історичні місцевості, елементи природного ландшафту. «Найбільш київська вулиця», «крилата вулиця», «київський Монмартр», «душа старого міста» — так кияни називають Андріївській узвіз. Чим же особлива ця вулиця?
Природний рельєф
Зміна напрямку і висотний перепад Андріївського узвозу витворюють мальовничу картину: вулиця змійкою сповзає з «Княжого Граду» на торгово-ремісничий Поділ.
Панорама вигинів узвозу, що постає з Клинця — південного виступу Замкової гори — відома фотовізитівка не лише цієї вулиці, а й самого Києва. Цей ракурс підкреслює київський статус «міста на семи пагорбах», «вертикального міста». Вертикальність вулиці найкращим чином довершує Андріївська церква, зведення якої на Андріївській горі вважають зразковим поєднанням архітектури і місцевості. Гора дала назву храму, котрий, у свою чергу, дав назву вулиці.
Оглядовий майданчик навколо церкви — місце, де в гостей Києва часто перехоплює подих. Перед очима глядача розкривається краєвид, де представлені майже всі знакові частини старого Міста.
Архітектурні пам'ятки
Андріївську церкву часто називають найкрасивішим київським храмом. Це найменший і одночасно чи не найвдаліший проект петербурзького архітектора італійського походження Бартоломео Растреллі.
Може прозвучати дещо дивно, але Андріївська церква — шматочок придворного Петербурга серед Києва, тому що проект храму є верхньою частиною проекту Смольного монастиря авторства того ж архітектора. Щоправда відповідальному за спорудження зодчому Івану Мічуріну довелось доповнити проект Андріївської церкви двоповерховим стилобатом у підніжжі храму, аби укріпити дуже непросту будівельну ділянку на верхівці пагорба.
Андріївська церква має статус пам'ятки архітектури національного значення. Окрім неї цей статус отримали ще дві будівлі узвозу ― №13 і №15, це будинок Булгакова і «Замок Річарда Левове Серце». Обидва будинки пов'язані з творцями міфу Андріївського узвозу.
Хто створював міф Андріївського узвозу
Одна з таких постатей ― Михайло Булгаков, монархіст, котрий не сприймав Україну як самостійну державу. Він мав серйозні проблеми з морфіновою залежністю, від якої дивом врятувався. Проте в булгаківських описах місто і зокрема Андріївський (у автора Олексіївський) узвіз постають дуже мальовничими. Навколишнє письменник сприймає через призму Києва, за що його світогляд дослідники інколи називають «києвоцентричним».
Будинок Булгакова для широкого загалу відкрив інший киянин — письменник Віктор Некрасов. Саме він назвав цю вулицю найбільш київською, а прибутковий будинок підрядчика Дмитра Орлова — «Замком Річарда Левове Серце». В кінці 1960-х років Андріївський узвіз і будинок Булгакова з подачі Віктора Некрасова стали об'єктами паломництва творчої інтелектуальної молоді. В 1967 році письменник опублікував в журналі «Новий світ» нарис «Дім Турбіних» про будинок №13 на Андріївському узвозі, в якому жив і сам Булгаков, і герої його роману «Біла гвардія». Назва «Дім Турбіних» закріпилась за будинком.
Ще одна відома постать, пов’язана з Андріївським узвозом ― Михайло Старицький. Його комедія «За двома зайцями», що була переробкою п'єси Івана Нечуя-Левицького «На Кожум'яках», подарувала Києву монумент Проні з Голохвастовим. Він встановлений поряд з Андріївською церквою, це одна з найбільш улюблених скульптурних композицій серед киян і гостей міста. Щодо пам'ятника Булгакову поряд з музеєм на узвозі, то він є першим пам'ятником письменнику в світі.
Жива, майже домашня атмосфера вулиці також постає в творчості письменника Григора Тютюнника. В 1960-х роках він мешкав у будинку № 34, що навпроти Андріївської церкви. Тютюнник описав Андріївський узвіз і повісті «День мій суботній»:
«Прокидаюся я щосуботи од сонця й золота, що, здається, тече крізь вікно з недавно позолочених хрестів на Андріївській церкві... Я дивлюся на хрести і уявляю собі, куди сягала їхня тінь, коли сонце тільки-но зійшло. А сягала вона, це я недавно бачив, аж на дальні, вкриті молоденьою зеленню приподільські кручі, на яких з ранку до вечора гасає дітвора з м'ячем: кручі ті найраніше зустрічають весну. Потім тінь усе коротшала й коротшала, доки не зникла поміж старовинними будинками на Узвозі, тихій вуличці, вимощеній бруківкою, мабуть ще за руських князів».
Трохи енциклопедичності
Версія про те, що літописний Боричів узвіз відповідає пізнішому Андріївському узвозу дуже приваблива. Проте, літописних свідчень та інших історичних даних, на жаль, надто мало, аби говорити про це із впевненістю.
Відомо, що первинно це була не вулиця, а дорога. Таку функцію верхня частина узвозу виконувала за княжих часів. В XVII столітті її відгалуження продовжили до Замкової гори, а згодом розширили для проїзду не лише вершників, а й возів. Зведення Андріївської церкви в середині XVIIІ століття поклало початок забудови узвозу, як житлової вулиці. Хоча розвивався цей етап дуже повільно.
Але згодом, з другої половини ХІХ століття, до забудови узвозу долучилися відомі архітектори: Павло Спарро, Володимир Ніколаєв, Микола Казанський та інші. Зрештою, в умовах складного ландшафту постав унікальний архітектурний ансамбль, доповнений бароковими обрисами Андріївської церкви, неоготичними вежами «Замку Річарда», оглядовими майданчиками з привабливими панорамами Дніпра й Подолу.
В радянський час Андріївський узвіз довго лишався тихою, зеленою, дещо забутою й занедбаною вулицею. Але в 1982 році, коли в Києві святкували 1500-річчя, все змінилось. Відтоді й до нашого часу Андріївський узвіз — невід'ємна складова святкування Дня міста з мистецькою атмосферою і українським духом. Щоправда, ці акценти дедалі більше поступаються туристичній складовій.
Сьогодні Андріївський узвіз — найбільший сувенірний ринок Києва, де все ще багато мистецьких галерей, проте кав'ярень і ресторанів дедалі більшає. Все ще залишаються житлові будинки, проте готелі й туристи чисельно переважають місцевих мешканців.
Чому Андріївський узвіз ― незвичайна вулиця
Це єдина вулиця в Києві з неправильною нумерацією ― з віддаленням від Майдану Незалежності вона не зростає, а зменшується. Тут збережено стару нумерацію, коли Головпоштамт ще знаходився на Поштовій площі, оскільки деякі будинки Андріївського узвозу разом зі своєю нумерацією стали невід'ємною частиною вуличної й міської історії. Перш за все, це будинок № 13.
Крім того, Андріївський узвіз — єдина вулиця в Києві, на честь якої відкрили музей: «Музей однієї вулиці» в будинку № 2-Б присвячений історії узвозу та його відомих мешканців.
А ще в цієї унікальної вулиці є свій особливий дух-покровитель, а точніше — берегиня-покровителька. Владислава Осьмак — керівниця Центру урбаністичних студій Національного університету «Києво-Могилянська академія», краєзнавиця й екскурсовод, щиро закохана в Київ загалом і у «найбільш київську вулицю» зокрема. Два десятки років вона присвятила «Музею однієї вулиці», а коли тривала реставрація узвозу в холодну зиму 2011-2012 року, проводила Андріївським узвозом благодійні екскурсії, аби ця вулиця не залишалася сама та щоб до неї приходили люди.
Читайте також: «Продаж неповнолітнім, діри в законі та агресивна реклама ― що відбувається на тютюновому ринку в Україні»