Люди 19.01.2021

Нам здавалося, що ми тут навічно: історія киян, які застрягли у В’єтнамі під час локдауну

життя у В’єтнамі
Кияни майже півроку прожили у В’єтнамі під час пандемії

Жені та Саші 30 років. Вони люблять подорожувати і вирішили не обмежувати себе короткими поїздками раз на рік, а після не страждати від ностальгічних спогадів. Пара вирішила зануритися в подорожі надовго.

Протягом декількох років вони планували свою пригоду, купили квитки, об’їздили Європу та вирушили до Азії, але у В’єтнамі їх застав локдаун. Подорож тривала 10 місяців замість семи, пара застрягла в країні, в яку спочатку навіть не збиралася їхати.

Історія Саші і Жені про подорож і локдаун у світі. Вони розповіли про пригоди, як закривалися кордони, карантин у В’єтнамі та про настрої закордоном на початку пандемії.

Женя

Батьки з дитинства привчали мене до подорожей та шукали різноманітні програми, щоб я мала змогу побачити світ. Так я провела півтора місяці у Франції та три місяці в Іспанії. Також ми багато мандрували всією родиною. Десь з 22-х років я почала мріяти про навколосвітню подорож. Я читала книги та журнали про різні країни, шукала історії мандрівників та уявляла, які круті пригоди на мене чекають.

Потім я поділилася своєю ідеєю з чоловіком і хоча він спочатку поставився скептично, потім підтримав мене. Ми планували поїздку достатньо довго, бо хотіли мати змогу почувати себе впевнено фінансово. Я знаю історії людей, які мандрують з мінімальною кількістю грошей, але їм доводиться економити на всьому та відмовляти собі у відвідуванні цікавих місць.

Японія

Саша

Я не такий затятий мандрівник, як Женя. Люблю розмірено вивчати нові країни. Наприклад, одна подорож у сезон — мій ідеал. В даному випадку я вирішив спробувати новий досвід — попрацювати віддалено і додати більше різноманітності в свої будні, а також підтримати Женю у її мрії. Але мені важливий був комфорт, тому що працювати в «нетрях» не дуже хотілося.

Женя

Основний дохід на час нашої подорожі забезпечив Саша. Він працює в IT-сфері тож зміг домовитися працювати дистанційно. Я ж звільнилась і займалась організаційними питаннями: купувала квитки, шукала готелі, фотографувала та робила начерки.

Також ми здавали в оренду свою квартиру в Києві, а ближче до поїздки почали купувати квитки та бронювати готелі.

Саша

Я працював синхронно з київським офісом моєї компанії. Працювалося загалом досить комфортно, крім часу адаптації до нового графіка, коли ми були в Азії, з великою різницею в часових поясах з Україною. У такого графіка були і переваги. Коли ми подорожували європейськими країнами, мені постійно не вистачало часу на музеї, виставки і просто погуляти денним містом, коли можна насолодитися сонячним днем і отримати заряд вітаміну D :)

З переходом на новий графік в Азії вдалося виправити ситуацію, ми починали свій день досить рано, снідаючи і прямуючи дивитися місцеві визначні пам’ятки. Я починав працювати о 14:00 на Балі, в Гонконзі, Тайвані, о 15:00 у В’єтнамі і Південній Кореї і 16:00 в Японії. Фізично бувало важко, особливо, коли до кінця дня виникала проблема, яку потрібно терміново вирішити. Особливо це відчувалося в Японії, коли я починав аналізувати і виправляти причину проблеми за північ. Але спати потім приголомшливо.

Про подорожі під час початку пандемії та як опинилися у В’єтнамі

Женя

Вперше про Covid ми дізналися у січні 2020 року, коли були у Гонконзі.

Під час прогулки парком ми побачили пам’ятник, присвячений лікарям, що загинули під час SARS 2002-2004 рр. Я вирішила знайти більше інформації про епідемію. Коли ввела SARS у пошуку, побачила новину англійською мовою, що в Ухані чотири людини постраждали від невідомого вірусу. Ми ще з чоловіком подумали, що потрібно буде в разі чого швидко виїхати з Азії. Коли були у Тайвані, то вже купили собі маски та одягали їх у людних місцях. Та по-справжньому вплив коронавірусу ми відчули вже в лютому, коли були у Південній Кореї, — напружена атмосфера, поговорювали про закриття кордонів. Ми почали міркувати, куди нам їхати далі. Довго обирали між Філіпінами та В’єтнамом, врешті вирішили покластися на долю та підкинули монетку. Монетка показала — В’єтнам. Летіли ми в пустому боїнгу. Уявіть тільки — летіти 5,5 годин, а в літаку крім нас лише 7-8 пасажирів.

Про життя у В’єтнамі

Женя

У В’єтнамі нам довелося провести аж п’ять місяців. В якийсь момент нам здалося, що ми зависли тут на вічність. Соціалістична влада В’єтнаму дуже серйозно поставилася до коронавірусу і можливих наслідків та закрила країну на довгий час.

Звичайно, за цей час було багато пригод, як позитивних так і не дуже. Але вважаю, що з вибором країни нам пощастило.

По-перше, карантин був лише місяць, ми могли виходити на вулицю, їздити на байках, шукати безлюдні місця, дикі пляжі.

По-друге, у В’єтнамі було безпечно. Три місяці не було нових випадків. Країна була закрита для в’їзду та виїзду, але всі ресторани, бари, пляжі відкрились — і ми жили звичайним життям.

Коли дізнались, що кордони в Україні закривають, ми навіть не намагалися потрапити додому. Ціни на літак були високими, охочих вилетіти дуже багато. Ми не бачили в цьому сенсу і не помилились.

У В’єтнамі життя дешевше, ніж в Україні, тому там ви отримуєте більше. Можна винайняти собі квартиру з басейном, тренажерною залою та видом на море від $250 на місяць. Їсти морепродукти, фрукти та кокоси щодня. Жити в мегаполісі, в горах чи біля моря.

Життя у В’єтнамі починається рано. О 4:30 вулиці оживають, люди займаються ранковою гімнастикою, танцюють, купаються та спілкуються. Потроху відкриваються кафе та приватнi магазини. Десь з 10, коли починається неймовірна спека, у в’єтнамців сієста. Увечері вони полюбляють сидіти у вуличних кафе з маленькими пластиковими стільцями та столами і співати в караоке. Це може продовжуватися до глибокої ночі.

Та все ж таки нам довелося посидіти на карантині. До нас прилетіли друзі і виявилося, що з ними в літаку був пасажир з підозрою на коронавірус. До нашого житла постукали військові, лікарі, поліція і на тиждень відправили нас на ізоляцію. Друзів розмістили в готелі, ми ж залишились у квартирі, яку винаймали. Хочу зазначити, що весь цей час ми жили за кошти держави. Ми не платили за оренду, нас безкоштовно годували. Їжа була скромною, зазвичай нам приносили суп у пакеті, готову лапшу, багато зелені. Та ми могли дозамовити за власні гроші все, що хотіли. Одного разу нам навіть принесли вино.

Вранці та вечері до нас приходили лікарі, щоб виміряти температуру та дізнатися про наше самопочуття. Ніхто не казав, коли нас відпустять і це дуже дратувало. Коли це все ж сталося, ми переїхали до міста Нячанг, де прожили три місяці.

В Азії ми переважно пересувалися на мопеді, оскільки це зручно, дешево й просто приносить задоволення. Водієм був Саша, але мені теж хотілося навчитися, тому я почала практикуватися.

Коли здалося, що я вже досить впевнено їзжу, вирішили провести тест-драйв у місті. Але на перехресті я не змогла розминутися із жінкою з великими торбами та потрапила у аварію. Чоловік не постраждав, а мені довелося зашивати коліно. Декілька тижнів я їздила до лікарні на перев’язки. В’єтнамці думали, що в мене перелом, тож дуже хвилювались, допомагали підніматися сходами, у лікарні декілька разів навіть вивозили медичну коляску. Пояснити, що я сама можу ходити було досить важко, бо мало хто знає англійську. Я здалася та навіть стала їм підігравати.

У державній лікарні ми повинні були спілкуватися з лікарями через перекладача. Цікаво, що англомовного можна було чекати декілька годин, а російськомовний у лікарні був завжди.

Одного разу на сусідньому ліжку жінці робили операцію. Нас розділяла лише ширма, хоча в мене було звичайне промивання рани.

До речі, різниці між державною та приватною лікарнею ми не помітили.

Саша

Про В’єтнам залишилося багато змішаних почуттів. Все дуже залежить від регіону перебування. Спочатку, не плануючи залишатися, ми затрималися там з різних причин. Велика розмаїтість житла на будь-який гаманець та прекрасні пляжі.

Загальні враження такі: країна активно розвивається економічно, молоде покоління в’єтнамців не пасе задніх, займаючись власним розвитком. В країні соціалістичний режим з усіма його особливостями. В’єтнамці дуже шанують правила. При цьому у них є свої дозволеності. Наприклад, це в нормі після пристойної кількості випитого, ледве зв’язно, але дуже голосно, співати в караоке о 2 годині ночі, заважаючи спати всій окрузі. Також вони з деяким скепсисом ставляться до екологічних рухів, здорового харчування та вегетаріанства зокрема, не дуже розуміють, можливо, деякі західні цінності і менталітет.

Женя

Кожна країна залишила багато цікавих історій, неймовірних вражень та знайомств.

Найбільше мені запам’ятався Тайвань. Там мені було спокійно, і я відчувала себе щасливою. Майже кожного дня ми з кимось знайомились. Одного разу, коли я обідала, до мене підсів хлопець років 16-ти і ми почали спілкуватися. Він багато знав про Україну, про війну з Росією та навіть зміг назвати окуповані території. А коли прощалися, за допомогою гугла сказав українською «До побачення».

Ще в Тайвані я декілька разів губила телефон, і мені його повертали. Як на мене, там дуже безпечно, а ще неймовірно чисто. Там я побачила найгарніший пляж у своєму житті, хоча навіть не купалась. Ми були в маленькому містечку Хуалянь і поїхали на велосипедах до моря. Людей майже не було, колір моря був космічним, ми валялися на камінні та дивились на всю цю красу навколо. Було все настільки гармонійно, що я можу назвати цей день одним із найщасливіших у нашій подорожі.

У Тайвані ми вперше у житті відчули землетрус. Був вечір, ми вже лежали у ліжку, як почули сильний гул і навкруги почало трясти. Все минуло через секунд 10, ми навіть не встигли злякатися, але що робити під час землетрусу на всякий випадок прочитали :)

Також мене вразив Сінгапур. Ще 50 років тому країна потерпала від соціально-економічних проблем, а зараз це одна із найрозвиненіших та найменш корупційних країн світу.

Цікаво, що у Сінгапура немає власних ресурсів. Вода, паливо, пісок імпортується із сусідніх держав. Але сінгапурці за допомогою новітніх технологій, сонячних батарей, фільтрації стічних вод намагаються все більше обходитися власними силами.

Також сподобалося, що через величезні податки на авто, у країні немає заторів.

Якось ми обирали Crocs в магазині і до нас підійшла дівчина та запропонувала разом придбати взуття, щоб отримати знижку. Вона попросила заплатити за неї, сказала, що їй потрібно зняти гроші. І тут ми з Сашею напряглись. Тоді я згадала, що ми знаходимося в одній із найбезпечніших країн світу та заспокоїлася. Дівчина виявилась цікавою співрозмовницею, ми подружилися, вона показала нам свої улюблені місця та розповіла про життя місцевих. Зараз ми спілкуємося в соціальних мережах.

Ще в нас був цікавий Новий рік. Ми були на Балі, і до нас приїхали друзі. З подругою ми домовились обрати якесь особливе та гарне місце для святкування. Довго дивились, обирали житло, а вільних варіантів ставало все менше й менше. Зрештою, майже нічого не залишилось, і ми оселилися в дуже дешевому, двозірковому готелі. Шафа розвалювалась, на ліжко було страшно лягати, з унітазу текла вода, а на підлозі лежав сірий страшний килим. Та Новий рік ми провели дуже круто, відсвяткувавши його на пляжі, де тисячі людей танцювали, веселилися, вітали одне одного. Такої новорічної ночі в мене ще ніколи не було.

Саша

У наших планах було відвідати 16 або 17 країн. Ми відвели на це сім місяців. Стартувавши в середині жовтня, ми планували повернутися до Києва в травні, а повернулися у вересні.

Все пішло трохи не за планом, спершу ми забули, що в Марокко, наша друга за планом країна, потрібна віза. Потім в Австралії почалися пожежі і ми зрозуміли, що найближчим часом краще туди не їхати.

Довелося коригувати плани «на ходу». Все складалося цілком непогано протягом близько п’яти місяців, поки в середині березня у В’єтнамі не ввели заборону на перельоти. На той час ми відвідали Францію, Іспанію, Грецію, Сінгапур, Індонезію, Гонконг, Тайвань, Японію, Південну Корею і, відчуваючи, що наближається карантин, осіли у В’єтнамі. Останньою країною в нашій подорожі стала Туреччина. Саме туди ми попрямували з В’єтнаму з 3-х годинною пересадкою в Катарі. Відвідавши кілька міст Туреччини протягом трьох тижнів ми повернулися до Києва.

Всі фото Євгенії Бастрикіної

Такий email не зареєстровано у системі
Введите свой электронный адрес, на который мы отправим вам новый пароль.
Поле не должно быть пустым и содержать кириллицу
Спасибо!

Ваше сообщение принято.

Сожалеем :(

Во время обработки что-то пошло не так.

Bы можете отправить сообщение на электронный адрес betatest@nashkiev.com