Люди 19.08.2020

«Ховала покупки, щоб не провокувати сварки»: три історії дівчат-шопоголіків

Три історії дівчат-шопоголіків
Фото: pexels.com/@burst

Придбати окрему квартиру під гардероб, мати п'ять тисяч речей та новий одяг, який нікуди не можна одягнути. Як це — бути шопоголіком? Чи можна «вилікуватися» від залежності самостійно, і як у цьому допомагають екоініціативи? Спільно з організаторами SWAP-вечірки з обміну одягом зібрали історії трьох жінок, які подолали (або долають) пристрасть до шопоголізму і стали мінімалістами або ж тісно співпрацюють з благодійними організаціями, жертвуючи тим свої нові речі.

Анна Гончарова, екоблогерка

Фото надане Анною Гончаровою

Для мене шопоголізм почався з роботи, яка не подобалася. 5 днів завдань, які не хотілося виконувати, доводилося компенсовувати щосуботнім відвідуванням торгових центрів. З’явилася установка: шопінг — це нагорода за страждання. До того ж серед причин, напевно, було неприйняття себе та нерозуміння своєї ролі в житті. Тому з часом захоплення шопінгом тільки наростало. Адже незадоволення від роботи збільшувалося, відтак збільшувалася потреба в компенсації.

На початку я відчувала, що вхопила вдачу за хвіст. По-перше, я могла собі дозволити одяг з журналу. Побачила щось на моделі — і ось уже в суботу йду за цією річчю в магазин. По-друге, мені здавалося, що саме в такий спосіб я здійснюю свої мрії. Про кожну річ в гардеробі я говорила так: «Моя маленька мрія здійснилася!»

Проте емоцій від нового одягу чи взуття вистачало лише на кілька днів. Помічала, що кожна річ живе 3 рази. Тобто тричі я її одягаю, а після цього вже не відчуваю радість. І все, вже потрібно щось нове. Якісь нові враження, емоції. Інакше — відчуваю порожнечу. Це — знак, що вже потрібно йти на шопінг.

З часом мого гардеробу стало замало для всього мого одягу. У шести шафах вміщалося більш як п'ять тисяч речей.

Одного разу у моїй квартирі знімали якийсь сюжет. Переглядаючи відео, я помітила безлад на стільці. Це мене дуже роздратувало. Одягу стало настільки багато, що він був усюди. У сюжеті — це був один маленький кадр, який ніхто не помітив, але для мене це стало першим дзвіночком до змін. Другим дзвіночком у певний момент стало моє власне відображення в дзеркалі.

Річ у тім, що я цікавилася модою, купувала і читала багато модних журналів. Тож хотіла одягнути весь образ, який показували чи рекламували у виданні — від капелюха до туфель і сумочки. Проте одного вечора зрозуміла: усі ці речі я дуже погано поєдную. Кожна окрема деталь — красива і стильна. Але всі одночасно на мені — як карикатура. Це усвідомлення стало ударом. У всьому цьому не було мене. Мого настрою, моїх улюблених кольорів, речей. Я зрозуміла, що так не може більше тривати. Мода — модою, але речі мають подобатися і мені, бути функціональними, підкреслювати мою ідентичність.

Після цього найперше, що я зробила — розібрала шафу, тобто 6 шаф. Викинула та роздала по-справжньому гори речей. Коли звільнила простір у шафі, життя наповнилося новими захопленнями. Навіть почала вести власний блог. Розповідала про власний шлях позбавлення непотребу, виробила власні алгоритми, а тепер ці правила навіть допомагають іншим.

Більш того, після внутрішніх змін зрозуміла, що людині потрібно не так і багато — достатньо і 30 речей у шафі. Так я стала мінімалісткою. Сьогодні мої речі замість шести шаф вміщуються на одну поличку. Я їх навчилася міксувати і віддаю перевагу якості над кількістю. Купую одну-дві речі на сезон, і п’ять — якщо це для будинку. Деякі речі віддаю родичам, знайомим, деякі обмінюю на барахолках чи swap-вечірках. Там же ще й виступаю з лекціями, де надихаю інших відходити від ідеї надспоживання, демонструю інший шлях.

Ірина Левицька, політолог, журналіст

Фото надане Іриною Левицькою

За професією я — політолог-аналітик. Моє життя досить активне і насичене: фотосесії, подорожі, зустрічі з друзями. На роботі намагаюся дотримуватися хоч і не суворого, але дрес-коду. Маю досить багато татуювань, та підбираю такий одяг, щоб це приховував. Чітко розмежовую робочий і особистий простір. Натомість у вихідні можу дозволити собі розслабитися. Обожнюю модні, авангардні речі. Їх якраз можу одягати в позаробочий час. Тому в моїй шафі одяг і речі на будь-який смак: від класичного ділового стилю до вечірніх суконь та аксесуарів для артхаусної зйомки.

Без покупок не уявляю свого життя. Любов до шопінгу з’явилася вже в дорослому віці — після закінчення університету. На магістратуру я вступила у польський ВНЗ. Саме переїзд до Польщі змінив погляди щодо покупок. Там скуповувала все що треба, і не треба. Адже постійні сейли не давали спокою.

Я цілком усвідомлюю, що на мене працюють усі маркетингові фішки — розпродажі, знижки, ексклюзиви, обмежена кількість товару. Тобто я знаю, як це створюється і реалізовується, але все одно ведуся на це. 

У мене кілька вечірніх суконь зі шлейфами, якісь неймовірні нічні будуарні халати, які взагалі ніколи не одягну. Можу хіба фотосесію в них зробити, а потім незрозуміло для чого вони. Маю кілька пар туфель на шалено високих підборах або кольору «вирви око», які не пасують під жоден костюм чи ту ж сукню зі шлейфом. Максимум, що я можу зробити з цими речами — це пройтися по квартирі або показати їх друзям: «Дивіться, які туфлі, дизайн крутий, але колодка незручна».

З часом розуміла, що така пристрасть до шопінгу, ні до чого доброго не призведе. Адже неодноразово після купівлі виникали думки «Навіщо це? Куди тепер його одягнути?». Тож почала працювати над собою.

Перша спроба — книга «Рік без покупок». За прикладом авторки вирішила, що теж спробую. Якщо не рік, то хоча б місяць провести без покупок. На місяць мене і вистачило. Мені довелося себе постійно контролювати. Це був стрес. Мені захотілося щось купувати вже тільки тому, що я це собі заборонила. Тому потім вирішила, що повністю відмовлятися — теж не варіант. Потрібно зійтися десь на середині: коли ти і радуєш себе речами, але водночас не перетворюєш це на безумство.

Звільняти місце у шафі виявилося навіть приємно. Деякі речі віддала мамі, подругам. Деякі регулярно відношу на swap-вечірки. Після кожного такого івенту здається, що вже немає чого віддавати, але за 2 тижні вже пишу організаторам: «Коли наступна — у мене нова валіза з речами з’явилася». Також багато одягу віддаю на благодійність — приємно усвідомлювати, що ці речі можуть отримати другий шанс.

Анна Круглик, фінансистка

Фото надано Анною Круглик

Я понад 12 років керувала готелями, магазинами, ресторанами. Зараз моя діяльність пов’язана з маркетингом, великими фінансами та інвестиціями. Але справжня пристрасть — це мода. Я — шопоголік. Як так сталося? Причиною постійних покупок спочатку був саме стрес. Негаразди на роботі та в особистому житті регулярно призводили до купівлі чогось нового. Коли я в черговий раз прийшла в офіс з пакунком, колеги почали жартувати, що це вже забагато, а рідні навіть пропонували купити сусідню квартиру для гардеробної. Натомість уже пізніше я усвідомила: покупками хотіла створити ілюзію власного щастя.

Справа навіть дійшла до того, що пакети з речами я почала ховати, щоб не провокувати сварки в родині. Ставила їх під вхідними дверима — у мене є там спеціальна шафа. А потім забирала, зрізала бірочки й складала в гардеробну. Ніби ці речі — зовсім не нові, а куплені просто раніше.

Було таке, що кожен день в одному ТРЦ я ходила міряти костюм, який мені подобався. Просто щодня. День за днем. У результаті я настільки з цим костюмом злилася, що мені здавалося, ніби він мій. Мало того, згодом з’явилося враження, що костюм я вже відносила — і він мені перестав бути цікавий. Коли я усвідомила, що роблю, то зрозуміла: це стало проблемою.

Зараз працюю над подоланням цієї проблеми. Проходжу кілька терапій. Ходжу до магазинів, торгових центрів без карток та грошей. Заходжу, приміряю річ і виходжу. У такому режимі протрималася цілих 6 місяців без покупок. Для мене — це надзвичайно великий термін. Без нового одягу, взуття, аксесуарів. Хоча, щоб не викликати стрес, купувала засоби для догляду за обличчям та тілом. Щоправда, в невеликих масштабах.

Суттєво допоміг у процесі «очищення» карантин і моє оточення. Також — особистий розвиток. Сьогодні я вибудувала абсолютно інші цілі та знайшла шляхи, як себе утримувати від емоційних покупок. А справжню внутрішню гармонію і радість відчула, коли почала дарувати речі подругам, знайомим. Відгуки і вдячність приносять реальні позитивні емоції, які тривають набагато довше, ніж від покупки певної речі.

Читайте також: «Як впливає на вартість квартири вид з вікна».

33%
51%
16%
0%
Такий email не зареєстровано у системі
Введите свой электронный адрес, на который мы отправим вам новый пароль.
Поле не должно быть пустым и содержать кириллицу
Спасибо!

Ваше сообщение принято.

Сожалеем :(

Во время обработки что-то пошло не так.

Bы можете отправить сообщение на электронный адрес betatest@nashkiev.com