Люди 25.01.2018

«А найстрашніше – це ніч»: відверта розмова з безпритульною

Тетяна Шемеган – киянка. Вона живе на вулиці вже третій рік, відповідно, пережила дві зими.

«А найстрашніше – це ніч»: відверта розмова з безпритульною
На фото: Тетяна (автор: Валерія Діденко)

Щороку в Україні насмерть замерзає кілька десятків осіб. Більша частина з них – безпритульні. Кількість зареєстрованих безхатьків у столиці сягає двадцяти тисяч, а пункти обігріву та притулки розраховані максимум на сотню-другу.

Безхатьки ночують на вокзалі, звідки у лютий мороз їх виганяють на вулицю, на горищах та у підвалах, де самі жителі під’їздів незадоволені їхньою присутністю, або ж надворі. Тетяна знає, де зупинитись на ніч та як не задубіти від холоду, якщо пункти обігріву не функціонують. 

Міфічна та недоступна «Суздальська»

В Києві існує кілька притулків, найвідоміший з яких – державний заклад соціального захисту «Будинок соціального піклування» (далі БСП) за адресою вул. Суздальська, 4/6. Коли Тетяна опинилась без документів та без даху над головою, в першу чергу вона поїхала саме туди. На нічліг її не пустили, проте попросили прийти наступного дня для медогляду.

«Я надала їм довідку із ЖЕКу, що я ніде не зареєстрована. Але "Будинок соціального піклування" наразі відмовляє мені у проживанні. Мабуть, потрібні якісь неформальні стосунки», – вона знизує плечима та починає ніяково перебирати власні пакунки.

Якщо вірити її словам, ставлення соціальних працівників до безпритульних не найкраще. Побутові негаразди та перешкоджання доступу до місця ночівлі – звична справа для більшості з них. Основна задача соцпрацівників полягає у відновленні втрачених документів: паспорт, водійські права, реєстрація з місця проживання і т.д.

Коли Тетяна звернулась до них вперше, їй відмовили у наданні допомоги через наявність київської прописки. Процедура поселення у БСП виглядає наступним чином: людина, котра втратила житло, приносить соцпрацівнику довідку з ЖЕКу про те, що вона не проживає за місцем реєстрації, після цього у її паспорт ставлять штамп БСП як тимчасового притулку.

«Одного дня вони заявили: "Ми вас сюди завтра не пустимо". Через штамп "Будинку соціального піклування" в паспорті я не можу у судовому порядку відновити своє право на втрачене три роки тому житло. Я вважаю, що таким чином на мене здійснюється тиск», – підводить підсумок Тетяна.

За право заночувати у БСП необхідно сплатити символічну суму – десять гривень. Можна пройти всередину, прийняти душ, попрати одяг, отримати вечерю та, власне, заночувати.

Тетяна за освітою бухгалтер; вона пояснює, що існують спеціальні фонди державного та міського бюджетів. БСП повністю фінансується з останнього. Хоча ці кошти і мають зараховуватися назад до міського бюджету, сама Тетяна жодного платіжного документу за останні три роки не отримувала. Фактично вона не може отримати статус безпритульного, бо не має (окрім штампу в паспорті) жодного доказу того, що стоїть на обліку БСП та користувалась їхніми послугами.

Стефанія означає «діадема»

Всеукраїнський благодійний фонд «Соціальне партнерство», що був створений у 2000 році тодішнім мером Києва, припинив свою діяльність 1 січня поточного року. Про денний центр допомоги «Стефанія» Тетяна відгукується двозначно: вона вдячна за надану допомогу, проте говорить, що у неї склалось враження, ніби люди, котрі працюють там, морально та матеріально збагачувались за рахунок безхатьків. Економія на їжі та «демонстративні» обіди під час перевірки – одна з реалій центру. Нічліг «Стефанія» не пропонувала.

Натомість фонд Деполь Україна «Від безпритульності до гідного життя» у свій час орендував на вокзалі залу очікування, де 50 чоловік могли заночувати. У люті морози туди пускали 70-100 безхатьків. Зараз вони базуються на вул. Жилянська, 97: вдень це благодійна організація, а вночі – нічліжка.

«Там набагато кращі умови, є розподіл на чоловічу та жіночу зали», – тішиться Тетяна.

Для порівняння, аби потрапити у БСП потрібно пред’явити документи, що підтверджують особу і відсутність прописки, а Деполь вимагає лише флюорографію. І дотримання усіх правил внутрішнього розпорядку.

«Вони створюють штучний дефіцит житла»

У Києві живуть 20 тисяч безпритульних. Відомо, що БСП на вул. Суздальській розрахований на 166 підопічних, з них 150 спальних місць для нічного перебування та 16 – соціальний готель. Тетяна переконана, що керівництво намагається зайвий раз продемонструвати безхатькам їхню залежність від держави.

«Вони створюють штучний дефіцит цього житла. Щоб ти не був розумний. Я знаю, що я маю право на нічліг, я знаю, що там є вільні місця. Суздальській немає сенсу набирати собі більше людей. Це політика. Безпритульні в чомусь залежні від них, вони заплатять зайву копійчину, домовлятимуться приватно».

Керівництво БСП частину цих кімнат звільняє, і вони пустують. Мабуть, чекають на когось конкретного.

«У тебе є квиток? На минулу або наступну добу?»

День безпритульного взимку зазвичай одноманітний. Оскільки холод – головний ворог, вони тримаються один одного. Минулої зими ще функціонувала «Стефанія», де безхатьки проводили час вдень. Після цього вони вирушали на вокзал на нічліжку від фонду «Деполь Україна». День також можна провести на вокзалі: або в безкоштовному туалеті, або на конкорсі (розподільний зал, що влаштовується між платформами і основними приміщеннями залізничного вокзалу).

«Ввечері з конкорсу нас виганяють. Там постановка питання яка? «У тебе є квиток? На минулу добу або на наступну?» Ні у кого з нас, відповідно, квитка немає», – з сумом в очах розповідає Тетяна.

Їх виганяють надвір або відправляють на приміський вокзал. Охоронці вокзалу припускають, що якщо у людини немає квитка, то, ймовірно, вона чекає на електричку. У приміському вокзалі не передбачено зали очікування, отже безхатьків виганяють фактично на мороз.

«Та ти і сам з вокзалу захочеш піти: вони відчиняють вікна, роблять протяг, і температура всередині падає нижче за ту, яка надворі, через вітер, який гуляє по приміщенню».

Тетяна називає своїх друзів-безхатьків колегами.

Її колеги їздять на електричках до невеличких міст, де на вокзалах не так ганяють. «В Глибінку, Ніжинку, Фастів» (так Тетяна ласкаво називає Гребінку і Ніжин – ред.)

Є також іще один спосіб: перечекати найхолодніший період з 12 ночі до 4 ранку, дочекатись на громадський транспорт та кататись по колу. Організм не витримує безсонної ночі, і ти засинаєш. Автобуси, тролейбуси та трамваї опалюються уже з середини жовтня.

«Я побачила табличку "Пункт обігріву" на Деміївському ринку, пішла в тому напрямку і не знайшла нічого»

Щороку влада анонсує відкриття пунктів обігріву (намети з теплогенераторами, гарячими напоями та їжею), але часто вони не працюють належним чином.

«Минулої зими я побачила табличку "Пункт обігріву" на Деміївському ринку, пішла в тому напрямку і не знайшла нічого. Я питаю у людей, чи можна десь тут погрітись і випити гарячого чаю, а у відповідь один чолов’яга каже: "Хочете чай? Зараз зробимо". Я так зрозуміла, що я просто зустріла добру людину, яка хотіла допомогти».

Зимове взуття дуже швидко виходить із ладу, особливо якщо бути в ньому цілодобово. Саме тому постійно їздити по місту у пошуках пунктів обігріву та не мати гарантії успіху – не найкраща ідея.

Біля Володимирського ринку та на вул. Ванди Василевської у приміщенні ЖЕКу також облаштовували пункти обігріву. Там можна було випити чаю і розігріти їжу. Тетяна каже, що туди нібито можна було зайти заночувати.

«Але знову ж таки лежачих місць не було: ніч ти був вимушений провести сидячи. Загалом, головна біда пунктів обігріву у тому, що вони денні. А найстрашніше – ніч».

«Мені сьогодні холодно не було»

Попередні ночі Тетяна провела під дахом разом з колегами, температура повітря була близько нуля градусів. Вона використовує поліетиленові пакети як підстилку, загортає у пальто ноги та верхню частину тіла, шарфом огортає поясницю чи плечі, одягає шапку.

«Мені сьогодні холодно не було», – каже Тетяна та дістає з сумки термос із теплим чаєм.

При нульовій температурі тіло вже може отримати обмороження. Вночі Тетяна орієнтується виключно на власні відчуття. Стає холодно – укутується сильніше або йде в будь-яке приміщення, звідки її, можливо, не виженуть.

«У мене ніхто не замерзав. Але мій знайомий був вимушений лягати в лікарню, бо кінцівки ніг настільки відморозились, що клітини почали відмирати. Я бачила ті ноги: здавалось, що ні шкіри, ні м’язів там уже не було. Лише кістка».

Тетяна вказує на своїх колег та розповідає історію кожного. Ця жінка провела кілька ночей на вокзалі стоячи, тому сьогодні вона шукатиме койко-місце, аби поспати у горизонтальному положенні. А цей чоловік «домашній», тобто він живе у когось і поки проблем з ночівлею не має. У кожного своя історія.

«Я не дуже переймаюсь, хоча, можливо, я і не маю рації. Дві зими я якось пережила».

Тетяна ховає термос, проводжає мене до «Трапезної» та вирушає на зупинку 114 автобуса. Кінцева зупинка – Центральний залізничний вокзал. 

Читайте також: «Столиця України: як у Києві відображається вся країна». 

Такий email не зареєстровано у системі
Введите свой электронный адрес, на который мы отправим вам новый пароль.
Поле не должно быть пустым и содержать кириллицу
Спасибо!

Ваше сообщение принято.

Сожалеем :(

Во время обработки что-то пошло не так.

Bы можете отправить сообщение на электронный адрес betatest@nashkiev.com