Про українську мову в Києві
Я не реалістка з приводу мови, певно. У мене є знайомі, які постійно скаржаться, що десь українською не говорять, чи хтось до них в магазині на українську не перейшов. А я якась така райдужна дама, навколо мене української багато. Люди вільно до мене говорять. Хтось з помилками, хтось з суржиком, але ж я прихильниця живої мови — говоріть як собі хочете, головне українською.
Ну або то вже якась моя проблема і я просто не помічаю російської.
Про літературну і живу мову
Люди звикли чути літературну фільтровану мову. Якщо ти чиновник, працівник сервісу, ведучий на телебаченні — ти мусиш говорити українською. Там мова більш рафінована. В мене ж вона жива, з діалектизмами, можливо, інколи з неправильною вимовою, але люди на це ведуться, їм подобається.
Про мовний практикум
Я україномовна, постійно говорю українською, але в якийсь момент усвідомила, що моя мова стає бідною. Все почалося з декретної відпустки. Почала крутитися в певному колі: мами, дитячі майданчики, педіатри, розвивалки. Автоматично звузився активний словниковий запас. Я круто говорю тільки на ці теми, а коли зустрічаюсь з друзями, мені бракує слів, епітетів, синонімів, емоційності.
Тоді я почала думати, як ми можемо свою мову тримати на достойному рівні. Розпитала купу людей, і всі кажуть: "І я, і я хочу щебетати. І щоб влучно, і щоб доречно, і щоб легко, і щоб мелодійно". Так я вирішила робити мовні практикуми. Насамперед для україномовних. Для тих людей, які знають мову, користуються нею і хочуть відточити вміння.
Це не про ораторське мистецтво чи риторику. Це про словниковий запас і вихід за межі мовного комфорту.
Про зону мовного комфорту
Зона мовного комфорту — це ваш персональний набір слів. Ті слова, які ви найчастіше вживаєте, та сфера, в якій ви найчастіше говорите українською.
Якщо ви вдома говорите російською, а на роботі українською, то ваша українська буде журналістська. Те, про що ви найчастіше пишете, про те ви і будете говорити. І такі слова як "зволікати", "збагнути", "бентежитись" не будуть вам властиві, тому що ви не використовуєте їх. Це і є ваша мовна зона комфорту.
Про тих, хто хоче вчити українську мову
До нас ходять два типи людей. Один портрет — це україномовна активна людина, можливо, патріотична, можливо, та, котра починає з себе, хоче змінювати країну. І після практикуму вона продовжує нам писати, запитує, як сказати "вокруг да около" українською, і подібне. Ми дали їй поштовх, далі вона сама продовжує вчити, читати. Знає, де перевірити і в кого перепитати.
Другий портрет — це російськомовні в побуті люди, яким українська потрібна для роботи. Це радіо- і телеведучі, продавці, офіціанти, бухгалтери, айтішники, які хочуть очистити мову від варваризмів. У останніх мови взагалі змішуються і виходить якийсь англійсько-український суржик.
Про емоційність і жестикуляцію
На одному з фестивалів Кураж Базар я потрапила на майстер-клас, де людина жестами "співала" пісню.
Я ж триндичиха, мені хочеться багато говорити. Я назбирую собі побільше слів, щоб було як висловитись. Але крім того я ще й багато махаю руками. Так от, після цього майстер-класу я тепер навіть руками махаю змістовно.
Про хруща, який в степу м'ясо
Мій найулюбленіший фразеологічний зворот — "перший млинець нанівець". Обожнюю так говорити. Аж хочеться його з'їсти.
Ще аналоги: "на безрыбье и рак рыба" — "в степу і хрущ м’ясо", "вокруг да около" — доколяса, "бабка надвое сказала" — "вилами по воді писано", "в семье не без урода" — "в болоті не без чорта", "в тихом омуте черти водятся" — "тиха вода греблю рве", "до свадьбы заживет" — "загоїться, поки весілля скоїться".
Про львівську гвару
Багато словечок з'явилося завдяки тому, що популярний Львів. Не як місто, а як соціальний інститут. Львівська говірка, львівська кава, львівська випічка — він залазить своїми автентичними словечками в інші сфери і міста. В Києві ніколи не говорили смаколики. Це з'явилося з львівських кав'ярень. А кав'ярня? Та все життя були кафе. А тепер вже і чоколяда люди собі кажуть. І не вмирають, нічого.
І нічого, що зараз Львів не говорить такою крутою українською. Але коли в тебе гарна мова, тебе завжди запитують, чи ти зі Львова.
Про найпоширеніші помилки
Кальковані вирази з російської, невластиві українській мові дієприкметники з -уч-, -юч- (пронизуючий, виснажуючий, керуючий, практикуючий). В російській мові є слова "практикующий", а в нас треба підбирати відповідники. Наприклад, "практикующий юрист" — юрист-практик. Діючий — той, що діє. Працюючий — той що працює.
Ще наголос і вимова. Фонетичні проблеми. "Малако, пагано, сказаф, зробиф, написаф". Не знаю, як ви маєте це в статтю написати.
Про те, чого не вистачає в Києві
Я б зробила центр без машин — прогулянковий, велосипедний. Від Майдану до Контрактової можна дійти пішки за 15 хвилин. Хотілося б, щоб це була територія чистоти і простоти. Ще мені бракує пішохідних зон. На тротуарах часто тісно.
З дітками замало де погуляти. Моя дитина круто гуляє на Лівому березі, але на Поділ не любить їздити, бо тут автівка, а тут треба тримати маму за руку, а тут сісти в якусь кав'ярню. Не побігаєш.
Не вистачає зелені. Є шматки, де порівняно зелено, а є шматки, де так голо, що нема де прилягти. Хочеться, щоб центр виглядав як якесь американське студмістечко. Гірка-гірка, дерево-дерево, алейка, а тут оп, валяється мільйон студентів.
Читайте також: "10 думок про Київ: фотограф Сергій Рістенко".
