Chas.News not found

Cтраница не надена

Извините, но такой страницы нет на нашем сайте. Вероятно, введён некорректный адрес, или страница была удалена. Возможно поиск поможет найти?

Chas.News not found

Cтраница не надена

Извините, но такой страницы нет на нашем сайте. Вероятно, введён некорректный адрес, или страница была удалена. Возможно поиск поможет найти?

Поринай у літо: гіди для прогулянок цікавим Києвом

Проєкт A-Station створює у Києві нове міське середовище, трансформуючи історичні будівлі військового заводу «Арсенал» у сучасні інноваційні простори. Наприклад, Kyiv Food Market, MolodistKyiv, Osvitoria HUB, Creative States of Arsenal вже стали місцями, які кияни та гості столиці з радістю відвідують ледь не щодня та, здається, не планують цього змінювати.

Разом з київськими гідами Льолею Філімоновою, Антоном Коробом та Арсенієм Фінбергом ми розповімо вам про визначні будинки та локації, що знаходяться в районі Арсенальної площі. Кожна з точок нашого маршруту дивуватиме вас та відкриє для вас Київ по-новому.
Антон Короб
дослідник київської старовини, фотограф, екскурсовод, автор численних історичних публікацій та розвідок про формування міського архітектурного середовища.
Автор блогу «Хроніки зникаючого міста».
Арсеній Фінберг
засновник бюро незвичайних екскурсій «Інтересний Київ». Уже 15 років змінює ринок київських екскурсій, створюючи нові маршрути та відкриваючи секрети міста.
Льоля Філімонова
україно-, англо-, франкомовна гідеса Києвом і Україною, організаторка веселих подорожей, відома #sunmaker і “на всі руки” менеджер з в’їздного туризму.
1. Парк Володимирська гірка і пам'ятник Володимиру Великому
Одному з найулюбленіших парків киян – «Володимирська гірка» – вже майже 200 років. Місцеві та гості столиці не можуть уявити собі прогулянку по центру міста без відвідування цієї локації. Особливо після останньої реконструкції алей усі поспішають познайомитися з цим легендарним парком. І не дарма, адже це одне з найпотужніших місць сили в Києві.

Тут багато цікавинок і зелених зон для активного та спокійного відпочинку. Наприклад, дві чарівні Кокоревські альтанки з чудовими краєвидами навколо, а також багато скульптур сучасних митців. Після реконструкції парку можна помилуватися двома неймовірними фонтанами з чудовою архітектурою та цікавими інженерними рішеннями. Один з таких – це фонтан зі скульптурою Архистратига Михаїла, який вважається покровителем Києва. Якщо придивитись, то на основі фонтану можна побачити усе різноманіття нашого міста: його рельєф, пагорби, храми різних конфесій та визначні місця.

2. Пішохідно-велосипедний міст
Ще один фонтан, виконаний у стилі старого міста, зустрічає нас при вході на Скляний міст. Насправді він називається Пішохідно-велосипедний міст через Володимирський узвіз. Але Скляний міст звучить набагато романтичніше.

Здавна перед киянами поставало непросте завдання – як подолати яр і швидко дістатися з одного пагорба на інший. До речі, ще за радянських часів, у 1934 році на цьому ж місці – між Володимирською гіркою та Хрещатим парком – планували побудувати віадук. І ось нарешті, у 2018 році, на цьому місці з'явився новий міст.

За час його існування він став першим у списку для відвідування серед усіх київських цікавинок. На мосту також є велодоріжка та декілька просторих оглядових майданчиків для комфортних прогулянок.

Чарівна локація для фото та неперевершені краєвиди зі Скляного мосту чекають вас за будь-якої погоди.
3. Арка Дружби народів
Арка Дружби Народів – це ще одна візитівка Києва. Побудована була до Дня 1500-річчя Києва в 1982 році. Час від часу Арка набуває нового вигляду, підлаштовуючись до подій у місті: її підсвітлювали в кольори веселки, або ж навіть намагалися знести. Зараз можна помітити символічну тріщину на скульптурі. Річ у тому, що колись Арка символізувала дружбу братерських народів СРСР, а зараз це просто архітектурний об’єкт та місце для прогулянок. Взимку під нею знаходиться ковзанка та зимове містечко.

Тут також розташований просторий оглядовий майданчик, з якого відкриваються мальовничі види на Дніпро та лівобережжя Києва. А ми крокуємо сходами нагору.
4. Парковий міст (мiст Закоханих)
Прогулявшись Хрещатим парком, ми готові познайомитися з легендарним Мостом Закоханих. Він же Парковий міст, Чортів міст або ж Малий міст Патона. Кияни мають традицію залишати романтичні обітниці саме тут, і навіть організували спільнокошт по відновленню дерев’яного покриття. Тож коли будете проходити цим містком і милуватися краєвидами, зверніть увагу на поверхню під ногами: на дощечках написані імена усіх фундаторів, які долучилися до ремонту.

Перед мостом знаходиться скульптурна композиція, присвячена неймовірній історії кохання італійця Луїджі Педутто та українки Мокрини Юрзук. Їх розділила Друга світова війна, і вони змогли зустрітися знову лише через 60 років з моменту розлуки.

Всі закохані міста приходять сюди та дають одне одному романтичні обітниці. Лише міст знає, чи виконуються вони, чи ні.

5. Стадіон Динамо
Стадіон «Динамо», що розташований в Міському парку – це другий найбільший стадіон Києва за кількістю місць після НСК «Олімпійський».

Він є домашньою ареною футбольного клубу «Динамо» та носить ім’я його легендарного тренера – Валерія Лобановського. Час від часу на цьому стадіоні можна побачити тренування та репетиції футбольного клубу «Динамо» та «Динамо-Юніор».

Стадіону вже 90 років, і за час свого існування він неабияк змінився. Відкриття його припало на найстрашніший для нашої країни 1933 рік. Реконструкцію, яка майже повністю змінила вигляд стадіону, провели в 1982 році. Встановили пластикові сидіння замість лав та усунули легкоатлетичні доріжки. А там, де зараз майданчик для паркування автомобілів, раніше був розташований басейн просто неба.

А раніше на цьому ж місці розташовувався парк відпочинку «Шато де Флер»: з рестораном, розарієм та декількома естрадами, де вечорами проходил концерти. Парк «Шато де Флер» став першим платним парком в місті, потрапити до якого мріяли усі кияни. Відвідувачі парку могли відпочивати на полянах для прогулянок, що були прикрашені величезними клумбами, а також відвідати танцювальні зали та літній театр.
6. Cкульптурна композиція
«Режисер. Спостерігач»
в Маріїнському парку
Біля Маріїнського палацу розташований оглядовий майданчик, з якого відкривається розкішна панорама на лівий берег Дніпра. Праворуч від майданчика нашу увагу привертає скульптура «Режисер. Споглядач», що була присвячена працівникам кіно та телебачення.

Щоб її знайти, потрібно звернути увагу на операторську камеру ліворуч, адже родзинка цієї скульптури в тому, що це не просто артоб'єкт, а оптичний артоб'єкт. Спробуйте подивитись у режисерську камеру – і ви побачите в ній другу частину цієї скульптури, розташовану на іншій стороні Петрівської алеї. Таким чином, обидва об’єкти взаємодіють між собою, розташовуючись на відстані. Але створюють у просторі єдину композицію. Аналогів такої скульптури немає більше ніде у світі. А подарував місту цей витвір «Kiev Fashion Park», зробивши значний внесок у культурне різноманіття Києва.
7. Арсенальна площа і Микільська брама
Арсенальна площа – одна з центральних площ міста. Попри своє розташування, її не можна назвати дуже популярною серед містян, адже вона використовується більше, як транзитний вузол. За 200 років свого існування вона називалась Микільською, площею Революції, Героїв Арсеналу й зараз – Арсенальною.

Колись тут був яр, поруч з яким добували глину для цегли. Але з початком будівництва Київської фортеці видобуток глини припинили, а яр засипали. В 1850 році побудували Микільську браму, перед якою остаточно сформувалася й площа.

Микільська брама була парадним в’їздом до Київської фортеці. Але мало хто з киян міг уявити, як виглядають ці ворота. Та й взагалі – де вони були розташовані. Після реконструкції на Арсенальній, а зокрема після демонтажу парканів, для багатьох киян Микільська брама стала справжнім відкриттям.

Реконструкція, яка відбувається на Арсенальній площі, привернула увагу містян. Ця локація обіцяє перетворитися на один із найпривабливіших туристичних об’єктів. Спочатку тут з’явився перший фуд-хол міста – Kyiv Food Market, який органічно та стильно вписався в атмосферу, що панує навколо. Зокрема через те, що не має кричущих неонових вивісок, а навпаки інтелігентно та з повагою ставиться до історичного спадку Києва.

У 2020 році почалися роботи по облаштуванню простору Арсенальної площі та прилеглої території до станції метро «Арсенальна». На сьогодні вже змінено покриття площі, облаштовано нове освітлення та підсвітка, що додає зоні привабливості та романтичності. Згодом кияни та гості столиці побачать «сухий фонтан», а на Микільські ворота повернуться реконструйовані чавунні литі маскарони з головами левів. Арсенальна площа стане більш привабливою для киян та гостей міста, тому кожному варто познайомитися з нею вживу.
1. Мистецький Арсенал
Слоганом Мистецького Арсеналу є «make art, not arm», адже його місія - змінити первісне призначення будівлі та нести людям красу мистецтва. Сьогодні Мистецький Арсенал є найбільшою виставковою платформою України.

А у далекому 18 ст. споруду Старого арсеналу зводили як майстерню для виготовлення, ремонту та зберігання боєприпасів і деталей для гармат. Будівництво почалось у травні 1783 році за проєктом архітектора Карла Іоганна Шпекле. Здавалося б, звичайне місце для зберігання зброї, але оформлення та декорування фасадів вражає перехожих.

Насправді будівля Арсеналу є унікальною, адже при її створенні вперше було використано жовту «київську цеглу» як фасадний матеріал, без додаткового тинькування поверхні. Місцева цегла мала жовто-бурштиновий відтінок, через який сучасники називали Арсенал «порцеляновим». А найцікавіше те, що саме ця споруда стала першою в Києві, яка була збудована у стилі класицизм! Отже, саме Старий Арсенал задав тренд міської забудови XVIII–ХІХ ст.
У радянський час тут знаходилась закрита військова частина, а в березні 2005 р. вже було створено культурно-мистецький та музейний комплекс «Мистецький арсенал». Того ж року останні військові залишили цю територію.

Кожен проєкт Мистецького Арсеналу – подія для всієї України. Серед найголовніших – міжнародний фестиваль «Книжковий Арсенал». Це грандіозна інтелектуальна подія України, в якій розвиваються і взаємодіють книжкова, літературна та мистецька сцени.
Будівля Старого київського Арсеналу вражає як туристів, так і киян, які щодня проходять чи проїжджають повз неї. Монументальні форми, імперський розмах і водночас вишукана пластика раннього класицизму ставить споруду Київського арсеналу в один ряд із найкращими творами європейської фортифікаційної архітектури XVIII ст.
2. Музей Діаспори (Старопечерська Садиба)
На вулиці Московській знаходиться один із найстаріших будинків Києва, так званий Старопечерський будинок. Будівля, на жаль, не автентична, але відбудована у 1990-х роках, максимально орієнтуючись на фотографії та документи XІX ст.

Первісно будинок був одноповерховий з мезоніном і двома шестиколонними портиками з вулиці, а з двору - дерев'яний. Це був типовий старокиївський панський будинок. На жаль, у Києві таких садиб все менше і менше. У 1920-х роках будівля ще мала колони та старовинні двері. Дослідники припускають, що її придбав дипломат Петро Петрович Веселицький, який у 1774 р. переїхав сюди із сім'єю.

Другий власник будинку В. Н. Пирожков був не останньою людиною у Києві: володів крамницями з продажу тканин на Подолі та Печерську, постачав будівельний ліс для військових, а під час війни 1812 року брав участь у забезпеченні армії артилерійськими набоями. Якраз за Пирожкова у 1820-х роках Старопечерський будинок і перебудували. Саме таким ми бачимо його на старовинних фотографіях. Завдяки опису майна садиби 1858 р. можемо уявити як вона виглядала: тут були дерев'яний флігель, крамниця, альтанка, стайні та великий фруктовий сад з шовковицями, волоськими горіхами, яблунями, грушами, агрусом, вишнями.

Нині у будинку знаходиться Музей української діаспори, відкритий у 1999 р. як філія музею історії Києва. Експозиція розповідає про діячів української культури, які свого часу були пов'язані з Києвом. Тут можна познайомитися з художньою спадщиною родини Кричевських, Олекси Булавицького, відомого піаніста Володимира Горовиця. Найбільш цікавими є експозиції, присвячені Сержу Лифарю та Ігорю Сікорському.

Окрім цього, затишне заднє подвір'я музею - це прекрасне місце відпочинку від гамірного мегаполіса за філіжанкою кави, яку можливо придбати у кав'ярні музею.
3. Микільська Брама
Микільська брама має дуже багато цікавих історій. Одна з них — дуже символічна для нашого міста розповідь про ключ. Після побудови у середині ХІХ ст. нової Київської фортеці та південних воріт Києва (Микільської брами), ключ від брами вважався і ключем від міста.

Довгий час, як і зараз, він зберігався в історичному музеї. Ключ залишався символічним артефактом навіть під час Другої Світової війни.
Однак, німці, відступаючи від Києва, забрали цей символ столиці з історичного музею з собою. А під час боїв за Тернопіль у квітні 1944 році солдати знайшли вкрадений німцями ключ від Микільської брами. І вже у травні того ж року його передали Микиті Хрущову.

Сьогодні на відреставрованих воротах зберігся замок під цей ключ. І це є дуже символічний знак для нашого міста!
4. Будинок командувача військ Київського військового округ (посольство КНР в Україні)
Після реконструкції Микільських воріт стало можливим побачити відомий стадіон «Арсенал». А чи знаєте ви, що він був збудований на місці мальовничого ставка, який з'явився тут ще у 19 ст.?

Поруч зі стадіоном сьогодні можна побачити красивий маєток небесно-блакитного кольору. Він був зведений у 1891 році архітектором В. Ніколаєвим у стилі неоренесансу на замовлення генерал-ад'ютанта Михайла Драгомирова.

Проєкт власного особняка створила сама дружина Драгомирова - Софія Авраамівна. Вона хотіла, щоб будинок «командувача» на Липках був схожий на справжню заміську садибу. І це їй дійсно вдалося! Більшу частину садиби займав фруктовий сад, а окремо від особняка розташовувалися парники, оранжерея тощо.

Пізніше у маєток на Грушевського переїхав генерал Володимир Сухомлинов. Він по-новому прикрасив садибу: загатив яр із джерелами, створив глибокий ставок з коропами, де згодом постали купальня, пристань для двох човнів, фонтан.

З початком Першої світової війни у будинку було влаштовано військовий шпиталь на 75 ліжок, а до Другої Світової війни в особняку знову мешкали командувачі. Протягом німецької окупації Києва тут розташовувався клуб «Дойче хауз», а після звільнення Києва і до 1965 року тут розміщувався міський Палац жовтенят і піонерів. Пізніше у цьому затишному маєтку було Українське товариство дружби та культурних зв'язків із зарубіжними країнами, а з 1992 року в ньому оселилося посольство КНР в Україні.

На жаль, кілька років тому тут був встановлений паркан, який не дає нам змогу сповна насолодитися цим цікавим зразком садибної забудови Липок кінця XIX — початку XX століть. І хоча ставок змілів і висох, ми й досі може дивитися на старі груші та каштани, висаджені ще за часів М. Драгомирова.
5. Національний військово-історичний музей України / Центральний будинок офіцерів Збройних сил України
Перед нами велична будівля Центрального Будинку офіцерів Збройних Сил України. Архітектором виступив тоді ще зовсім невідомий публіці Йосип Каракіс. Це була його перша будівля, яку він самостійно спроєктував у 1931 році. Каракіс звів її у майже революційному стилі для Києва 30-хх років - неоампір.

Саме сюди, в будівлю з великою бібліотекою, концертною залою на понад 1000 глядачів, лекційними приміщеннями та 150 кімнатами, переїхав головний військовий клуб.

Цікавий факт, що у послужному списку Йосипа Каракіса є такий запис: «Премійовано шкіряним пальто за активну участь у проєктуванні та будівництві нового Будинку Червоної армії та Флоту».

В радянські часи тут активно проводили пропагандистську роботу, а сьогодні це місце є складовою культурного життя столиці. Рок-виконавці, барди, джазові музиканти полюбляють проводити тут концерти, адже чудова акустика залу дозволяє отримати високу якість звуку. Сьогодні Будинок офіцерів є пам’ятником архітектури.

З 1995 року в одному з крил будівлі знаходиться Національний військово-історичний музей України. На відміну від більшості музеїв Києва, тут говорять не лише про минуле, а й про сьогодення Збройних Сил України, про їхню жертовну боротьбу з агресором заради свободи та територіальної цілісності нашої держави.
6. Будинок ЖБК «Арсеналець»
Говорячи про конструктивізм Києва, згадується передусім житлові будівлі та робітничі клуби СРСР (як-от заводи «Більшовик» і «Харчовик»). Наприкінці 1920-хх років будівництво житла стало можливим завдяки зусиллям житлових кооперативів, які отримували державну позику. Кияни об'єднувались у так звані житлово-будівельні кооперативи (ЖБК), наприклад, «Арсеналець» чи «Будинок лікарів».

Будинок «Арсеналець» споруджений в 1929-1931 рр., — це одна з найбільших і найкращих споруд у конструктивістському стилі в Києві, яка дуже добре характеризує масове житлове будівництво у цей період. У його побудові було використано конструктивістський прийом - суцільне вертикальне скління сходових кліток, яке мало функціональне призначення - освітлення та провітрювання сходів. Ще одним із засобів виразності було цікаве поєднання відкритої жовтої та червоної цегли, яку, на жаль, пізніше було пофарбовано.

Спочатку напівпідвал будинку займали дитячі ясла, їдальня, садочок на 50 місць, пральня та правління кооперативу. На першому ж поверсі розміщувались дві крамниці. До речі, сьогодні в цих приміщеннях знаходиться галерея «Ню Арт», яка була відкрита тут у 2008 р. з метою популяризації українського мистецтва.
Післяреволюційна нова естетика конструктивізму, направлена на знищення «буржуазних» прикрас будівель і творення великих геометризованих форм, панувала не довго, але залишила нам цікаві зразки архітектури.
7. Готель «Київ»
У 1973 році, коли з'явилась ця 22-поверхова будівля, вона стала другим найвищим будинком України. Вона ж була і першою будівлею в Україні, що мала понад 20 поверхів!

А колись на місці готелю стояла адміністративна будівля із пожежною та наріжною каланчею (наглядовою вежею). Її будівництвом у 1887 році займався архітектор Володимир Ніколаєв, який у свій час був головним архітектором Києва. У 1968 році цей будинок знесли та розпочалось будівництво готелю, яке завершилось в 1973 році. Одним з архітекторів готелю був також майбутній головний архітектор Києва - Ігор Іванов. Цікаво, що Іванов навчався у геніального архітектора Йосипа Каракіса. А саме Каракіс розробив інтер'єри та меблі для готелю «Київ»!

Однією з головних прикрас готелю є гобелен, створений майстринею Людмилою Жиголь. Вона працювала у рідкісній техніці гобеленів — монфльор. На жаль, сьогодні доступ до неймовірних гобеленів Жоголь не є простим, адже готель «Київ» підпорядковується управлінню справами апарату Верховної Ради й у ньому проживають в основному народні обранці.

Дуже хотілося б, щоб все ж таки монументальне мистецтво 1970-х років було доступним для гостей столиці, й вони мали змогу оцінити дизайн інтер'єрів колись одного з кращих готелів міста.
1. Арсенальні майстерні
Навпроти Києво-Печерської лаври було побудовано великий кам'яний «Арсенал», остаточне будівництво якого завершилось у 1798 році. За кілька десятиліть тут з'явилися нові майстерні, приміщення для зберігання озброєнь і боєприпасів та будівля управління заводом.

До 1854 року для потреб заводу за проєктом командувача Київської інженерної управи інженера-полковника Клименка завершилося будівництво комплексу будівель нового «Арсеналу». Їхнє місце розташування - на перетині нинішніх вулиць Московської та Мазепи, що в районі сучасної Арсенальної площі.

До початку ХХ століття тут працювало близько 800 людей – це було найбільше підприємство міста. Завод мав (крім виробничих та адміністративних будівель) кілька житлових будинків для службовців та робітників, власний дитячий садок, двокласну школу, бібліотеку, безкоштовну лікарню. У ті часи завод «Арсенал» виготовляв гарматні лафети, снаряди, виконував ремонт артилерійської зброї.

Після Другої світової війни на «Арсенал» було доставлено обладнання заводу відомої фірми «Carl Zeiss Jena», що займалася виробництвом фототехніки та оптичних приладів. Це визначило подальший профіль виробництва, адже з 1946 року завод почав випускати оптичні, оптико-механічні та оптико-електронні прилади військового призначення.

Одним з найвідоміших видів цивільної продукції заводу була фототехніка, історія якої почалась з першої масової фотокамери «Киев-2» (1949 рік). Моделі «Киев-2» та «Киев-3» були точними копіями німецьких камер Zeiss Contax-II та Contax-III. До налагодження лінії виробництва на заводі «Арсенал», фотоапарати «Киев» виготовлялися на заводі Цейса в Єні (Німеччина). Пізніше всю документацію та обладнання привезли до Києва – і так почалося виробництво фотокамер на «Арсеналі».

Нині історичні корпуси заводу «Арсенал» реконструйовані та пристосовані під офісні приміщення, коворкінги, заклади харчування тощо. Стіни з жовтої київської цегли, виробленої спеціально для фортечних споруд, знову отримали свій первісний колір. Колишнє закрите оборонне підприємство стало популярним місцем дозвілля киян.
2. Зелений театр
(Верхня підпірна стіна)
Зелений театр зведено на основі верхньої підпірної стіни нової Київської фортеці в середині XIX століття. Тоді було вирішено посилити укріплення навколо Печерської фортеці, закривши яр двома підпірними стінами, які б прикривали собою водонапірну вежу з Подільськими воротами на березі Дніпра.

Після Другої світової війни в 1949 році вежу знесли, а між стінами побудували кінотеатр. Центр міста був у руїнах, тому архітектор Олександр Власов запропонував побудувати розважальний центр на схилах Дніпра. Тут був створений парк з каруселями та амфітеатр на 4000 місць.

З відкриттям Жовтневого палацу та Гідропарку Зелений театр втратив популярність. А на початку 1980-х років була здійснена його реконструкція: впорядкували зливні колодязі, укріпили верхню стіну, спорудили гранітні підпірні стіни, а також двоярусні балкони на 900 місць із лоджіями. Але згодом він стояв закинутий, перетворившись на популярну локацію серед екстремальної та не тільки молоді Києва.

Зелений театр став культовим місцем для представників багатьох субкультур. Його таємничі внутрішні галереї, схожі не печери, притягували до себе сатаністів, толкієністів, діггерів тощо. Тут проводилися їхні зустрічі, ритуали, обряди та вакханалії, тому за цим місцем закріпилася лиха слава. У 1990-і всі підлітки не раз чули моторошні історії про зникнення людей у підземеллях так званої «Зеленки», а також про загадкові дійства та потойбічні сили, які там хазяйнують.

На початку 2000-х на цьому місці влаштували нічний клуб, який вже кілька разів змінював свою назву, власників і врешті-решт теж закрився. Зараз Зелений театр стоїть закинутий, але знаходиться під охороною.
3. Колишня лікарня для хронічно хворих дітей на Парковій дорозі
Комплекс лікарні розташований на мальовничому, порослому деревами дніпровському схилі по вулиці Паркова дорога.

Своєму заснуванню лікарня зобов’язана благодійному Товариству лікувальних закладів для хронічно хворих дітей, заснованому у Києві 1899 року. Метою товариства було створення безкоштовних, сучасно обладнаних лікарень для дітей, що потребували довготривалого та складного лікування.

У жовтні 1903 року на ділянці, безплатно наданій інженерним відомством, відбулася урочиста церемонія закладин першого лікарняного будинку. Більшу частину коштів на будівництво дав промисловець Лев Бродський, а роботи здійснювала будівельна фірма відомого київського підрядчика Льва Гінзбурга.

На першому поверсі містилися 9 палат на 45 ліжок, гідропатичне та хірургічне відділення, їдальня та ізольоване інфекційне відділення. На другому – аптека, лабораторія, кухня, дві квартири для лікарів. Перед будинком передбачалася крита тераса для перебування дітей в ліжках у теплі та сонячні дні. Кошти на утримання лікарні складалися з відсотків від капіталу товариства, добровільних внесків та пожертв, у тому числі родини підприємця та доброчинця Н. Терещенка.

Перший корпус зберігся у відмінному автентичному вигляді: у віконних проймах – старовинні двері, первісне столярне заповнення, ковані ґанок та балюстрада з вишуканим малюнком. В архітектурі поєдналися риси неоренесансу та модерну. Будівля вже близько 20 років не експлуатується, але до сьогодні у ній зберігся інтер’єр, адже в наш час тут було знято багато сцен із фільмів та серіалів. Наразі будівля не використовується, але знаходиться під охороною.

4. Маріїнський парк
Маріїнський парк – коштовна перлина у намисті київських наддніпрянських парків. Він є одним із найулюбленіших місць відпочинку киян та гостей столиці. Разом із Міським садом, Хрещатим парком та Володимирською Гіркою Маріїнський парк складає єдине пасмо парків, які вінчають високий правий берег Дніпра.

Навіть кияни часто не розрізняють ці парки, але саме Маріїнський розташований на придніпровському плато, з одного боку обмежений вулицею Грушевського, а з іншого – схилами Дніпра.

Парк створювали протягом 1869-74-х років разом із реконструкцією Царського палацу. Він також потім отримав назву «Маріїнський» на пошану дружини імператора Олександра II – російської імператриці Марії Олександрівни, яка надала фінансову підтримку на облаштування саду. До речі, до 1917 року всі парки у Києві офіційно називалися сади. А створювався парк на основі композиційних засобів пейзажного англійського парку за проєктом садівника О. Недзєльського.

З листопада 1917 року парк поступово перетворюється на місце поховання учасників революційних подій та різних протиборчих сил громадянської війни. Навпроти головного входу поховано учасників жовтневих подій у Києві.
5. Колишній комплекс Киівської удільної контори (МОЗ)
У Маріїнському парку є комплекс будівель, де зараз знаходиться Міністерство охорони здоров’я України. Колір двох будівель – блакитний – такий самий, як і в Маріїнського палацу. Необарокові елементи фасадів пасують до архітектури царської резиденції. І це не випадково, адже ці споруди зводилися у 1871-76-х роках для Київської удільної контори. Цей вищий державний орган займався забезпеченням діяльності імператорського двору та відав майном царської родини.

Проєкт було розроблено у Петербурзі в Департаменті уділів, а нагляд за будівництвом здійснював київський архітектор Віктор Сичугов. Головний будинок є триповерховим та стоїть окремо. Він має круговий огляд, а перед ним знаходиться невелике парадне подвір‘я, утворене огорожею з цегляних стовпчиків та кованих ґрат між ними.

У липні-серпні 1885 року тут жила видатна українська письменниця Марко Вовчок (справжнє ім‘я – Марія Вілінська). Пізніше, відвідуючи Київ, вона ще не раз зупинялася у будівлі удільної контори.

У 1919 році будівлю передали під дитячий ортопедичний заклад – «Будинок скаліченої дитини», перейменований 1924 року на Всеукраїнський державний дитячий ортопедичний інститут, з 1931 року – Український науково-дослідний інститут ортопедії та травматології МОЗ УРСР. 1952 року у цьому комплексі розмістили Київський науково-дослідний інститут загальної гігієни. А сьогодні тут знаходиться МОЗ.
6. Маріїнський парк
Маріїнський палац збудовано протягом 1748-52-х років за проєктом придворного архітектора Бартоломео Растреллі як царська резиденція на високих дніпрових кручах. Його створили спеціально на замовлення імператриці Єлизавети Петрівни.

Резиденція планувалася для проведення парадних церемоній, тому тут присутній курдонер, утворений бічними службовими флігелями та ряд вітальних зал. Палац побудовано у стилі бароко. За спогадами сучасників будівля вирізнялася чудовим ліпленням, позолоченими прикрасами, шовковими китайськими шпалерами, величезними венеційськими дзеркалами та чудовими різьбленими меблями тієї епохи. Тронна зала була пишно оздоблена ліпленим позолоченим декором, а підлога з різних порід дерева мала вигадливий рисунок. До приїзду імператриці Катерини ІІ 1787 року здійснили грунтовний ремонт: зокрема перефарбували фасади в сірувато-блакитний колір.

У 1819 році згорів другий дерев’яний поверх палацу, а протягом 1-ої пол. XIX ст. будівля взагалі занепала внаслідок того, що використовувалася, як лікувально-рекреаційний заклад. У 1868-1870 році палац було відбудовано з нагоди приїзду імператора Олександра II та імператриці Марії Олександрівни. З того часу Царський палац мав паралельну назву - Маріїнський. Заново був зведений другий цегляний поверх, а з боку парку добудовано терасу зі сходами. Зовнішні стіни було пофарбовано в бірюзовий колір та змінено анфіладне планування приміщень. Інтер’єр вирішили зробити в стилі французького класицизму.

Сьогодні палац перебуває у віданні Державного управління справами Президента України. Тут проходять урочисті державні події: нагородження, приймання, вручення вірчих грамот послами іноземних держав і зустрічі офіційних делегацій на найвищому рівні.
МАТЕРІАЛ ПІДГОТОВЛЕНО ЗА ПІДТРИМКИ