Біля витоків українського інтернету стояли програмісти-ентузіасти. У СРСР вони здебільшого працювали в різних наукових інститутах, а коли ж радянська імперія почала тріщати по швах, змогли застосувати свої навички у недержавному секторі.
Так, при київському Інституті кібернетики імені В. М. Глушкова існував Міжгалузевий науковий центр технології програмування «Технософт». Наприкінці 1990 року звідси вирушила делегація до Москви. Там кооператив програмістів «Демос» якраз під'єднався до глобальної мережі через Фінляндію і київські кібернетики хотіли подивитися, що собою являє Всесвітнє павутиння.
Побачене їх вразило і голова української делегації Юрій Янковський без вагань уклав угоду про підключення київського «Технософту» до інтернету через московський «Демос». Ціна питання становила 20 тисяч рублів на рік. На той час шалені гроші — майже у сім разів більше за середню річну зарплату в Україні.
Щоправда, вкладені кошти відразу окупилися. Навесні 1991 року «Технософт» офіційно став інтернет-провайдером і продав доступ до мережі своєму першому клієнтові — за ті ж 20 тисяч рублів. Згодом компанія під'єднала до мережі Харків, а за ним — ще кілька великих міст.
Так, при київському Інституті кібернетики імені В. М. Глушкова існував Міжгалузевий науковий центр технології програмування «Технософт». Наприкінці 1990 року звідси вирушила делегація до Москви. Там кооператив програмістів «Демос» якраз під'єднався до глобальної мережі через Фінляндію і київські кібернетики хотіли подивитися, що собою являє Всесвітнє павутиння.
Побачене їх вразило і голова української делегації Юрій Янковський без вагань уклав угоду про підключення київського «Технософту» до інтернету через московський «Демос». Ціна питання становила 20 тисяч рублів на рік. На той час шалені гроші — майже у сім разів більше за середню річну зарплату в Україні.
Щоправда, вкладені кошти відразу окупилися. Навесні 1991 року «Технософт» офіційно став інтернет-провайдером і продав доступ до мережі своєму першому клієнтові — за ті ж 20 тисяч рублів. Згодом компанія під'єднала до мережі Харків, а за ним — ще кілька великих міст.
Як інтернет, мобільний зв'язок та онлайн-банкінг підкорили українців
Технологічна
експансія
експансія
Увійти в мережу
Текст: Владислав Бурда
За роки Незалежності технології докорінно змінили українську реальність. У 1991 році майже ніхто навіть не чув про інтернет, мобільний зв'язок і тим паче про онлайн-банкінг. А зараз вони стали невід'ємною частиною нашого життя.
Мобільний зв'язок запровадили в Україні 8 березня 1993 року. Вікторія Павловська, прессекретарка Vodafone Україна, розповідає, що саме тоді співробітники першого і на той час єдиного мобільного оператора UMC (нині Vodafone) здійснили дзвінок для перевірки обладнання та якості з'єднання у мережі. Однак, враховуючи тестовий характер цього виклику, він залишився маловідомим.
А от 1 липня телефонну розмову президента Леоніда Кравчука з послом України у Німеччині Іваном Пісковим вже показали по телебаченню. Тож саме з Кравчукових слів «Алло! Іван Миколайович, доброго дня вам!» традиційно і відраховують початок мобільної ери в Україні.
Щоправда, у перші роки відчути всі переваги нового типу зв'язку могли тільки дуже заможні українці. У 1993 році треба було заплатити близько $800 за підключення до мережі — SIM-карти з'явилися лише у 1997 році, а до того кожен телефон програмувався окремо. Абонплата становила близько $200 на місяць, хвилина вихідного дзвінку коштувала долар, а вхідного — 50 центів.
А от 1 липня телефонну розмову президента Леоніда Кравчука з послом України у Німеччині Іваном Пісковим вже показали по телебаченню. Тож саме з Кравчукових слів «Алло! Іван Миколайович, доброго дня вам!» традиційно і відраховують початок мобільної ери в Україні.
Щоправда, у перші роки відчути всі переваги нового типу зв'язку могли тільки дуже заможні українці. У 1993 році треба було заплатити близько $800 за підключення до мережі — SIM-карти з'явилися лише у 1997 році, а до того кожен телефон програмувався окремо. Абонплата становила близько $200 на місяць, хвилина вихідного дзвінку коштувала долар, а вхідного — 50 центів.
2
1
Олексій
Балюра
Балюра
співзасновник проєкту UanetHistory.
Тетяна
Долінська
Долінська
ексдиректорка ТОВ «Хостмайстер» та співзасновниця проєкту UAnetHistory.
Мобільна альтернатива
++++
«Я свого часу працювала в одного з тодішніх провідних інтернет-провайдерів і розповідала людям у сервісному центрі, що таке інтернет, для чого він потрібен, що таке електронна пошта», — пригадує Тетяна Долінська, ексдиректорка ТОВ «Хостмайстер» та співзасновниця проєкту UAnetHistory.
++++
Український сегмент інтернету почав потроху наповнюватися у 1995-1997 роках. Переважно це були різні телеконфереції (стара назва інтернет-форумів) та сайти організацій і компаній. Вони мали мінімалістичний дизайн майже без зображень і часто нагадували цифрові візитівки, оскільки містили лише контактні дані.
Великим кроком уперед став запуск перших онлайн-ЗМІ — UAToday у 1999 році та «Української правди» у 2000 році.
++++
«Тоді багато хто зрозумів, що інтернет — це великий простір, де можна казати правду та висвітлювати багато подій», — каже Долінська.
++++
Ще однією важливою подією стало заснування у 2000 році Інтернет-асоціації України, що об'єднала більшість місцевих провайдерів. У наступному році було створено ТОВ «Хостмайстер», який розпочав комерційну реєстрацію доменів в Україні. Раніше це робили на громадських засадах.
Крім того, на ринку з'являються перші великі гравці, зокрема державний Укртелеком та приватні «Голден Телеком», Ipnet та «Воля».
Протягом 2000-х років провайдери поступово впроваджують нові технології передачі даних. На заміну dial-up приходять «виділена лінія», ADSL, DOCSIS, та врешті оптоволокно.
У результаті швидкість інтернету стрімко зростала. Якщо у 1999 році у середньому вона становила близько 35 кбіт/с, то у 2010 році — вже 2,5 мбіт/с. Водночас з'являється і мобільний інтернет, хоча спочатку так само жахливо повільний.
Паралельно тарифи потроху зменшувались, а комп'ютер перетворився із предмету розкоші на побутову річ.
Сама глобальна мережа також набувала сучасних рис. З'явилися перші соцмережі, онлайн-ігри, торрент-трекери, YouTube і Вікіпедія. Відтепер кожен користувач міг знайти у мережі щось для себе.
Укупі ці фактори призвели до того, що все більше українців шукали способи підключення до мережі. За даними опитувань КМІС, питома вага користувачів інтернету серед дорослого населення України у 2000 році становила лише 3%, у 2010 році — вже 29%, а в 2015 — 57%. Інтернет став по-справжньому масовим.
На початку 2023 року доступом до глобальної мережі користувалися вже 85% дорослих українців. При цьому 72% проводили у ній не менше трьох годин на добу. Що ж до швидкості, у квітні цього року користувачі фіксованого інтернету могли у середньому розраховувати на 63 мбіт/с, а мобільного — на 24 мбіт/с.
Вікторія
Павловська
Павловська
прессекретарка Vodafone Україна
Приклад «Технософту» наслідували інші компанії, і за кілька років в Україні вже працювали десятки провайдерів. Проте їхніми послугами користувалася дуже незначна аудиторія. І не лише через дорожнечу послуг та самих комп'ютерів.
++++
«До появи у 1995 році одного з перших браузерів Netscape в інтернеті було важко щось знайти, а популярні сервіси були представлені переважно телеконференціями (стара назва інтернет-форумів — Прим. ред.), електронною поштою та передачею файлів по FTP (File Transfer Protocol — Прим. ред.)», — згадує Олексій Балюра, співзасновник проєкту UanetHistory.
++++
Тож спочатку інтернетом переважно користувалися бізнесмени або великі організації, наукові установи чи заводи. Та й тих часто доводилося переконувати у перевагах нових технологій. Як розповідає Балюра, до 1995 року інформація про інтернет передавалася переважно «з вуст в уста» та інколи траплялась у газетах. На телебаченні про нього почали говорити лише у другій половині 1990-х років.
По-друге, інтернет містив набагато менше цікавої інформації для пересічного користувача.
По-перше, на початку інтернет був дуже повільним — 2,5 кбіт/c. Це приблизно у 24 000 разів менше, ніж швидкість інтернету зараз у середньостатистичній українській домівці. За таких умов фото зі смартфона пересилалося б кілька годин, а відео — кілька днів.
Банківська цифровізація
Першопрохідцями у сфері електронного банкінгу стали американські Citibank, Chase Manhattan, Chemical та Manufacturers Hanover. У далекому 1981 році за допомогою системи videotex вони надали клієнтам можливість дистанційно перевіряти рахунки. Для цього потрібні були клавіатура, екран (наприклад, звичайний телевізор) та телефонний зв'язок.
1989 року в Британії з'явився перший дистанційний банк — FirstDirect. Він не мав відділень, усі операції здійснювали виключно по телефону, а документи надсилали поштою. Фактично за подібною схемою працюють сучасні «віртуальні банки», зокрема український Monobank.
Врешті у 1994 році американський Stanford Federal Credit Union став першою фінансовою установою, яка дозволила клієнтам переказувати гроші між рахунками через інтернет.
Український банківський сектор почав опановувати нові технології лише на межі 1990-2000 років, але швидко надолужив відставання.
Піонером та тривалий час безумовним лідером у цій сфері був ПриватБанк.
У 1999 році він разом з Київстар запустив сервіс поповнення телефонного рахунку та переказу коштів між картками за допомогою SMS. Прессекретар ПриватБанку Олег Серга розповідає, що саме в Україні вперше у світі запровадили технології SMS-банкінгу, які стали основою розвитку цифрових банківських сервісів.
Успіх технології спонукав банк запустити у 2001 році перший інтернет-банкінг — Приват24. За його допомогою користувачі могли отримувати електронні виписки, перевіряти баланс банківського рахунку, переказувати кошти між рахунками та поповнювати мобільний телефон.
У 2008 році Приват запустив власну систему онлайн-платежів LiqPay, а за два роки побачила світ мобільна версія Приват24.
Згодом послуги онлайн-банкінг в Україні почали надавати більшість фінансових установ, щоправда, тут серйозну конкуренцію Привату вони так і не змогли скласти.
Ситуація змінилися лише із появою у 2017 році Monobank, створеного вихідцями з того ж самого Привату. Він став першим в Україні «віртуальним банком», який не має жодного відділення, а всі операції проводить виключно через мобільний застосунок.
Онлайн-банкінг за останні 20 років розвинувся не лише якісно, але й кількісно. Так, за даними дослідницької компанії GfK, у 2011 році його послугами користувалися лише близько 2% клієнтів українських банків, а 2015 — 10% українців.
Проте потім почався стрімкий ріст, спричинений поширенням смартфонів та покращенням мобільного інтернету. Далі свою роль зіграли безпекові питання через пандемією COVID-19 та повномасштабне вторгнення росії.
На початку 2023 року дослідження MasterIndex на замовлення Mastercard показало, що вже 94% власників карток користуються цифровим банкінгом. При цьому 75% з них надають перевагу саме мобільним застосункам.
За словами Олега Серги, традиційно трійку найпопулярніших операцій складають поповнення мобільного рахунку, перекази між картками та оплата комунальних послуг. А от на четверте місце із початком повномасштабної війни вийшли донати. Відповідно до MasterIndex, 30% користувачів за допомогою онлайн-банкінгу переказували кошти на допомогу ЗСУ.
1989 року в Британії з'явився перший дистанційний банк — FirstDirect. Він не мав відділень, усі операції здійснювали виключно по телефону, а документи надсилали поштою. Фактично за подібною схемою працюють сучасні «віртуальні банки», зокрема український Monobank.
Врешті у 1994 році американський Stanford Federal Credit Union став першою фінансовою установою, яка дозволила клієнтам переказувати гроші між рахунками через інтернет.
Український банківський сектор почав опановувати нові технології лише на межі 1990-2000 років, але швидко надолужив відставання.
Піонером та тривалий час безумовним лідером у цій сфері був ПриватБанк.
У 1999 році він разом з Київстар запустив сервіс поповнення телефонного рахунку та переказу коштів між картками за допомогою SMS. Прессекретар ПриватБанку Олег Серга розповідає, що саме в Україні вперше у світі запровадили технології SMS-банкінгу, які стали основою розвитку цифрових банківських сервісів.
Успіх технології спонукав банк запустити у 2001 році перший інтернет-банкінг — Приват24. За його допомогою користувачі могли отримувати електронні виписки, перевіряти баланс банківського рахунку, переказувати кошти між рахунками та поповнювати мобільний телефон.
У 2008 році Приват запустив власну систему онлайн-платежів LiqPay, а за два роки побачила світ мобільна версія Приват24.
Згодом послуги онлайн-банкінг в Україні почали надавати більшість фінансових установ, щоправда, тут серйозну конкуренцію Привату вони так і не змогли скласти.
Ситуація змінилися лише із появою у 2017 році Monobank, створеного вихідцями з того ж самого Привату. Він став першим в Україні «віртуальним банком», який не має жодного відділення, а всі операції проводить виключно через мобільний застосунок.
Онлайн-банкінг за останні 20 років розвинувся не лише якісно, але й кількісно. Так, за даними дослідницької компанії GfK, у 2011 році його послугами користувалися лише близько 2% клієнтів українських банків, а 2015 — 10% українців.
Проте потім почався стрімкий ріст, спричинений поширенням смартфонів та покращенням мобільного інтернету. Далі свою роль зіграли безпекові питання через пандемією COVID-19 та повномасштабне вторгнення росії.
На початку 2023 року дослідження MasterIndex на замовлення Mastercard показало, що вже 94% власників карток користуються цифровим банкінгом. При цьому 75% з них надають перевагу саме мобільним застосункам.
За словами Олега Серги, традиційно трійку найпопулярніших операцій складають поповнення мобільного рахунку, перекази між картками та оплата комунальних послуг. А от на четверте місце із початком повномасштабної війни вийшли донати. Відповідно до MasterIndex, 30% користувачів за допомогою онлайн-банкінгу переказували кошти на допомогу ЗСУ.
Олег
СергA
СергA
PR-директор PrivatBank
++++
«Можна лише уявити, що зараз цілий день користування мобільним голосовим зв’язком, інтернетом, SMS і при цьому навіть за кордоном, коштуватиме у шість разів дешевше, ніж одна хвилина розмови 30 років тому», — констатує Павловська.
++++
І на цьому витрати не закінчувалися. На початку мобільної ери стільникові телефони були не лише громіздкими, але й дуже дорогими. Наприклад, Motorola Associate-2000 Кравчука важила 400 грамів, а коштувала майже $2000.
Тож не дивно, що у 1993 році з тодішньою середньомісячною зарплатою $36 більшість українців переймалися доступом до звичайної провідної телефонної мережі. Під кінець року в країні нараховувалося лише 2800 абонентів мобільного зв'язку.
Ситуація почала кардинально змінюватися лише на межі тисячоліть. Цьому посприяло розширення мережі та впровадження нових технологій, що потягнуло за собою покращення якості зв'язку і водночас його здешевлення. Проте чи не найголовнішу роль відіграла поява конкуренції на ринку.
У 1997 році міністр зв'язку Дмитро Худолій у центрі Києва здійснив перший мобільний дзвінок у мережі Київстар. Приблизно тоді ж послуги мобільного зв'язку почали надавати DCC, «Голден Телеком» та WellCOM. Щоправда, з часом їх поглинули більш успішні конкуренти.
Оператори, змагаючись за клієнтів, пропонували привабливіші тарифи, нові послуги та умови. Найважливішим із них стала поява prepaid (тарифи на умовах передоплати).
Перший — під назвою UNI — запустив у лютому 1998 року «Голден Телеком». Але працював він спочатку лише у Києві. Наступного року підтягнулися лідери ринку. У березні вийшов SIM-SIM від UMC, а у вересні того ж року — Ace&Base від Київстар.
На відміну від контракту, абоненти prepaid платили лише за певний обсяг послуг наперед, ні про яку абонплату вже не йшлося. Оператори отримували гарантований дохід та могли пропонувати клієнтам дешевші дзвінки. Вигравали всі. Як зазначає Вікторія Павловська, саме поява prepaid стала першим кроком для масового поширення мобільного зв'язку в Україні.
За схожим принципом впроваджували й інші послуги. Протягом 1998-2003 років оператори один за одним почали надавати послуги SMS-повідомлень, запустили мобільний інтернет, ввели посекундну тарифікацію дзвінків та врешті скасували плату за вхідні.
Результати не забарилися. У 2000 році в Україні нараховувалося вже близько 2 млн абонентів мобільного зв'язку. У 2004 році їх кількість вперше зрівнялася з користувачами фіксованого зв'язку (по 12 млн осіб), а у 2007 році перевищила 50 млн.
Протягом наступних п'ятнадцяти років мобільний зв'язок пережив ще багато важливих подій — зліт та занепад «вікових» суббрендів (наприклад, «молодіжні» Jeans та Djuice від UMC та Київстар), появу безлімітних дзвінків у мережі (вперше зробив Life у 2008 році), запровадження 3G, а потім і 4G. Проте у цілому ситуація не змінилася.
Мобільний зв'язок щільно увійшов у життя українців і поки не збирається здавати свої позиції — станом на кінець 2022 року в Україні нараховувалось 49,4 млн активних SIM-карт.
Спецпроєкт реалізований за підтримки
German Marshall Fund
German Marshall Fund
