або як розвивалася сучасна українська мода
24 серпня Україна відзначає 33 річницю Акту проголошення незалежності. За ці роки наша країна пережила багато метаморфоз – соціальних, політичних, культурних, а разом з тим і модних.
Як змінювалась мода за роки незалежності? Чому та коли виник бум на українські бренди? І як на українців повпливав світовий мас-маркет? Розповідаємо у спецпроєкті.
Як змінювалась мода за роки незалежності? Чому та коли виник бум на українські бренди? І як на українців повпливав світовий мас-маркет? Розповідаємо у спецпроєкті.
У 90-і роки світова мода глобально змінилася та реструктурувалася. Великі й старі бренди почали тіснити нові. Це яскраві імена, що пливли проти течії загальних тенденцій та оспівували красу субкультур.
Дизайнери та реклама, ЗМІ та книги закликали “бути самими собою”, шукати власний стиль та ідентичність. Не боятися оголити внутрішнє “я” й вирізнятися серед натовпу. Саме під цим гаслом пройшли багато рекламних кампаній: Versace, Calvin Klein, Hugo Boss, Vivienne Westwood, Helmut Lang.
Дизайнери та реклама, ЗМІ та книги закликали “бути самими собою”, шукати власний стиль та ідентичність. Не боятися оголити внутрішнє “я” й вирізнятися серед натовпу. Саме під цим гаслом пройшли багато рекламних кампаній: Versace, Calvin Klein, Hugo Boss, Vivienne Westwood, Helmut Lang.
Проте в Україні із цим було трохи складніше.
Набуття незалежності, зміна вектора економіки та державотворення, за яким наступила гіперінфляція та вільна торгівля без регламентованих державою цін. Порожні полиці магазинів та черги за товарами, в яких потрібно було вистояти цілий день. Цей період навряд чи був доречним для пошуків власного “я” у моді.
Набуття незалежності, зміна вектора економіки та державотворення, за яким наступила гіперінфляція та вільна торгівля без регламентованих державою цін. Порожні полиці магазинів та черги за товарами, в яких потрібно було вистояти цілий день. Цей період навряд чи був доречним для пошуків власного “я” у моді.
Що було з тими, хто не мали бюджету для “шопінгу на картонці”? Вони шили одяг самі — за викройками німецького журналу Burda, за яким в’язали потім речі на всю родину. Дістати гарну тканину тоді було майже неможливо, а тому в діло йшли старі бабусині сукні, штори та покривала.
Також через тотальний дефіцит у легкій промисловості в Україну направляли тонни гуманітарного одягу. Тоді частина людей швидко зорієнтувалася та стала його нелегально продавати. Так з’явилися перші секонд-хенди з одягом з Великої Британії та Німеччини, куди українці ходили вполювати цікавіші речі.
Також через тотальний дефіцит у легкій промисловості в Україну направляли тонни гуманітарного одягу. Тоді частина людей швидко зорієнтувалася та стала його нелегально продавати. Так з’явилися перші секонд-хенди з одягом з Великої Британії та Німеччини, куди українці ходили вполювати цікавіші речі.
Завдяки тому, що виробники й продавці самі встановлювали ціну товарів залежно від попиту, люди навчилися торгуватися. Без цієї навички було ніяк, особливо на речових ринках. Це було важливим, адже через неспроможність задовольнити попит покупців, на ринку виникли тисячі нових підприємців. Вони у великих баулах привозили товари з Польщі, Угорщини та Туреччини. Одяг, білизну, взуття – все, чого не було в Україні.
Проте, як кажуть сучасники, більш рідкісні екземпляри продавали на складах універмагу “Україна”, розташованих на вулиці Ковпака, 8. Туди разом із новими речами з Європи, Туреччини та Китаю привозили брендовий секонд-хенд для сортування та подальшого розподілення по Україні. Саме там можна було “відірвати” круті джинси Levi’s, а можливо, і щось від Pierre Cardin.
Наприкінці 90-х починає зароджуватися і саме поняття сучасної української моди. 1997 року 13 вітчизняних дизайнерів написали колективного листа до Паризького синдикату високої моди з проханням надіслати інструкцію – як правильно проводити Тижні моди. Тоді з Парижа надійшла детальна відповідь, і вже за пів року в Києві відбувся перший Ukrainian Fashion Week. На ньому свої колекції показали 13 дизайнерів, серед яких: Сергій Бизов та Лілія Пустовіт (яка тоді працювала в Будинку моди “Екста”), Віктор Анісімов, Олена Ворожбит та Тетяна Земськова, Надія Кудрявцева, Ірина Куцюк та Анжела Лисиця, авторський салон “Іванна”, Будинок моди “Хрещатик”, Будинок моди “РІТО”, фірма “СІ-МУН”, “ГрупаТРИ” та Михайло Воронін.
Наприкінці 90-х починає зароджуватися і саме поняття сучасної української моди. 1997 року 13 вітчизняних дизайнерів написали колективного листа до Паризького синдикату високої моди з проханням надіслати інструкцію – як правильно проводити Тижні моди. Тоді з Парижа надійшла детальна відповідь, і вже за пів року в Києві відбувся перший Ukrainian Fashion Week. На ньому свої колекції показали 13 дизайнерів, серед яких: Сергій Бизов та Лілія Пустовіт (яка тоді працювала в Будинку моди “Екста”), Віктор Анісімов, Олена Ворожбит та Тетяна Земськова, Надія Кудрявцева, Ірина Куцюк та Анжела Лисиця, авторський салон “Іванна”, Будинок моди “Хрещатик”, Будинок моди “РІТО”, фірма “СІ-МУН”, “ГрупаТРИ” та Михайло Воронін.
На межі нового тисячоліття молодіжний стиль в Україні наздогнав західні тренди й вже чітко роздрібнився на субкультури: хіпі, панки, металісти, рокери, репери тощо. Найбільш популярним був стиль гранж та його ідол – Курт Кобейн. Він зробив революцію в музичному світі та сформував унікальний тренд – бути модним поза модою.
Головними рисами гранжу стали неохайність, oversize, кеди, грубі чоботи, багатошаровість, клітинка, шкіра і джинса. І якщо в маленьких містах єдиним місцем, де можна було знайти щось більш-менш схоже, виявилися тільки секонд-хенди, то в столиці таких можливостей було більше. Тоді в головному універмазі міста – “Україні” – вже з’явилися речі світових брендів, привезені “човниками”. Про жоден іменитий люкс тоді й не йшлося, проте для не досвідчених у моді українців такі імена, як Sergio Tacchini та Polo Garage, вже були чимось ексклюзивним.
Головними рисами гранжу стали неохайність, oversize, кеди, грубі чоботи, багатошаровість, клітинка, шкіра і джинса. І якщо в маленьких містах єдиним місцем, де можна було знайти щось більш-менш схоже, виявилися тільки секонд-хенди, то в столиці таких можливостей було більше. Тоді в головному універмазі міста – “Україні” – вже з’явилися речі світових брендів, привезені “човниками”. Про жоден іменитий люкс тоді й не йшлося, проте для не досвідчених у моді українців такі імена, як Sergio Tacchini та Polo Garage, вже були чимось ексклюзивним.
Середина 90-х відзначилась появою модного світового глянцю в газетних кіосках і трансляцією перших закордонних молодіжних серіалів. Молодь роздивлялася красиві картинки з журналу Cool та надихалася стилем світових зірок. Образи селебритіс намагалися відтворити завдяки знайденим речам на ринках та у секонд-хендах.
Українці почали більше одягатися за західним зразком.
Виском моди 90-х став турецький яскравий светр, заправлений в джинси, а зверху – шкіряна куртка, яку обожнювали що чоловіки, що жінки.
Українці почали більше одягатися за західним зразком.
Виском моди 90-х став турецький яскравий светр, заправлений в джинси, а зверху – шкіряна куртка, яку обожнювали що чоловіки, що жінки.
З часом, ринки потрохи стали переміщатися з центральних локацій міста на його околиці, поступаючись місцем новеньким ТРЦ.
Тоді ж працювали вітчизняні дизайнери, такі як Лілія Пустовіт, Михайло Воронін, Діана Дорожкіна та Андре Тан. Проте здебільшого вони працювали на експорт чи індивідуальні замовлення, а їхній одяг був не по кишені звичайним українцям.
Тоді ж працювали вітчизняні дизайнери, такі як Лілія Пустовіт, Михайло Воронін, Діана Дорожкіна та Андре Тан. Проте здебільшого вони працювали на експорт чи індивідуальні замовлення, а їхній одяг був не по кишені звичайним українцям.
Слідом відкриваються Pull&Bear, Massimo Dutti, Bershka, Stradivarius та Oysho.
Цей період ознаменує початок епохи торговельних центрів, якими протягом десяти років й донині буде забудований увесь Київ.
Речові ринки як і раніше пропонували дешевий одяг з Китаю та Туреччини, а торговельні центри — не менш бюджетний європейський мас-маркет. Нове покоління українців вже не ходило мірятись на картонці, бо за ті ж самі гроші Terranova чи Colin’s здатні були запропонувати комфортні примірочні та одяг, який показували у молодіжних серіалах по телевізору.
Цей період ознаменує початок епохи торговельних центрів, якими протягом десяти років й донині буде забудований увесь Київ.
Речові ринки як і раніше пропонували дешевий одяг з Китаю та Туреччини, а торговельні центри — не менш бюджетний європейський мас-маркет. Нове покоління українців вже не ходило мірятись на картонці, бо за ті ж самі гроші Terranova чи Colin’s здатні були запропонувати комфортні примірочні та одяг, який показували у молодіжних серіалах по телевізору.
Перше десятиліття міленіуму відзначилось для України експансією світових масмаркет-брендів. 2002 року закінчується капітальна реконструкція майдану Незалежності, і саме тут під скляним куполом відкривається перший професійний торговельний центр в Україні – ТЦ “Глобус”. На його просторах зʼявляються імениті брендові магазини, а шопінг стає комфортним.
Відтоді на український ринок виходять всесвітньо відомі бренди: Lee&Wrangler, Benetton, Parfois, Orsay, Lee Cooper та інші. Зусиллями вітчизняного ритейлера ARGO в Києві зʼявляються й перші бутики іспанського бренду MANGO, а 2008 року світовий гігант Indetex відкриває перший магазин Zara в Києві.
Відтоді на український ринок виходять всесвітньо відомі бренди: Lee&Wrangler, Benetton, Parfois, Orsay, Lee Cooper та інші. Зусиллями вітчизняного ритейлера ARGO в Києві зʼявляються й перші бутики іспанського бренду MANGO, а 2008 року світовий гігант Indetex відкриває перший магазин Zara в Києві.
З часів початку АТО носити вітчизняне стає престижно. Відтоді українська мода полишає простори країни та починає облітати світ. Так, 2014 року дизайнерка Віта Кін створює колекцію вишиванок, що за лічені тижні підкорила увесь фешн-світ. За кілька місяців після старту продажів в її сукнях вже ходили топ-модель Джордан Дан, артдиректорка японського Vogue Анна Делло Руссо, танцівниця Діта фон Тіз та ще з десяток зірок.
Саме завдяки сукням Віти Кін широкий загал у світі вивчає слово vyshyvanka.
Наступним українцем, про якого почнуть говорити на обох півкулях землі, стане Руслан Багінський. У 2017 році капелюхи львів'янина надягатимуть блогери К'яра Фераньї та Еймі Сонг, артдиректорка Vogue Анна Делло Руссо, актриса Софія Річі, Мадонна та найголовніша модель останніх років Белла Хадід.
Разом з тим у сукнях від Litkovska та Jamemme почнуть зʼявлятися на публіці Моніка Белуччі, Демі Мур та Мей Макс.
Саме завдяки сукням Віти Кін широкий загал у світі вивчає слово vyshyvanka.
Наступним українцем, про якого почнуть говорити на обох півкулях землі, стане Руслан Багінський. У 2017 році капелюхи львів'янина надягатимуть блогери К'яра Фераньї та Еймі Сонг, артдиректорка Vogue Анна Делло Руссо, актриса Софія Річі, Мадонна та найголовніша модель останніх років Белла Хадід.
Разом з тим у сукнях від Litkovska та Jamemme почнуть зʼявлятися на публіці Моніка Белуччі, Демі Мур та Мей Макс.
Також серця світової спільноти підкорили Frolov, TTSWTRS, Ksenia Schnaider, Sleeper, CULTNAKED, Ienki Ienki, Nue, Bevza, Gunia Project та багато інших.
Проте українських дизайнерів обирають і прості європейці. Для прикладу, ще до війни свій шоурум у Парижі відкрила Лілія Літковська, ставши учасником офіційної програми PFW (Paris Fashion Week — ред.).
Після початку повномасштабного вторгнення, експансія українських брендів на європейський ринок стала стрімкішою. Збільшення української діаспори у великих містах Європи та величезна підтримка нашої країни зіграли в цьому неабияку роль. Сьогодні мультибрендові магазини з українськими дизайнерами зʼявились по всій Європі, а їх кількість продовжує зростати.
Проте українських дизайнерів обирають і прості європейці. Для прикладу, ще до війни свій шоурум у Парижі відкрила Лілія Літковська, ставши учасником офіційної програми PFW (Paris Fashion Week — ред.).
Після початку повномасштабного вторгнення, експансія українських брендів на європейський ринок стала стрімкішою. Збільшення української діаспори у великих містах Європи та величезна підтримка нашої країни зіграли в цьому неабияку роль. Сьогодні мультибрендові магазини з українськими дизайнерами зʼявились по всій Європі, а їх кількість продовжує зростати.
Кількість нових українських дизайнерів з кожним днем стає все більшою, покриваючи будь-який сегмент — від люксу та преміуму, до мас-маркету. Дворічна відсутність конкуренції з боку європейських конгломератів, таких як Zara та H&M, надали українським виробникам фору в боротьбі за серця покупців.
Хтось з дизайнерів халтурно замовляв одяг з Китаю та перешивав бирки, на чому їх неодноразово ловили. А хтось справді створював щось унікальне, інвестуючи у майбутнє.
Сьогодні про українську моду говорять на всіх континентах. А в Україні носити вітчизняні бренди стало не лише проявом національної свідомості, а й ознакою гарного смаку.
Хтось з дизайнерів халтурно замовляв одяг з Китаю та перешивав бирки, на чому їх неодноразово ловили. А хтось справді створював щось унікальне, інвестуючи у майбутнє.
Сьогодні про українську моду говорять на всіх континентах. А в Україні носити вітчизняні бренди стало не лише проявом національної свідомості, а й ознакою гарного смаку.
Мода стає соціально активною. Дизайнери розповідають про толерантність, гендерну рівність, про цінності та національну памʼять, про те, що мода може бути благодійною, адже бренди жертвували частину свого прибутку на добрі справи.
Минуле десятиліття для української моди пройшло під гаслом повернення до свого коріння. Вітчизняних дизайнерів стає все більше, і вони здатні задовольнити будь-який запит — від мас-маркету до ексклюзиву. У їхніх роботах все більше національних елементів: вишиванки, плахти, прикраси, орнаментів та українських символів у сучасній інтерпретації.
Попит на українську
моду є,
моду є,
і справа не лише в гуманістичних мотивах.
