В три они с легкостью ставят себе мультики онлайн, в шесть снимают и монтируют первые видео, в восемь покоряют интернет своими влогами, а в четырнадцать сами создают приложения, которыми потом пользуются сотни людей. Для детей, рожденных в XXI веке, планшеты и смартфоны ― не просто дорогие игрушки. Это инструменты, позволяющие идти в ногу со временем. А оно требует от будущего человечества все новых и новых навыков. Но и здесь не все так однозначно.

В новом спецпроекте «В ШКОЛУ С АЙФОНОМ» две талантливые и успешные мамы, создающие аналоговый продукт, рассказывают, зачем внедряют гаджеты в обучение и воспитание своих детей. Объясняют как в условиях всеобщей диджитализации привить любовь к настоящим книгам и почему дети раньше и сейчас ― это две большие разницы.

Думаю, что неизвестность, в которой растут наши дети, ― это настоящий вызов. Если наши родители еще могли предположить, какие профессии понадобятся нам, когда мы вырастем, то предугадать, какие знания будут нужны нашим детям через 15-20 лет в условиях повсеместной роботизации, не легко. Нам остается не отбить у детей жажду учиться и постоянно познавать новое.

Мне кажется, первое, чему нужно учить детей, ― быть ориентированным на себя: разбираться в своих чувствах, в своих эмоциях и своих желаниях. Понимание того, какой ты, чем хочешь заниматься и что тебе интересно, дает уверенность, что ты найдешь свое дело в любом уголке планеты.

Еще одно важное качество, которому, на мой взгляд, стоит учить детей, ― это умение работать в команде и создавать эту команду. Это тот самый эмоциональный интеллект, который позволяет понимать себя, понимать других, находить общие интересы и собирать «своих» людей вместе.

Мне хочется развивать в своих детях умение планировать и разбивать большую мечту на маленькие задачи. Потому что так она становится целью и исполняется. Конечно, умение читать и писать безусловно важно ― книги развивают воображение и это отдельный мир, но в современной реальности, когда все можно найти в Google, навыки куда важнее заученных знаний.

Мы живем в прекрасное время, когда есть море способов помочь себе и своему ребенку развиваться: искать и находить информацию, фильтровать ее и критически мыслить, развивать навыки общения и нетворкинга.

Сейчас многие родители боятся гаджетов, но мне кажется, что это все равно что отрицать действительность ― гаджеты ощутимо помогают в работе, в планировании и развитии.

Я считаю, что абсолютно для любого интереса ребенка можно найти качественный продукт, который будет его развивать и становится палочкой-выручалочкой для родителей. У моей дочери ― ей 8 лет ― например, есть iPhone. Но пока она его использует, только чтобы звонить и писать сообщения друзьям.

Еще есть iPad, где у нее стоит пара приложений для изучения английского и несколько игр. В школе Ульяны нам посоветовали приложения, где дети учатся читать и считать в игровой форме: какие-то игры-бродилки, просто разнообразное чтение. Дети заходят на сайт, скачивают приложение, и это супер-крутой пример, как можно использовать достижения цивилизации в обучении.

Гаджеты дают возможность путешествовать, куда угодно, и узнавать, что угодно. В моем детстве процесс поиска и сбора информации кардинально отличался: это был поход в библиотеку, стопки каких-то книг, которые быстро устаревали. А потом, когда мне было 13, у меня появился компьютер. Это было просто вау! Я поначалу даже боялась к нему подойти. Когда поняла, как пользоваться Google, и что можно получать информацию, которую не найти в книге, ― это был шок. Сейчас можно легко найти или проверить любые факты, подойти к информации критично, а не так, как мы раньше ― верили всему, что написано в одной единственной книге.

Самое главное ― не отбить у ребенка желание узнавать больше, даже если то, что он узнает, не всегда совпадает с родительскими интересами и взглядами на мир.

Гаджеты дают возможность путешествовать, куда угодно, и узнавать, что угодно. В моем детстве процесс поиска и сбора информации кардинально отличался: это был поход в библиотеку, стопки каких-то книг, которые быстро устаревали. А потом, когда мне было 13, у меня появился компьютер. Это было просто вау! Я поначалу даже боялась к нему подойти. Когда поняла, как пользоваться Google, и что можно получать информацию, которую не найти в книге, ― это был шок. Сейчас можно легко найти или проверить любые факты, подойти к информации критично, а не так, как мы раньше ― верили всему, что написано в одной единственной книге.

Самое главное ― не отбить у ребенка желание узнавать больше, даже если то, что он узнает, не всегда совпадает с родительскими интересами и взглядами на мир.

Сьогодні інформації так багато і вона так швидко змінюється, що вивчити все стає просто неможливим. У сучасних дітей вже не буває, як було в нас: ось вам тема реферату, ось бібліотека, де тобі знайшли по буковці тексти, які ти перепишеш. Зараз дитина, маючи гаджет в руках, може сама все знайти та перевірити. Тому діти мають вчитися шукати потрібне. А ще ― бути самостійними. Факти говорять про те, що людина не раз змінює професію протягом життя, тому вивчати щось нове доведеться постійно.

Я вважаю, що штучний інтелект буде все більше ставати частиною нашого життя. Переплюнути його в системності, в об'ємі інформації та інтелектуальних операціях буде неможливо, але в творчості ― так. І єдина можливість вижити в цьому світі ― це бути творчим, креативним і вміти мислити нестандартно.

Звичайно, можна сказати, що все можна робити офлайн. Але сучасні батьки не мають можливості багато часу проводити з дітьми. Взагалі-то і наші батьки не мали такої можливості. Проте ми могли годинами висіти на вулиці, нам не заборонялося лазити по деревах, робити секретики в землі з якихось фантиків, засовуючи їх під скло і витягувати черв'яків після дощу. Ми були вільні пізнавати цей світ.

В наших дітей немає можливості робити так само. Щойно вони виходять на вулицю, ми починаємо казати «Це в руки не бери». Ми не в захваті, якщо вони лазять по деревах, та й тих дерев, на які можна було б залізти, майже немає. Діти зараз не можуть самі себе розважати. Тому гаджети ― досить непогана альтернатива в моменти, коли не можна на вулицю. З ними діти можуть творити, навчатися, спілкуватися. Наші діти живуть в іншому світі, і не має сенсу тримати їх в бульбашці, забираючи купу можливостей.

Звісно, в нас були моменти, коли довелося боротися з певним контентом. Наприклад, з блогерами. Спочатку блогери здавалися крутою знахідкою. Якось влітку двоюрідні сестри вирішили зробити Еві власний канал. Діти самі придумували сценарії і їх відігравали, готувалися до зйомки. Вони все робили самі за допомогою планшету: і з'йомку, і монтаж, і титри. І це набагато краще, ніж усе, що ми могли б зняти напам'ять. Зараз вже діти виросли, але ось ці спогади залишилися.

Але була і інша сторона медалі. Окрім того, що діти робили щось самі, їм стало цікаво дивитися, що роблять інші. І почалося просто підглядання за чужим життям. Ми намагалися довести, що є реально корисні речі, наприклад, гімнастика, яку Ева дивилася і потім всерйоз почала займатися, а є щось взагалі непотрібне. Тож, нам довелось контролювати контент.

Ми дозволили їй дивитися блогерів тільки на великі свята. Добре, що в Apple можна встановити батьківський контроль та обмеження по часу. Щоправда, він нам знадобився тільки один раз, коли Ева занадто довго висіла у додатку Like. Тато тоді поставив їй дуже щільне обмеження ― щось близько 15 хвилин. І потім, коли вона пояснила, що цього замало, щоб і власний контент створити, і бодай щось подивитися, він додав їй ще трохи часу.

Якось я жартувала, що не знаю, як би ми виховували дітей, якби не було гаджетів. Будь-яку істерику молодшого або впертість старшої можна побороти однією фразою ― «Будеш без гаджета». І миттєво все зроблено та всі заспокоєні. Звісно, можна робити, як кажуть психологи: сідати на рівень очей дитини, говорити розумні речі правильним тоном, але перспектива залишитися без улюбленої техніки працює краще.

Коли Ева тільки почала вчити англійську, ми разом стали дивитися майстер-класи з ліплення на англійській. Навіть якщо Ева чогось не розуміла, вона здогадувалася інтуїтивно, буквально всмоктуючи нові слова. І так дуже легко разом із творчістю зайшла ще одна додаткова мова.

Величезний плюс глобальної діджиталізації ― це те, що в наших дітей є можливість вчитися, наприклад, в американській школі, не відвідуючи американської школи. Ева вчить американську програму з нейтів спікерами, в неї англомовні вчителі і всі тести ― математику, англійську, науку ― вона здає онлайн завдяки планшету. До речі, добре, що вона прийшла до школи вже розуміючи, як працювати з гаджетом ― їй не треба тратити свій час на те, щоб розібратися з технікою.

Багато хто говорить, що гаджети позбавили дітей спілкування. Але мені здається, що навпаки. Вони ще маленькі, вони не говорять про політику. Але в них є їх онлайн-світ, творчість в додатках ― це найпоширеніші теми. Вони говорять про фільми, які побачили, про те, як знімають кліпи, а ще діляться лайфхаками, хто й яку скачав програму для монтажу чи обробки відео. І цей світ ― це частина дитячого Всесвіту. Хіба це не спілкування?