Я не хочу рожать, но хочу усыновить

Вопрос о чайлдфри до сих пор в обществе стоит ребром. Такой вывод мы сделали после публикации нашего материала о людях, которые не хотят иметь детей.

Но если человек отказывается иметь детей из-за того, что государство не дает гарантии в сохранности его здоровья? И если альтернатива — это усыновление?

 

Рождение собственных детей — сложный процесс для женщины. Он связан с физиологией, рисками, протеканием беременности и родами. Украинская медицина и акушерское насилие в этих вопросах не оставляет пространства для оптимизма. Врачи ведут беременных так, что у меня это вызывает большой скепсис. Я понимаю, что рождение детей — это важный биологический и социальный процесс. Таким образом мы передаем опыт, продолжаем род, воспитываем новое поколение. Но у меня стремление передать гены отсутствует. Я не вижу в этом потребности. 

В рождении детей я больше вижу социальную значимость. Таким образом мы можем передать опыт, воспитать ребенка и помочь ему стать счастливым, как бы это пафосно не звучало. Рожать для этого необязательно. Ребенка можно усыновить или удочерить.

Главная задача родителей — воспитание. Они должны помогать маленькому человеку вырасти в безопасной среде, с нормальными психологическими установками. Благодаря этому ребенок затем сможет войти во взрослое общество подготовленным. С одной стороны, это прямая передача опыта от родителя ребенку, с другой — осуществление важных функций для человека. Я говорю о заботе, защите, поддержке, любви, ощущении себя выполнившим миссию передачи опыта.

Почему именно усыновление?

Детство в родных семьях бывает травматичным. Дети бывают с особенностями развития. Что уже говорить об интернатах, где внимания и заботы не хватает?

Я считаю, что те люди, которые не чувствуют стремления продолжить конкретно свой род, могут усыновить ребенка. Они ощущают в себе силы помочь, воспитать, поделиться опытом другим поколениям. В какой-то мере они даже обязаны так сделать. Только не перед кем-то, а перед собой. Это как с талантом. Если человек родился с уникальными возможностями, он обязан хотя бы попробовать их развить.

Выбор в усыновлении несет важную социальную функцию. Так люди, которые хотят стать родителями, осуществляют свою мечту. А ребенок, от которого отказались, получает шанс на семью и жизнь в любви.

Есть ли страхи или опасения?

Страха того, что с усыновленным ребенком придется много работать психологически, нет. Но есть понимание, что это возможно. Нет решения, которое не несет последствий и рисков. У человека может родиться ребенок с ментальными расстройствами. И в этом никто не виноват, просто так «включился» ген. Можно воспитывать своего сына или дочь с максимальной любовью и поддержкой, но где-то недоглядеть. В результате вырастет человек с отличными от родителей ценностями и моральными ориентирами. Воспитание — это сложный, эмоционально и ментально тяжелый процесс. Это нужно понимать и быть готовым к тому, что все твои старания могут не принести желаемого тобой результата.

Дети — это в принципе риск и большая ответственность. Не важно, родные или усыновленные. Это минное поле. Как бы родитель не старался, ребенок все равно найдет что рассказать психологу.

Я считаю, что психологическая адаптация ребенка и человека в качестве родителя невозможны без помощи специалиста. Нельзя просто оформить бумаги, усыновить и потом без опыта родительства коммуницировать с ребенком. Нет варианта «все легко». Есть воля человека, который решает стать родителем.

Усыновленный ребенок — это не платье взять в аренду. Нет хуже идеи, чем вернуть его в детдом. Лучше вообще тогда никого не усыновлять. Ты дал человеку надежду. Перед усыновлением нужно триста раз взвесить, готов ли ты забрать ребенка. Что бы не случилось, нужно будет идти до конца.

А как же процедура усыновления?

Усыновление или удочерение — это длительный процесс. Бюрократическими вопросами я до конца не интересовалась, так как внутренне не готова к появлению детей в моей жизни на данном этапе.

Пугает ли меня эта бюрократия? Нет. Я такой человек, что если принимаю решение, не отступлюсь. Если меня что-то пугает, значит, решение я еще не приняла. Обычно пугает или неизвестность, или своя внутрення слабинка. Принимая решение, ты уже рассматриваешь все риски, неточности и оцениваешь возможные проблемы. Я воспринимаю это как этапы, которые нужно пройти для достижения цели.

А если ребенка заберут родные родители?

Правильно — давать биологическим родителям возможность исправиться. Ситуации бывают разные. Причин, по которым женщины оставляют новорожденных детей, масса. Та же послеродовая депрессия. Судить их не вправе никто.

Но также я думаю, что нужно разработать специальный алгоритм усыновления. Он должен определять, с кем из родителей ребенку будет лучше: с биологическими или с усыновителем? Соцслужбы или другой орган, который будет принимать решение, должен руководствоваться исключительно благополучием ребенка. Здесь нельзя рассматривать фразы «У ребенка обязательно должен быть отец», или «Пусть плохая мать, но зато родная». Но минимальный срок на одуматься и забрать своего ребенка должен быть.

Как на это смотрит закон?

 

Самовільно забрати дитину від усиновлювачів біологічні батьки не мають права.

Законодавством передбачена можливість визнання усиновлення недійсним або скасування усиновлення. Для обох цих процедур є визначені законом підстави, і в будь-якому разі такі питання розглядає суд.

Усиновлення визнається судом недійсним, якщо:

• усиновлення було проведене без згоди дитини та батьків, якщо така згода була необхідною;
• якщо усиновлювач не бажав настання прав та обов’язків, які виникають у результаті усиновлення (відбулося фіктивне усиновлення);
• усиновлення було проведене на підставі підроблених документів;
• з інших підстав, визначених в СК України

Усиновлення скасовується судом, якщо:

• усиновлення суперечить інтересам дитини, не забезпечує їй сімейного виховання;
• дитина страждає недоумством, на психічну чи іншу тяжку невиліковну хворобу, про що усиновлювач не знав і не міг знати на час усиновлення;
• між усиновлювачем і дитиною склалися стосунки, які роблять неможливими їхнє спільне проживання і виконання усиновлювачем своїх батьківських обов’язків.

Наскільки складною є процедура усиновлення в Україні?

Усиновлення в Україні є досить тривалим та багатоетапним процесом.

За 2020 рік в Україні усиновили 2047 дітей. З них 157 дітей усиновили іноземці. Це дані Міністерства юстиції. З урахуванням кількості дітей-сиріт в Україні, такі показники не видаються високими.

Серед причин того, що потенційних усиновлювачів відлякує, є довготривала бюрократична процедура. Але вона має своє логічне пояснення.

За законодавством України, усиновлення дитини провадиться у її найвищих інтересах, для забезпечення стабільних та гармонійних умов її життя. Для того, щоб визначити, чи відповідатиме проживання у сім’ї усиновлювачів інтересам дитини, чи сприятиме усиновлення її гармонійному розвитку, чи зможуть усиновлювачі забезпечити дитину необхідними умовами, потрібно пройти досить непросту процедуру.

Раджу майбутнім усиновлювачам від самого початку заручитися підтримкою фахових юристів, які мають досвід ведення справ з усиновлення та зможуть надати кваліфіковану правову допомогу на кожному етапі.

Як відбувається усиновлення в Україні?

Порядок усиновлення, вимоги до усиновлювачів та перебіг процедури регулюється главою 18 Розділу IV та розділом VI Сімейного кодексу (CК) України, а також Постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку провадження діяльності з усиновлення та здійснення нагляду за дотриманням прав усиновлених дітей» від 8 жовтня 2008 р. № 905.

Процедура усиновлення складається з наступних етапів:

1. збір майбутніми усиновлювачами необхідних документів (перелік визначений в Постанові КабМіну № 905);
2. подача зібраних документів в Мінсоцполітики;
3. постановка на облік кандидатів в усиновлювачі;
4. співбесіда кандидатів в Мінсоцполітики;
5. ознайомлення з інформацією про дітей і знайомство кандидатів з дитиною (дітьми) для встановлення особистого контакту;
6. подача документів до служби у справах дітей, отримання висновку про доцільність усиновлення;
7. подача документів в Мінсоцполітики для отримання згоди на усиновлення дитини;
8. подача заяви до суду, розгляд справи і отримання судового рішення про усиновлення.

Весь процес усиновлення триває не менше 9-10 місяців. На жаль, останнім часом, у зв’язку з карантинними обмеженнями та завантаженістю судів строки процедури ще більше затягуються.

Самотня жінка або ЛГБТ-пара має право на всиновлення? Чи обов’язково потрібен шлюб?

Обов’язкова умова щодо перебування у зареєстрованому в шлюбі є тільки для іноземців. При цьому, лише різностатева пара може всиновити дитину на території України.

Що стосується громадян України, то як самотня жінка, так і самотній чоловік мають право на всиновлення дитини. При цьому, слід пам’ятати про «вікові» вимоги та обмеження щодо всиновлення:

• мінімальний вік усиновлювача — 21 рік (крім випадків, коли усиновлювач є родичем дитини);
• мінімальна різниця у віці між усиновлювачем та дитиною — 15 років, а у разі усиновлення повнолітньої особи — 18 років.

Інші вимоги до усиновлювачів встановлені у ст. 211-212 СК України.