Я точно знаю, що знаходжуся там, де повинна бути: історія волонтерки штабу "Наш Київ"

    З перших днів війни у Печерському районі Києва запрацював гуманітарний штаб від "Наш Київ" та Pan Fund, про роботу якого ми писали раніше. Киянка Вікторія Оломуцька — одна з найактивніших його волонтерок. Про те, як змінилося життя з війною, про новий досвід роботи та плани після перемоги Вікторія розповіла після першого місяця продуктивної роботи у штабі. 

    Як все починалося

    Я працюю менеджером проєктів в комунальному підприємстві "Головний інформаційно-обчислювальний центр" (КП ГІОЦ). В мирний час я відповідала за декілька міських систем, такі як «Громадський бюджет» та «Реєстр домашніх тварин». З початком війни в робочих чатах — щодня перекличка співробітників і підтримка. 

    24 лютого о 6:45 мене розбудив телефонним дзвінком колишній чоловік. Сказав, що в Києві були перші вибухи, що росія таки напала на Україну. Ще через хвилин 10 у всіх чатах написали, що ми не йдемо на роботу, не ведемо дітей до школи, а при повітряній тривозі необхідно йти у сховища.

    Наступного дня ми з дітьми та нашим песиком спустилися до укриття у метрополітені. Ночували у вагоні на станції "Печерська". Там була вода, туалет і навіть можливість підігріти їжу, зарядити телефон. Але надалі вирішили ночувати вдома.

    Всі були налякані й не знали, що робити. Я розуміла, що моє місце в Києві. 26 лютого мені зателефонував видавець "Наш Київ" Олег Ліщина. Ми з ним сусіди, мешкаємо в одному будинку. Олег запитав, чи знаю я місце, де можна розмістити тимчасово гуманітарну допомогу – 5 тонн дитячого харчування. З цього все і почалося. 

    Я знала таке приміщення, воно було прямо в нашому будинку. Спитавши дозволу у балансоутримувача будинку, ми відкрили двері. В приміщені не було електрики, воно було захаращеним, проте теплим. Попросили допомоги у сусідів і всі разом розвантажили гуманітарну допомогу. Якраз встигли до першої комендантської години на декілька діб.


    Після неї почалися робочі будні. Зранку я була на робочих онлайн-зустрічах, а потім спускалася до складу. Разом з іншими сусідами та моїми родичами ми розчистили приміщення від мотлоху, відремонтували двері, замінили двірні замки. Ще через пару днів інший сусід оповістив, що приїхала автівка з Тернополя. Цього разу в гуманітарній допомозі були овочі, закрутки, вода. І знову сусіди кількох будинків об’єдналися, розвантажили й ми почали роздавати населенню отримане. Це був неймовірний досвід захоплення людьми, їх згуртованістю та відповідальністю.

    Чому саме волонтерство

    Майже вся спільнота «Громадського бюджету», всі мої знайомі активісти залишилися в Києві та стали волонтерами. З перших днів одні займаються евакуацією людей з небезпечних місць, інші проводять курси з меддопомоги, домовляються та привозять амуніцію для військових. Хтось  надає допомогу та медикаменти стареньким, сім’ям з дітьми, людям з інвалідністю.

    Всі колеги та друзі включилися, я ними захоплююсь і тішуся знайомству. І не бачу для себе іншого сценарію, окрім робити все можливе заради перемоги.

    Сумісними зусиллями, згуртованістю сусідів, які вирішили залишитися в Києві та оберігати місто й наші оселі, нам вдалося відновити електрику у приміщені гуманітарного складу, убезпечити вікна, відремонтувати санвузол. Зробити з закинутого приміщення справжній координаційний штаб. Я пишаюся кожним в нашій команді. Кожен готовий витрачати свій час добрій справі.


    Ми познайомилися та співпрацювали з волонтерськими рухами в різних районах, містах. Вдалося налагодити доставку залізницею гуманітарної допомоги з Чернівців, зробити декілька адресних відправок залізницею до Запоріжжя, де волонтери опікуються евакуйованими з Маріуполя людьми.

    Зараз мій день проходить в постійному спілкуванні з різними волонтерськими рухами та у нових знайомствах. Одні пропонують допомогу, інші її потребують.

    Наша команда зосередилася на підтримці мирного населення: дітей, людей похилого віку та людей з інвалідністю. Звісно, надходять й інші запити, які ми намагаємося виконати, або перенаправляємо на інших волонтерів по цих напрямках.

    Про плани після перемоги

    Я точно знаю, що знаходжуся там де повинна бути й роблю те, що вмію робити краще за все: бути комутатором. Проте після війни хотілося б повернутися до основної роботи, до модернізації систем, за які я відповідаю. 

    Коли ми переможемо, я візьму свою сім’ю та поїду до моря насолоджуватися сонцем та морепродуктами. Ще мрію зібратися спільнотою волонтерів та відзначити перемогу, обійняти всіх дорогих мені людей. Нарешті наживо поспілкуватися з колегами та насолодитися велопрогулянкою містом разом з дітьми.

    Понад місяць війни: підсумки роботи гуманітарного штабу "Наш Київ"