Артклуб “44”, бар “Рудий кіт”, “Оксамит” на розі Володимирської й Прорізної — це заклади, яких у Києві вже нема. Але для героїнь нового випуску рубрики “Про Київ” вони досі значать дуже багато.
Гурт Dakh Daughters напередодні свого концерту у МЦКМ розповідають, чому Київ для них настільки різний, але однаково коханий.
— Чи маєте ви улюблені кав’ярні, бари та заклади в Києві? Чому вони?
Соломія Мельник:
Я киянка, тож за моє життя у місті було багато класних закладів. Деяких з них вже навіть не існує. Наприклад, бар “Ромашка”, “Рудий кіт”, або бар “Лакерта”, в який я ходила ще з однокласниками. Памʼятаю також клуб “44”, в якому виступала з гуртом “Потужні дівчата”, а тепер там прекрасний “БарменДиктат”, в якому я виступала вже з Dakh Daughters.
Наталка Галаневич:
Для мене це “Дім Кави” на Антоновича, який переїхав із вулиці Саксаганського, де розташовувався тривалий час. Багато років поспіль ми ходимо туди кавувати із моєю дуже близькою подругою Яною. Звісно, також уже рідний “БарменДиктат” на Хрещатику.
З новіших улюблених місць — “Сквот 17 б” на Терещенківській, “Басамани” на Ігорівській, а також “Книжки і пляшки” на Великій Житомирській.
Руслана Хазіпова:
Страшенно обожнюю “Honey” на Ярославовому Валу. За смак до життя, відмінний сервіс, смачнющі страви, ювелірну кондитерку і найсмачніші круасани у світі. Місце кавової сили для мене — це “Каштан” на Рейтарській, бо разом з кавою ти ще й отримуєш естетичне задоволення від перебування в колі красивих людей. А ще “Охра” на Золотоворітській, де до ранкової кави можна придбати сендвіч із тунцем.
Щодо барів, то тут складніше, бо не вживаю алкоголь більше ніж 13 років. З улюблених напоїв — тільки вода. Проте обожнюю бувати в рідному “БарменДиктат”. Як-то кажуть, потужна дружня атмосфера й австралійський лимонад, який мені одного разу запропонував Кирило Кисляков, співвласник бару, роблять свою справу.
Ганна Нікітіна:
Бари, в які я ходжу, дівчата вже перерахували. Щодо улюблених закладів, то вони, на жаль, вже зачинилися. Тож для поціновувачів ностальгії можу їх перерахувати:
“Оксамит” на розі Володимирської й Прорізної — там наразі грузинський ресторан. “Оксамит” мав унікальну атмосферу, неначе там поступово закінчує своє існування ціла епоха. За стійкою тьотя Лєна, яка чомусь хоче вигідно видати тебе заміж, але каже, що тут не та публіка. Люди були дійсно унікальні та різні: старі художники, фотографи, поети, колишні рєшали, які чудом перекочували з 90-х у 2000-ті.
І, звісно, Potato House на Майдані Незалежності — цілодобовий фастфуд з алкоголем. Всі вечірки часто закінчувалися саме там.
— Уявіть, що в Київ вперше їдуть ваші знайомі. У які місця, на які вулиці ви б їх повели, щоб показати трушний дух міста?
Соломія Мельник:
Як киянка, знаю Київ давно і добре, тож є багато місць, куди б я повела когось, хто вперше в місті.
Люблю весь центр, бо там народилася. Це колишня вулиця Комінтерна, яку за ініціативою моєї родини перейменували на вулицю Симона Петлюри. Люблю вулицю Саксаганського, у якій я відчуваю дух видатних людей, що там жили: Леся Українка, Михайло Старицький, Микола Лисенко та ін.
Люблю Ботанічний сад ім.Фоміна, в якому мене вигулювали у возику, а бабуся потім обтирала снігом голяка — щоб загартувати. Люблю Парк Шевченка, де гралася в дитинстві. Люблю Співоче поле, бо багато романтичних спогадів саме звідти.
Люблю Труханів острів та острів Довбичка. Люблю дитячу залізну дорогу на Берестейській біля школи, де я вчилася. Люблю всі церкви, люблю спуски й підйоми, люблю Поділ, люблю Печерськ… Люблю Київ — увесь до болю в серці!
Наталка Галаневич:
Найперше б повела знайомих на вулицю Гоголівську, бо саме там я відчуваю особливий характер міста. Також ми б прогулялися парком Шевченка і вулицею Тарасівською. Дуже хочеться показати Володимирський собор і Софію Київську — у їхніх стінах зберігається особлива потужна енергія.
Руслана Хазіпова:
Для мене визначні місця — Рейтарська, Софія, Поділ, ВДНГ з його подіями, Кураж Базар, Brave Factory, Closer, Вирій, галерея Дукат, Д12, Український Дім, Дикий Театр. Звісно, Центр Сучасного Мистецтва “ДАХ”, якщо ви поціновувач Dakh Daughters, DakhaBrakha та ГогольФесту. Окремо хочу зробити акцент на українських дизайнерах, до вибору до кольору!
Ганна Нікітіна:
Маршрут від Золотих Воріт до Контрактової площі через Софію — це мій особистий маршрут сили.
— Назвіть улюблені місця та способи відпочинку в Києві.
Соломія Мельник:
Завжди стараюся бути на хвилі актуальних подій і завжди цікавлюся, що відбувається нового: відкриття виставок, барів, презентації, якісь арт тусовки, концерти, вистави. Тож це може бути що завгодно і де завгодно.
Дуже люблю свій рідний театр “ДАХ”. Завжди мріяла сходити в нього як глядачка. Там неймовірна атмосфера. Для мене це як строкатий острів посеред міських камʼяних джунглів, або як його називає Влад Троїцький, наш режисер та мистецький батько, — “готель мистецтв”.
Наталка Галаневич:
Я люблю Мистецький Арсенал під час щорічного літературного фестивалю “Книжковий Арсенал”, а також під час якихось інших артпроєктів. Також ВДНГ, зокрема простір VYAVA, де відбуваються цікаві концерти.
Руслана Хазіпова:
Оскільки в Києві я буваю рідко, то між концертами, записами на студії й інтервʼю відпочинок тільки сниться. Тож найцінніші моменти — зустрічі із друзями.
Ганна Нікітіна:
Теж люблю Арсенал під час Книжкового Арсеналу. Для мене ця локація має особливе значення. Пам'ятаю, яким занедбаним було це місце колись, яке ми із дівчатами прибирали нашими ручками, щоб провести один з перших в Україні мультикультурних фестивалів Гогольфест.
VYAVA на ВДНГ також чудове місце для концертів на природі.
— Я люблю Київ, тому що, і не люблю Київ, тому що…
Соломія Мельник:
Я люблю Київ, бо це моє місто. Місто, в якому я народилася і сформувалася.
Київ затишний, приємний, зі смаком і своєю потужною енергетикою. Зі своєю багатою історією та красивою архітектурою. З іншого боку, у місті, на жаль, відбувається повно всякого трешу — несанкціонованих забудов і руйнувань памʼяток архітектури як приклад. Все робиться хаотично, без смаку і трохи по-варварськи…
Я багато катаюся світом, і мене захоплює те, як західні архітектори вмонтовують нові будівлі у стару архітектуру. Як все продумано і стильно, як все зі смаком і вишукано. Розумію, що новобудови та сучасні архітектурні рішення — це неминучий і природний процес, але хотілося б, аби Київ оновлювався з любовʼю, а не абияк, аби лише “відмити бабки”.
Наталка Галаневич:
Я люблю Київ, тому що це було кохання з першої зустрічі — у 1998 році, коли я приїхала вступати до університету. Кожного разу, підʼїжджаючи потягом до Київського вокзалу, я відчуваю той самий трепет, який колись пережила вперше, зійшовши на пероні великого міста.
Руслана Хазіпова:
Люблю Київ за горби й за Дніпро, за людей та історичні памʼятки, за стійкість і революції, за стиль життя.
А найболючішим, напевно, є незаконні забудови.
Ганна Нікітіна:
Люблю Київ за його еклектику. Я не кияночка за народженням, тож в мене була “приголомшлива” можливість пожити в різних районах міста. Люблю, як в Києві переплітається неочікуване і різне. Наприклад, блискуче молодіжне життя Рейтарської з солідіою та старшою публікою “Букет стейджу” в Софії. Або про Поділ із його художниками й торговцями, а поруч студентами Могилянки. І це тільки в центрі.
Я дуже люблю таке поєднання. Це дає відчуття повноти життя.
— Якби столиця була людиною, то якою?
Соломія Мельник:
Київ — це молодий дорослий, десь 30—35 років. Одягнений стильно й без надмірностей: кросівки, мінімалістичний одяг із поєднанням традиційних акцентів (шеврон чи вишитий елемент) і сучасного урбаністичного стилю. Має спокійну харизму — одночасно бізнесова зібраність, креативність митця і драйв студента, який ночує після тусовки на Подолі. Це людина, яка легко переходить від кави на Андріївському до зустрічі в коворкінгу і вечірнього концерту на ВДНГ.
У нього холодний розум, гаряче серце і глибокі красиві очі. Він мені подобається (посміхається).
Руслана Хазіпова:
У далекому 2010-му ГогольФест спільно із каталонським театром La Fura dels Baus робили незабутнє відкриття фестивалю на Майдані. Там була величезна лялька людини, якою керували містяни. Це і є для мене Київ. Місто, яким керують небайдужі, свідомі громадяни і який став прикладом для усього демократичного світу.
Наталка Галаневич:
Це була б висока і прекрасна людина.
Ганна Нікітіна:
Певно, людина з шизофренією (жартую). Просто для мене Київ — не одна людина, адже він дуже еклектичний. Тому це не може вміститися в одну людину — мінімум у 10 (посміхається).
