Про знайомство з жестовою мовою
Вперше я побачила, що пісні можна виконувати жестовою мовою, у 16-17 років. Це сталося на одному з київських фестивалів, коли учасниця фесту грала на гітарі, а поруч із нею хлопець адаптував пісню жестовою мовою.
У мене, як у людини, в якої пізнання жестової мови закінчувалося маленьким квадратиком в кутику екрана, де перекладали новини, стався розрив шаблону. Я не уявляла, що таке взагалі можливо, що це так прекрасно і так красиво.
На тому ж фестивалі ми познайомилися з компанією людей з порушеннями слуху. Є стереотип: якщо людина має порушення слуху, то вона взагалі нічого не чує. Насправді все залежить від ступеня порушення слуху. Тож ми почали спілкуватися. Це був класний досвід, який також спонукав мене зацікавитися жестовою мовою.
Після цього я почала самотужки вивчати жестову мову, бо не знала, до кого звернутися з таким “екзотичним” хобі. Гуглила відеоуроки, словнички, намагалася повторити жести з коротких відео. Я вивчала жестову мову нетривіально — з пісень, а не бази “класичних фраз”. Пам’ятаю, як шукала тексти пісень, а потім підбирала для них жести. Однак через те, що були помилки, я почувалася ніяково і на деякий час закинула вивчення.
За кілька років після цього я познайомилася з професійною перекладачкою жестової мови та почала приватно з нею займатися. Здебільшого ми перекладали пісні, що є моєю специфікою і досі.
Процес вивчення жестової мови для мене схожий на вивчення іноземної мови. Є певні правила, наприклад, особливості побудови речень. Але вивчити жестову мову повністю майже неможливо. Будь-яка мова розвивається та адаптується, і тобі постійно доводиться вивчати щось нове.
Про перший досвід виконання пісні жестовою мовою
Перший справжній досвід адаптації пісні жестовою мовою я мала на першому курсі університету. Кожен факультет мав підготувати привітання до Дня української мови. Я запропонувала записати пісню “Тримай" Христини Соловій жестовою мовою, адже такого в нашому університеті ніхто ще не робив. Тоді я сама зі словничком перекладала цю пісню понад тиждень. Також з деякими словами допомагали знайомі дівчата-перекладачки.
Коли ми опублікували відео, Христина Соловій на нього відреагувала, а її менеджери подякували нам і зробили репости. Боже, це було таке щастя для мене!
Так я почала адаптовувати деякі пісні жестовою мовою і публікувати їх у соцмережах. Таким чином знайомилася з багатьма людьми з порушеннями слуху і під час спілкування з ними також вдосконалювала свої навички.
Про Національний відбір Євробачення-2024 і нюанси адаптації пісень жестовою мовою
Коли надійшло запрошення долучитися до Нацвідбору, я не одразу в це повірила. Колись я хотіла, щоб саме пісні Євробачення адаптувалися жестовою мовою, тому що завжди вважала цей конкурс найголовнішою музичною сценою країни. Для мене це база, фундамент, літосферна плита в музиці.
На адаптацію пісні жестовою мовою мені в середньому потрібен тиждень. Але в цьому випадку я мала трохи більше ніж тиждень на адаптацію 11 пісень конкурсантів й низки артистів, які виступали під час відкриття й закриття Євробачення. Я перекладала їх всюди: у метро, в дорозі, біля дзеркала, просто вдома після роботи.
Були недоспані ночі та постійний зв'язок із перекладачами та знайомими з порушеннями слуху. Ми кожну пісню аналізували разом. Адаптація художнього тексту має свої особливості й може трактуватися по-різному. Треба спробувати зрозуміти, що ж насправді хотів сказати автор, розібрати метафори та епітети. Якщо це ще й накладається на певну швидкість, то задача може ускладнюватися.
Виконувати пісні на Нацвідборі – це, звісно, шалена відповідальність. Але, здається, на той момент ця пропозиція надала мені нереального натхнення і драйву. Коли ти бачиш фінальний результат, бачиш зацікавлення людей жестовою мовою, розумієш, що недоспані ночі того варті.
Про ставлення суспільства до пісень жестовою мовою та критику
Після Нацвідбору на Євробачення було багато різних коментарів людей з порушеннями слуху щодо моєї адаптації пісень. Одні підтримували, чим мене дуже надихали. Також були коментарі, де люди не погоджувалися з моєю версією перекладу. Але це теж нормально. Тут доречний приклад із перекладом художньої книги – він свій у кожного автора. Зрештою, кожен має право на своє прочитання фрази “Шиді-ріді-дана”.
Я також дуже ціную конструктивний зворотний зв’язок. Наприклад, одна людина знайшла трансляцію Нацвідбору на YouTube і запропонувала свій варіант виконання одного з фрагментів мого виступу. Пам’ятаю, вона ввімкнула фронтальну камеру і сказала: “А можна було ще так показати. Було б краще”.
Насправді мені приємно, коли люди критикують мою роботу. Це значить, що їм не байдуже. Я сподіваюся, їхня мета – покращити те, що є зараз. І це чудово.
Про плани на майбутнє
Мені б хотілося зробити якийсь великий творчий проєкт, де основна увага приділена розвитку жестової мови та українській культурі. Також хочу, щоб доступність та інклюзивність були настільки звичними для нас, щоб суспільство цьому не дивувалося, а сприймало як те, що goes without saying (не потребує пояснень, є очевидним та звичним — ред.).
Так, колись мій виступ на національному відборі Євробачення почався з короткого відео в Instagram із піснею, вивченою зі словником жестової мови.
Усі великі проєкти й досягнення починаються з чогось малого. Крок за кроком ми йдемо до великої спільної мети – доступності для кожної людини.
Текст: Іван Чернов
