Від вигрібних ям до запуску каналізації: історія київських туалетів
Фото ілюстративне: Pexels

19 листопада — Всесвітній день туалету. Цю дату започаткували за ініціативи ООН, щоб привернути увагу до глобальної санітарної кризи — майже половина населення Землі (близько 3,4 млрд людей у світі) не має доступу до безпечних санітарних умов і туалетів.

З нагоди дати переповідаємо матеріал Chas News про історію київських туалетів.

Як з’явилися перші туалети в історії

Вважається, що перші прототипи унітазів і каналізацію використовували представники цивілізації Мохенджо-Даро на території сучасного Пакистану — ще 4,5 тис. років тому. Пізніші свої аналоги винайшли й інші давні цивілізації.

Найбільше просунулися римляни — вони використовували багатомісні громадські вбиральні навіть як місце для важливих переговорів.

В добу Середньовіччя популярними вже були вигрібні ями та нічні горщики. Подібною ситуація була і на території Київської Русі — залишки вбиралень княжої доби вдалося знайти на київському Подолі.

"Під час розкопок виявили дві ями глибиною 60-70 сантиметрів, які знаходились з тильної сторони житла під парканом. Також прослідковувався слід від 2-3 дощок. Все це нагадувало сільську вбиральню — яма та дві дошки, де людина може присісти і зробити свої справи.

Однак основним доказом, що це саме туалет, стали знайдені у ямах копроліти та залишки їжі, яка виходила зі шлунку, наприклад, вишневі кісточки", — розповідає Сергій Тараненко, завідувач сектору археології Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника.

За словами Тараненка, подібними вбиральнями користувалися прості жителі. Бояри та князі, імовірно, надвір не виходили, а справляли природні потреби у спеціальні посудини, які потім виносили слуги.

Така ситуація з туалетом зберігалася до кінця ХVІ століття: аристократи користувались різними аналогами нічних горщиків, а прості люди ходили у дворові туалети.

Революцію в туалетній справі розпочали англійці: в 1596 році поет Джон Герінґтон представив перший прототип сучасного унітазу — з бачком для води, важелем зливу та каналізаційним стоком.Від вигрібних ям до запуску каналізації: історія київських туалетівУ 1775-му шотландський годинникар Олександр Каммінгс сконструював S-подібний сифон, який за допомогою водяного бар’єру заважав виходу запахів, а пізніше слюсар Джозеф Брама вдосконалив механізм зливу води.

Так, вже наприкінці ХVIII століття ватерклозети (так тоді називали унітази) почали потроху завойовувати Європу. Термін "унітаз" став популярним у ХХ столітті — лише на території Російської імперії. Це модифікована назва моделі "Unitas" ("єдність") — першого керамічного ватерклозету, який придумав британець Томас Твіфорд.

Протягом більшої частини ХІХ століття в Україні замість каналізації, як і раніше, існували вигрібні ями, а унітази з водним зливом заміняли прості дерев’яні стільчаки з діркою.

Перший ватерклозет у Києві з’явився лише в 1857 році — в Київській фортеці. Згодом технологічна новинка почала проникати і в звичайні будинки, зокрема після того, як у 1870-х роках в місті запрацював водогін.

Певний час ватерклозети залишалися дорогим задоволенням, тож якщо в будинку їх було вже кілька — він вважався справжнім "панським маєтком".

Виникали й різноманітні проблеми з санітарною ситуацією у місті.

"За розрахунками російського лікаря-гігієніста Федора Ерісмана, місто з населенням 100 тис. осіб за добу виробляло 1 куб. сажень «густих людських випорожнень» та 12 «рідких».

А в Києві наприкінці ХІХ століття нараховувалось майже 250 тис. жителів. В ідеалі всі ці випорожнення мали вивозити за місто золотарі, однак багато киян не хотіли переплачувати, тому вигрібні ями просто закопували чи виливали їхній вміст на вулицю. І чим далі від центру, тим було гірше.

Як нарікав 1887 року голова міської санітарної комісії лікар Олексій Лєсков, власники деяких садиб не мають взагалі ніяких вигрібних ям і ставлять стільчаки на краю ярів чи стумків, куди одразу і потрапляють нечистоти", — йдеться у матеріалі.

Через це регулярного виникали спалахи холери, тифу та дизентерії, які забирали сотні життів.Від вигрібних ям до запуску каналізації: історія київських туалетів

Каналізація у Києві

Урочистий запуск каналізації відбувся в 1894 році, проте під’єднали до неї спочатку лише дві тисячі садиб.

"У перші роки підключили лише центральні квартали і то не всі. Наприклад, крута частина вулиці Івана Франка, яка тоді називалася Афанасієвською, залишалася стічною канавою і в її низу утворилося болото з нечистот", — розповідає Олег Сівков.

Вирішення цього питання розтягнулося на кілька десятиліть.

Із появою каналізації та водогону в Києві почала стрімко зростати кількість ватерклозетів.

Найкращими тоді вважалися товари англійського виробництва, водночас частково попит задовольняли і українські виробники. Фаянсові чаші до металевих клозетів випускали на заводах Фелікса Зусмана в Полонному на Волині та Олександра Кузнєцова на Харківщині, а повністю керамічні унітази виготовляли в Славуті на підприємстві Ушера Сігала.

Проблема з туалетами в Києві знову актуалізувалася після приходу більшовиків. Населення міста швидко зростало, а вбиралень для всіх не вистачало. Насамперед це стосувалося робітників, заселених у конфісковані у старих власників великі будинки в центральних районах, які перетворювали на комунальні квартири.

Один чи два наявних у приміщенні клозети не витримували напливу десятків людей, тож нові вбиральні споруджували просто у дворах.

Згодом влада почала будувати мережу громадських вбиралень. В 1932-му найбільше їх було на ринках — 16, ще 6 у парках та 8 на вулицях. Вирішити проблему з туалетами остаточно вдалося вже у післявоєнний період: до усіх районі Києва провели каналізацію та розпочали масове будівництво багатоповерхових будинків з квартирами, оснащеними власними туалетами.

Стоматологиня забороняла працівникам ходити до вбиралень: соцмережі обурились