Переїзд звалився на мене несподівано. Компанія, куди раніше потрапив мій товариш, шукала розробників. Так склалось, що вони розробляють бекенд на тій же екзотичній мові, якою я прогав стартап за невелику зарплатню вперемішку з ентузіазмом. А ви кажете, що Go не потрібний, хехе. Спочатку я сподівався дочекатись, доки стартап хоч трошки взлетить, але потім махнув рукою і надіслав резюме.
Я працюю в компанії DataCradle, що розробляє хитре хмарне сховище, що об’єднує купу дата-центрів в щось кшталт raid-масиву. Проект молодий, команда маленька, тож доводиться потроху займатись всім, починаючи від системного адміністрування, закінчуючи дизайном фронтенду. Робочий графік гнучкий: я інколи приходжу о дев’ятій, хтось об одинадцятій, а то і пізніше. Офіс в центрі, в десяти хвилинах від спортзалу та в двадцяти — від дому. Команда складається переважно з українців. Розмовляємо російською, бо всі її розуміють.
Куди я потрапив
Естонія — невелика північна країна, все населення якої можна поселить на правому березі Києва. Вона здобула першу незалежність від імперії разом з Україною, але згодом прибігли більшовики та приєднали назад. Вирвавшись з радянського союзу під час перебудови, вона, не вагаючись, дременула до цивілізації й менше, ніж за десять років, увійшла до НАТО та Європейського Союзу.
Хоча Естонія починала навіть в гірших умовах, ніж Україна, проте за два десятиріччя перетворилась на сучасну європейську державу. Перший час по приїзду мене не залишало враження, що я потрапив в кращу версію України. Особливо це враження сильне після прогулянки в спальних районах: здається, що потрапив кудись на Троєщину, але будинки більш охайні та якась тарабарщина на вуличних знаках.
В Таллінні живе біля 400 тисяч людей, третина населення країни. А за розмірами він навіть менший за Маріуполь. Тут все близько. Людно буває лише в туристичних місцях. В спальних районах інколи здається, що життя взагалі згасло. Від СРСР тут залишилось купа панельних будинків. Маніакальної забудови свічками, як в Києві, нема навіть в згадці, новобудові красиві та невисокі. Є старе місто з старовинними церквами та баштами, діловий центр з трьома з половиною хмарочосами. В самому центрі є багато дерев’яних будинків, що часто співіснують на одній вулиці з дітищами постмодернізму.
Атмосфера тут спокійна. Навіть свята протікають в якомусь неспішному темпі. Проте, не дивлячись на це, котре розвіюю стереотип: естонці не тормози. А естонською шпарять так швидко, що спробуй розбери. Сам народ привітний, хоч і місцями інтровертний. До понаїхавших українців ставляться нормально.
Робота
Айтішника сюди привезти легко. Достатньо оформить його як «спеціаліста найвищого класу». Єдине підтвердження цього статусу — зарплата, більша за певний рівень. Зараз це ~2000 € брутто. На досвід роботи не дивляться, як і на диплом — я подавав документи, будучи лише бакалавром з прикладної фізики.
З зарплатні платиться податок на дохід, 21%. Також працедавець окремо зі своїх коштів вносить 33% в державні служби страхування. Середня зарплата чистими по країні — біля 700 €. Для IT трохи більше, ніж 1500 €.
Варто зазначить, що податки тут не осідають в кишенях чиновників, а дійсно потрапляють куди треба. Тому розлучатись з п’ятою частиною доходу хоч і сумно, але не виникає відчуття, що мене пограбували.
На відміну від України, на місцевому ринку домінують продуктові компанії, такі як TransferWise, Playtech, Microsoft, а також стартапи. Вони з радістю релокують українських айтішників. Стосовно аутсорсу-аутстафу, я чув лише мрачняк про одну людину-бодішоп, що затягує сюди розробників, а потім здає їх в оренду іншим конторам.
Вид на проживання та громадянство
Тимчасовий вид на проживання видається на кілька років, його можна поновлювати. Він прив’язаний до роботи. У випадку звільнення дається деякий час, щоб влаштуватись на нове місце.
Щоб його отримати, треба один раз завітати в поліцію з анкетами та документами. Якщо до вас питань не виникне, через два місяці максимум можна забирати id-картку. Деяким її роблять за кілька тижнів. Моє ж очікування розтягнулось на три місяці, бо компанія забула надіслать якісь там папери.
Після п’яти років перебування в Естонії та складання мовного іспиту на B1 можна подаватись на постійний вид на проживання. Окрім всього іншого, він дає право голосувать у виборах в муніципалітет (місто або волость), якщо іноземець прожив на його території все ті ж п’ять років.
Щоб стать громадянином, треба прожити в країні 8 років і пройти іспити з мови та знання конституції. Також доведеться вийти з підданства України. Цікаво, що лише корінні естонці можуть бути громадянами кількох країн одночасно, бо позбавить їх громадянства Естонії за конституцією неможливо.
Мовні курси тут платні, але недорогі. Якщо вдало скласти іспит, держава повертає до 320 €, цього достатньо щоб покрить вартість навчання.
Клімат
В Таллінні холодно та волого. Зими зазвичай довгі, сніжні та темні: сонце заходить о третій, а встає о восьмій. Весна настає аж в кінці травня. Коли в Києві вже відцвіло, листя тут лише починає розпускатись. Літо помірне, температура тримається біля 25°C. Київська спека тут щось з розряду фантастики. Температура в морі рідко перевищує 20°C. Як місцеві умудряються купатись — не розумію.
Проте зміни клімату потроху досягають й Естонії. Осінь видалась такою ж теплою, як в Києві. В минулі роки, за словами місцевих, температури на початку грудня сягали −10°C. Минулої зими, на думку естонців, взагалі не було. Ця видалась сніжною, але не морозною.
Я б не сказав, що холод тут якось особливо дошкуляє. До місцевого клімату я звик дуже швидко, й взагалі перестав помічать, що на вулиці холодніше, аніж звично. Врешті-решт, від холоду можна врятуватись, одягнувшись тепліше. А от від спеки ніяк не втечеш.
Бюрократія
Відсутня в принципі. Спілкуватись з державою можна через інтернет. Електронний підпис ID-карткою прирівнюється до рукописного підпису під документом. Айдішником можна авторизуватись не тільки на державних ресурсах, а й, наприклад, на сайтах банків, комунальних установ, деяких магазинів та навчальних закладів. В деяких місцях його можна використовувать як карту знижок. Щоб не таскать з собою кардрідер, можна прив’язать айдішник до сімки.
В поліцейський відділок мені довелось завітать тричі. Перший раз — для оформлення короткострокової роботи, трохи потім — виду на проживання, й останній раз я вийшов звідти вже з ID-карткою. Кожен з візитів зайняв півгодини максимум, причому більшість часу я просто сидів з номерком в очікуванні своєї черги.
Щоб зареєструватись в місцевому самоуправлінні, я просто приніс їм договір оренди. Вони відсканували його, і через пару годин я офіційно став талліннцем. Лише потім я дізнався, що скани договору також можна надсилать електронною поштою.
Комунікації
Мережа 4G покриває всю територію Естонії, сімку можна придбать без паспорту. Для того, щоб отримать 5 Гб мобільного інтернету, мені достатньо просто покласти 8 € на рахунок. За цю ж ціну можна придбать 10 Гб.
На звичайний інтернет витрачаю ~35 €. Але це зовсім топовий тариф, який весь час забуваю понизить та відключить телебачення. За торренти тут не штрафують.
Техніку замовляють, як правило, онлайн. Місцеві магазини техніки, такі як 1a.ee та euronics.ee, мають вужчий асортимент та довший час доставки, аніж українські аналоги. Так, макбук мені везли 5 днів з Литви. Окрім доставки кур’єром та візиту в офіс можна скористатись автоматами: вводите код, отриманий раніше по смс, і відмикається комірка з посилкою.
Ціни
Я підрахував, що витрачаю в середньому до 10 € в день. Обід обходиться в 4-5 € у звичайних закладах, або під 7 €, якщо харчуватись в Lido, місцевій Пузатій Хаті. Все інше — їжа на кілька днів наперед. Літр молока купую менше ніж за пів’євро, кефір ~0.75 €, десь стільки ж віддаю за десяток яєць. Вдома харчуюсь бананами (величенька в’язка 1,5 €) та мандаринами (кіло ~2 €). Взагалі більшість продуктів тут коштують менше двох євро. Іноді набереш повний пакет, а виходить порядку десятки.
В Естонії можна забути про готівку, карткові термінали — всюди. Поки я не отримав банківську картку, доводилось мучитись з центами: під кінець їх зібралась чималенька піала. Добре, що потім можна віднести в банк та обміняти на євро. З терміналами надзвичайно рідко, але трапляються збої, тому все ж таки варто носить з собою трохи готівки.
Житло
Я знімаю двокімнатну квартиру в центрі за 450 €. Стільки ж заплатив за перший місяць та вніс на депозит. Маклеру віддав 300 €. Договір — на рік, з можливістю розірвать в будь-який час, попередньо повідомивши хазяїв.
Це — стандартна практика для оренди, хіба що, як правило, маклери просять місячну плату. Рідше — на чверть більше, щоб за них ще зверху податок заплатили. Знайти квартиру без маклера реально. Але таких пропозицій на порядок менше. Мені з ними хронічно не щастило, а мій товариш знайшов шикарне житло без маклера з другого разу.
Всі лендлорди, що мені попадались, шифрувались від податкової, тож просили платить квартплату готівкою. Вони були не в захваті від того, щоб офіційні установи дізналися, що квартира здається: при оформленні виду на проживання треба договір оренди, так і для реєстрації як таллінця. Проте заборонить зареєструватись хазяї не можуть. Прописки в радянському сенсі в Естонії нема, реєстрація — лише повідомлення держави про ваше місцезнаходження.
Комунальні послуги влітку ~50 €, з опаленням за січень нарахували трохи менше 150 €. Рахунки виставляються так званими квартирними товариствами. Вони складаються або з жильців будинку, або аутсорсяться на сторону. Про київські пригоди з відключенням води та електрики тут забули, до того ж багато квартир мають бойлери. В країні триває кампанія по переходу на лічильники, що самі відсилають показники підприємствам. Збір сміття десь роздільний, а десь ще ні. В мого будинку він більшою частиною змішаний, проте вже є окремі контейнери для картону та біологічних відходів.
Транспорт
Талліннський транспорт ходить чітко по розкладу. Більшість маршрутів — автобусні, є трохи тролейбусів та трамваїв. Чекать на свій номер доведеться в середньому хвилин двадцять. Є сайт, щоб слідкувать за ним в реальному часі та планувать подорожі.
Транспорт для жителів міста безкоштовний. Всі інші, надіславши смс, можуть оплатить проїзд на кілька днів або місяць. Є одноразові білети вартістю 1,1 € (вони же по 1,6 €, якщо купувать у водія), які дозволяють після першої активації заходить в салон на протязі години.
Карткою-проїзним відмічаються на безконтактних валідаторах. Це обов’язково для всіх, навіть для тих, для кого подорож безкоштовна. Інакше можуть оштрафувать за законний проїзд зайцем. Стаціонарних контролерів тут нема, перевірка може зупинить автобус в будь-який момент. Проте за словами місцевих, це трапляється рідко. Настільки, що коли транспорт ще був платний, іноді вигідніше виявлялось платить штраф, аніж купувать проїзні.
З Таллінна кожен день ходять пароми в Хельсінки та Стокгольм. В столицю Фінляндії шлях займає дві з половиною години і коштує 20-35 €. В Швецію — 150 € і займає всю ніч. Звичайно, літаком виходить дешевше та швидше. Основна фішка таких подорожей інша: у міжнародних водах мита на алкоголь не діють, тому в дорозі можна дешево й весело провести час на корабельних барах та дискотеках.
Ціна авіаквитків в Україну варіюється від 80-200 €, в залежності від дати. Є два основних перевізники: латвійський лоукост AirBaltic та словеньска Adria, що прийшла на заміну Estonian Airlines, яких нещодавно закрили. AirBaltic дешевший, має ширший вибір рейсів, проте з пересадками в Ризі. Буває, час на трансфер настільки короткий, що ледве встигаєш добіжать до наступного літака. Adria ж дещо дорожча, проте літає прямо і лише раз на день.
Медицина
Медицина тут платна. Є обов’язкове державне страхування, куди робить внески працедавець. Гроші не зараховуються на рахунок працівника, а рівномірно розподіляються між всіма людьми, навіть тими, хто не працює. Страховка не покриває стоматологію, тому зуби краще лікувать в Україні перед переїздом. Ціни тут як мінімум втричі вищі.
Якщо візит до лікаря не терміновий, іноді доведеться чекати до місяця. Направлення на обстеження видає сімейний лікар. У нього ж відкривається й закривається лікарняний. Це, кажуть, можна робить навіть по телефону. Варто зазначить, що історія хвороб та результати обстежень прив’язуються до ID-картки, як і рецепти.
Мова
Знайти естонця, що не володіє англійською, дуже важко. У процентів сорока таллінців рідна мова російська, схід же повністю заповнений російськомовними. Однак, раджу за замовчанням звертатись до місцевих англійською. Корінні естонці негативно ставляться до радянського періоду історії і особливо його мовної спадщини.
Кінофільми показують в оригіналі, з естонськими та російськими субтитрами. Виключення роблять хіба що для дитячих фільмів.
Тому, якщо ви не ставите мету залишитись тут надовго, естонською можна сильно не перейматись. Проте вчить її варто, хоча б щоб розбиратись, що де написано. Англійською та російською дублюється далеко не все. Ну і звичайно, іноземець, що вивчає естонську, справляє приємне враження на місцевих. Мова непроста. Наприклад, у естонських іменників є три основні форми, що, як правило, треба зазубрить: налічується більше тридцяти типів відмінювання. А ще у них два інфінітива, що мають такі ж проблеми.
Мої враження
В переїзді в Естонію я бачу лише позитивні сторони. Звичайно, я сумую за рідними та друзями, але в комплекті з ними йде неперевершений експіріенс проживання на батьківщині, якого я щасливий уникнуть. З рештою, на вихідні в Україну можна літать хоч через тиждень, якщо припече.
Я ще занадто молодий, щоб осісти на одному місці, і хотів би пожити ще в кількох державах, а вже потім вирішувати, з якою остаточно пов’язать свою долю. Проте, можна сказати, я знайшов одну з країн, де можна було б оселитись років за десть.
Джерело: DOU
