Люди 18.03.2019

Ностальгия по девяностым: кто такой Tommy Cash

23 марта в киевском клубе ATLAS выступит эксцентричный эстонский рэпер Tommy Cash, который покорил музыкальных критиков и слушателей своим самобытным стилем «под девяностые». Накануне концерта рассказываем, чем же так интересен Томми и почему его концерт не стоит пропускать.

Tommy Cash

Последние пару лет на территории пост-советского пространства активничает культ ретроградства. Если быть точнее, то кто-то включил тумблер ностальгии по «девяностым» — мрачным, неопределенным временам со странной культурой.

Одни искренне фанатеют по этому периоду. Другие говорят — надо жить настоящим и желательно будущим, а не сериалом «Элен и ребята» с химической жвачкой Love Is на пару. А Томас Таммеметс находит в этой временной воронке вдохновение для своего творчества.

Вы можете не знать его реального имени, но точно что-то слышали про парня, который выступает под псевдонимом Tommy Cash. Он читает трэп-рэп с выразительным славянским акцентом, словно слушаешь аудиокнигу про русскую мафию. В большинстве своих клипов Томас использовал эстетику этих времен по полной, но сейчас он отходит в сторону более абстрактных образов и общих понятий.

 

Эта идея взялась не из ниоткуда. Томми родился и вырос в микрорайоне Таллина под названием Копли. Там живет преимущественно русское население. Атмосферу места можно назвать неблагополучной. Музыкант уже там давно не живет, но как-то заезжал посмотреть, что там происходит.

«Как-то я заехал туда на карете, там стало хуже, там death, никого нет. Там была движуха, но кто-то всё скупил, всё закрыто. Какие-то дома там ещё остались, но все двухэтажные и деревянные сносят», — рассказывает он.

Пост-перестроечные времена — не только культ, но и неплохая почва для юмора. Подавляющее большинство шутит об этом плоско и примитивно. Томас же рубит на полную катушку — ирония, гротеск, гиперболизация. В клипах его взгляд отсутствующий, лицо безэмоционально, а антураж абсолютно безумен. Пионерские галстуки соседствуют с небоскребами, на которые натягивают презервативы. А самого Томми можно обнаружить между женских ног или с его физиономией, прифотошопленной на всех подряд.

Бытует мнение, что Старый Свет фанатеет по восточноевропйской «дичи». Мол, это отличная отдушина от чопорности, чванливости и псевдовысокой культуры. Условные Little Big — той же породы. Берут за счет своей фриковатости. Но если Little Big больше по части дуболомного рейва и исполняют более развлекательную фукнцию, то Томми — более сложный персонаж.

 

Он сам снимает свои клипы. Создает мерчендайз, вдохновленный Канье Уэстом и, в то же время, его пародирует. Он не стесняется эпатировать и говорить о том, о чем все говорят ночью, под одеялом, с зашторенными окнами по десять минут. Эта фриковатость вкупе с пост-ироническим обыгрыванием музыки прошлых десятилетий в звучании, дала свои плоды.

Он попал в сотню лучших артистов журнала Dazed за прошлый год. Его позвали к себе на альбомы Charlie XCX и Modeselektor. О нем пишут все — начиная от британского NME и заканчивая глянцем Vogue. «Я определенно самый известный человек из Эстонии», — говорит он в интервью NME.

Томми себя нашел — стал культурным маяком для прогрессивного поколения молодых, несмотря на то, что за основу взял не самые прогрессивные идеи. Как-то он сказал, что бросил учебу, потому что каждый человек должен заниматься своими вещами. Стоит задуматься.

0%
0%
0%
100%
Люди 15.03.2019
«Були роки, коли кінопроцес в Україні імітували»: директор кінофестивалю «Молодість»

З 25 травня по 2 червня пройде 48-й Київський міжнародний кінофестиваль «Молодість». З цієї нагоди поговорили з його керівником Андрієм Халпахчі про сучасне українське кіно, масового глядача, долю культових кінотеатрів та про те, чого чекати від цьогорічного кінофестивалю.

Директор кінофестивалю «Молодість» Андрій Халпахчі
Директор кінофестивалю «Молодість» Андрій Халпахчі. Фото надані прес-службою КМКФ «Молодість»

Андрій очолює фестиваль з 1989 року. «Стільки не живуть», — жартує він про такий довгий строк. Спеціальної кінематографічної освіти Андрій не має. Він — виходець з кіноклубу «Діалог», який на той час був єдиною кінематографічною організацією в Україні з міжнародними зв’язками. Це допомогло йому разом з Аліком Шпилюком, теж вихідцем з клубу, створити Київський фестиваль як міжнародний.

Далі — його думки про українське кіно, долю сучасних кінотеатрів і, звісно ж, про фестиваль «Молодість».

Про українське кіно

Були роки, коли кінопроцес в Україні, скажімо так, імітували. Сьогодні ж кінематограф переживає справжній ренесанс. За останні роки вийшло дуже багато цікавих українських фільмів. Ну, наприклад, такий фільм, як «Донбас», який, на мою думку, є кращим фільмом минулого року. Це дуже успішна картина, яка на Каннському кінофестивалі отримала приз за кращий фільм у секції «Особливий погляд».

Є й інші фільми, як, наприклад, «Кіборги», «Дике поле», «Чужа молитва» чи «Додому» молодого режисера Нарімана Алієва. Є багато цікавих документальних стрічок, є успішні українські кінокомедії. Історичний фільм, який, безумовно, варто подивитися — «Крути». Це історична подія, яка так довго замовчувалась в радянські часи. Ми, як жителі Україні, маємо знати свою історію.

Ось з’явиться дуже цікавий документальний фільм «Портрет на тлі гір», який дуже рекомендую подивитися. «Сквот 32» (ця стрічка виграла пітчинг «Молодості» Boat meeting у 2017-му році) – картина, яка має скоро вийти на екрани, але поки чекає своєї фестивальної долі. Також хочу подивитися «Гуцулку Ксеню», яка щойно вийшла в прокат.

Директор кінофестивалю «Молодість» Андрій Халпахчі. Фото надані прес-службою КМКФ «Молодість»

Про «Кінопанораму» і «Україну»

Ще у підлітковому віці мені довелося стати учасником величезної прем’єри фільму «Тіні забутих предків» в «Україні». Це був кінотеатр з великими традиціями, де навіть в радянські часи проводилися тижні іноземного кіно. Я пам’ятаю, як відстоювали черги, аби потрапити на тиждень французького кіно. В «Кінопанорамі» не просто показували кіно, а влаштовували кіноклуби. Той же наш «Діалог». Ми проводили його там у роки Перебудови, коли ще не було незалежної України, але свіжий вітер змін вже відчувався. Ми вперше в Україні показали там ретроспективу фільмів Вісконті, Пазоліні, Фасбіндера, багатьох відомих, але незнаних у своїй творчості режисерів в Україні.

Про ситуацію з кінотеатром «Київ»

Кінозалів у Києві досить багато, але таких величезних кінотеатрів, які мають свою традицію, мало. «Київ» став першим кінотеатром, куди мене привів батько на кінопоказ. Це був фільм «Бембі» у 1953 році. І, мабуть, цей похід до кінотеатру став тим поштовхом, який викликав зацікавлення кінематографом.

Те, що відбувається з кінотеатром сьогодні, для кінематографічної спільноти є дуже важливою темою. Кінофестиваль «Молодість» вирішив взяти участь у конкурсі (на право оренди — прим. ред.). Ми сподіваємося його виграти, щоб цей кінотеатр залишився важливим майданчиком культурного кінематографічного життя в Києві, і щоб ні в якому разі не було змінено його цільове призначення. І не лише цільове призначення як місця для кінопоказів, а й як фестивальний центр.

Його не можна зробити таким, як кінотеатри в торгових центрах. Не подумайте нічого, дуже добре, що останні існують. Але я знаю своїх друзів, пам’ятаю як дружина колишнього посла Франції говорила, що в Парижі вона ходить тільки в кінотеатр «Бальзак», а це якраз аналог «Києва». В Парижі таких кінотеатрів приблизно 15-16, а в нас раз, два, три… А може тільки два вже залишилося — такі як «Київ» і «Жовтень».

Покази в кінотеатрі «Київ». Фото надані прес-службою КМКФ «Молодість»

Про те, як заманити масового глядача на кінофестиваль

Що стосується збільшення глядацького інтересу до кінофестивалю, то це актуальна проблема не тільки в Україні, але й в усьому світі. Має існувати загальна сприятлива атмосфера навколо. Не тільки збільшення кіновиробництва, але й виховання кіноглядача. Останнє може створюватися шляхом збільшення друкованих видань про кіно, передач на телебаченні і радіо.

Ось вирішило подружжя, пара чи навіть пенсіонери прийти в кіно, адже в них є час і гроші. Вони приходять і абсолютно випадково обирають фільм — ось зручний сеанс, здається цікава анотація... А десь існує глядач, який знає, на що він іде, який чекає якогось фільму, орієнтується в іменах режисерів. І фестиваль – це тільки частина цього виховного процесу. Мають розвиватися кіноклуби, має бути більше інформації про кіно. Тоді глядач більш охоче йде на серйозні кінофільми.

Крім того будемо сподіватися, що з розвитком економічної ситуації в Україні покращиться рівень життя і у людей з’явиться більше грошей, щоб відвідувати культурні події. Це стосується не лише кінематографу, а й театрів, концертів. На жаль, сьогодні є велика частина людей в Україні, яка не може собі дозволити витратити на це гроші.

Про цьогорічну «Молодість»

З одного боку, справжній міжнародний кінофестиваль має свої традиції, це не може бути абсолютно різний кінофестиваль кожного року. Але одночасно він є дзеркалом процесів в Україні, тому розвивається разом з усією кіноіндустрією країни.

Однією з таких традицій є наш Boat Meeting (міжнародний пітчинг кінопроектів – прим.). Назва пішла з часів, коли гості фестивалю мешкали на пароплаві. Це індустріальна складова, яка дає можливість зустрітися з представниками міжнародної кіноіндустрії, протестувати свої проекти, почути думки міжнародних експертів щодо їх покращення.

Хол кінотеатру «Київ». Фото надані прес-службою КМКФ «Молодість»

Про фінансування

Я багато років спілкувався з директорами різних кінофестивалів і, так чи інакше, кожен з них має свої фінансові проблеми — будь то Берлін чи Київ. Проте за останні роки у нас значно збільшилася частка державного фінансування. Приміром, минулого року Державне агентство з питань кінематографії України виділило на проведення «Молодості» 4 мільйони гривень, цього року очікуємо вже 6 мільйонів. Фінансування з боку міста розвивається менш динамічно, але і тут фестиваль має півтора мільйони гривень замість мільйона двісті минулого року. Досить вагому частину загального фінансування завжди складала підтримка від спонсорів

Щоб фестиваль дійсно проводився на високому міжнародному рівні, його бюджет має складати щонайменше 30 мільйонів гривень.

Ми звернулися й до інших джерел державного фінансування, наприклад, до Українського культурного фонду. Але їх фінансування відкривається тільки 10 червня, а фестиваль вже буде закінчений до того часу. Тому ми разом з кіноспільнотою звернулися фактично до Кабінету Міністрів щодо зміни термінів фінансування культурного фонду, бо, на мою думку, це не дуже логічно, коли фінансування йде тільки на півроку, а не охоплює події всього року. Це стосується не тільки нашого фестивалю, але й, наприклад, такого вагомого і важливого кінофестивалю як Docudays UA, ну і інших подій.

Про майданчики майбутнього фестивалю

В тому ж Берліні існує величезний центр, де проводяться головні події кінофестивалю. Для нас таким майданчиком вже багато років є кінотеатр «Київ». Раніше були також «Кінопанорама» і «Україна». На жаль, власники цих кінотеатрів вирішили припинити їх кінематографічну діяльність. Претензії до них висловлювати важко, адже вони виконали свої зобов’язання (10 років існування кінотеатрів в цих будівлях — прим.ред.) Це приватна власність, і власники мають змогу вирішувати, що їм робити з цими будинками. Сумно, але так. Міська влада припустилася помилки, коли зафіксувала такий короткий термін як 10 років.

Зараз ми працюємо в напрямку роботи з іншими кінотеатрами. Розглядаємо також кінотеатри, розташовані у торгових центрах, хоч це, безумовно, не найкращі майданчики для проведення кінофестивалю.

Минулого року також мали чудовий досвід проведення частини кінофестивалю на відкритому майданчику на Поштовій площі. Зараз із цим проблема, бо там плануються якісь роботи, і ми з містом вирішуємо, чи залишиться у нас Поштова площа, чи знайдемо інше місце для проведення таких вечірніх заходів.

Покази open air. Фото надані прес-службою КМКФ «Молодість»

Довідка про кінофестиваль

«Молодість» — єдиний український офіційно зареєстрований у FIAPF (міжнародній асоціації федерацій кинопродюсерів) міжнародний кінофестиваль. У конкурсі беруть участь дебютні стрічки. Володаря Ґран-прі (10 000 доларів США) визначає міжнародне журі. Крім того переможці отримують призи в кожній категорії за кращий студентський, короткометражний та повнометражний фільми. Глядачі також можуть обрати свого фаворита.

Паралельно відбуваються ще два важливих конкурси — Molodist Teen Screen, де міжнародне дитяче журі визначає свого переможця, і Sunny Bunny — конкурс фільмів ЛГБТ-тематики, які охоплюють тему толерантності до представників спільноти.

Читайте також: «Київ в кіно: де в столиці знімали «За двома зайцями». 

50%
50%
0%
0%
Люди 08.03.2019
Женщины, которые делают Киев лучше. Ярослава Бойко

Те, кто вдохновляет.

Ярослава Бойко
Ярослава Бойко. Фото: odessa.bit.ua

Успешные, активные и самоорганизованные. Свой потенциал и знания эти женщины изо дня в день вкладывают в Киев, его инфраструктуру, образование и культуру. Они развивают и меняют столицу. И все они ― профессионалы, остающиеся при этом женщинами. В новом спецпроекте рассказываем о киевлянках, с которых нужно брать пример.

Почему мы говорим о Ярославе Бойко

Ярослава Бойко делает жизнь киевлян комфортнее, город ― «умнее», а пространство столицы ― инклюзивнее. Ярослава стильная, лаконичная и такая же smart, как и проект, в котором она работает, ― Kyiv Smart City. Три года назад девушка стала его сокоординатором (и по сути, лицом).

Kyiv Smart City ― это городская инициатива, объединяющая жителей столицы, местную власть и бизнес для развития «умной» инфраструктуры города. Инициатива взаимодействует с КГГА и различными фондами и содействует внедрению необходимых для города «умных» технологий. Среди проектов, которые поддерживает Kyiv Smart City, ― единый электронный билет, камеры видеонаблюдения, бесплатный wi-fi, информационные табло на остановках общественного транспорта и много чего другого.

Ярослава Бойко. Фото: odessa.bit.ua

Как Ярослава Бойко меняет Киев

Одно из наиболее значимых направлений Kyiv Smart City ― образование. Благодаря Kyiv Smart City School инициативные люди любого возраста могут изучать инновации и технологии, например, программирование и робототехнику. А еще развивать критическое мышление, навыки коммуникации и самоорганизации. Сейчас образовательные филиалы Kyiv Smart City School работают в 10 столичных школах. Каждая из них получила статус партнера в популяризации доступного IT-образования для детей.

― Я уверена,что в ближайшем будущем IT-грамотность станет основой любой современной профессии. Поэтому наша команда работает над тем, чтобы давать детям современное IT-образование уже с раннего возраста. Это простые алгоритмические навыки, которые проще и интереснее, чем математика. Они помогают заложить современные знания и не потерять целое поколение детей, которые учатся в коммунальных школах, ― говорит Ярослава Бойко.

 Наша команда работает над тем, чтобы давать детям современное IT-образование уже с раннего возраста.

Несколько месяцев назад в столице презентовали «Гид умного киевлянина» ― путеводитель по уже существующим smart-сервисам города и тем, которые еще только хотят внедрить. В гайде собраны рекомендации и полезная информация об инструментах электронной демократии, экономии энергоресурсов в жилом доме, об организации ОСМД и других важных аспектах.

Все это ― заслуга Ярославы Бойко. Девушка формирует в Киеве smart-сообщество, которое не только пользуется инновационными сервисами, но и создает их.

Фото: ain.ua

Что еще Ярослава хочет привнести в столицу

Киев, говорит Ярослава, за последние два года технологически очень продвинулся. И это, по ее мнению, только начало.

― Мы планируем построить сеть передачи данных на основе технологии LoRaWAN, продолжим внедрять smart технологии в освещении, добавим новые функции личного кабинета для удобного онлайн-использования городских сервисов, ― рассказывает Ярослава.

Один из важных проектов, который инициатива Kyiv Smart City презентует весной, ― городское приложение для онлайн-оплаты коммунальных услуг без банковской комиссии. Также команда работает над созданием платформы для мониторинга качества воздуха в школах, детских садах или, например, в городских парках.

Ярослава Бойко. Фото: odessa.bit.ua

О характере в бизнесе и дома

Ярослава признается, что в работе иногда замечает за собой жесткий и строгий характер. Говорит, что иначе нельзя, ведь всем руководителям приходится принимать радикальные решения.

― В истории есть масса примеров, как женщины руководили не просто крупным бизнесом или предприятием, но и целой страной. И они были обязаны быть сильными и жесткими. Неважно, кто лидер в команде ― мужчина или женщина. Он должен поддерживать, учить, вести за собой, и вдохновлять свою команду, а не зацикливаться на ошибках, ― считает девушка.

Неважно, кто лидер в команде ― мужчина или женщина. Он должен поддерживать, учить, вести за собой, и вдохновлять свою команду, а не зацикливаться на ошибках

Ярослава с сожалением говорит, что в Украине к женщинам-предпринимателям относятся несерьезно, и в Европе с этим ― гораздо проще.

― Правда, мне это никогда не мешало. Да, при первой встрече мужчины, как правило, смотрят на меня, как на миленькую девочку. Но когда я начинаю вести коммуникацию, мнение очень быстро меняется. Я в бизнесе с 18 лет, и могу за себя постоять, ― рассказывает сокоординатор инициативы Kyiv Smart City.

Но дома Ярослава ― полная противоположность себе на работе.

― Дома женщина не должна доминировать. Начальственный тон и прочие Ян-проявления нужно оставлять в офисе. Дома я белая и пушистая, покладистая и веселая, ― признается девушка.

Ярослава Бойко. Фото: odessa.bit.ua

О тайм-менеджменте

У Ярославы Бойко ― большая команда сотрудников, которых она привела из других отраслей и воспитала. Девушка делегирует им решение линейных ежедневных вопросов, стратегические решения же ― принимают коллегиально. У каждого сотрудника есть четкое видение процессов и стратегия, куда движется команда.

― Как в Kyiv Smart City, так и в других своих бизнес-направлениях я могу положится на людей, которые идут со мной бок-о-бок годами. Поэтому заниматься микроменеджментом на сегодняшнем этапе мне не нужно, ― говорит Ярослава.

Это позволяет девушке выстраивать свое расписание так, чтобы в нем было место всему ― рабочим встречам или длинным совещаниям, командировкам, спорту, правильному сбалансированному питанию, теплым семейным вечерам и даже вдохновляющему чаепитию, с улыбкой говорит Ярослава.

― Мне более чем достаточно 24 часа в сутках абсолютно для всего. И даже для выходных, когда мы с друзьями готовим что-нибудь вкусное и полезное, ― рассказывает девушка.

Ярослава Бойко. Фото: Facebook

Об увлечениях

Хобби Ярославы ― спорт, книги и активный отдых. Девушка с 13 лет фанатично поддерживает здоровый образ жизни, строго следит за режимом и качеством питания.

— Я ем только сезонные продукты, поддерживаю водный баланс. Спорт ― это мой основной инструмент хорошего самочувствия, тонуса и эмоциональной разрядки. Я тренируюсь четыре раза в неделю, и всегда по-разному: TRX, пилатес, велосипед, лыжи, вейк, фламенко, тверк, йога. А еще играю на фортепиано. Для меня развитие души и тела ― это процесс всей жизни, ― говорит девушка. 

Читайте также: «Фейсситтинг: зачем женщине садиться на мужское лицо»

50%
38%
0%
12%
Люди 01.03.2019
В преддверии концерта: 9 фактов про Manowar

Самая громкая музыка, самый длинный концерт и песня на 13 языках.

Manowar

21 марта в киевском Дворце спорта сыграют живые классики power metal — группа Manowar. В преддверии концерта собрали интересные факты про музыкантов. 

Manowar — одна из самых громких концертных групп мира

Эти парни валят настолько мощно, что шум от концерта разносится на несколько десятков километров. В 1984 году их даже внесли в Книгу Рекордов Гиннесса с таким званием. 

Самое забавное, что в 1994 году на концерте в Ганновере они побили свой же рекорд и добрались до шума в 129 с половиной децибел. Но Книга Рекордов отказалась от этой категории, поскольку не захотела поощрять возможные нарушения слуха у зрителей в будущем.

 

Manowar отыграли самый длинный метал-концерт в истории человечества

Парни рубили на протяжении 5 часов и одной минуты на фестивале Kavarna Rock Fest в Болгарии в 2008 году.

 

Manowar образовались благодаря Black Sabbath

Дело было так. Основной сонграйтер Manowar Джой ДеМайо работал пиротехником у Black Sabbath. На разогреве у Black Sabbath выступала группа Shakin Street, где гитаристом был Росс Фридман. ДеМайо и Фридман быстро подружились, а чуть позже основали Manowar. Через девять лет Фридман покинул группу.

 

Фронтмен Эрик Адамс - фанат охоты

И охотится он не с ружьем, а с луком. В интервью изданию Metal Rules Адамс рассказал о своем увлечении: «Я уже давно увлекаюсь стрельбой из лука. Даже стал инструктором для любителей в Нью-Йорке в свободное время».

 

Настоящее имя Эрика Адамса — Луис Марулло

Он взял себе псевдоним Эрик Адамс сложив имена своих сыновей — Эрика и Адама.

В начале карьеры Manowar Эрик Адамс работал... мясником

Ну, или отпускал мясо за прилавком. Об этом в интервью рассказал издатель и большой фанат метала Йен Кристи. По его словам, в восьмидесятых он и его друзья часто захаживали в магазин, где работал Адамс, чтобы поглазеть на него и, возможно, немного поподкалывать.

Один из своих треков Manowar записали на 13 языках

Песня Father вошла в мини-альбом Thunder In The Sky. Он состоял из двух дисков. На первом — оригинальные песни. На втором — Father на немецком, итальянском, румынском, венгерском, болгарском, норвежском, испанском, французском, греческом, турецком, польском, японском, хорватском, португальском и финском языках.

 

Джой ДиМайо катает не только музыкальные туры

В прошлом году он проехался по нескольким городам Германии с программой The Blood of The Kings. Это был «споукен-ворд тур». ДиМайо на протяжении нескольких часов рассказывал об истории Manowar, а также разные байки, связанные с группой.

Джой ДиМайо увлекается мотоциклами

Причем с самого детства. В его гараже дома стоят 4 байка. В одном из интервью ДиМайо рассказывал, что в детстве мечтал стать членом байкерской банды Hell's Angels. Основная причина, почему он хотел стать байкером — пойти наперекор отцу-полицейскому.

 

Слушайте хорошую музыку и приходите на концерт! 

Читайте также: «Киевская подписка: кого читать в Telegram». 

0%
100%
0%
0%
Люди 05.02.2019
«Байк – це як ліки від буденної депресії»: байкери про київську мототусовку

Про ставлення до мотоциклу, відповідальність на дорогах та місце жінок в українській мототусовці.

Київські байкери розповідають про ставлення до мотоциклу, відповідальність на дорогах та місце жінок в українській мототусовці
Фото: crispiviaggi.it

Два київських мотоцикліста, Леонід та Руслан, майже повністю ламають стереотипи про байкерів. Вони не літають на неймовірних швидкостях та не носять шкіряні куртки з логотипом групи KISS на спині. Вони є звичайними учасниками дорожнього руху, які пересуваються на двох колесах замість чотирьох. Ми поговорили з ними про ставлення до мотоциклу, відповідальність на дорогах та місце жінок в українській мототусовці.

Про ставлення до мотоциклу

Байк – це як ліки від буденної депресії. Коли ти сідаєш на нього, коли рушаєш і розумієш, що ти деякий час будеш за кермом, це окриляє. Ти керуєш ним. Ти сконцентрований на цьому і це просто круто.

На мотоциклі в тебе набагато ширша панорама. Ти набагато більше бачиш і насиченіше сприймаєш. Коли їдеш за містом, наприклад, хороша сонячна погода. Пряма дорога. І ця панорама перед тобою – небо, річка, пташки. Це неймовірно гарно. На автомобілі це сприймається не так, бо в тебе огляд обмежений.

Байк – це як ліки від буденної депресії... Проте слід розуміти свою відповідальність і не сприймати його як щось романтичне.

Проте, звісно, слід розуміти свою відповідальність і не сприймати байк, як щось романтичне. Якщо ти виїжджаєш на дороги загального користування, то ти вже несеш відповідальність не тільки за себе, ти вже є учасником дорожнього руху і можеш своєю помилкою нашкодити іншим.

Про різницю між мотоциклом та автомобілем

Мотоцикл — це не дешевше, ніж автомобіль. По-перше, безпека. Нормальне екіпірування коштує нормальних грошей. Шолом доларів 300, штани з курткою теж доларів 300. На всі частини тіла, які можуть постраждати під час падіння, є захист. Загалом екіпірування обійдеться мінімум в тисячу доларів.

Загалом екіпірування обійдеться мінімум в тисячу доларів.

Також це не легше за автомобіль, де в чому навіть важче, вимагає більше уваги. За мотоциклом треба слідкувати – це транспорт підвищеної небезпеки. Якщо ти його десь не доглянув, то потрапити на ньому в халепу дуже просто. Це все може вилитись в поламані ребра, руки та ноги.

Мотоциклісти зазвичай більш технічно підковані, ніж автомобілісти. Бо коли щось стається, то тебе ніхто відбуксирувати не зможе, треба по можливості самому виявити поломку і усунути її, або викликати евакуатор, що дорого і не завжди зручно.

Про конфлікти з автомобілістами

Кожного дня буває таке. Автомобілісти почуваються більш захищеними, вони частіше відволікаються на телефон, куріння, ще щось, можуть не слідкувати за дорогою. Можуть не вмикати покажчик повороту. Ми, мотоциклісти, рухаємось швидше, і через це часто потрапляємо в аварійні ситуації.

Автомобілісти почуваються більш захищеними, вони частіше відволікаються на телефон, куріння, ще щось, можуть не слідкувати за дорогою. 

Часто мотоциклісти дійсно винні в аварійних ситуаціях. Я, наприклад, розумію, що часто буваю неправий в тому, що мені не дали дорогу, або не помітили під час перестроювання на дорозі. Мене просто не було видно – я був або за іншим автомобілем, або рухався надто швидко. Справа в тому, наскільки уважні і відповідальні всі учасники дорожнього руху.

Коли ти на мотоциклі, ти маєш не тільки бачити, що зараз відбувається, а й передбачати те, що буде через кілька секунд.

Про байкерські клуби

В Україні і зокрема в Києві є купа мотоклубів, на будь-який смак. Якщо ти вступаєш в мотоклуб, ти маєш свої обов’язки. В кожного клубу є свій устав, свій президент. Байкерський клуб – це і є сім'я з різних людей, цим треба жити.

Клубів дуже багато. Вони створюються зазвичай по інтересам, по політичним переконанням, за марками байків, та ще за купою всього. Є навіть жіночий мотоклуб, де тільки дівчата, називається «Валькірії».

Вступати в клуб не обов’язково, ти можеш бути фрірайдером, як ми. Ми в жоден клуб не входимо. Крім того, потрапити в клуб не просто, туди не кожного візьмуть. Треба подати заявку, а потім керівники клубу вирішуватимуть, брати тебе до нього чи ні.

Про жінок та неординарних байкерів

Жінок серед байкерів наразі досить багато. При чому, ця прогресія спостерігається з недавніх пір. Вони були і раніше, але зараз все більше і більше дівчат самі сідають на мотоцикли та їздять. У відсотковому співвідношенні приблизно 20% жінок.

У відсотковому співвідношенні приблизно 20% жінок. Є також байкери-пенсіонери. 

Є також байкери-пенсіонери. Є один чернігівський байкер, його всі називають просто Іванич. Йому вже за 70, але він злазити з мотоцикла не планує. Є навіть така фраза, що «люди на мотоциклах не старіють, а покриваються хромом».

Про байкерські «тусовки»

Наймасштабніший мотофестиваль – це «Тарасова гора». Він міжнародний, проводиться в перші вихідні літа. Там збирається сила-силенна мотоциклістів. Найкрутіше – виїзд всіх мотоциклістів з бази на могилу Тараса Шевченка в Канів. Це 60-80 кілометрів в одну сторону і це кількакілометрова колона мотоциклістів, яка налічує кілька тисяч байків.

Також кожного року проводиться відкриття і закриття мотосезону. Більшість мотоциклістів взимку не їздять, бо для цього треба спеціальне екіпірування, техніка. Та і, в принципі, це не дуже приємно, холодно, ще і не безпечно.

Сезон, як правило, відкривають у квітні і закривають в листопаді. Кілька сотень байкерів зустрічаються та проїжджають колоною по місту. Закінчується все як правило в якомусь закладі концертом та святкуванням до ранку. 

Читайте також: «Київ доступний. Де в столиці шукати інклюзивні місця»

0%
100%
0%
0%
Такий email не зареєстровано у системі
Введите свой электронный адрес, на который мы отправим вам новый пароль.
Поле не должно быть пустым и содержать кириллицу
Спасибо!

Ваше сообщение принято.

Сожалеем :(

Во время обработки что-то пошло не так.

Bы можете отправить сообщение на электронный адрес betatest@nashkiev.com